Новітня історія країн Європи та Америки – Газін В. П. – Передумови тоталітаризму в країнах ЦПСЄ
Передумови тоталітаризму в країнах ЦПСЄ
Перемога над фашизмом не принесла країнам ЦПСЄ ані свободи, ані демократії, як це мало місце на Заході Європи. Натомість, одні – визволені, а інші, окуповані Червоною Армією, незабаром опинилися в лещатах системи, яка з 1917 р. демагогією і насильством утверджувала себе на 1/6 земної кулі. Історія трагедії країн Східної Європи після Другої світової війни ще чекає своїх дослідників.
Якими ж були передумови цього неординарного післявоєнного процесу?
По-перше, країни ЦПСЄ внаслідок розгрому фашистської Німеччини та її союзників на східному фронті були окуповані (Румунія, Угорщина, Болгарія) або визволені (Польща, Чехословаччина, Югославія) військами Червоної Армії. Свою воєнну перемогу радянське керівництво розглядало як тріумф соціалістичного ладу і мало на меті закріпити її шляхом поширення соціалізму радянського типу як подальшого вияву переможної ходи світової комуністичної революції. Тим більше, що до 1947 р. на території всіх цих країн перебували війська Червоної Армії. А тому твердження представників демократичної історіографії щодо ключової ролі СРСР у комунізації країн ЦПСЄ спростувати дуже і дуже непросто.
По-друге, курс на комунізацію країн ЦПСЄ всебічно підтримували місцеві компартії, лідери яких колишні активні діячі Комінтерну (Г. Димитров, Б. Берут, В. Пік, М. Ракоші, К. Готвальд та ін.), що прибули в обозі Червоної
Армії, вбачали у цьому можливість приходу до влади у своїх країнах. Компартії, що брали активну участь у русі Опору, шукали підтримки в частини люмпену, яка сподівалася, що з ліквідацією колишніх порядків і державних структур зуміє задовольнити свої розподільчі амбіції.
По-третє, місцева буржуазія здебільшого була ослаблена або заплямована колабораціонізмом, а тому завадити соціалізації не змогла.
По-четверте, жорсткий, неприкритий тиск з боку Радянського Союзу доповнювався ейфорією післявоєнного часу, в якій переплелися надія на краще майбутнє, байдужість, втома, породжені війною. Як наслідок цього, усталені суспільні й морально-етичні цінності та орієнтири у свідомості значної частини громадян виявилися деформованими.
Без урахування цих обставин неможливо збагнути перебіг подій у країнах народної демократії в повоєнний період.
Соціально-економічні та політичні перетворення у другій половині 40-х років, їх наслідки
Післявоєнні перетворення у країнах ЦПСЄ радянська історіографія розглядала раніше як революції, що в більшості країн у своєму розвитку пройшли два етапи: народно-демократичний та соціалістичний. Якщо з твердженням про етапи можна погодитися, то говорити про революції в марксистській трактовці доводиться зі знаком мінус, хоча в перетвореннях 1944/1945-1947/1948 pp. мали місце як позитивні, так і негативні моменти. Позитивним, безперечно, був післявоєнний процес формування широкого спектра політичних партій, що свідчило про наявність демократичних тенденцій у суспільному розвиткові країн ЦПСЄ. Водночас відбувалося становлення в одних (Румунія, Болгарія) та відновлення в інших (Чехословаччина, Польща, НДР) парламентської системи. У Румунії, Болгарії, Угорщині та Югославії ліквідовано монархії. Прогресивним явищем також слід вважати аграрну реформу.
Водночас її крайня зарадикалізованість не могла не викликати сумнівів. По суті, реформа в такій формі була спрямована проти розвитку ринкової економіки на селі: маса власників дрібних і найдрібніших селянських господарств, на думку комуністів, мала переконатися в необхідності колективізації. Позитивним моментом був злам фашистського державного апарату в Румунії, Угорщині, Болгарії, а також відновлення національної незалежності Польщі, Чехословаччини, Югославії та Албанії.
Водночас здійснювалися й інші перетворення, що об’єктивно вели до насадження тоталітарної системи комуністичного типу (лівототалітарної системи) у країнах ЦПСЄ. Проведена в кілька етапів тотальна націоналізація банків, шахт, рудників, фабрик, заводів, транспорту, нарешті середніх та дрібних підприємств призвела до присвоєння та монополізації державою власності. Знищення ринкової економіки та економічної свободи спричинило згортання політичної свободи, а відтак – ліквідацію існуючої соціально-класової структури суспільства. Зникали власники і пов’язані з ними категорії населення: великі та середні землевласники, промисловці та підприємці і т. ін. Внаслідок цього одна за одною розпускалися або ліквідовувалися політичні партії – конкуренти комуністів. Відповідно до нової соціально-економічної структури формувалася і зміцнювалася державна влада, що уособлювала, насамперед, нічим не обмежену владу комуністичних партій, їхніх лідерів. Представницька демократія з її вільними виборами повсюдно зникає. Народні фронти, що певний час слугували комуністам декоративним фасадом для імітації демократії та багатопартійності, камуфляжем насадження тоталітаризму і формою контролю партійно-політичної системи, внаслідок посилення монопольної влади компартій перетворилися на суто символічну прикрасу диктатури, а їхні учасники – колишні партнери комуністів – розігнані або ж ліквідовані. Головною опорою партократичної влади стали силові структури, насамперед репресивні органи.