Національна безпека України – Ліпкан В. А. – 3. Сили забезпечення національної безпеки України
У межах органів державного управління національною безпекою можна виділити окремо ті органи, забезпечення національної безпеки для яких є прямим обов’язком (органи спеціальної компетенції), і ті, які здійснюють дану функцію опосередковано (органи загальної компетенції). У свою чергу серед органів спеціальної компетенції виділимо ті, які мають спеціальну компетенцію, зокрема наділені Правом застосування сили.
Одразу ж зауважимо, що свого часу як у КНБ, так і у нинішньому Законі України “Про основи національної безпеки України” вживається термін “воєнна організація держави”. Згідно з КНБ воєнна організація держави включала в себе Збройні сили України, Службу безпеки України, внутрішні війська, органи і підрозділи Міністерства внутрішніх справ України, Прикордонні війська України, військові підрозділи Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, інші військові формування, утворені відповідно до Конституції України, які мали забезпечити оборону України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності її кордонів; протидію зовнішнім і внутрішнім загрозам воєнного характеру; боротися з організованою злочинністю; забезпечувати захист населення в разі катастроф, стихійних лих, небезпечних соціальних конфліктів, епідемій тощо.
Водночас у нинішньому Законі України “Про основи національної безпеки України”, окрім воєнної організації держави, серед суб’єктів забезпечення національної безпеки окремо виділені правоохоронні органи. Тому, відповідно до ст. 1 даного закону воєнна організація – сукупність органів державної влади, військових формувань, утворених відповідно до законів України, діяльність яких перебуває під демократичним цивільним контролем з боку суспільства і безпосередньо спрямована на захист національних інтересів України від зовнішніх загроз, а правоохоронні органи – органи державної влади, на які Конституцією і законами України покладено здійснення правоохоронних функцій.
Відповідно Воєнна організація забезпечує оборону України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності кордонів; протидіє зовнішнім загрозам воєнного характеру; а правоохоронні органи ведуть боротьбу із злочинністю і протидіють тероризму, забезпечують захист і врятування населення в разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного і природного характерів.
Цікавим є і те, що дані терміни також застосовується і в Законі України “Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави”. Причому у ст. 1 даного закону воєнна організація визначається як охоплена єдиним керівництвом сукупність органів державної влади, військових формувань, утворених відповідно до Конституції і законів
України, діяльність яких перебуває під демократичним контролем суспільства і відповідно до Конституції та законів України безпосередньо спрямована на вирішення завдань захисту інтересів держави від зовнішніх та внутрішніх загроз. Відповідно правоохоронні органи – державні органи, які відповідно до законодавства здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції (виділено мною – Л. В.). Курсивом за даного випадку ми виділили ті розбіжності, які різнять визначення даних термінів від аналогічних у Законі України “Про основи національної безпеки України”.
Передусім зазначимо, що саме застосування даного терміну “воєнна організація” не вважається нами таким, що відповідає суті та призначенню цих органів. Зрозумілим є той факт, що даний термін міститься у Законах України “Про основи національної безпеки України” і України “Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави”, водночас є причини піддати сумніву його точність.
Семантичний аналіз даного терміну, визначення якого міститься у згаданих законах, дає можливість говорити про їх неідентичність. Так, при визначенні терміну “воєнна організація” у Законі України “Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави” законодавець зазначає не на просту сукупність органів державної влади, а на охоплену єдиним керівництвом. Це ще раз підкреслює на важливість організації управління системою національною безпеки. Зрозумілим також є те, що законодавчо закріплено положення щодо відповідності органів державної влади і військових формувань не лише законам України, а й Конституції. Водночас викликає великий подив зміна законодавцем об’єкта захисту: якщо в Законі України “Про основи національної безпеки України” йдеться про забезпечення національних інтересів України, тобто національних інтересів окремої особи, українського суспільства та держави Україна, то за визначення, яке міститься в Законі України “Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави”, йдеться лише про вирішення завдань захисту інтересів держави. За даного випадку, спрямованість і діяльність воєнної організації взагалі спрямовується на захист лише держави, у той час як особа і суспільство лишаються на самоті із проблемами забезпечення власної безпеки. З даним визначенням автор категорично не погоджується, оскільки воно не відповідає гуманістичним прагненням народу України до побудови демократичної, соціально-правової держави.
Виходячи із суті Закону України “Про основи національної безпеки України”, в ньому йдеться пpo ті органи, які забезпечуватимуть національну безпеку, отже вони не обмежуються лише воєнними формуваннями Міністерства оборони України.
Як вже зазначалося вище, систему забезпечення національної безпеки на основі чинного законодавства і в межах єдиної державної політики утворюють сили її забезпечення, які здійснюють взаємодію між собою, інші органи державної влади, організації, суб’єкти забезпечення національної безпеки недержавної форми власності, які несуть у межах своєї компетенції усю повноту відповідальності за забезпечення національної безпеки.
Застосування терміну “організація” передбачає наявність загального суб’єкта управління (управляючого параметра) і спільних для усіх суб’єктів правил функціонування. Зрозуміло, що за даних умов йдеться про існування відокремленої, певним чином самостійної організаційної структури. Це не є вірним насправді, адже сама система забезпечення національної безпеки утворюється заради забезпечення реалізації національних інтересів та забезпечення стійкого розвитку української держави. Тому застосування терміну “організація” до таких сил забезпечення як МВС, СБУ, УДОУ та інші є недоцільним.
Логіка уведення даного поняття очевидна: в усіх перерахованих підрозділах відбувається військова служба. У той же час, цим поняттям, на наш погляд, потрібно відображати не якість представлених органів, а репрезентувати та окреслювати їх спрямованість. Тобто йдеться про те, що за випадку використання даного критерію застосовується функціональний критерій, у той час як віднесення і створення сил національної безпеки відбувається на організаційній основі. Таким чином, зміна акцентів при розробленні поняття, дозволить більшу увагу зосереджувати не на внутрішніх особливостях органів, а на їх приналежності та призначенні, можливості виконання важливих функцій щодо забезпечення саме національної безпеки.
Звичайно, що проблема розроблення та введення нового поняття, тим більше яке відбиває ключові позиції в системі забезпечення національної безпеки є питанням складним. Водночас нами пропонується замість терміну “воєнна організація держави” вживати термін “сили забезпечення національної безпеки”.
Аргументи на користь пропонованої позиції можна висунути наступні. По-перше, перераховані вище органи, міністерства та відомства метою свого функціонування мають забезпечення національної безпеки у тій чи іншій сфері суспільного буття, із зосередженням уваги на конкретних напрямах. Прикладом, Служба безпеки України – державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України. Міліція в Україні – державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров’я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
По-друге, для реалізації покладених на них державою функцій дані органи мають право застосовувати силу, тобто саме силовий фактор визначає і відокремлює дані органи. І це є вагомим з огляду на ту обставину, що відокремлює, прикладом, МВС від судів, СБУ від Прокуратури. Силовий фактор у даному випадку є визначальною ознакою для угрупування даних органів до єдиної системи. Саме він визначає ці органи, надає можливість казати окремо про Президента України, Кабінет Міністрів України тощо, тобто про тих суб’єктів, які не наділені правом застосування сили.
По третє, в системі забезпечення національної безпеки України виділяють суб’єктів загальної і спеціальної компетенції, критерієм розподілу яких є можливість застосування сили. Органи внутрішніх справ належать до державних органів виконавчої влади спеціальної компетенції, діяльність яких, з урахуванням змісту та характерних особливостей їх діяльності, максимально наближена до розв’язання проблем, пов’язаних із забезпеченням національної безпеки і спрямована на практичне вирішення завдань по забезпеченню національних інтересів у сфері внутрішньої безпеки.
По-четверте, основними елементами Воєнної організації держави є: військові формування – Збройні сили України, внутрішні війська МВС, Державна прикордонна служба України; спеціалізовані військові формування – війська Цивільної оборони, Військова служба правопорядку у Збройних силах України; державні правоохоронні органи – Служба безпеки України, органи та підрозділи Міністерства внутрішніх справ України. Отже, Воєнна організація складається не лише з військових формувань різних міністерств і відомств, а й з правоохоронних органів, що ще раз доводить неточність застосування даного терміну. При чому, закон даний пробіл не усунув, тому що, хоча окремо і зазначив на правоохоронні органи, виокремив з їх кола СБУ. Але про це йтиметься нижче.
По-п’яте, при визначенні завдань та функцій воєнної організації зазначено, що вона протидіє лише загрозам; про небезпеки чомусь зовсім не згадується, тим більше зазначається на загрози лише воєнного характеру і лише зовнішні. Це є суттєвим обмеженням кола завдань, а також самого призначення даної системи, яка фактично перетворюється на філіал Збройних сил України. Це е невірним, і не лише через те, що система забезпечення національної безпеки створюється для забезпечення реалізації національних інтересів в усіх сферах життєдіяльності, а не лише у воєнній і у внутрішній, а й через ігнорування сучасних тенденцій глобалізації, формування інформаційного суспільства. Таким чином звуження сфери дії сил забезпечення національної безпеки лише до загроз воєнного характеру є невиправданим і не відповідає початковій меті створення даної системи.
Таким чином, ураховуючи викладене, аргументувавши власну позицію, ми вважаємо доцільним застосування терміну “сили забезпечення національної безпеки”, який доцільно використовувати при розгляді проблем націобезпекової проблематики.
Окрім зазначеного, на наш погляд, аналіз даної структури дозволяє зробити висновок, що вона є функціональною, а отже органи, що складають сили забезпечення національної безпеки, можуть бути віднесені до них, виходячи з покладених на них державою функцій. У даному аспекті вважається доцільним розширити список перелічених у Законі України “Про основи національної безпеки України” суб’єктів даної категорії. А з урахуванням зміни геополітичної обстановки, а також внутрішнього і зовнішнього середовища функціонування української держави, дещо змінити вектор основних функцій.
Більш того, вважаємо невиправданим і необгрунтованим окремо виділяти такі суб’єкти, як “воєнна організація держави” і “правоохоронні органи”, через те, що специфіка виконуваних ними завдань є схожою. Так, прикладом, воєнна організація, діяльність якої спрямована на захист національних інтересів України від зовнішніх загроз, не володіє монополією на забезпечення зовнішньої безпеки держави, тому що, наприклад, СБУ також здійснює відповідну діяльність по забезпеченню зовнішньої безпеки через вжиття розвідувальних та інших заходів, хоча, згідно з даним законом, не належить до воєнної організації. Водночас у складі Збройних сил України 7 березня 2002 року було утворено Військову службу правопорядку, яка є спеціальним правоохоронним формуванням у складі Збройних сил України. Отже, згідно із визначенням терміну “правоохоронні органи”, яке міститься у ст. 1 Закону України “Про основи національної безпеки України”, дана служба належить до правоохоронних органів. Таким чином. Збройні сили України також виступають за даного визначення правоохоронним органом, хоча, згідно з визначенням терміну “воєнна організація держави”, вони належить саме до воєнної організації держави. Сказане наочно свідчить про відсутність у авторів закону будь-яких критеріїв віднесення тих чи інших сил ЗНБ чи то до воєнної організації держави, чи то до правоохоронних органів.
Отже, диференціація сил забезпечення національної безпеки на “воєнну організацію” та “правоохоронні органи” є недоцільною. Натомість пропонується вживати термін “сили забезпечення національної безпеки”, який найбільш вдало відбиває сутність даних органів, оскільки за даного випадку саме силовий фактор є визначальною ознакою для їх угрупування до єдиної системи.
Таким чином пропонується наступне: сили забезпечення національної безпеки включають в себе Службу безпеки України, Збройні сили України, органи і підрозділи Міністерства внутрішніх справ України, Державну прикордонну службу України, військові підрозділи Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Державну митну службу України, Управління державної охорони України, Державну податкову службу України, інші військові формування, утворені відповідно до Конституції України, які:
– забезпечують національну безпеку України, захист її державного суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності державних кордонів;
– здійснюють безпосередній управлінський вплив на зовнішні і внутрішні загрози та небезпеки, а також сприяють у формуванні передумов для здійснення ефективного управління ними;
– здійснюють боротьбу зі злочинністю, пріоритетними напрямами якої є: боротьба з нелегальною міграцією, торгівлею людьми, тероризмом та іншими формами екстремізму, контрабандою, кіберзлочинністю, відмиванням надходжень, одержаних злочинним шляхом;
– забезпечує захист населення в разі катастроф, стихійних лих, небезпечних соціальних конфліктів, епідемій тощо.
Таким чином, розглянемо більш детально основні функції деяких складових елементів сил забезпечення національної безпеки: Міністерство внутрішніх справ України, Служба безпеки України, Державна прикордонна служба, Державна митна служба України, Міністерство оборони України, Управління державної охорони, війська цивільної оборони
(1 votes, average: 5,00 out of 5)