Моделі і методи прийняття рішень в аналізі та аудиті – Гаркуша Н. М. – 14.2. Принципи і функції прогнозування
Прогнозування базується на принципах, наведених на рис. 14.2.
Принцип системності прогнозування припускає дослідження кількісних і якісних закономірностей в економічних системах, побудову такого логічного ланцюжка дослідження, відповідно до якого процес розробки й обгрунтування будь-якого рішення відштовхується від визначення загальної мети системи і підпорядкування цієї мети діяльності всіх підсистем, що входять до неї. Водночас ця система розглядається як частина більшої системи, що також складається з певної кількості підсистем.
Принцип наукової обгрунтованості означає, що в прогнозах усіх рівнів усебічне врахування вимог об’єктивних економічних законів має базуватися на застосуванні наукового ін-
Струментарію та глибокому вивченні досягнень вітчизняної і закордонної практики формування прогнозів. Прогнозування має будуватися на широкому використанні методик і моделей як умови наукового формування прогнозів окремих блоків комплексної системи, їхньої обгрунтованості, дієвості й своєчасності.
Принцип безперервності потребує коригування прогнозу в міру надходження нових даних про об’єкт прогнозування. Коригування прогнозів повинно мати дискретний характер, причому оптимальні терміни відновлення прогнозів можуть бути виявлені тільки за результатами практичного використання.
Принцип адекватності прогнозу об’єктивним закономірностям характеризує не тільки процес виявлення, а й оцінку стійких тенденцій та взаємозв’язків у розвитку виробництва і створенні теоретичного аналога реальних економічних процесів з повною і точною імітацією. Реалізація цього принципу припускає урахування імовірнісного, стохастичного характеру реальних процесів. Це означає необхідність оцінки сформованих, які можуть мати місце, відхилень та визначення можливої сфери їхньої розбіжності.
Принцип альтернативності прогнозування пов’язаний із можливістю розвитку народногосподарського комплексу та його окремих ланок за різними траєкторіями, при різних взаємозв’язках і структурних співвідношеннях. При переході від імітації сформованих процесів і тенденцій до передбачення їхнього майбутнього розвитку виникає необхідність побудови альтернатив, тобто визначення одного з двох чи кількох можливих, а найчастіше і протилежних, взаємовиключних шляхів розвитку.
Принцип цілеспрямованості визначає активний характер прогнозування, оскільки зміст прогнозу не зводиться лише до передбачення, а включає і мету, що має бути досягнута в економіці шляхом активних дій органів державної влади та управління.
Основні функції прогнозування наведені на рис. 14.3. Розглянемо деякі з названих функцій докладніше. Науковий аналіз здійснюється за трьома стадіями, або етапами: ретроспекція, діагноз, проспекція.
Рис. 14.3. Функції прогнозування
Під ретроспекцією слід розуміти етап прогнозування, на якому досліджується історія розвитку об’єкта прогнозування для одержання його систематизованого опису. На стадії ретроспекції відбуваються збір, збереження й обробка інформації, джерел, необхідних для прогнозування, оптимізація складу джерел, методів вимірювання і надання ретроспективної інформації, уточнення й остаточне формування структури та складу характеристик об’єкта прогнозування.
Діагноз – це етап прогнозування, на якому досліджується систематизований опис об’єкта прогнозування з метою виявлення тенденцій його розвитку і вибору моделей і методів прогнозування. На стадії діагнозу здійснюється аналіз об’єкта прогнозування, що лежить в основі прогнозної моделі, який закінчується розробкою моделі прогнозування і вибором адекватного методу прогнозування.
Проспекція – це етап прогнозування, на якому за даними діагнозу розраховуються прогнози розвитку об’єкта прогнозування в майбутньому, здійснюється оцінка вірогідності, точності або обгрунтованості прогнозу, а також реалізація мети прогнозу шляхом об’єднання конкретних прогнозів на основі принципів прогнозування. На стадії проспекції виявляється інформація про об’єкт прогнозування, якої не було, уточнюється раніше отримана, вносяться корективи в модель прогнозованого об’єкта відповідно до нової інформації.
Дослідження об’єктивних зв’язків соціально-економічних явищ здійснюється у процесі розробки механізму використання економічних законів, що є відображенням істотних причин-но-наслідкових зв’язків явищ, які виражають їхню повторюваність у конкретних умовах. Разом з тим при прогнозуванні необхідно враховувати і невизначеність, зумовлену ймовірнісною дією економічних законів, неповнотою їхнього знання, наявністю суб’єктивного фактора при прийнятті управлінських рішень, недосконалістю і недостатньою надійністю інформації.
Оцінка об’єкта прогнозування базується на поєднанні аспектів детермінованості і невизначеності. Детермінізм – філософська концепція, що визнає об’єктивну закономірність і причинну зумовленість усіх явищ природи та суспільства. При абсолютному детермінізмі зникає можливість альтернативного вибору рішень. При абсолютній невизначеності конкретне уявлення майбутнього не можливе. Тому в разі відсутності одного з аспектів прогнозування втрачає сенс.
Виявлення об’єктивних альтернатив досліджуваного процесу і тенденцій його розвитку на перспективу припускає необхідність вибору між взаємовиключними можливостями.
Реалізація функцій прогнозування дає змогу визначити загальні і специфічні підходи, що становлять його наукову основу.
У прогнозуванні використовують такі загальнонаукові підходи: історичний і комплексний.
Історичний підхід полягає у дослідженні кожного явища і процесу у взаємозв’язку з його історичними формами. У процесі прогнозування варто виходити з того, що сучасний стан досліджуваного об’єкта є закономірним результатом його попереднього розвитку, а майбутнє – закономірним результатом його розвитку в минулому і сьогоденні.
Комплексний підхід припускає аналіз об’єкта дослідження у його зв’язку і залежності з іншими процесами та явищами.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)