Національна економіка – Носова О. В. – 8.2. Формування і розвиток трудового потенціалу в Україні
Найважливіші напрямки формування і розвитку трудового потенціалу визначаються його структурою: природно-біологічним, освітньо-професійним, соціально-економічним та іншими елементами ТП. А основними інститутами його відтворення є сім’я, школа, держава з її соціальною і демографічною політикою та інші. Водночас переважна більшість інститутів і напрямів формування трудового потенціалу служать становленню людського капіталу.
Загальною основою і джерелом формування ТП є населення країни. Населення – це сукупність людей, що проживають на спільній території – країні, регіоні, селі та місті.
Природно-біологічний, або демографічний елемент трудового потенціалу характеризують такі риси, як народжуваність, смертність і природний приріст населення. їхні абсолютні показники в розрахунку на 1000 осіб являють собою їх коефіцієнти. Коефіцієнт природного приросту населення (Кппн) є різницею між коефіцієнтом народжуваності (Кн) і коефіцієнтом смертності (Ксм):
Кппн = Кн – Ксм (8.1)
За попередніми даними, у 2010 р. Кппн = 10,9 народжених – 15,2 померлих = – 4,3. Додатний природний приріст населення в Україні востаннє мав місце у 1990 р. Від’ємний приріст зростав від -0,8 у 1991 р. до -7,6 у 2001-2005 рр., за виключенням 2003 р. і 2004 р., а з 2006 р. невпинно зменшується скорочення населення внаслідок зростання народжуваності та скорочення смертності. Ця позитивна тенденція підкріпляється вдалою демографічною політикою останніх років.
Загальний рух населення країни характеризується його природним приростом і сальдо міграційних потоків, тобто різницею між чисельністю тих, хто прибув у країну (іммігрантів), і тих, хто вибув (емігрантів). За останні часи як природний рух населення, так і сальдо його міграції (враховуючи і нелегальну) є від’ємними. Тому загальна чисельність населення України скорочується. За 1991-2010 рр. вона зменшилась з 52 до 46 млн осіб. Якщо раніше, до 1991 р., в нашій країні панувала тенденція до зростання населення, то за роки незалежності вона змінилась на стійку тенденцію її скорочення.
Ще однією негативною тенденцією є зменшення частки населення працездатного віку. Вона скоротилась з 19,4 % (1999 р.) до 15,3 % (2007 р.) від загальної кількості населення за рахунок збільшення питомої ваги пенсіонерів, що призводить до зменшення трудових ресурсів та економічно-активного населення. У цьому полягає одна із причин запроваджуваної пенсійної реформи, підвищення пенсійного віку.
Важливим показником населення як носія трудового потенціалу є стан здоров’я нації. На відміну від світової тенденції, у нашій країні середня очікувана тривалість життя – синтетичний показник здоров’я населення – зменшується і наразі становить 68,6 років. Це приблизно на 10 років менше ніж у Західній Європі.
Головним чинником формування і розвитку трудового потенціалу, людського капіталу є освіта. Завдяки здобуткам радянської системи освіти наша країна ще має достатньо високий освітньо-професійний потенціал, високий рівень освіченості дорослого населення, розвинуту систему професійної підготовки, фундаментальний характер вищої освіти. За рівнем грамотності дорослого населення старше 15 років (99,7 %), середньої освіти (98,4 %) та за коефіцієнтом охоплення вищою освітою населення старше шкільного віку (85,0 %) Україна знаходиться в одному ряду з розвинутими європейськими країнами, США і Японією. А за деякими показниками освіченості навіть перевершує їх. Громадяни України, особливо молоде покоління, володіють у необхідній мірі іномовною і комп’ютерною грамотністю.
Разом із тим, у системі української освіти є й серйозні проблеми. Якість освіченості із природничої та класично-гуманітарної підготовки як у випускників середньої школи, так і у студентів бажає кращого. Збереглося і навіть загострилося протиріччя між освітою і ринком праці, між отриманою освітою і вартістю робочої сили (заробітною платою). Немає безпосереднього зв’язку між рівнем освіти та зарплати. Рівень оплати праці у освітян значно нижчий, ніж в інших галузях народного господарства, хоча в передових і розвинутих країнах спостерігається протилежна пропорція в системі зарплати. Так, за даними Держкомстату України, у 2008 р. середня зарплата в сфері освіти становила 1448 грн. проти 2017 в промисловості та 1806 грн. у національному господарстві в цілому.
Суттєвий недолік полягає і в тому, що існує значна диспропорція між різними рівнями професійної освіти. Попри те, що Україна знаходиться в основному на індустріальній стадії розвитку з окремими елементами постіндустріальної економіки та навіть на аграрній стадії, особливо в сільському господарстві, в освітянській системі різко переважають вищі навчальні заклади (ВНЗ). За період 1990/91-2009/10 н. р. кількість ВНЗ Ш-ІУ рівнів акредитації зросла у 2,3 рази і досягла 350 одиниць, а чисельність підготовлених ними фахівців збільшилась у 3,9 разів і становила 527 тис. осіб. Проте кількість ВНЗ І-II рівнів і студентів у них зменшилась відповідно в 1,4 та 2,0 рази і досягла чисельності 528 закладів та 117 тис. осіб. Суттєво скоротилась чисельність профтехучилищ – основних постачальників кваліфікованих робітничих кадрів, кількість підготовлених ними робітників зменшилась з 338 тис. осіб у 1991 р. до 239 тис. у 2009 р., або в 1,4 рази. Внаслідок цього багато фахівців-випускників вищих навчальних закладів І-II рівнів акредитації, навіть ВНЗ Ш-ГУ рівнів працюють на робітничих робочих місцях або посадах, поповнюють лави безробітних. Велика частина емігрує за кордон. За деякими даними, тільки 30 % молодих фахівців після закінчення ВНЗ працюють за своїми професіями. Та й серед вищих навчальних закладів немає необхідної пропорційності: надвиробництво юристів, економістів, менеджерів усіх профілів і рівнів на тлі браку інженерів, технологів, фахівців для аграрного сектору, техніків. Гостро не вистачає кваліфікованих робітників: станочників, зварників, слюсарів, наладчиків тощо1.
Вихідну й ключову роль у виникненні, формуванні та розвитку трудового потенціалу, людського капіталу відіграє сім’я. Саме в родині відбувається народження і виховання немовлят, закладаються основи їх фізичного і духовного розвитку та здоров’я. Лише в атмосфері сімейного життя, батьківської любові та турботи можна виховати і виростити справжню людину. Безперечно, школа і вищі навчальні заклади визначають основні напрями оволодіння молодими поколіннями загальнонауковими і професійними знаннями та навичками мислення. Разом із тим, як відомо, успішність учнів молодших класів безпосередньо залежить від ставлення батьків до навчання своїх дітей. Та й у старшокласників, а також у багатьох студентів успішність у значній мірі визначається ставленням їхніх батьків до своїх дітей. Саме в родині закладаються основи інтелектуального розвитку людини. За оцінками американських учених, кошти, що витрачені в перші 4 роки життя дитини, є найбільш ефективними. А до 11 років уже виявляється творчий чи рутинний тип мислення у людини.
На сучасному етапі родина витрачає величезні обсяги коштів, праці та часу на виховання і освіту дітей. За даними Ю. Васильчука, на формування нових поколінь у країнах Заходу сім’ї витрачають, по-перше, більше половини високих заробітків і доходів населення, по-друге, внутрисімейну, добровільну нетоварну працю, що перевищує витрати праці в товарній економіці [4, 35].
Чимале місце серед напрямів і чинників формування та розвитку трудового потенціалу посідає соціально-економічний фактор. Щодо ТП цей фактор виступає як соціально-трудові відносини (СТВ) – частина виробничих відносин. Як свідчать дослідження донецьких економістів з Інституту економіки промисловості HAH шляхом репрезентативного опитування експертів – учених, фахівців, можновладців і представників профспілок з праці, головною причиною руйнування трудового потенціалу за роки незалежності є негативний вплив недосконалих соціально-трудових відносин (87,7 % респондентів). Це у свою чергу приводить до великомасштабної тінізації економіки, незадовільності трудового законодавства, недотримання роботодавцями законодавчо встановлених соціально-трудових прав і гарантій (78 % опитаних) [3, 200201]. Серед основних напрямків вдосконалення СТВ, як вважають експерти-трудовики, – створення реальних умов для формування та розвитку соціального партнерства і виробничої демократії, вдосконалення соціально-трудового законодавства та його орієнтація на європейські стандарти, підвищення ролі профспілкових організацій.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)