Національна економіка – Мельникова В. І. – ГЛАВА 10.ПРОГРАМУВАННЯ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ національної ЕКОНОМІКИ
10.1. Суть соціально-економічної стратегії країни
Стратегія держави – це детальний всебічний комплексний план, спрямований на втілення цілей держави. Сама суть державного регулювання національної економіки потребує налагодженого механізму формування цілей, тому ієрархія цілей державного регулювання будується за принципом пріоритетів, потреб та інтересів суспільства. Пріоритетні напрямки визначаються за допомогою експериментальних методів на основі встановлених критеріїв ефективності, швидкості одержання позитивних результатів, мінімізації витрат.
Ієрархія цілей здійснюється за допомогою їхнього розміщення в порядку зниження пріоритетів. В економічній теорії й практиці встановлено такі принципи розроблення цілей державного регулювання національної економіки:
– відповідність конкретних цілей сутності конституціонального устрою держави й генеральній меті діяльності держави;
– практична необхідність реалізації і її обгрунтування;
– досягнення гармонічного формування цілей, що передбачає їхні взаємозв’язок і взаємообумовленість;
– запобігання конфлікту, зумовленого різними цілями;
– інформаційне забезпечення державної політики пріоритетів з метою забезпечення довіри людей до діяльності держави.
Стратегічна мета є центральною визначальною. Стратегічні цілі складаються з тактичних, тому що тактика визначає цілі й методи, форми й способи діяльності, які найбільше відповідають конкретним обставинам у певний момент часу й забезпечують досягнення стратегічних цілей.
Стратегічна мета національної економіки України в умовах трансформації спрямована на об’єднання механізмів ринкового саморегулювання й державного регулювання, на побудову соціально-орієнтованої ринкової економіки.
Таким чином, вона відображає загальносвітову тенденцію руху до постіндустріального суспільства, що має бути здійснено безконфліктним шляхом. Рух у такому напрямку й досягнення цієї стратегічної мети мають забезпечити перехід національної економіки від “людини для економіки” до “економіки для людини”.
Цілі соціально орієнтованої економіки:
1. Побудова громадянського суспільства, що здійснюється за допомогою соціальної політики.
2. Створення постіндустріального, технічного й технологічного образу виробництва й відповідної йому структури економіки за допомогою виробничої політики.
3. Створення багатоукладної економіки, але при цьому формування ринкової держави й системи регулювання економікою (економічна політика держави).
4. Становлення нової соціальної структури, досягнення сучасного рівня життя населення, а також формування так званого “середнього класу” через соціально-економічну структурну політику.
5. Формування механізмів боротьби з авторитаризмом, адмініструванням, бюрократизмом і корупцією за допомогою механізму проведення демократичної політики.
6. Розвиток міжнародних економічних, політичних, культурних і гуманітарних зв’язків через механізм зовнішньої політики.
Механізм формування стратегічних і тактичних цілей держави є складним і багатогранним процесом, що логічно починається з абстрактного суспільного передбачення, прямує до конкретного прогнозування, а далі – до макроекономічного планування й програмування.
Одним з основних елементів державного регулювання національної економіки є економічне прогнозування.
Прогноз – науково обгрунтоване судження або передбачення можливого стану об’єкта в майбутньому, можливих шляхів і строків його досягнення. Економічне прогнозування – це науково обгрунтоване передбачення напрямку розвитку окремих економічних явищ і процесів на різних рівнях економічної системи.
Джерелами прогнозування є:
– накопичені знання й досвід щодо розвитку економічних процесів (емпіричні й теоретичні знання про закони розвитку економічних процесів);
– статистична й фактична інформація про об’єкт прогнозування;
– економіко-математичні моделі. Існують такі способи прогнозування:
– експериментальний, що здійснюється шляхом опитування фахівців щодо об’єкта прогнозування;
– екстраполяції – збір інформації про розвиток об’єкта в минулому й перенесення закономірностей його розвитку на майбутнє;
– моделювання, яке базується на побудові моделей об’єкта відповідно до очікуваних змін його стану.
До форм наукового прогнозування відносять:
– гіпотезу – наукове прогнозування на рівні загальної теорії, тобто якісні характеристики досліджуваного об’єкта, що відображують загальні закономірності його розвитку;
– прогноз – більш достовірне й більш повне наукове передбачення, тому що базується не тільки на якісних, але й на кількісних оцінках, має ймовірний або варіантний характер;
– план, що характеризується більш високим рівнем вірогідності, тому що містить постановку конкретного завдання й способи його виконання.
Прогноз визначають як науково обгрунтовану варіантну гіпотезу про можливий стан об’єкта в майбутньому залежно від характеру прогнозного фону, а також як гіпотезу щодо строків і способів досягнення намічених цілей. На основі цього всі прогнози можна класифікувати на дві великі групи:
“А” – базові прогнози: демографічні, прогнози природних ресурсів, НТП, екологічні, зовнішньоекономічні, зовнішньо – й внутрішньополітичні;
“Б” – соціально-економічні прогнози: економічного зростання, сукупного попиту, галузевої структури, рівня інфляції, зайнятості населення й ін.
Прогнози поділяють також на активні й пасивні (залежно від можливих впливів на процеси соціально-економічного розвитку національної економіки).
Залежно від ступеня ймовірності передбачуваних явищ прогнози поділяють на варіантні й інваріантні (тобто наводять тільки один варіант розвитку явища).
За способом подання інформації прогнози класифікують на крапкові й інтервальні. Наприклад, у прогнозований період ВНП зросте на 5% – крапковий прогноз, інтервальний – у прогнозований період ВНП збільшиться на 5 – 7%.
За масштабом прогнози поділяють на такі:
O мікропрогноз – прогноз розвитку окремого підприємства;
O галузевий – прогноз розвитку однієї галузі;
O макропрогноз – прогноз розвитку національної економіки;
O суперпрогноз – прогноз розвитку всієї світової економіки. За часовим критерієм прогнози бувають такими:
O оперативним (до одного місяця);
O короткостроковим (до одного року), який є основою для складання державного бюджету;
O середньостроковим (три – п’ять років);
O довгостроковим (більше семи років).
Два останні прогнози є основою для формування соціально-економічної стратегії.
За об’єктами прогнозування виділяють прогнози:
O природних ресурсів;
O трудових ресурсів;
O інвестицій;
O науково-технічний;
O соціальний;
O зайнятості й ін.
За функціональними ознаками розрізняють:
– пошуковий прогноз, що базується на умовному перенесенні на майбутнє тенденцій розвитку об’єктів, які сформувалися в минулому й діють у теперішньому часі. Він не залежить від факторів, здатних змінити ці тенденції. Мета цього прогнозу – з’ясувати, як будуть розвиватися події в майбутньому при збереженні існуючих тенденцій;
– нормативний прогноз, який на відміну від пошукового розробляється на основі заданих цілей і передбачає визначення способів і строків їхнього досягнення.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)