Національна економіка – Мельник А. Ф. – Розділ 9. ПРОГНОЗУВАННЯ, ПРОГРАМУВАННЯ ТА МАКРОЕКОНОМІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
9.1. Прогнозування розвитку національної економіки.
9.2. Програмування національної економіки.
9.3. Макроекономічне планування розвитку національної економіки.
9.1. Прогнозування розвитку національної економіки
Сутність та завдання прогнозування національної економіки
Система прогнозів соціально-економічного розвитку. В умовах ринкової економіки прогнозування є важливою складовою цілісного механізму управління національною економікою, покликане передбачати ймовірні тенденції при розв’язанні стратегічних завдань її розвитку. Прогнозні оцінки економічних процесів і явищ становлять вихідний матеріал для вибору цілей розвитку економіки, визначення напрямів стратегії соціально-економічного розвитку, розроблення орієнтовних макроекономічних параметрів та їх обгрунтування, а також прийняття управлінських рішень щодо досягнення прогнозованого стану економіки. Прогнозування – один з основних інструментів реалізації державної політики на довго – і короткостроковий періоди.
Необхідність прогнозування розвитку національної економіки зумовлюється тим, що майбутнє є невизначеним й ефекти багатьох сьогоднішніх рішень протягом певного часу не відчутні. Тому передбачення майбутнього підвищує ефективність процесу прийняття таких рішень. Вихідною базою для прогнозування стану національної економіки, визначення основних напрямів її розвитку є прогнозна оцінка системи макроекономічних параметрів.
У зарубіжних країнах використання макроекономічних прогнозів стає дедалі інтенсивнішим. Вони дають можливість провести структурний аналіз (визначення мультиплікаторів), передбачити розвиток соціально-економічних процесів (прогнозування темпів ВВП, економічного зростання), оцінити ефективність економічної політики (аналіз ефективності державних витрат чи змін рівня оподаткування). У США, починаючи з 1960-х років, недержавні організації розробляли прогнози, що грунтувалися на моделях Уортона, моделях MPS, моделях DRI. У Великій Британії Лондонська школа бізнесу моделює економіку з 1966 p.; у Франції прогнозування базується на системі моделей, до якої належать моделі Банку Франції, AMADEUS, METRIC, HERMES. Згодом кількість прогнозів, які грунтуються на макроекономічних моделях, зросла. Уже в 2008 p. у Великій Британії налічувалося понад 100 установ, які займалися макроекономічними прогнозами, в Канаді – 12 недержавних організацій, у Франції – близько 20. В Україні макроекономічним прогнозуванням займається небагато організацій, серед яких можна виокремити: державні органи (Міністерство економіки, Міністерство фінансів, НБУ), міжнародні організації (представництва МВФ та Світового банку в Україні, ING Barinds), наукові та аналітичні організації (Державна установа “Інститут економіки та прогнозування Національної академії наук України”, Міжнародний центр перспективних досліджень, Інститут економічних досліджень і політичних консультацій, Державний науково-дослідний інститут інформатизації та моделювання економіки, компанія CASE Україна), приватні неурядові аналітичні структури (група “Альфа і К”, “Gradon-CapitaT група компаній “TEKT”).
Під Прогнозом Розуміють науково обгрунтоване судження про можливий (імовірний) стан та перспективи розвитку об’єкта в майбутньому. Прогнозування (з грец. знання наперед) є видом пізнавальної діяльності, спрямованої на формування прогнозів розвитку об’єкта в майбутньому на основі аналізу тенденцій його поведінки в минулому. Прогнозування – важлива сполучна ланка між теорією і практикою в усіх сферах суспільного життя. В основі воно містить два поняття: передбачення і пропозицію. Передбачення є формою опису можливих або бажаних перспектив розвитку об’єкта (його стану, тенденцій), структурно складається з аналізу, діагнозу й висновків і має форми цілепокладання, прогнозування, програмування, державного планування. Пропозиція є способом досягнення бажаного стану шляхом прийняття системи конкретних цілеспрямованих управлінських дій і рішень.
Економічне прогнозування Е науковим обгрунтуванням можливих змін або якісного стану національної економіки в майбутньому, а також альтернативних шляхів і термінів досягнення цього стану. Економічне прогнозування пов’язане з великими керованими системами, які охоплюють комплекс об’єктів, що мають певні якості та відповідний механізм зв’язків: економіка країни, регіону, великого міста, галузі; мережа закладів та інфраструктури; економічні та соціальні процеси, явища, ситуації тощо. У процесі економічного прогнозування враховують такі складові: а) ресурси (трудові, фінансові, матеріальні), які матиме країна у відповідний період; б) економічну ситуацію, що допомагає виявити проблеми, з якими зіткнеться суспільство у майбутньому; в) економічну політику як фундамент розв’язання проблем у майбутньому; г) економічне регулювання як засіб реалізації прийнятих рішень і завдань розвитку національної економіки.
Наявність прогнозу з тієї чи іншої проблеми дає змогу уникнути помилок або випереджальних чи запізнілих рішень, попередити несприятливі та небажані події. Економічний прогноз визначає основні напрями розвитку економіки і характеризує сукупність складних зовнішніх і внутрішніх зв’язків та залежностей в економічній системі. Його розроблення має грунтуватися на дотриманні таких основних принципів: системності, альтернативності, цілеспрямованості, наукової обгрунтованості, інформаційної єдності, багаторівневого описання, адекватності. Державне прогнозування в Україні базується на більш конкретизованій системі принципів, яка включає принципи цілісності, об’єктивності, науковості, гласності, самостійності, рівності, дотримання загальнодержавних інтересів.
Основними функціями економічного прогнозування є: науковий аналіз процесів і тенденцій в національній економіці; дослідження об’єктивних зв’язків явищ в економіці у певний період; оцінка об’єкта прогнозування; виявлення альтернатив розвитку економіки; накопичення наукового матеріалу для обгрунтування вибору управлінських рішень.
Для економічного прогнозування як процесу передбачення необхідні наявність об’єкта і суб’єкта прогнозування. Практична діяльність суб’єкта стосовно об’єкта прогнозування полягає в тому, щоб за допомогою певного інструментарію і методів прогнозування вивчити та оцінити інформацію про об’єкт або систему І дати орієнтовні контури їх розвитку в майбутньому. На ма-кроекономічному рівні суб’єктами економічного прогнозування є міністерства, державні комітети, інші центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Роль єдиного центру економічного прогнозування і вироблення моделей розвитку національної економіки в цілому відіграє Міністерство економіки. Основними його функціями є методологічне та організаційне забезпечення реалізації економічної політики держави, елементом якої є прогнозні моделі соціально-економічного розвитку. Практичний результат роботи Міністерства економіки – розроблення узагальненого Прогнозу соціального та економічного розвитку на коротко – і довгострокові періоди та прогнозних основних параметрів функціонування економіки на поточний період. Наукове обгрунтування соціально-економічних прогнозів надає система науково-дослідних інститутів, провідним з яких є Державна установа “Інститут економічного прогнозування” HAH України.
Об’єктом економічного прогнозування є економічна система в цілому (національна економіка, темпи і динаміка ВВП, ВНП, національного доходу), економічні підсистеми (економіка регіонів, народногосподарських комплексів, галузей; сектори економіки), соціально-економічні процеси та явища на макрорівні (економічні цикли, кон’юнктура ринків, структура економіки, науково-технічний прогрес, зайнятість, інфляція, навколишнє середовище), ринки (товарів і послуг, капіталів, праці, цінних паперів, інвестицій).
В Україні розробляють багато різноманітних прогнозів залежно від спрямування, характеру, терміну дії, тому виникає проблема їх узгодженості. Важлива характеристика економічного прогнозування – класифікація (типологія) прогнозів.
У теорії і практиці прогнозування застосовують різні підходи до класифікації. Спільним є те, що типологія базується на класифікаційних ознаках, якими можуть бути: об’єкт прогнозування, його масштаби, час випередження, функції прогнозу, наявність інформації тощо. У прогностиці сьогодні використовують понад ЗО класифікаційних ознак, що ускладнює формування єдиної класифікації. Під системою економічного прогнозування розуміють єдність методології, організації та розроблення прогнозів, що забезпечує їх узгодженість, послідовність і безперервність. Вихідними в системі прогнозування розвитку національної ековоміки є прогнози первинних факторів виробництва. До цієї групи належать прогнози природних, виробничих, трудових, фінансових, науково-технічних ресурсів. За об’єктом прогнозування вирізняють: прогнози ресурсів, прогнози розвитку економіки, прогнози суспільних потреб.
Залежно від рівня агрегування показників прогнози класифікують на макроекономічні, макроструктури!, галузеві, регіональні.
За ознакою відношення до об’єкта прогнозування прогнози бувають активні та пасивні. Активні прогнози містять якісну оцінку виявлених тенденцій та передбачають систему управлінських дій з метою досягнення прогнозованого стану національної економіки. Пасивні прогнози враховують сформовані в минулому закономірності її розвитку і не передбачають активних дій з боку державних органів управління щодо їх зміни.
За функціональною ознакою прогнози поділяють на два типи: пошукові та нормативні. Пошукові прогнози Базуються на умовному продовженні в майбутньому сформованої в минулому тенденції розвитку, без урахування факторів, які здатні змінити ці тенденції. За сутністю ці прогнози пасивні. їх основне завдання – з’ясувати, як буде розвиватися об’єкт уразі збереження наявної тенденції. Такі прогнози доцільно використовувати за коротко – та середньострокового прогнозування. Нормативні прогнози розробляють на підставі заздалегідь визначеної мети (цілі, нормативу), їх розроблення спирається на принцип цілеспрямованості і пов’язане з управлінськими аспектами прогнозування. За сутністю це активні прогнози. Основним завданням нормативних прогнозів є визначення шляхів і термінів досягнення заданої чіткої цілі розвитку економіки в майбутньому. Нормативні прогнози будуються у порядку, протилежному пошуковим прогнозам: спочатку встановлюється ціль (У_), а потім шукають способи її досягнення, визначаючи цільові етапи (рис. 9.1).
За ступенем обгрунтованості доказів і використання вихідної інформації прогнози бувають інтуїтивні (складені на основі інтуїції прогнозиста й неусвідомлення методів і принципів прогнозування) і логічні (складені на основі логічних і теоретичних обгрунтувань вихідних принципів прогнозування і способів оцінки результатів прогнозування). У першому випадку інформація для формування прогнозу е недостатньою, а в другому – достатньою.
За часовим горизонтом (часом випередження) прогнози класифікують на оперативні, коротко-, середньо – та довгострокові (далекострокові). Зазначені прогнози відрізняються один від од
Ного не тільки тривалістю прогнозного горизонту, а й характером прогнозної інформації (кількісні, якісні параметри) та гіпотезою про можливість зміни певних тенденцій у межах прогнозного горизонту (табл. 9.1).
Таблиця 9.1. Класифікація прогнозів за часом випередження
Види прогнозів | Оперативні | Короткострокові | Середньо-строкові | Довгострокові | Далеко-строкові |
Прогнозний горизонт | 1-3 місяці | До 1 року | 1-б років | 5-10 років | Більше 10 років |
Характер інформації | Кількісна | Кількісно-якісна | Якісно-кількісна | Якісна | |
Гіпотеза про можливість зміни тенденції | Зміни загальних тенденцій не очікується | Можлива зміна сформованих тенденцій |
Залежно від сценарію (умов) розвитку економіки, який закладається в прогноз, розрізняють оптимістичні (максимальні), песимістичні (мінімальні) та реалістичні (помірні) прогнози. Вибору варіанта прогнозу (сценарного розвитку) передують гіпотези про сталий розвиток, активне державне втручання, наявність перешкод (зовнішніх і внутрішніх). Оптимістичний варіант прогнозних розрахунків Будують за умови, що уряд здійснюватиме активні дії щодо реформування економіки, її стабілізації та забезпечення економічного зростання. Песимістичний варіант прогнозів передбачає погіршення вихідних умов функціонування об’єкта, а саме: поглиблення економічної кризи, падіння виробництва, зростання рівнів інфляції, безробіття, зниження ділової активності, погіршення рівня життя населення тощо. Реалістичний варіант Відповідає сценарію розвитку економіки, за якого всі основні тенденції в ретроспективі зберігатимуться на весь перспективний період.
Прогнози поділяють і за іншими частковими класифікаційними ознаками (за Г. Тайлом), зокрема: а) за ступенем контролю за змінними величинами – на контрольовані і неконтрольовані; б) за умовами настання події – на умовні і безумовні; в) залежно від кількості об’єктів, які розглядаються, – на одиничні і множинні; г) за метою прогнозування – на конфірмативні і планіфі-каційні (конфірмативні мають на меті довести чи спростувати те чи інше уявлення про об’єкт, а планіфікаційні – створити фундамент (основу) для розроблення планових показників); д) залежно від кількості об’єктів, які розглядаються, – на одиничні і множинні.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)