Національна безпека України – Ліпкан В. А. – Розділ 3. ПРАВО І НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ
Безпека понад усе,
Але право вище за безпеку.
В. Ліпкан
Вступ
Складність положення в забезпеченні національної безпеки збільшується не лише не достатньою ефективністю системи національної безпеки країни і разом з цим системи управління нею, а й відсутністю серйозної правової основи регулювання забезпечення національної безпеки, системного підходу до вирішення цієї проблеми з правової точки зору. Причина цього полягає у тому, що досі не визначені національні пріоритети внутрішньої і зовнішньої політики, національні цілі і взагалі бажаний статус України, а звідси – є розпливчатими цілі і завдання реформування СНБ, кола учасників забезпечення національної безпеки, їх компетенції та принципів взаємодії. Проголошений курс на євроінтеграцію, вступ до НАТО лишається проектом, втім реальної правової бази в сфері національної безпеки для цього поки створено не достатньо.
Звичайно, що певні кроки у даному напрямі робляться, і можна казати про їх позитивний вплив. Як би хто не критикував існуючу сукупність органів, що забезпечують національну безпеку, сміливо можна твердити, що етап становлення незалежної держави, який супроводжувався масштабним тиском, подеколи ззовні і не досить відчутним, вже успішно пройдено. В Україні за 16 років незалежності не відбулося громадянської війни, вона стала постійним учасником регіональних систем безпеки, більш того, відіграє активну роль не лише на пострадянському просторі, айв цілому в європейському регіоні. Так, можна казати про деякі помилки, водночас існування незалежної України, а також і системи забезпечення національної безпеки нашої держави вже стало неминучою реальністю і при необхідній корекції стратегії національної безпеки і тактики її забезпечення на суворо правовій основі процес реформування СНБ має вийти на вирішення головної мети: забезпечення стійкого розвитку держави в якості регіонального лідера, підвищення рівня добробуту народу України, збереження його самобутності, активна участь в реалізації політики безпеки як на континенті, так і світі.
З іншого боку, відсутність правового підходу до здійснення реформи системи національної безпеки, і передусім системи забезпечення національної безпеки, потягло за собою стихію у законотворчій діяльності, подеколи внутрішню правову суперечність між законами, а звідси і надто слабку ступінь правозастосування. У зв’язку з цим деякі складові національної безпеки виявилися недостатньо захищеними, передусім інформаційна і економічна, що завдає суттєвої шкоди державі і суспільству, дискредитує саму ідею сильної і незалежної держави і сподівання українського народу на заможність та процвітання.
Розрив між геополітичними реаліями і правовою базою чинить деморалізуючий вплив також і на працівників сил забезпечення національної безпеки, підриває їх довіру до тієї системи, яку вони мають захищати. Абсолютизація демократичного цивільного контролю над органами безпеки, проголошена на початку 2005 року, мала своїм наслідком зміну не лише самої їх структури, а й подеколи світогляду самих працівників. У даному аспекті слід говорити про необхідність демократичного цивільного контролю, водночас це не слід плутати з повною “цивілізацією” усіх сфер безпеки, тобто встановлення на керівні посади цивільних міністрів, які мають концептуальне уявлення про функції органів безпеки, втім не володіють ані методологією, ані знанням щодо організації механізму їх дії як єдиного цілого.
У цілому слід зазначити, що в Україні досить мляво відбувається процес формування безпекового законодавства. Тим більше, що на сьогодні майже відсутні серйозні розробки стосовно зазначених питань, і дане питання потребує більш детального розгляду, аніж проведення аналізу чинного закону України “Про основи національної безпеки України” і Стратегії національної безпеки України.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)