Національна економіка – Мельникова В. І. – ГЛАВА 9.СТРУКТУРНА ПЕРЕБУДОВА НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
9.1 Поняття й значення структури національної економіки
Економіка будь-якої країни як системний об’єкт дослідження має певну структуру, тобто сукупність елементів або підсистем і зв’язків між ними, якій притаманні ознаки цілісності. Оскільки ефективний розвиток національної економіки є можливим тільки у разі забезпечення оптимальної відповідності певних співвідношень вимогам об’єктивних економічних законів, зокрема вартості, попиту й пропозиції, то проблема підтримання й забезпечення оптимальної пропорційності, збалансованості національної економіки є центральною проблемою як теорії, так і практики регулювання економіки, структурної політики держави.
Національна економіка має складну зовнішню (загальну) й внутрішню (функціональну) макро – й мікроекономічну структуру, яка формально є динамічною взаємодією окремих сегментів ринку (ресурсів, продуктів, грошей, інвестицій) та їхніх елементів (попиту й пропозиції, цін і витрат, доходів і видатків) і формально може бути інтерпретована через низку функціональних макроекономічних і мікроекономічних пропорцій (між сукупним попитом і сукупною пропозицією, продуктивністю праці й зарплатою, інвестиціями й заощадженнями, експортом та імпортом продукції).
Відсутність же оптимальної збалансованості та посилення не-рівноваги в економіці зумовлює виникнення економічних криз, інфляцію.
Слід зазначити, що структура економіки є поняттям багатоплановим. Тому в економічній науці структуру національної економіки трактують як співвідношення різних елементів національної економічної системи, що відображають народногосподарські пропорції й стан суспільного поділу праці. Співвідношення між певного виду взаємозв’язаними елементами економіки відбивають певні види структури економіки.
Структура економіки – це співвідношення, які відображають взаємозв’язки й взаємозалежності окремих частин економіки, окремих її секторів, галузей.
Основними критеріями визначення структури (структурних співвідношень, пропорцій) національної економіки є обсяги виробленої та реалізованої на ринку продукції й наданих послуг, кількість зайнятого населення, обсяг спожитого капіталу (обсяг інвестицій і вартість основного капіталу).
Виражені в абсолютних (натуральних і вартісних) і відносних величинах співвідношення між певного типу взаємозв’язаними елементами економіки дають можливість конкретно якісно й кількісно оцінити структуру економіки і її структурні зрушення.
9.2. Види структури національної економіки
Залежно від характеру та змісту взаємозв’язаних елементів національної економічної системи розрізняють такі структури економіки: відтворювальну, галузеву, територіальну, соціальну, функціональну та зовнішньоекономічну.
Відтворювальна структура Характеризує:
O використання ВВП (НД) на відтворення основного капіталу, його нагромадження та споживання;
O співвідношення між виробничим та особистим споживанням. До основних відтворювальних пропорцій, що визначають розвиток економіки, належать співвідношення:
– між виробництвом засобів виробництва й виробленням предметів споживання ;
– заміщенням вартості використаних засобів виробництва та но-воствореною вартістю (чистою продукцією);
– споживанням та нагромадженням.
Структурні зрушення у цих співвідношеннях, що характеризують розвиток економіки на всіх стадіях відтворювального процесу, обумовлюються взаємодією факторів (залежать від багатьох факторів), які пов’язані з досягненнями НТП, продуктивністю праці, обмеженнями природних ресурсів, станом навколишнього середовища і екологічними проблемами, зростанням суспільних потреб щодо якості товарів і послуг, спеціалізацією виробництва, міжнародним поділом праці, співвідношеннями між попитом і пропозицією, величиною доходів і податків, вартістю факторів виробництва (матеріальних ресурсів, капіталу, робочої сили), обсягами нематеріальних активів (інформації, технології тощо), стабільністю грошового обігу, законодавства, а також політичної ситуації тощо. Свідоме оптимізаційне формування пропорцій відтворення, у свою чергу, є важливим чинником економічного розвитку (чинником, що визначає якість економічного розвитку та впливає на його динаміку) і у зв’язку з цим – пріоритетним напрямком структурної політики держави. При цьому слід враховувати циклічну природу відтворення під час формування оптимальних пропорцій відтворювальної структури економіки.
Галузева структура Відображає пропорції розвитку окремих галузевих секторів і груп міжгалузевих комплексів, галузей, підгалузей, видів діяльності, виробництв, сфер національної економіки.
За традиційним підходом у складі національної економіки України виділяють галузі, підгалузі, міжгалузеві комплекси тощо. Класифікаційною (системо формоутворювальною) одиницею галузі є підприємство, яке має самостійний баланс і банківський рахунок. Велике значення з погляду аналізу галузевої структури національної економіки й формування її оптимальних пропорцій має виділення й дослідження співвідношень міжгалузевих комплексів – паливно-енергетичного, АПК, машинобудівного, транспортного, базових виробництв та інших.
Особливими галузевими пропорціями, що обумовлюють темпи структурних зрушень в економіці і які певною мірою можна віднести також до відтворювальних пропорцій, є співвідношення між галузями матеріального виробництва й галузями, які забезпечують їхнє функціонування. Забезпечувальні галузі називають інфраструктурою.
Інфраструктура існує двох типів:
– виробнича, що охоплює галузі, які безпосередньо обслуговують матеріальне виробництво (транспорт, зв’язок, шляхове господарство, енерго-,газо-,водопостачання, природоохоронні споруди тощо);
– невиробнича, що охоплює галузі, які опосередковано пов’язані з виробництвом (загальна й професійна освіта, охорона здоров’я тощо).
Слід зауважити, що у розвинутих країнах світу одним з основних напрямків державної структурної політики є динамічний розвиток власне інфраструктури, оскільки, що підтверджує світовий досвід, розвиток економіки, її соціально-економічна ефективність в індустріальному, а тим більше у постіндустріальному суспільстві, передусім, залежить від стану й рівня розвитку інфраструктури. Нерозвиненість інфраструктури негативно впливає на НТП, ефективність виробництва, його інноваційність, якість продукції, зайнятість населення тощо.
Традиційно виділяють галузі сфери матеріального виробництва й невиробничої сфери. До сфери матеріального виробництва належать галузі, які визначаються видами діяльності, що створюють, відновлюють або знаходять матеріальні блага (продукцію, енергію, природні ресурси), а також продовжують виробництво у сфері реалізації шляхом переміщення, зберігання, сортування, пакування продукції. Всі інші види діяльності у своїй сукупності є сферою нематеріального виробництва (невиробничою сферою). Змінення співвідношень (пропорцій) між масштабами (обсягами створеного ВВП) і темпами розвитку виробничої й невиробничої сфер є індикаторами, які відображають рівень розвитку продуктивних сил, тип національної економічної системи (індустріальний або постіндустріальний) та її соціально-економічну ефективність.
Основу сучасної галузевої структури національної економіки складають макропропорції між галузевими секторами економіки, тобто між групами галузей, що мають однакові економічні характеристики. Згідно із запровадженою в Україні системою національного рахівництва економіка поділяється на п’ять секторів:
1) нефінансові корпорації, у складі яких виділяють:
– галузі, пов’язані з видобуванням ресурсів,
– галузі, зайняті переробкою ресурсів і виготовленням готової продукції;
– сферу послуг (у тому числі інформаційне, науково-технічне, комунікаційне, фінансове обслуговування виробництва);
2) фінансові корпорації;
3) сектор загального державного управління;
4) домашні господарства;
– некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства.
Слід зазначити, що у сучасних постіндустріальних суспільствах під впливом НТП відбуваються структурні зрушення у бік зменшення відносної частки першої та другої груп і зростання третьої групи галузей нефінансового сектора економіки. На галузеві пропорції (галузеву структуру національної економіки (НЕ)), окрім НТП і витрат бізнесу на наукові дослідження та впровадження інновацій у виробництво, відчутно впливають також витрати на утримування робочої сили, задоволення екологічних факторів, міжнародний поділ праці в умовах глобалізації економіки тощо.
Функціональна структура Національної економіки характеризує динамічну взаємодію та взаємозалежність окремих сегментних ринків (ресурсів, продуктів, грошей і валюти, інвестицій, цінних паперів, науково-технічних розробок, нерухомості тощо) та їхніх елементів (попиту й пропозиції, цін і витрат, доходів і видатків тощо) й формально може бути подана через низку функціональних пропорцій:
– між платоспроможним попитом і пропозицією на створений ВВП і НД;
– платоспроможним попитом і пропозицією на окремих ринках ресурсів і продуктів;
– продуктивністю праці й зарплатою;
– доходами й витратами;
– інвестиціями й заощадженнями;
– кредитно-грошовими пропорціями;
– імпортом та експортом продукції тощо.
За своєю суттю це є пропорції відтворювального типу, оскільки вони характеризують закономірності формування, розподілу, перерозподілу та споживання ВВП і НД.
Територіальна структура Національної економіки відображає розміщення виробництва й інфраструктури в окремих територіальних (регіональних) утвореннях (системах), що характеризуються певними умовами: наявністю корисних копалин і сировинної бази (природними ресурсами), природно-кліматичними умовами, географічним розташуванням, культурними традиціями, демографічними та іншими умовами.
Розрізняють два підходи до формування територіальних (регіональних) утворень (територіальних економічних підсистем) у межах НЕС, а отже, два їхніх типи:
– структуризація національної економіки на економічні райони, територіальні господарські (виробничі) комплекси й спеціальні економічні зони;
– структуризація національної економіки в адміністративно-територіальному розрізі (для України на господарські комплекси АР Крим, областей і районів).
Соціальна структура Характеризує такі співвідношення в національній економіці:
– між організаційно-правовими формами підприємництва з урахуванням рівнів концентрації й централізації виробництва й капіталу (між великими, середніми та малими підприємствами) й режиму власності (між приватними, колективними та державними підприємствами);
– певними верствами населення, диференційованими за рівнем доходів.
Серед співвідношень, що визначають структуру (вид структури) національної економіки й впливають на стан і динаміку соціально-економічного розвитку, з одного боку, а з другого – самі є залежними від державної економічної політики (структурної), слід виділяти співвідношення між приватним і державним секторами економіки. При цьому секторальне співвідношення НЕС найкраще відображає результати ринкових реформ, рівень розвитку і ефективність ринкової економіки, а також масштаби державного втручання в економічний кругообіг ресурсів, доходів, продуктів.
Зовнішньоекономічна структура Відображає пропорції між експортом та імпортом товарів, послуг, капіталів тощо, які певною мірою є функціональними пропорціями національної економічної системи як відкритої системи, де чистий експорт розглядається як елемент валових національних інвестицій та елемент сукупного суспільного попиту, від чого залежить динаміка ВВП.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)