Національна економіка – Мельник А. Ф. – 1.3. Суб’єкти економічної діяльності
Суб’єктами національної економіки Є інституційні одиниці (підприємства, організації, установи, домашні господарства), які здійснюють певний вид економічної діяльності. Вони вступають між собою в економічні відносини, які можуть набувати форми вертикальних і горизонтальних зв’язків. Жодну з названих форм економічних зв’язків не слід ідеалізувати, їх потрібно використовувати в єдності для ефективного функціонування національної економіки. Кожен економічний суб’єкт е економічно відокремленим, а отже, має певний економічний інтерес. Діяльність кожного економічного суб’єкта підпорядкована реалізації цього інтересу.
Особливістю діяльності суб’єктів економіки є їхня здатність до прийняття та реалізації самостійних рішень щодо організації власного виробництва, участі в інвестиційних проектах, визначення виду і напряму діяльності. Разом з тим специфіка кожного суб’єкта зумовлена його відношенням до економічних факторів виробництва і ресурсів, а саме: володіє він ними чи користується. Обсяг капіталу, який є в його розпорядженні, та ступінь економічної влади впливає на обрану форму господарської діяльності. Це може бути або безпосереднє управління організацією, або індивідуальна підприємницька діяльність чи володіння тільки власною робочою силою.
Всі суб’єкти національної економіки функціонують у межах окремих секторів економіки, до яких відносять1: домашні господарства; нефінансові корпорації; фінансові корпорації; некомерційні установи, що обслуговують домашні господарства; загальнодержавне управління; інший світ (зовнішньоекономічний сектор); тіньовий сектор.
Домашні господарства Є сукупністю всіх господарських одиниць, діяльність яких спрямована на задоволення власних потреб та інтересів. Вони здійснюють такі види діяльності: пропонують фактори виробництва, перерозподіляють отриманий дохід на споживання та нагромадження. Цей сектор об’єднує: особисті допоміжні господарства громадян; індивідуальну трудову діяльність (підприємницьку діяльність без залучення найманої праці); селянські (фермерські) господарства.
Домашні господарства поділяються на підсектори в залежності від джерел отримуваного доходу: роботодавці; особи, що працюють самостійно; наймані працівники; суб’єкти, які отримують доходи від власності та трансфертів.
Сектор некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства, – це сукупність інституційних одиниць, які надають неринкові послуги домашнім господарствам. Основними джерелами доходів цього сектору є добровільні та благодійні внески населення (домашніх господарств), доходи від власності, трансферти. До складу цього сектору входять: громадські та релігійні організації (професійні спілки, політичні партії, релігійні товариства, спортивні товариства); благодійні організації та фонди; інші некомерційні організації (підрозділи підприємств, що надають соціально-культурні послуги здебільшого робітникам цих підприємств та їх сім’ям).
Сектор нефінансових корпорацій Включає всі резидентні інституційні одиниці, головною функцією яких є виробництво товарів і надання нефінансових послуг для реалізації за цінами, які відшкодовують витрати виробництва. Однак у певних випадках частина витрат виробництва може відшкодовуватися за рахунок державних субсидій та дотацій. До названого сектору відносять також: підприємства, які повністю фінансуються з державного бюджету і виробляють товари; некомерційні організації, зайняті наданням послуг у галузі освіти, охорони здоров’я на платній основі, торгові асоціації, які обслуговують підприємства.
Сектор фінансових корпорацій – це сукупність інституційних одиниць, які займаються нагромадженням та перерозподілом капіталу. Основними доходами цього сектору е доходи від кредитно-депозитних операцій, відсотки, страхові внески. Цей сектор включає: національний банк; кредитно-депозитні організації (комерційні банки); фінансові та посередницькі організації (інвестиційні корпорації та корпорації, що займаються фінансовим лізингом); допоміжні фінансові організації (брокерські, маклерські, дилерські фірми, які проводять операції з цінними паперами); страхові організації та пенсійні фонди.
Сектор загальнодержавного управління Є сукупністю всіх інституційних одиниць, які сприяють наданню неринкових послуг для індивідуального та колективного споживання, а також перерозподіляють національний дохід і багатство. Ці одиниці зайняті у сфері загального управління, регулювання, планування економіки, науково-дослідної роботи, охорони навколишнього середовища, забезпечення правопорядку, оборони, а також у соціальній сфері стосовно безкоштовного надання послуг або пільгового обслуговування населення у галузі освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення, культури, мистецтва, фізичної культури і спорту.
Основні ресурси цього сектору формуються за рахунок обов’язкових відрахувань інших секторів. Сектор органів державного управління поділяється на такі підсектори: центральні органи управління; місцеві органи управління; фонди соціального забезпечення та інші позабюджетні фонди.
Сектор “інший світ” Охоплює іноземні державні інститути (нерезиденти), які знаходяться за межами держави, але здійснюють обмін товарами, послугами, капіталом з національними господарськими одиницями.
Тіньовий, Або паралельний, сектор об’єднує діяльність інституційних одиниць, доходи яких не враховуються в офіційній статистиці. Тіньові підприємства не перерозподіляють власні доходи до бюджетів та державних цільових фондів, не сплачують податки, максимізуючи власні прибутки. До тіньової економіки відносять види діяльності, які неможливо виміряти, оскільки немає об’єктивних вимірників, а також юридично заборонені види діяльності (виробництво і продаж наркотиків, зброї, протизаконна, кримінальна діяльність, спрямована на особисте збагачення). Вплив неофіційної (тіньової) економіки зумовлює негативні наслідки розвитку держави, а саме: непрозорий і несправедливий розподіл національного доходу; кримінал і за цію суспільства, недовіру до органів державної влади; дискримінацію суб’єктів господарської діяльності; скорочення податкових надходжень до бюджетів усіх рівнів; нелегальний експорт капіталів і зменшення обсягів інвестицій в економіку; залежність від закордонних позик; втрату промислового та інтелектуального потенціалу нації. Зокрема, рівень тінізації національної економіки України у 2009 p., за офіційними даними, становив 36 %, за експертними оцінками, – близько 50 %. Згідно з Індексом сприйняття корупції міжнародної організації “Transparency International”, Україна у 2009 р. посіла 146-те місце (з 180) з індексом 2,2 (максимальний індекс, який відповідає повній відсутності корупції, – 10. Індекс нижче 3 вважається небезпечним).
Сучасний рівень поділу праці характеризується надзвичайно складною розгалуженою системою суспільного виробництва, що включає велику кількість видів економічної діяльності. Зважаючи на це, класифікація видів господарської діяльності набуває суттєвого значення в багатьох аспектах: законодавчому, організаційно-господарському, управлінському, міжнародному тощо. Зокрема, чітке визначення видів господарської діяльності є необхідною передумовою уніфікації господарського і податкового законодавства, усунення двозначності в законах, якими встановлюється режим певних видів господарської діяльності.
Згідно з Господарським кодексом України1, вид економічної діяльності має місце у випадку об’єднання ресурсів (устаткування, технологічних засобів, сировини та матеріалів, робочої сили) для створення виробництва певної продукції або надання послуг. Окремий вид економічної діяльності може як складатись з єдиного простого процесу, так і охоплювати кілька процесів, що належать до одного комплексного виробничого процесу.
Здійснення тих чи інших видів господарської діяльності суб’єктом господарювання зумовлює віднесення його до відповідної категорії державного обліку і регулювання. Разом з тим більшість суб’єктів господарювання здійснюють не один, а одразу декілька видів господарської діяльності, стають багатопрофільними, маючи на меті гнучкість функціонування в умовах ринку. Зважаючи на це, Господарським кодексом України передбачено визначення основних, другорядних та допоміжних видів економічної діяльності суб’єкта господарювання.
Основний вид діяльності може визначатися за кількома критеріями (за часткою в загальному обсязі виробництва продукції, робіт, послуг, за кількістю зайнятих працівників, за часткою в отриманому загальному прибутку), виходячи з максимального відсоткового значення щодо всіх видів господарської діяльності, здійснюваної певним суб’єктом господарювання. Другорядним видом господарської діяльності визнається будь-яка інша діяльність суб’єкта, частка якої згідно з обраним критерієм є меншою від частки основного виду діяльності. Кожний суб’єкт господарювання може мати кілька другорядних видів діяльності. Допоміжний вид діяльності – це діяльність, спрямована виключно на сприяння здійсненню насамперед основного, а також другорядних видів діяльності. Зокрема, діяльність, яку здійснюють несамостійні структурні підрозділи суб’єкта господарювання (внутрішні перевезення, внутрішній зв’язок тощо), враховується у складі основного виду діяльності цього суб’єкта.
В основі економічної класифікації видів економічної діяльності суб’єктів національної економіки України лежить державний класифікатор видів економічної діяльності (КВБД)1, який спирається на галузеві, секторні та майнові класифікації, які діють у світовій статистичній практиці. Згідно з КВЕД, виокремлюють такі основні класифікаційні ознаки економічної діяльності в Україні:
І. Галузева класифікація. II. Секторна класифікація.
III. Класифікація благ і послуг споживчого призначення.
IV. Класифікація урядових витрат.
V. Класифікація некомерційних організацій, які обслуговують домашнє господарство.
VI. Класифікація економічних операцій з товарами і послугами.
VII. Класифікація економічних операцій з розподілу. VIII. Операції з фінансовими інструментами.
IX. Класифікація майна. Об’єктами класифікації в КВЕД є всі види економічної діяльності суб’єктів господарювання, як юридичних осіб, так і громадян (фізичних осіб).
(2 votes, average: 3,00 out of 5)