Національна економіка: регіональний та муніципальний рівень – Круш П. В. – 2. Сучасні методи регіональних досліджень

В наш час якість рішень питань регіонального управління залежить від якості Прогнозних досліджень, їх теоретичного і методологічного рівнів.

Теоретико-методологічні аспекти регіонального управління покликані пояснювати закономірності і фактори регіонального розвитку, давати наукове обгрунтування причинам соціально-економічних диспропорцій регіонів і методам їхнього регулювання.

Для наукового обгрунтування економічного розвитку регіону використовуються як загальні, так і спеціальні методи пізнання.

Просторово-часовий метод. Основною парадигмою є єдність соціально-географічного простору, яка розкривається в таких твердженнях:

O нерозривність соціально-географічного простору грунтується також на єдності інтересів і цілей людських спільнот;

O між соціальною і географічною складовою існує велике протиріччя: соціальна швидко збільшується, а географічна змінюється повільно;

O нерозривність соціально-географічного простору зумовлює його дискретність, тобто розпадання на утворення, які зберігають свої властивості і параметри “свого простору”.

Генетичний метод. Дозволяє виявити генезис (еволюцію) соціально-географічного простору в процесі історичного розвитку. Цей метод дає змогу відслідковувати в часі просторові співвідношення господарської діяльності суспільства. Різновидом генетичного підходу є Етногенетичний метод, який є найпридатнішим для аналізу і вирішення національних проблем у поліетнічних державах.

Геосистемний метод. До геосистем відносяться цілісні утворення, функціонування яких залежить від розміщення в просторі і від властивостей навколишнього середовища. В основу геосистемного методу покладена теорія управління системами, яка грунтується на таких принципах:

O основою будь-якої системи є об’єкт, що виконує певні функції і не підлягає поділу в процесі рішення поставленого завдання;

O його зв’язки із зовнішнім середовищем позначаються на вході і на виході;

O здатність геосистеми реагувати на зовнішні дії свідчить про можливість керувати нею;

O геосистеми отримують “керуючі сигнали” не тільки із суспільства, а й із природи;

O геосистемам властива ієрархічність.

Відтворювальний метод. Грунтується на єдності виробництва, обміну і споживання, а саме: регіони розглядаються як відтворювальна система, яка вміщує відтворювальні підсистеми.

Проблемний метод. Його сутність полягає в розумінні проблеми як концентрованого виразу протиріч просторово-часового розвитку.

Геополітичний метод. Визнаються певні закономірності просторової організації інтересів суб’єктів суспільних відносин. Геополітичні проблеми особливо гостро відчуваються в умовах кризи.

Порівняльно-географічний метод. У загальному розумінні порівняння – це встановлення подібності і відмінності об’єктів пізнання. Кількість ознак, за якими порівнюється об’єкти, повинна бути достатньо великою, щоб вирішувати завдання під назвою типізація об’єктів. Для об’єднання об’єктів в одну групу необхідно систематизувати дані за їхнім функціональним призначенням. При типізації об’єктів з’являється змога визначити Еталон – об’єкт, з яким порівнюються інші об’єкти.

Статистичний метод. Грунтуючись на звітній статистичній інформації, галузевих і регіональних банках даних, цей метод дає можливість забезпечити систематизацію зібраних даних, надати кількісну характеристику факторам, які впливають на стан об’єкта, порівняти об’єкти, а також простежити стан одного об’єкта в часі. Різні методи оброблення статистичної інформації привели виникнення декількох різновидів статистичного методу дослідження. До них належать:

O метод визначення середніх величин – як приклад можна навести визначення середньої щільності населення (PIS, де P – кількість населення, S – площа). За середніми величинами можна точніше охарактеризувати специфіку регіону;

O метод дисперсного аналізу – використовують для оцінювання відхилення індивідуальних величин від їх середньої. Нагадаємо, що дисперсія динамічного ряду дорівнює різниці між квадратом значення ознаки і квадратом їхньої середньої;

O порівняльний аналіз – один з головних методів пізнання організації регіональної системи. Основною мірою порівняльного аналізу виступає показник концентрації. Він виражається через платність явищ на певній території;

O балансовий метод – у регіональних дослідженнях розробляються баланси стану і використання трудових ресурсів, баланси запасів (за категоріями А + В + Сі) і споживання природних ресурсів, транспортно-економічні баланси (ввезення – вивезення, виробництво – споживання). Сутність балансу полягає в узгодженні потреб і ресурсів у масштабі регіону.

Картографічний метод Є запозичений із економічної географії і широко використовується в прикладних розробках. Соціально-економічна карта адекватно відображує просторові процеси і структуру, несе в собі детальну інформацію про просторову організацію регіону.

Метод економіко-математичного моделювання Полягає у формалізованому описі економічних явищ і процесів у вигляді відповідних моделей – систем математичних рівнянь. Вищою формою техніко-економічних розрахунків є Оптимізаційні моделі; їх основне призначення – вибір оптимального варіанту вирішення тієї чи іншої регіональної проблеми. Дуже важливим є вибір критерію оптимізації і визначення обмежень розвитку.

Програмно-цільовий метод. Його логіка вибудовується в такій послідовності: проблема – ціль – ресурси – організація – рішення (реалізація). У сукупності елементи послідовності вирішення проблеми являють собою иільову комплексну програму.

3. Теорії регіонального розвитку

Теоретичний арсенал регіонального управління постіндустріальних країн досить великий. Його розробки знайшли практичне втілення в умовах реформування економіки окремих держав. Розглянемо найвідоміші з них.

Посткейнсіанська теорія. Аргументує державне регулювання міжрегіональних розбіжностей. її основою є стимулювання інвестицій і надходження приватного капіталу в слабко розвинуті регіони.

Неокласичний регіональний підхід. Грунтується на постулаті: вільний нерегульований ринок природно призведе до усунення нерівності між регіонами, тому немає необхідності обмежувати стихійну дію ринкових сил.

Теорія незбалансованого розвитку. Прямо протилежна попередній. Згідно з цією теорією, ринок без державного регулювання об’єктивно збільшує регіональні розбіжності і закріплює високий розвиток одних регіонів і слабкість інших.

Суспільні теорії регіоналізму. Основна проблема – зіткнення політичних за формою і економічних за суттю загальнонаціональних і регіональних інтересів. У межах цих теорій окремо розглядаються розподіл ресурсів і політичної влади між регіонами і центром, соціальні відмінності й конфлікти.

Кожна з цих теорій у певні історичні періоди стала базою для розроблення державних програм регіонального розвитку. Так, Європейська ринкова модель регіонального управління пройшла три методологічні парадигми:

1) невідкладна допомога кризовим регіонам (кінець 20-х – 40-і роки XX ст.);

2) міжрегіональний перерозподіл економічного зростання з орієнтацією на збалансований регіональний розвиток, створення полюсів зростання (1950-1970-і рр.)

3) реструктуризація регіонів (середина 1970-х – кінець 1980-х років), що спирається на неокласичні й технологічні теорії і орієнтована на максимальне використання внутрішнього потенціалу кожного регіону, підтримку малого і середнього бізнесу.

У наш час формується нова парадигма – регіональний саморозвиток на базі врахування інтересів регіонів і покладання відповідальності за розвиток регіонів на місцеву владу.

У нашій країні певну роль відіграють посткейнсіанська теорія і теорія незбалансованого розвитку, спрямовані на підтримку проблемних регіонів і становлення місцевого самоврядування. Практичне втілення знаходять і деякі технологічні теорії – створення технополюсів і полюсів зростання (наприклад створення вільних економічних зон). Таке сплетення декількох методологічних підходів до створення системи регіонального управління зумовлене вимогами часу: якщо в Європі методологічні підходи послідовно змінювалися на різних етапах розвитку, то Україні необхідно пройти багаторічний період еволюції регіонального управління за малий проміжок часу.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4,50 out of 5)

Національна економіка: регіональний та муніципальний рівень – Круш П. В. – 2. Сучасні методи регіональних досліджень