Національна економіка: регіональний та муніципальний рівень – Круш П. В. – 3. Місцеве самоврядування в Українських землях у складі Великого князівства Литовського і Польського Королівства
Ще грецький історик Прокопій писав, що слов’янами і антами не править один муж, а здавна вони живуть громадським правлінням і всі справи, добрі чи лихі вирішують спільно.
Основними формами місцевої демократії за часів Київської Русі були віче (міське, територіальне) та збори (сходи) верві – жителів кількох сіл або інших населених пунктів.
Віче – це збори дорослого вільного населення міст і навколишніх територій. Віча скликалися для вирішення найважливіших питань, а для розгляду поточних справ з числа вільних городян обирався війт. Для вічової організації було характерним більш-менш чітке розмежування повноважень між князем та вільним населенням. Так, до компетенції князя відносилися питання судочинства, адміністративного управління, податків. Віча відали питанням миру та війни, закликали або виганяли князя, брали участь у формуванні адміністративних та судових органів тощо.
Суб’єктом міського самоврядування виступали міські громади, які користувалися значною адміністративною, господарською і судовою автономією.
Економічну основу міського самоврядування становила міська корпоративна власність, у тому числі й на землю. Міська громада самостійно встановлювала правила господарювання, міські податки, платежі та інші повинності.
3. Місцеве самоврядування в Українських землях у складі Великого князівства Литовського і Польського Королівства
Після входження українських земель до складу Великого Князівства Литовського елементи місцевого самоврядування, особливо в містах і містечках, отримали подальший розвиток у формі Війтівства. В цей час виникає досить складна система взаємовідносин між центральною владою, власниками міст і міськими громадами, яка була обумовлена статусом міста.
У Великокнязівських містах поряд з органами міського самоврядування функціонувала старостівська адміністрація – міський орган державної влади, – очолювана старостою, який призначався державною владою. Війтів обирали на міських вічах, що в документах отримали назви: “громада”, “копа”, “купа”. Звідси право міської громади збиратися на віча отримало назву копного права. Юрисдикції міське самоврядування у формі війтівства набуває з прийняттям Литовських статутів (1529, 1566, 1688 рр.), якими були узаконені міські віча.
У містах, Що знаходилися у приватній або церковній власності, функціонувала замкова адміністрація, яку очолював призначений власником намісник.
Важливе значення для подальшого розвитку місцевого самоврядування в Україні мало магдебурзьке право, що починає поширюватися на українські міста, починаючи від середини XIV ст. Магдебурзьке право передбачало надання міській громаді права запровадити модель міського самоврядування на зразок управління німецьким містом Магдебургом і в деяких документах отримало назву німецького, або саксонського, права.
Магдебурзьке право надавалося місту Великим князем Литовським або Королем Польським і оформлювалося магдебурзькими грамотами, які відігравали роль хартій (статутів) західноєвропейських міст.
Першому українському місту (Сянок) магдебурзьке право було дароване Галицьким князем Болеславом-Юрієм 1339 р., в 1356 р. його отримав Львів, а в 1374 р. – Кам’янець-Подільський. Київ набув магдебурзьке право в 1494 р.
В історії відомий один випадок позбавлення магдебурзького статусу міста – скасування в 1589 р. Магдебурзької грамоти, наданої Білій Церкві в 1588 р.
Юридичними наслідками надання місту магдебурзького права було:
O скасування звичаєвих норм;
O виведення міста з-під юрисдикції місцевої адміністрації (феодалів, воєвод, намісників тощо);
O запровадження власного органу місцевого самоврядування – магістрату, який складався з двох колегій – ради (адміністративний орган) і Лави (судовий орган).
До складу ради входило від трьох до шести радців, які обиралися жителями міста, як правило, наступного дня після Нового року. Правом бути обраним користувалися жителі міста
… добрі розумні, осілі в місті, віком від 25 до 90 років, не дуже багаті і не дуже бідні, з доброю славою, закононароджені, охороняючи справедливість і правду, такі, що не мають жадібності та злості, не лихварі, не двоєжені…
Раду очолював Бургомістр, повноваження якого по черзі (строком на один квартал) виконували радці.
Лаву складали з 3-12 осіб, які обиралися довічно і складали присягу. Очолював її війт. У містах з повним магдебурзьким правом (Київ) війт обирався жителями міста з чотирьох кандидатур з наступним затвердженням Королем Польським. У містах з неповним магдебурзьким правом війт призначався Королем Польським або на його обрання суттєво впливали старости.
Своєрідних форм набуває місцеве самоврядування за часів існування Української козацької держави, що було обумовлено її полково-сотенним устроєм (XVII-XVIII ст.). Полки і сотні одночасно були військовими та адміністративно-територіальними одиницями і користувалися військово-адміністративним самоврядуванням.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)