Національна економіка – Мельник А. Ф. – 7.3. Пріоритети розвитку ринкової інфраструктури національного ринку в умовах глобалізації
Інтеграція національної економіки у світову економічну систему в умовах розгортання глобалізаційних процесів та підвищення її конкурентоспроможності вирішальною мірою залежать від наявності сучасної ефективної ринкової інфраструктури, інституціональним структурам якої було б властиве оптимальне поєднання гнучкості, адаптивності та продуктивності.
В умовах, коли глобалізація загострює проблему конкурентоспроможності національних економік, коли цінності створюються за рахунок підвищення продуктивності та використання нововведень, а економічне зростання дедалі більше залежить від здатності отримувати нові знання і застосовувати їх у житті, перед економікою України постає завдання розвитку потужного інноваційного сектору з інфраструктурою, спроможною поєднати інноваційну пропозицію та попит на інновації, здійснювати комплексну експертизу, розроблення і ресурсне забезпечення інноваційних проектів, просувати нову продукцію на внутрішньому і світовому ринках.
Інноваційній діяльності притаманні багатостадійний характер і багатоманітність організаційних форм впровадження, що потребують адекватних сполучних ланок, якими є об’єкти інноваційної інфраструктури.
Згідно із Законом України “Про інноваційну діяльність” інноваційна інфраструктура становить сукупність підприємств, організацій, установ, їх об’єднань, асоціацій будь-якої форми власності, що надають послуги із забезпечення інноваційної діяльності (фінансові, консалтингові, маркетингові, інформаційно-комунікативні, юридичні, освітні тощо).
Основними елементами інноваційної інфраструктури є державні інноваційні фінансово-кредитні установи, венчурні компанії та фонди, зони інтенсивного науково-технічного розвитку (технополіси), технологічні парки (технопарки), інноваційні центри (технологічні, регіональні, галузеві), інкубатори (інноваційні, технологічні, інноваційного бізнесу), консалтингові (консультаційні) фірми та ін.
Метою створення інфраструктури є як забезпечення комплексної інноваційної діяльності, так і збереження та розвиток науково-технічного потенціалу країни в інтересах суспільства, включаючи подолання спаду виробництва, його структурну перебудову, зміни номенклатури виробів, створення нової продукції, нових виробничих процесів. Відповідно до цілей функціонування інфраструктура інноваційної діяльності включає такий комплекс взаємопов’язаних систем: систему інформаційного забезпечення, яка надає доступ до баз і банків даних для всіх зацікавлених осіб, незалежно від форм власності; експертизи (включаючи державну) інноваційних програм, проектів, пропозицій, заявок; фінансово-економічного забезпечення інноваційної діяльності, використовуючи різні джерела надходження коштів (ресурси підприємницьких структур, інвестиції інших країн, кошти інвестиційних фондів тощо); сертифікації наукової продукції, надання відповідних послуг у сфері метрології, стандартизації, контролю якості; просування нововведень на регіональні, міжрегіональні, іноземні ринки, включаючи виставкову, рекламну, маркетингову діяльність, патентно-ліцензійну роботу, захист інтелектуальної власності; підготовки кадрів для інноваційної діяльності в умовах ринкової економіки.
В економічно розвинутих країнах світу функціонують понад З тисячі технологічних парків, інноваційних центрів, бізнес-інкубаторів, венчурних фондів, центрів трансферу технологій, технополісів та інших інноваційних структур, що складають основу національних інноваційних систем і є каталізаторами інноваційного розвитку.
В Україні інноваційна інфраструктура е ще нерозвинутою, не охоплює всіх ланок інноваційного процесу і не має системності в забезпеченні відповідними послугами у сфері інноваційної діяльності. Сформовано лише окремі елементи інноваційної інфраструктури, серед яких найбільшого поширення набули бізнес-центри, бізнес-інккубатори, технопарки. З них лише технологічні парки реалізують інноваційні проекти за стратегічними пріоритетними напрямами інноваційної діяльності й отримуюють фінансову підтримку держави.
Слаборозвинутою в інноваційному середовищі є діяльність венчурних фондів та центрів трансферу технологій. Не використовуються повною мірою інформаційні ресурси системи науково-технічної та економічної інформації – бази даних технологій, науково-технічних досягнень, трансферу технологій тощо.
У зарубіжних країнах сформувались різні моделі розвитку інноваційної інфраструктури. Так, європейська модель розвитку інноваційної інфраструктури грунтується на державних інвестиціях та дотаціях і спрямовується насамперед на створення нових робочих місць. У країнах Азії інноваційна інфраструктура розвивається шляхом утворення технополісів (Японія), створення технопарків, насамперед у галузі інформаційних технологій (Індія), розвитку різних типів інноваційних структур за фінансової підтримки держави (Китай). Модель розвитку інноваційної інфраструктури США в основному зорієнтована на залучення інвестицій зацікавлених фірм і менше – на державне фінансування.
В Україні застосовується практика підтримки інноваційної діяльності через надання державних субсидій безпосередньо для виконання інноваційних проектів. При цьому світовий досвід доводить більшу ефективність саме державної підтримки інноваційної інфраструктури, а не підтримки реалізації окремих проектів.
Важливість активізації формування інноваційної інфраструктури в Україні зумовлює посилення уваги до її розвитку з боку органів державної влади. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 14 травня 2008 р. № 447 затверджена державна цільова економічна програма “Створення в Україні інноваційної інфраструктури” на 2009-2013 роки. Метою Програми є створення у 2009-2013 рр. в Україні інноваційної інфраструктури, здатної забезпечити ефективне використання вітчизняного науково-технічного потенціалу, підвищення рівня інноваційності та конкурентоспроможності національної економіки.
З огляду на те, що інноваційна інфраструктура складається з виробничо-технологічної, фінансово-економічної, нормативно-правової, територіальної та кадрової підсистем, ЇЇ розвиток в Україні може відбуватися за такими варіантами: збереження наявного підходу до розвитку інноваційної інфраструктури; розвиток фінансово-економічної підсистеми інноваційної інфраструктури як недостатньо розвинутої; розвиток виробничо-технологічної підсистеми інноваційної інфраструктури з поступовим упровадженням окремих елементів фінансово-економічної підсистеми.
Подальше застосування наявного підходу до розвитку Інноваційної інфраструктури призведе до появи нових проблем у сфері інноваційної діяльності та подальшої деформації структури національної економіки. Враховуючи високі комерційні ризики інвестування у зазначену сферу, великі фінансові витрати, тривалий строк окупності інвестицій, необхідно забезпечити фінансову підтримку інноваційної діяльності шляхом першочергового формування фінансово-економічної підсистеми як недостатньо розвинутої. Проте слід зазначити, що ефективність функціонування фінансово-економічної підсистеми залежить від розбудови розгалуженої виробничо-технологічної підсистеми, яка формує мережеву модель управління інноваційним розвитком на ма-кро-, мікро – та територіальному рівнях.
Виробничо-технологічна підсистема включає базову та допоміжну інфраструктуру. До базової інфраструктури належать суб’єкти, що забезпечують розвиток науково-технологічного та інноваційного потенціалу країни (науково-дослідні інститути, вищі навчальні заклади, державні лабораторії, лабораторії промислових підприємств тощо), а до допоміжної – суб’єкти, що забезпечують процеси впровадження інновацій на всіх стадіях (консультативні, інформаційні та лізингові компанії, венчурні фонди тощо).
Формування цілісної виробничо-технологічної підсистеми сприятиме забезпеченню інноваційної сфери всіма видами посередницьких послуг, зокрема: трансфер технологій від власника наукової розробки до споживача; забезпечення захисту прав інтелектуальної власності; проведення експертизи інноваційних, науково-технічних проектів; надання послуг у сфері метрології, стандартизації, контролю за якістю; інформаційно-консультаційне забезпечення інноваційної діяльності, трансфер технологій, комерціалізація інтелектуальної власності; підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації підприємців у сфері інноваційної діяльності, інтелектуальної власності та трансферу технологій. Повнота і функціональність виробничо-технологічної підсистеми забезпечать результативність інноваційного процесу та ефективне використання фінансових ресурсів.
Оптимальним варіантом розбудови інноваційної інфраструктури є розвиток виробничо-технологічної підсистеми зі створенням окремих найважливіших елементів інших підсистем, що сприятиме створенню умов для прискореного впровадження інновацій навіть в умовах обмеження бюджетного фінансування.
Пріоритетами розбудови виробничо-технологічної підсистеми визначено: створення цілісної інноваційної інфраструктури на базі наукових установ та вищих навчальних закладів; підтримку і розвиток інноваційних малих підприємств; створення інноваційної інфраструктури на регіональному рівні з одночасним забезпеченням міжрегіональної координації; оптимізація та розширення мережі центрів інформаційно-консультаційної підтримки інноваційної діяльності; розбудова інфраструктури кадрового забезпечення інноваційної діяльності.
Передбачається, що виконання Програми дасть змогу: забезпечити функціонування інноваційної інфраструктури підтримки малого інноваційного бізнесу і розвиток мережі нових елементів інноваційної інфраструктури (інноваційних центрів, центрів трансферу технологій, наукових парків, регіональних інноваційних кластерів, інноваційних бізнес-інкубаторів тощо), до складу якої входитимуть близько 400 одиниць, у результаті чого буде створено понад 10 тис. нових робочих місць для висококваліфікованих спеціалістів; збільшити до 10 тис. кількість суб’єктів малого підприємництва, що реалізують інноваційні проекти; підвищити не менш як на 5 % інноваційну активність промислових підприємств; прискорити темпи виробництва інноваційної продукції не менш як на 20 %; залучити близько 7 млрд гривень інвестицій для реалізації інноваційних проектів.
Для забезпечення інноваційної моделі розвитку економіки створення національної інноваційної інфраструктури має стати не лише невід’ємною частиною економічної політики держави, а й набути статусу державного пріоритету.
Глобалізація, що виражається в посиленні взаємозвязків і взаємозалежності між країнами світу, інтенсифікації всіх форм світогосподарських звязків, є об’єктивною за природою і спонукає уряди країн адаптувати свої національні економіки до світових тенденцій, готувати до функціонування в умовах інтернаціоналізації виробництва і капіталу, транснаціоналізації господарського життя, шукати шляхи нейтралізації негативних наслідків, виробляти механізми хеджування ризиків, повязаних з глобалізаційними процесами. Отже, конкурентоспроможність національних економік визначається рівнем їх глобалізації.
Для оцінки рівня глобалізації давоським Всесвітнім економічним форумом запроваджений індекс готовності до функціонування в глобальних мережах – Networked Readiness Index (NRI), який включає три основні складові: 1) індекс стану середовища для розвитку інформаційно-комунікаційних технологій (ПСТ), який оцінює регуляторний режим і правові рамки для ІКТ, наявну інфраструктуру та інші фактори, що охоплюють елементи ринку для технологічного розвитку; 2) індекс стану готовності ключових учасників – фізичних осіб, організацій і владних структур до роботи в мережах; 3) індекс рівня використання ІКТ названими учасниками.
Застосування цього індексу для оцінки входження економіки окремої країни в глобалізаційний простір пов’язане з розвитком інформаційної революції та є свідченням зростаючої ролі інформаційно-комунікаційної інфраструктури в забезпеченні конвергенції національної економіки до економік розвинутих країн. Інформаційна революція змінює сфери прибуткового функціонування компаній, орієнтуючи останні в галузі, що базуються на інформації і знаннях (комунікаційна, електронна, комп’ютерна, фармацевтична, біотехнологічна). Переважна частка витрат компаній припадає на одержання інформації, що пов’язана з дослідженнями, дизайном, розробками, тестуванням, сертифікацією, маркетингом, обслуговуванням покупців і технічною підтримкою. Саме ці напрями діяльності містять значні можливості для формування бізнес-структурами власних підходів до досягнення вищих рівнів прибутковості і базуються на послугах інформаційно-комунікаційної інфраструктури.
За оцінками авторитетних міжнародних експертів, рейтинг України щодо готовності до функціонування в глобальних мережах є доволі низьким (75-те місце), що відображає відставання в розвитку інформаційної інфраструктури й інформаційних технологій. Це ключова проблема, оскільки розвиток інноваційних процесів у сучасних умовах практично не можливий без ефективного залучення країни до процесів глобального обміну інформацією, і саме на її вирішення спрямований Закон України “Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні
На 2007-2015 роки”. Цим законом закріплено такі основні стратегічні цілі розвитку інформаційного суспільства в Україні: прискорення розроблення та впровадження новітніх конкурентоспроможних ІКТ в усі сфери суспільного життя, зокрема економіку України і діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування; забезпечення комп’ютерної та інформаційної грамотності населення; розвиток національної інформаційної інфраструктури та її інтеграція зі світовою інфраструктурою; державна підтримка нових “електронних” секторів економіки (торгівлі, надання фінансових і банківських послуг тощо); створення загальнодержавних інформаційних систем, насамперед у сферах охорони здоров’я, освіти, науки, культури, охорони довкілля; збереження культурної спадщини України шляхом її електронного документування; державна підтримка використання новітніх ІКТ засобами масової інформації; використання ІКТ для вдосконалення державного управління, відносин між державою і громадянами, становлення електронних форм взаємодії між органами державної влади та органами місцевого самоврядування і фізичними та юридичними особами.
Одним з основних напрямів розвитку інформаційного суспільства в Україні Законом визначено всебічний розвиток загальнодоступної інформаційної інфраструктури на засадах сприяння вітчизняному виробництву новітніх ІКТ та інформаційно-телекомунікаційних систем, подолання технічної і технологічної залежності від зарубіжних виробників.
Роль і значення окремих ланок ринкової інфраструктури у ринкових перетвореннях економіки не однакові. Завдання держави як однієї з цих ланок полягає в тому, щоб уряд відстежував загальну економічну ситуацію, оцінюючи сумісність окремих інфраструктурних інститутів з головними цілями національної економіки, і відповідно формулював їхні орієнтири у межах економічної політики.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)