Національна економіка – Мельникова В. І. – 3.2. Вплив теорії добробуту на соціально-ринкову економіку
Довгий час існувала думка, що рішення, які ухвалюються окремими політиками, політичними або державними організаціями, мають приносити максимальну користь суспільству. У. Вексель у 1897 році вперше визначив політику як взаємовигідний обмін між громадянами й суспільними структурами. Пізніше цю думку було відображено у теорії суспільного вибору, представником якої був Дж. Бьюкенен. Він досліджував шляхи обмеження державного регулювання, вважаючи, що суспільний вибір – це політичний ринок, на якому взаємодіють політики, виборці та державні чиновники. Продавцем виступає політик, покупцем – виборець, а держава має виконувати посередницькі функції. Політики пропонують пакети різних програм, а виборці, коли вони вибирають одну із цих програм, розплачуються своїми голосами. Купівля-продаж передвиборних програм становить суть сучасної представницької демократії. Ринок працює погано, але це не означає, що держава буде “працювати” краще. Конкуренція політиків за голоси виборців веде до посилення втручання держави в економіку. Через державні програми відбувається перерозподіл доходів від різних груп населення на користь середнього класу, а невеликі, але тісно згуртовані політичні групи беруть верх над широкою, але розсіяною більшістю. Щоб підтримати ефективність регулювання, треба вести мову не про те, які підходи кращі, а кардинально вдосконалювати сам механізм прийняття рішень на політичному рівні. Завдання полягає у тому, щоб підготувати нову систему розроблення політичних рішень, схожу на ту, яка виникає при виборі рішень на товарному ринку.
На думку Дж. Бьюкенена, на цих ринках існує різниця у мотивах поведінки, а головне – “неоднакова структура” ринкової й політичної систем. Політичні рішення – це вибір альтернативних варіантів (як і на товарних ринках). Такий обмін є не зовсім раціональним, адже частіше податки сплачують одні, а блага за рахунок податків отримують інші. Лише на політичному ринку замість принципу “один долар – один голос” діє принцип “одна людина – один голос”. Саме з цим принципом теоретики суспільного вибору пов’язують високу вірогідність появи у сфері політики результатів, які не можуть бути оптимальними з погляду суспільства.
Отже, економічна теорія добробуту стала поступово трансформуватись у теорію суспільного вибору, в рамках якої здійснюється позитивний аналіз того, як формуються й реалізуються різноманітні суспільні переваги. Ця проблема економічної науки має тісний зв’язок з теорією держави й права, правилами голосування, поведінкою виборців тощо.
Дж. Бьюкенен писав: “Політика – складна система обміну між індивідами, у якій останні намагаються колективно досягти своїх власних цілей, оскільки не можуть реалізувати їх шляхом звичайного ринкового обміну. Тут немає інших інтересів, крім індивідуальних. На ринку люди міняють яблука на апельсини, а в політиці погоджуються платити податки в обмін на блага, необхідні всім і кожному – від місцевої пожежної охорони до суду”. Він досліджував проблему вибору такого механізму, який би мінімізував негативні наслідки перерозпо-дільних процесів і максимізував позитивні. Держава у Дж. Бьюкенена виступає у вигляді “держави, що передає”. Ця функція виявляється у політиці перерозподілу доходів. На його думку, інститути мають існувати для того, щоб реалізувати особисті цілі індивідів. Отже, основним джерелом перетворень є людина, а індивідуальний добробут стає фундаментальною проблемою соціально-економічного розвитку.
А. Сен, аналізуючи механізми державного вирішення соціальних проблем, зауважував, що вони, як правило, не дають бажаних результатів. На його думку, головною проблемою теорії добробуту в умовах ринку є проблема оптимізації, яку розуміють як максимальну продуктивність затрат праці, що досягається при раціональному використанні ресурсів.
Дослідження змінення підходів до проблеми добробуту як цільової спрямованості розвитку суспільства і як критерію ефективності цього розвитку дає можливість стверджувати, що найбільш загальними цільовими цінностями соціальної системи є: ефективність, як стверджував Парето, справедливість як рівність можливостей, розподілені цінності, рівномірність розподілу доходів, соціальний добробут. Їх реалізація має забезпечувати організаційну ефективність розвитку суспільства, що визначається рівнем та якістю життя його членів, їхньою соціальною безпекою, а також створенням умов для еволюції людини, суспільства й природи.
Щодо визначення причин суперечностей і неспроможності деяких теорій можна зауважити таке :
1) соціально-економічна дійсність дуже багатогранна й може мати безліч варіантів розвитку, швидкість її змін часто випереджає темпи її усвідомлення й тлумачення, – цим пояснюється різноманітність підходів різних учених до вивчення тих самих проблем і висвітлення їх з різних поглядів;
2) вплив суб’єктивних факторів на соціальні процеси є значущим, особливо це помітно при дослідженні підходів у соціальній політиці, при вивченні поведінки господарських суб’єктів, окремих індивідів у процесі реалізації їхніх потреб, інтересів, цілей;
3) не можна забувати, що проблеми зростання добробуту – це відображення фундаментальних проблем економічного вибору, які не можуть бути вирішені через безмежність потреб і ресурсів;
(1 votes, average: 5,00 out of 5)