Національна безпека України – Ліпкан В. А. – 2. Управління національною безпекою в Китаї
Стратегія національної безпеки Китаю на відміну від інших країв, наприклад, С1І1А, позбавлена активної наступальної позиції. Китайські експерти надають характеристику реального статусу кожної країни. Визнається, що США – єдина супердержава, Китай та Японія на стадії розвитку, Росія – регіональна держава. Констатуючи про скорочення військового потенціалу Росії, китайські фахівці визнають, що сьогодні американська перевага у Тихоокеанському регіоні є очевидною.
Через це робиться висновок про необхідність вирівнювання даного положення, і пропонується конкретний механізм цього: китайсько-російське співробітництво.
Стратегія національної безпеки Китаю не міститься у жодному конкретному документі, втім позиції стратегії безпеки Китаю можна виявити, вивчивши офіційний оборонний бюлетень – Білу книгу Китаю. Окремі положення, які відображають суть підходів до забезпечення національної безпеки Китаю, розміщені також у чисельних доповідях і статтях. Так, прикладом, у книзі Ден Сяопіна вказується, що на міжнародній арені існують дві основні проблеми: проблема миру та проблема розвитку. Проблема миру – проблема Сходу і Заходу, проблема розвитку – проблема Півночі та Півдня. Зазначається також і на ту обставину, що все більшого розповсюдження набувають тенденції багатомірності й економічної глобалізації.
До національних інтересів Китаю належать: суверенітет, безпека, економічний розвиток, міжнародний статус і національна гідність. До довгострокових інтересів віднесені нарощування можливостей, послідовна реалізація етапів розвитку і досягнення процвітання країни. Нарощування можливостей передбачає розумне освоєння природного середовища, розвиток у сфері науки, технологій і економічний ріст.
Основними цілями стратегії національної безпеки е формування мирного та стабільного навколишнього середовища, захист суверенітету й незалежності, запобігання війн і здатність контролювати виникнення кризових ситуацій. У зв’язку із напруженою геополітичною обстановкою, у директивах дев’ятого п’ятирічного плану економічного і соціального розвитку КНР і перспективній програмі до 2010 року, зберігається довгострокова установка на зміцнення оборонного потенціалу. Особлива увага у даному контексті приділяється розвиткові збройних сил як інструмента опори влади і підтримання внутрішньополітичної стабільності.
Одночасно із скороченням бюджетних асигнувань створюються умови до докорінного оновлення економічного фундаменту оборонного комплексу, не послаблюється увага до мобілізаційних питань: висувається завдання підвищити ступінь суміщення можливостей по переходу при необхідності з мирного на воєнний стан. Основним відомством, яке займається питаннями безпеки і оборони є Міністерство державної безпеки.
У Законі “Про Державну оборону” 1991 року визначені повноваження державних органів у сфері безпеки і передбачено створення спільних координаційних нарад військових і цивільних органів в центрі й на місцях, рішення яких у межах їх компетенції обов’язковими для виконання. Таким чином закладено законодавчу основу для здійснення єдиної державної політики національної безпеки, в якій обов’язок по забезпеченню національної безпеки лежать не лише на державних, а й на недержавних інституціях.
У нинішній геополітичній ситуації Китай особливу увагу приділяє підвищенню статусу резервних компонентів. При чому забезпечення державної безпеки і громадського порядку покладено на Народну озброєну поліцію.
Із входженням до нової ери геостратегічної реальності, Китай все більшу увагу приділяє. удосконаленню якісних параметрів оборонного потенціалу. Керівництвом країни висувається вимога зміцнювати армію за рахунок науки і техніки, посилювати дослідження оборонного значення, створювати й удосконалювати механізм оборонної промисловості, який відповідає умовам ринкової економіки, поступово оновлювати озброєння і спорядження.
Характерною особливістю є те, що Китай здійснює воєнну стратегію активної оборони, тобто притримується принципу оборонних операцій, самооборони і оволодінням переваги через нанесення удару лише після удару противника.
Система забезпечення національної безпеки Китаю трансформується від кількісної переваги, від інтенсифікації людського фактору до інтенсифікації технічного фактору, а також підготовці висококваліфікованого особового складу і підвищення рівня модернізації озброєння з метою всілякого підвищення бойової ефективності збройних сил.
Зазначимо також і на тій обставині, що у більшості документів, у яких регламентується різні аспекти забезпечення національної безпеки проголошується нерозривна єдність державних органів і народу, як чинник єдності державної політики у сфері національної безпеки.
Останнім часом Китай все більше починає проводити активну політику світового масштабу. І якщо раніше визнавалася домінуюча роль США у світі, то у 2002 році Китай заявив, що рішуче відкидає гегемонізм і політику з позиції сили, бореться з політикою війни, агресії та експансії. З метою забезпечення даного положення перед збройними силами ставиться завдання підвищити можливості ведення бойових дій при раптових змінах обстановки в умовах використання сучасної Техніки, у тому числі високих наукомістких технологій. Одночасно із скороченням армії до 2,5 млн осіб, відбувається процес нарощування людського потенціалу Народною озброєною поліцією, чисельність якої у 2000 році збільшилась з 0,8 млн. до 2 млн осіб.
Ядерна стратегія Китаю відображена у концепції “обмеженого ядерного удару у відповідь”, що передбачає будівництво обмежених за бойовим складом ядерних сил стримування, здатних створенням загрози нанесення неприйнятної шкоди вимусити імовірного противника відмовитися від застосування ядерної зброї проти Китаю. Принципом будівництва сил загального призначення є концепція “швидкого реагування” і “обмеженої війни” в умовах застосування високих технологій, які передбачають створення порівняно компактних збройних сил, оснащених сучасною технікою і озброєнням і здатних до негайного виконання бойових завдань у локальних конфліктах.
За оцінками китайських аналітиків, стереотипи мислення періоду холодної війни і політики з позиції сили не віджили себе у практиці міжнародних відносин і несуть потенційну загрозу миру та стабільності. У Китаї виходять з того, що ролі країн і співвідношення сил у світовій політиці не мають постійної конфігурації і за певних умов можуть змінюватися у несприятливих для Китаю напрямах. Через це, починаючи нове століття, керівництво країни сприймає як історичний імператив необхідність перетворити Китай на державу із могутніми збройними силами, здатними ефективно забезпечити національну безпеку від зовнішніх загроз.
Взагалі ж при розгляді системи управління національною безпекою Китаю слід враховувати історичну спадщину та світогляд даного народу.
Аналіз періодизації світових цивілізацій надає можливість висунути гіпотезу, відповідно до якої наступною світовою цивілізацією буде Китайська, відтак, окреслимо більш детально деякі загальні підходи, які є вкрай необхідними, для того, щоб зрозуміти не тільки як китайці управляють безпекою, а чому вони приймають ті чи інші управлінські рішення.
Першим, хто вивчав питання управління безпекою, передусім відпрацював цілісну систему розвідувальної діяльності був Сунь Цзи, який виклав дані положення у своїй книзі “Принципи війни”, котра вийшла приблизно у 510 році до нашої ери. Ця книга є одним з найраніших відомих підручників з розвідки, а також з організації таємної служби, одним з основних завдань якої є забезпечення безпеки Китаю.
Для усвідомлення принципів та мотивів прийняття управлінських рішень в сфері забезпечення національної безпеки необхідно ознайомитися та вникнути в суть двох книжок: “Три царства” Ло Гуаньчжунга, яка написана у художньому стилі та викриває китайську підступність і гостроту китайського розуму. Це є необхідним для усвідомлення мотивів тих чи інших рішень китайського керівництва у сфері зовнішньої політики та безпеки
Наступним важливим твором є “Принципи війни” Сунь Цзи, яка є більш конкретною в плані підручника з шпіонажу та мистецтва ведення війни.
Стратегічним засобом здійснення політики національної безпеки є добування інформації про свого опонента. Мета і ціль безпеки і всіх п’яти її варіантах є знання ворога. До цих п’яти елементів належать:
1) мораль – це те, що перетворює людей на колектив разом з їх керівниками;
2) Бог;
3) Земля – місцевість, її проходимість, оцінка й знання;
4) керівництво країною;
5) мораль офіцерів, дисципліна та обученість людей, спорядження, що шіми отримується.
Китайська концепція безпеки – людина, яка підглядає крізь шпарину у стан ворога. Сунь Цзи розвинув теорію, що для безпеки країни необхідно мати таку розвідувальну систему, яка б давала інформацію як про друзів, так і про ворогів.
При цьому Сунь Цзи виокремлює п’ять видів шпигунів-розвідників:
Територіальний – призначений для обслуговування населення певного району, щоб у країні супротивника він міг перемагати й отримувати вплив па людей через обробку і вербування їх як агентів. Не має бути навіть і натяку на їх залякування або шантажування. Вербування має базуватися на вияві доброї волі;
Внутрішній агент – службовці геополітичного опонента, цивільний або військовий персонал, які після вербування використовуються для різних завдань. При чому внутрішні агенти набувлються таємно і завойовуються за допомогою багатих подарунків, замість прямого хабарництва;
Перевербований агент – перевербований агент супротивника і спонукання його до передачі дезінформації;
Приречений агент – агент з числа ворогів, якому наші агенти передають дезінформацію для наступних цілей: ми демонстративно робимо речі, які дозволяють противнику розкрити наших агентів, які мають відчувати себе таким чином, немов вони розкриті випадково. Потім, опинившись в руках у ворога, вони повідомляють дезінформацію і противник вживатиме заходів відповідно до того, щоб уяснити, що ж ми робимо насправді. Дані агенти після виконання ними своєї функції ліквідовуються;
Звичайні агенти – це агенти, які приносять інформацію зі стану ворога.
Характерною рисою китайської системи безпеки є збір інформації як про ворогів, так і про друзів; як про погане, так і про добре. Даний принцип, або ж розвідувальна доктрина Китаю була сформована у п’ятому віці до н. е. Мо Цзу. Відповідно до неї кожна група сімей несла взаємну відповідальність одна за одну перед державою і мала вживати усіляких заходів безпеки під загрозою колективного покарання.
Система безпеки ніколи в Китаю не мала моновалентного характеру, оскільки держава виступала організуючим суб’єктом не тільки щодо власних органів безпеки, а й щодо недержавних утворень, сімей, таємних товариств.
До таких таємних товариств належать:
– об’єднання на базі колективного зберігання грошей;
– об’єднання для захисту від нападу бандитів;
– релігійні згрупування;
– товариство жінок по організації спостереження за чоловіками;
– тріади;
– боксери;
– Чан Юкуй;
– Ко Лаокуй або старші брати;
– Тунг Мекуй;
– багато інших.
Починаючи з 10 століття н. е. в епоху правління Ванг Шина починається формування так званої суспільної системи безпеки, структура якої обумовлена об’єднання сімей по 10, 50, 500 осіб. При чому сім’ї мали вживати заходів безпеки як щодо власвої охорони, так і щодо іноземців або гостей, що перебували у них на території. Безпека вважалася неподільною і за зниження її рівня відповідали усі. Це є важливим моментом, щоб усвідомити принципи побудови сучасної системи національної безпеки Китаю.
Для організації збору інформації про країну Китай широко використовує відкриті джерела інформації, саме тому Китай прагне до збільшення своєї фізичної присутності у всіх регіонах світу, що дозволятиме збирати якнайбільше інформації.
Для України при формуванні зовнішньої політики важливим є врахування протиріч Китаю та Японії. У зовнішніх відносинах можна сформулювати чітку антагоністичну тріаду: США, Японія, Велика Британія проти Китаю, Росії, Німеччини.
Відтак можна говорити не стільки про західиохристиянську та східноправославну скільки про євроатлантичну цивілізацію та євразійську. При чому саме між цими цивілізаціями і точитиметься головна геополітична боротьба за світове лідерство у XXI столітті. На наш погляд, євроатлантична цивілізація з часом втрачатиме своєї позиції, що обумовлено деградацією європейських цінностей, депопуляцією титульних європейських етносів, невисоким ростом ВВП європейських країн. Що стосується системоутворюючої країни даної цивілізації, то вона зберігатиме свій потенціал протягом перших двох десятиліть XXI століття.
Євразійська цивілізація за своїми темпами духовного, інтелектуального, економічного розвитку та збільшенням воєнної могутності зможе у XXI столітті реально претендувати на формування світової політики. Втім головним елементом, який вшіиватиме на можливість остаточного оформлення даної цивілізації стане діалог між Росією та Китаєм, котрі виборюватимуть право бути системоутворюючим елементом даної цивілізації. Доцільним є врахування тісного взаємозв’язку Китаю та Ізраїлю з одного боку, і антагонізм між Росією та Ізраїлем.
Україні за даного випадку необхідно вдало використовувати історію, світогляд та філософію відносин даних держав, оскільки суперечка рівних не призводить до перемоги жодного.
Відтак для України є вигідною суперечка за майбутнє світове лідерство між Китаєм та Росією, поєднане з активної зовнішньою політикою по формуванню європейської цивілізації на базі тріумвірату держав: Україна, Франція, Німеччина.
Китайська філософія безпеки базується на надтонкому проникненню до світогляду противника. За китайською філософію немає страшнішого ворога, ніж найближчий друг. Що резонує із європейським постулатом: немає постійних союзників, є постійні інтереси.
При вивченні політики безпеки Китаю слід оцінювати не сам розум або тупість тих чи інших китайських керівників, а мотиви, якими вони послуговуються. Почасти китайська політика безпеки не є агресивною і активною, як прикладом у США, Великою Британії, Росії тощо. Втім за китайською філософією успіх полягає у відступі, але відступ цей за своїм змістом не є відступом слабкого під впливом сили, а добровільним відходом сильного.
При аналізові тих чи інших чинників та тенденцій китайські спеціалісти керуються правилом: сьогодні це може нічого не означати, а завтра це може стати найголовнішим.
Відтак метастратегія Китаю щодо становлення світовим лідером полягає у розбитті своїх геополітичних та геоекономічних опонентів психологічно. За Сунь Цзи: розбити ворога психологічно є найвищою стратегією.
Отже становлення Китаю відбуватиметься не за допомогою грубого і активного, прямого і подекуди протизаконного втручання у внутрішні справи інших держав, а через поступовий психологічний вплив на слабких, а також зменшення впливовості сильних держав у світових регіонах.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)