Мова ділових паперів – Кацавець Г. М. – 3. Звертання
1. Усне мовлення
Українська літературна мова мас дві форми свого виявлення: усну і писемну. Як усна, так і писемна форми мови є засобом спілкування людей. Однак при єдності функцій мова усна і писемна розв’язують це завдання по-різному.
Усне мовлення – це слухове сприймання певної інформації.
За допомогою усного мовлення спілкування і обмін думками відбувається безпосередньо.
В усному мовленні вживається побутова й діалектна лексика, слова розмовно-просторічного характеру, своєрідні фразеологізми тощо.
Синтаксична будова усної мови характеризується тим, що в ній здебільшого вживаються прості речення, часто – неповні. У складних реченнях переважає сурядність. Зв’язок речень переважно безсполучниковий. Рідко вживаються дієприкметникові й дієприслівникові звороти. Речення усної мови часто не вкладаються в звичайні синтаксичні рамки.
За характером спілкування усне мовлення – діалогічне, мас ряд лексичних особливостей.
В усному мовленні широко використовуються додаткові засоби висловлення: інтонація, жести, що надають відтінок переконливості та емоційності.
Важлива ознака усного мовлення – це простота і природність.
Звичайна сфера застосування усного мовлення – бесіда, розмова.
Усні виступи, доповіді, звіти, лекції г проміжною формою між усною і писемною літературною мовою. Це складніший вид усного мовлення, ніж розмовний, бо тут все-таки обмеженіше використовуються допоміжні засоби (жести, інтонація тощо).
2. Довідка
Довідка – документ, який засвідчує біографічні і юридичні факти, діяльність окремих службових осіб. Вона надається підприємством, установою, організацією на вимогу працівника; подається до навчальних закладів, у дитячі дошкільні заклади тощо.
Видаються довідки структурними підрозділами. Наприклад, про місце роботи – відділом кадрів або канцелярією; про заробітну плату – бухгалтерією. Іноді їх завіряють печаткою.
Є довідки і службового характеру. Вони містять відомості про роботу установ, підприємств, організацій. Складаються вони посадовими особами або уповноваженими органами.
Подаємо зразки:
ДОВІДКА
Карпенко Іван Миколайович мешкає в м. Києві з 10 серпня 2003 року за адресою: вул. Детярівська. 6, кв. 180. Займає загальну площу 75 кв. метрів.
Довідка видана за місцем вимоги. “_”_ 200__ р.
Директор TOB “Хата”
При ЖКУ – І__ В. Е. Балашов
( підпис)
ДОВІДКА
Мовчан Інна Юріївна працює у адвокатській компанії “Захист’* м. Києва на посаді юриста з окладом __ гривень.
Довідка видана для подання_
O у слові подання приголосний – н – подвоюється.
3. Звертання
Звертання – це слово чи словосполучення в реченні, що називає осіб, а також персоніфіковані предмети, до яких адресовано мовлення. Наприклад: Іване Миколайовичу, підготуйте будь ласка, звіт про роботу вашого управління.
Звертання може стояти на початку, в середині і в кінці речення. Воно відокремлюється комою чи знаком оклику, якщо стоїть на початку речення; комами з обох боків, якщо стоїть у середині речення; комою від попередніх слів, якщо стоїть у кінці речення.
Якщо звертання стоїть у кінці окличного речення, то після нього ставиться знак оклику, якщо в кінці питального – знак питання.
Наприклад: Тату, гляньте – лев, як зачарований (О. Довженко); Весно, ох довго ж на тебе чекали! (І. Франко); Не ображайся, Кириле Петровичу, що я тобі екзамен влаштував; це на краще, будеш знати, що сказав Довженко (А. Хижняк); Зашуми. Дніпре, розкажи. мені, як здіймав ти гори-хвилі у грозові дні (В. Коломієць); Навіщо, вітре, хвилі підіймаєш? (Т. Шевченко); Є цікаві новини, Романе (М. Канюка): Іди, моя ластівко! (Марко Вовчок); Шевченку! Відгук дум своїх чи чуєш ти у нашім співі? (М. Рильський).
Звертання найчастіше виражається кличним відмінком іменника: Зоре моя вечірняя, зійди над горою (Т. Шевченко).
У реченні може бути кілька звертань, наприклад: Весно красна! Любі мрії! Сни мої щасливі! Я люблю вас! (Леся Українка); Спасибі тобі, Стьопо, спасибі Вам, Терентію Йосиповичу, спасибі тобі, Валю! (О. Корнійчук).
При звертанні можуть стояти пояснювальні слова. Таке звертання називається поширеним, наприклад: Цвіти, моя Вітчизно молода, безмежна, непоборна, яснокрая! (А. Малишко): Рости, рости, моя пташко, мій маковий цвіте! (Т. Шевченко).
Особовим займенником у сучасній літературній мові звертання ніколи не виражається. Іноді в експресивному мовленні зустрічається звертання, виражене особовим займенником другої особи однини і множини. Воно має вульгарний відтінок. Наприклад: Слухай, ти. Ну, ми, нахабо (1. Рябокляч).
Звертання властиві різним стилям мовлення: офіційно-діловому, розмовно-побутовому, художньому, епістолярному.
В офіційно-діловому мовленні звертання найчастіше вживається в офіційному листуванні, в усному мовленні – в промовах, бесідах, на диспутах та ін. Вибір відповідної форми залежить від характеру і стилю документа. Так, у дипломатичній та офіційній сферах вживаються звертання добродію, пане, пані, іноді – колего.
Звертання до неживих предметів часто вживається в художній літературі. Наприклад: Хлюпни нам, море, свіжі лави! О земле, велетнів роди! (П. Тичина).
У фольклорній мові часто вживаються пестливі, зменшувальні звертання. Вони можуть бути ускладнені прикладками-епітетами. Наприклад: Іди, сонну, в колисоньку. Приспи мою дитиноньку. Сомку, дрімку, голубоньку! Приспи мою дитиноньку (пісня); Ой, устань, устань, пан-господар. Ой засвіти свічку ясненькую. Побуди чечядь красненькую (нар. тв.); Відкривай гарячі груди, Мати-земле (М. Рильський).