Міжнародний менеджмент – Юхименко П. І. – 1.2. Міжнародні компанії та їх роль в сучасному міжнародному бізнесі

В науковій літературі розмежовують два типи міжнародних компаній (МНК):

O транснаціональні корпорації (ТНК) – національні монополії із зарубіжними активами, виробнича і торговельно-збутова діяльність яких виходить за рамки однієї держави. Правовий режим ТНК передбачає ділову активність, здійснювану за допомогою утворення в них філій, дочірніх компаній, які можуть мати форму змішаних підприємств з переважно національною участю.

O багатонаціональні корпорації (БНК) – міжнародні корпорації, які об’єднують національні компанії низки держав на виробничій і науково-технічній основі.

Багатонаціональна компанія є однією з найбільш складних форм організації міжнародного бізнесу. Вона використовує міжнародний підхід у пошуку закордонних ринків збуту, розміщення виробничих потужностей тощо.

Організація, форми, структурні особливості БНК можуть бути різними, проте можна виокремити такі основні принципи, які лежать в їх основі і виділяють їх з-поміж інших форм міжнародного бізнесу, а саме:

O корпоративна цілісність, заснована на принципах акціонерної участі;

O орієнтація на досягнення єдиних для компанії стратегічних цілей і вирішення загальних стратегічних завдань;

O наявність однієї управлінської вертикалі (з різним ступенем жорсткості) і єдиного центру контролю у вигляді холдингової компанії, банку чи групи взаємопов’язаних компаній;

O безстроковий характер існування БНК.

Поряд з терміном “багатонаціональний” для визначення бізнесу, що охоплює міжнародні операції по всьому світу, часто використовують термін “світовий” чи “глобальний”. При цьому мається на увазі, що менеджмент глобальної компанії:

O застосовує глобальний, інтегрований підхід до бізнесу з метою пошуку нових ринкових можливостей, оцінки можливих загроз для бізнесу з боку конкурентів, пошуку нових ресурсів для розширення діяльності (включаючи людські та фінансові ресурси);

O прагне закріпити присутність компанії на ключових

Країнових (регіональних) ринках;

O орієнтується на пошук загальних рис, які притаманні різним

Географічним ринкам.

З цієї точки зору, багатонаціональна компанія – це різновид холдингових компаній, які здійснюють свою господарську діяльність на різних національних ринках і прагнуть через менеджерів дочірніх підрозділів адаптувати свої продукти та маркетингову стратегію до місцевих умов.

Поряд з терміном “багатонаціональна” і “глобальна” компанія у науковій, фаховій і діловій літературі вживається ціла низка подібних понять і визначень. Проте, за традицією, ООН та урядові організації різних країн найчастіше використовували термін “транснаціональні корпорації”. Останнім часом учені почали застосовувати цей термін відносно компаній, які можна охарактеризувати і як глобальні, і як багатонаціональні, тобто компаній, які прагнуть досягти ефекту масштабності за рахунок інтеграції і в той же час високоадаптивних до зовнішніх умов (новий термін “багатокуль-турна БНК”). Як бачимо, таке визначення подібне до запропонованих раніше понять глобальної компанії. Бізнесмени, в свою чергу, часто користуються терміном “транснаціональна корпорація” відносно бізнесу, який створений у результаті злиття (а не створення спільного підприємства чи стратегічного альянсу) двох компаній приблизно однакового розміру, проте які є представниками різних країн.

Згідно з оцінками ООН, понад 35 тисяч фірм різних країн світу, які контролюють 170 тисяч зарубіжних філій, перебувають нині на транснаціональній стадії розвитку.

Вирізняють три головні критерії належності тієї чи іншої корпорації до ТНК:

1) Структурний критерій.

2) Критерій результативності.

3) Критерій поведінки.

За Структурним критерієм ТНК – це фірма, яка має власні філії у двох і більше країнах, або це фірма, власники чи вищий управлінський персонал якої є громадянами різних країн (при цьому діяльність ТНК контролюється штаб-квартирою, яка розміщується в одній країні. Саме тому розрізняють американські, англійські та інші ТНК).

За Критерієм результативності фірми визначаються як ТНК на основі абсолютних або відносних показників: ринкова вартість капіталу, обсяг продажу, прибуток, активи. Характерним для транснаціональних корпорацій є те, що вони генерують значну частину прибутків і продажу від своїх зарубіжних операцій. Загальні зарубіжні активи американських промислових ТНК складають понад 1500 млрд. дол., валова балансова вартість фондів їхніх філій за кордоном – понад 500 млрд. дол.

Згідно з Критерієм поведінки фірма може бути названа транснаціональною, якщо її вищий менеджмент “мислить інтернаціонально”. Оскільки транснаціональна корпорація діє більш ніж в одній країні, то її керівництво має розглядати весь світ як сферу своїх потенційних інтересів.

Найбільш авторитетним вважається визначення ТНК як впливової міжнародної організації. Згідно з визначенням Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), Транснаціональна корпорація – Це група компаній приватної, державної або змішаної форм власності, яка розташована в різних країнах, при цьому одна чи більше з цих компаній може суттєво впливати на діяльність інших, особливо у сфері обміну знаннями і ресурсами.

За визначенням, схваленим ЮНКТАД (Конференція ООН з торгівлі та розвитку), Транснаціональна корпорація – це підприємство, яке об’єднує юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм і видів діяльності у двох і більше країнах, провадить координуючу політику і втілює в життя загальну стратегію через один або більше центрів прийняття рішень.

За даними ЮНКТАД, усього в світі на кінець ХХ ст. налічувалося понад 64 тисячі активно діючих транснаціональних корпорацій; більше 500 тисяч філій і відділень цих компаній по всьому світу виробили і продали товарів на загальну суму 11 трлн. дол. Річні обсяги продажу провідних ТНК інколи порівнюють із показниками валового національного продукту окремих країн. У цілому вониконтролюють 70-90% ринків товарів, послуг, технологій і є головними експортерами капіталу.

Таким чином, ТНК – це група підприємств, які функціонують у різних країнах, але управляються штаб-квартирою, що міститься в одній конкретній країні.

В основі такого управління – механізм прийняття рішень, який дає можливість здійснювати узгоджену політику і загальну стратегію, розподіляючи ресурси, технології та відповідальність для досягнення результату – отримання прибутку.

З одного боку, ТНК є наслідком, а з іншого – причиною зростання міжнародної концентрації виробництва, а отже розгортання процесу інтернаціоналізації. Будучи на сучасному етапі однією з найефективніших організаційних форм інтернаціоналізації господарського життя, вони перебувають в центрі історичного процесу глобалізації світової економіки.

У науковій літературі нині утверджується висновок, що до сучасних ТНК навряд чи можна застосувати категорію конкретної національної належності. В рамках стратегії глобалізації країна початкового базування все частіше розглядається ними лише як один із районів з певними перевагами розміщення. ТНК беруть участь у міжнародному поділі праці на двох рівнях – внутрішньофірмово-му і міжфірмовому. Внутрішньокорпораційний поділ праці, який визначає характер і способи взаємодії окремих структурних ланок у процесі міжнародного усуспільнення виробництва, складається під впливом стратегії ТНК. На міжфірмовому рівні такий поділ складається не між країнами, а між діючими в них ТНК.

На сьогодні ТНК, перетворившись у транснаціональні групи компаній виробничого, комерційного, фінансового, науково-дослідного профілю, не тільки залишаються опорою економік розвинених країн, а й стають однією із головних сил світового господарства.

Транснаціональні компанії лідирують у світовій економіці за різними показниками. Так, у 1996 році загальний обсяг продаж БНК склав 5,5 трлн. доларів, або 25% світового ВВП. На них припадає, за різними оцінками, від 1/4 до 1/3 світової торгівлі. В середині 1990-х років активи п’ятисот найбільших небанківських ТНК перевищили 30 трлн. доларів, причому 40% активів було розміщено поза країнами, в яких зареєстровані головні компанії.

Загальна чисельність зайнятих в ТНК перевищує 70 млн. осіб. Аналогічна ситуація спостерігається і в банківській сфері: із трьохсот найкрупніших банків світу близько сто є транснаціональними, при цьому близько 2/3 операцій вони проводять у своїх країнах і 1/3 – за кордоном.

За своєю суттю саме ТНК перетворили світову економіку в дійсно міжнародне виробництво, дали поштовх розвитку науково-виробничому прогресу в різних його проявах, забезпечили підвищення технічного рівня та якості продукції, ефективності виробництва. Окремо варто виділити значення ТНК з позиції удосконалення форм менеджменту, організації фірми, управління її комерційним, виробничо-технологічним і кадровим потенціалом.

Прикладами таких кооперацій є англо-голландська “Роял-Датч-Шелл”, шведсько-швейцарська “АВВ”, англо-голландська “Юнілевер”.

Основними специфічними рисами ТНК є:

O активна участь у міжнародному поділі праці і сприяння його розвитку;

O незалежність руху капіталів від процесів, які відбуваються в країні базування;

O проникнення у високотехнологічні галузі, які потребують значних інвестицій та висококваліфікованого персоналу (так, 500 найбільших ТНК реалізують 80% усієї виробничої продукції електроніки і хімії, 95% – фармацевтики, 76% – продукції машинобудування);

O пропагування диверсифікованості свого виробництва і послуг (кожна з 500 найбільших ТНК США має підприємства в кількох галузях, а найпотужніші з них охоплюють по 30-50 галузей);

O відстоювання такої виробничо-торговельної політики, яка б забезпечувала високоефективне планування виробництва і товарного ринку.

Глобальна конкуренція між учасниками бізнесу змушує їх розглядати світ як величезний цілісний ринок. Незважаючи на оліго-полістичний характер структури багатьох сегментів цього ринку, тут відбувається постійна зміна співвідношення сил між агентами економічної діяльності внаслідок передусім змін у перевагах власності, а також еволюції переваг інтерналізації й розміщення. В цій боротьбі за контроль ринку перетворення національних фірм у транснаціональні або підвищення ступеня “міжнародності” останніх часто стає однією з найважливіших умов зростання фірм. ТНК – найдинамічніший структурний елемент світової економіки. За мобільністю, здатністю до трансформації зв’язків та організаційних структур, швидкістю реакції на імпульси науково-технічного розвитку вони набагато перевищують національні або регіональні форми господарських утворень. На відміну від них ТНК не прив’язані до тієї чи іншої території, а отже, здатні поєднати фактори виробництва різної державної належності і брати участь в освоєнні ринків у будь-якій частині світу.

Організаційна й управлінська спроможність ТНК інтегрувати фактори й умови виробництва у всесвітньому масштабі та реалізувати переваги власності, інтерналізації й розміщення роблять їх високоефективним агентом економічної діяльності. З точки зору ефективності поєднання факторів виробництва сучасні ТНК, очевидно, не мають альтернативи у світовій економіці. Така ефективність досягається транснаціональними корпораціями в ході боротьби за одержання стабільних прибутків. Саме стратегія мак-симізації загальнокорпораційного прибутку є основою оптимізації ТНК, форм і напрямів їхньої господарської діяльності, внутрішньо-фірмових і міжфірмових взаємозв’язків.

Діяльність ТНК суттєво визначає не тільки конкурентоспроможність окремих галузей або країн, а й загальні риси сучасної і майбутньої світової економіки. Інтернаціоналізація приводить до посилення взаємозв’язків між усіма складовими світового господарства, до глобалізації економічного розвитку. ТНК є основною рушійною силою цього процесу. На початку 90-х років практично не залишилось жодної країни, не охопленої виробничо-інвестиційними операціями. Формуючи тісні коопераційні взаємозв’язки між підконтрольними підприємствами на базі одиничного поділу праці, ТНК закладають міцний фундамент цілісності та взаємозалежності глобальної економіки.

Визначаючи масштаби діяльності ТНК, слід зауважити, що найбільші з них навіть перевищують розміри ВВП окремих держав, і сьогодні не виникає сумнівів, що показник їхнього зростання перевищує показник багатьох економік світу. При цьому триста корпорацій розпоряджаються 75% світового валового продукту. На іноземні філії припадає 1/10 світового ВВП. Кожна з п’ятисот найбільших ТНК США має в середньому підприємства в 11 галузях, а найпотужніші охоплюють по 30-50 галузей. У групі зі ста головних промислових фірм Англії багатогалузевими є 96, у Німеччині – 78, у Франції – 84, в Італії – 90. П’ятсот світових гігантів реалізують 80% усієї виробничої продукції електроніки і хімії, 95% – фармацевтики, 76% – машинобудування.

Сукупні активи зарубіжних філій ТНК у 2002 р. склали 26 543 млрд. дол. США, зокрема 25 найбільших корпорацій світу володіють їх 6% відсотками, що вимірюється сумою 1 683 047 млн. дол. США; 25 найбільших ТНК із країн, що розвиваються, володіють зарубіжними активами у розмірі 156 968 млн. дол. (0,6% світового показника), причому левова частка з них належить китайській (Гонконг) корпорації “Хатчісон вампоа лтд” (40 989 млн. дол. США). Середній розмір зарубіжних активів ТНК коливається від 373 млн. дол. для 25 лідерів із країн Центральної та Східної Європи до 67 322 млн. дол. для 25 світових лідерів.

Позиції найбільшої ТНК за обсягами зарубіжних активів тривалий час утримувала компанія “Дженерал Електрик”. Проте протягом 2000 та 2001 років вона поступилася лідерством британській компанії “Водафон”, яка практично всі свої активи (90,5%) розміщує за кордоном. Сума активів цієї компанії у 2001 році в цілому сягала близько 207,5 млрд. доларів, що на 65% перевищує відповідний середній показник групи 25 лідерів.

Обсяги продажів ТНК переважно складають не менше кількох сотень мільйонів доларів на рік. Зокрема, по 25 найбільших з них цей показник сягає в середньому 81,3 млрд. дол. США, в т. ч. зарубіжні – 48,9 млрд. дол. Для корпорацій країн, що розвиваються, та країн Центральної і Східної Європи він складає 11 075 млн. дол. (в т. ч. 4870 млн. зарубіжних продажів) і 1209 млн. дол. (в т. ч. 525 млн. дол. зарубіжних продажів) відповідно.

За оцінками експертів ЮНКТАД у ТНК зайнято понад 20% світової робочої сили. Зокрема, такі гіганти як “Вівенді юніверсал”, “Форд моторс компані”, “Дженерал моторс” в сукупності управляють трудовими ресурсами чисельністю понад 1 млн. 100 тис. осіб. 25 ТНК – лідерів по групах країн мають чисельність робітників у середньому 195 тис. по розвинених країнах, 33 тис. – по країнах, що розвиваються, і 13,4 тис. – по країн Центральної та Східної Європи, причому частка зайнятих у зарубіжних філіях становить 59%, 49% та 9% відповідно.

Аналіз емпіричних даних свідчить, що продуктивність праці робітників, зайнятих у зарубіжних підрозділах наймогутніших ТНК, має вражаючий рівень. Так, у компанії “Водафон”, яка очолює рейтингові таблиці ЮНКТАД, вона вимірюється 436 тис. дол. США на рік; фірми “Хатчісон вампоа лімітед”, яка очолює групу ТНК із країн, що розвиваються, цей показник складає 114 тис. дол., у ТНК “Лукойл”, яка є лідером серед корпорацій країн Центральної та Східної Європи, – 675 тис. дол. США. Причому, незважаючи на країнову належність, найвищу продуктивність демонструють нафтові монополії: 3613 тис. дол. – “Петролеос де Венесуела”, 2385 тис. дол. – “Ексонмобіл корпорейшн”, 1400 тис. дол. – “Ро-йал датч/Шелл груп”, 3333 тис. дол. – група “Петроль” із Словенії.

За останні роки підвищився рівень “міжнародності” операцій більшості ТНК. У середньому по групах із 25 лідерів він становить 61% (постіндустріальні країни), 52% (країни, що розвиваються), 30,3% (по країнах Центральної та Східної Європи). Водночас такі корпорації, як АББ, “Гуандун інвестмент лтд”, “Ферет Пасіфік компані лімітед” демонструють індекс транснаціональності понад 90%.

За оцінками експертів “Fortune” сукупний дохід 500 американських компаній становить 6,95 трлн. дол. США. Лідером серед них стала “Вол-Март Сторез”, яка на фоні загального зниження темпів зростання доходів найбільших ТНК продовжує нарощувати свої доходи.

Прибуток усіх п’ятисот компаній, які потрапили до рейтингу, скоротився за минулий рік на 66%, тобто на 69,6 млрд. дол., загальний дохід – на 6% – до рівня 6,95 трлн. дол. І тільки дохід “Wall-Mart Stores” за результатами 2002 року зріс на 12% і в остаточному підсумку склав понад 246 млрд. доларів.

У компанії “General Motors”, яка посідає друге місце в рейтингу “Fortune”, цей показник на 60 млрд. дол. менший. “Wall-Mart Stores” є яскравим прикладом виживання ТНК у несприятливих економічних умовах.

Найважливіша сфера діяльності ТНК – пряме отримання прибутку зі своїх філій і підприємств, які оперують на внутрішніх ринках приймаючих країн. Друга за значенням галузь їхньої активності – розширення експорту з країн базування і приймаючих країн.

Стратегії ТНК спрямовуються на формування інтегрованої міжнародної системи виробництва, що, в свою чергу, потребує залучення додаткових ресурсів. Цілком можливо, що цей фактор у наступні роки визначатиме інтенсивність і напрями зарубіжного інвестування ТНК.

На окрему увагу заслуговує транснаціоналізація середніх та малих фірм. Сучасний етап транснаціоналізації світової економіки змушує по-новому подивитись на переваги дрібного виробництва, що дають можливість гнучко реагувати на зміни ринкового попиту, забезпечити диференціацію продукту для конкретного споживача. Окремі малі і середні підприємства, здійснюючи прорив на ринки високої технології, спеціалізуючись на окремих видах наукоміст-кого виробництва і науково-дослідних та дослідно-конструктивних розробках (далі – НДДКР), можуть набувати переваг власності, пов’язаних з володінням “невидимими активами” (науковими знаннями, секретами виробництва тощо). У сфері послуг, наприклад, головну роль відіграє не розмір фірми, а її репутація та досвід в обслуговуванні “особливої ніші” ринку.

Логіка глобальної конкурентної боротьби змушує середні та малі фірми, що мають переваги власності, брати участь у міжнародній виробничій діяльності, щоб відстояти чи закріпити свої позиції на ринку. Технічний прогрес розширює можливості трансгранич-них операцій для таких фірм завдяки подрібненню технологічного процесу, розвитку інформаційних і транспортних систем. Скорочення транспортних витрат та витрат, пов’язаних з передаванням інформації, дає змогу навіть невеликим фірмам користуватися перевагами інтерналізації за допомогою координації діяльності в різних країнах світу. Зростання витрат дрібного виробництва, пов’язаних з відсутністю економії на масштабах, а також із зростанням заробітної плати, робить для таких фірм особливо привабливим використання вигід від міждержавних відмінностей у вартості факторів виробництва, тобто переваг розміщення.

Значна кількість філій середніх і малих фірм розміщуються у країнах, що розвиваються. Враховуючи це, а також специфіку взаємовідносин таких фірм з приймаючими країнами (гнучкість, готовність йти на менше часткове володіння і т. д.), можна зрозуміти особливості міжнародного руху капіталу ТНК.

Традиційним напрямом стратегії є не лише утвердження материнської компанії, а й створення самостійних філій. Материнською називають компанію, яка частково чи повністю контролює активи інших компаній за кордоном. Для цього, звичайно, їй потрібно володіти не менше 10% їхнього статутного капіталу. Подібні фірми називають закордонними філіями і поділяють на дочірні (материнська компанія має в них понад 50%), асоційовані (10-50%) і відділення (не є самостійною юридичною особою). Таким чином, ТНК, на відміну від експортних фірм, забезпечує поєднання національного та зарубіжного комплексу в єдиний міжнародний комплекс, у якому автономні центри, які знаходяться в різних країнах, працюють у рамках єдиної структури.

Відносини материнської компанії з філією у межах такої стратегії складаються, в основному, по лінії контролю (володіння) і можуть доповнюватися зв’язками у формі передачі технології чи надання довгострокових кредитів. Філія, маючи оперативну самостійність, саме несе відповідальність за всі стадії виробничого процесу. Цю стратегію можна показати таким чином: потенційно материнська компанія може формувати такі зв’язки контролю зі значною кількістю філій, створених нею за кордоном. Ця модель взаємовідносин, наприклад, досить типова для деяких видів імпор-тозаміщуючих філій, які орієнтуються на місцеві ринки приймаючих країн (особливо в ситуації, коли існують обмеження на імпорт компонентів від материнської фірми). У свою чергу, філії формують зв’язки з місцевими постачальниками і підрядниками.

Інший напрям стратегії ТНК – проста інтеграція, яка допускає винесення за кордон окремих технологічних стадій виробництва продукції. В межах внутрішньофірмового поділу праці на закордонних філіях, наприклад, організовується виготовлення проміжної продукції, там же іноді відбувається складання готових виробів, які реалізуються в країні базування або в третіх країнах. Аналогічні виробничі ланки складаються і в сировинних ТНК, де окремі філії можуть виконувати послідовні функції переробки сировини. Масштаби, напрями та характер зв’язків, що виникають у межах простої інтеграції, можуть бути різними, але головне, що відрізняє цю стратегію від попередньої, – це неможливість самостійного функціонування філії, її інтегрованість у виробничий ланцюг ТНК. Головним стимулом для реалізації такої стратегії є використання переваг розміщення (доступу до сировини, дешевої робочої сили тощо.) щодо тих чи інших видів виробництва ТНК. Материнська компанія при цьому контролює весь виробничий ланцюг (через володіння капіталом чи неакціонерні форми), централізуючи деякі корпоративні функції.

З середини 80-х років дедалі виразніше виявляється орієнтація стратегії ТНК на створення інтегрованих систем міжнародного виробництва. У зв’язку з цим відбувається перебудова організаційних їх структур у напрямі посилення горизонтальних і вертикальних зв’язків між усіма елементами комплексів. Така стратегія комплексної інтеграції орієнтує транснаціональну компанію на операції в будь-якій частині світу, якщо вона надає оптимальні можливості реалізації переваг власності, розміщення чи інтернаціоналізації з точки зору глобальних інтересів ТНК. Будь-яка філія в будь-якій приймаючій країні потенційно може виконувати однакові функції для задоволення потреб усієї мережі підприємств ТНК.

Розширення експансії сприяє економічній інтеграції. Як плацдарм освоєння нового ринку корпорації найчастіше використовують вільні економічні зони (ВЕЗ).

Фактором підвищеної уваги з боку ТНК до вільних економічних зон є те, що створений в них сприятливий інвестиційний клімат дозволяє їм реалізувати свої стратегічні цілі з великим економічним ефектом.

Основна мета створення будь-якої вільної економічної зони – це залучення іноземного капіталу. Особливості економічного розвитку країн, що розвиваються, обумовили поширення такої форми ВЕЗ, як експортно-промислові зони (ЕПЗ). Діючі ЕПЗ є продуктом співробітництва між транснаціональними корпораціями, як найважливішими інвесторами капіталу, і урядом приймаючої країни. Однак ТНК мають значно більші конкурентні переваги, вони власне кажучи, є монопольними власниками інвестиційного капіталу і сучасної технології. В той же час вони вільні у своєму виборі країн і регіонів для розміщення інвестицій. Приймаючі ж країни змушені конкурувати. У зв’язку з цим можна говорити, що успіх ВЕЗ залежить насамперед від того, наскільки параметри зони відповідають інтересам корпорації. Організаційна структура ВЕЗ повинна відповідати вимогам ТНК щодо інтернаціоналізації виробництва.

Результатом конкурентної боротьби за залучення іноземного капіталу стала така модель ЕПЗ. На приймаючу сторону лягають проблеми щодо створення первинної інфраструктури зони і підготовки працівників. ТНК ж мають право безконтрольного оперування капіталом і прибутком. Експортно-промислові зони покликані максимально наблизити іноземних споживачів до такого малорухомого ресурсу, як робоча сила. Уніфікація принципів функціонування зон у різних країнах ще більше посилює мобільність капіталів і виробництва, загострюючи при цьому конкуренцію між приймаючими країнами.

Досвід роботи ЕПЗ з іноземними інвесторами показав, що для них фінансові пільги мають далеко не першочергове значення. Значну увагу вони приділяють спрощенню бюрократичних та організаційних процедур, стабільності діючого законодавства, зацікавленості уряду і населення.

Проте очікування доступу до новітніх технологій з боку країн, які створили на своїй території виробничо-експортні ВЕЗ, часто виявляються марними. Досить часто технологія і устаткування, які імпортуються у вільні економічні зони, є застарілими. Як показує дослідження, навіть у разі створення високотехнологічного виробництва в окремих вільних економічних зонах не відбувається істотного підвищення технологічного рівня економіки країни в цілому. Причини такого становища, на думку вчених, зокрема А. Кузнєцова та ін., полягають у тому, що ТНК не бажають поширювати новітні технології, оскільки фактично вони є основою їхньої могутності. Система розподілу праці дозволяє виокремити навіть з технологічного процесу такі операції, які не потребують високої кваліфікації, і саме виробництво на основі цих нескладних операцій розмістити у вільних економічних зонах. Як правило, ТНК ідуть шляхом створення у цих зонах простого виробництва, яке не потребує значних витрат на створення нових робочих місць. Як наслідок, отримані навички не мають ніякої цінності поза конкретним технологічним процесом.

У практичній діяльності ТНК використовують всі зазначені стратегії, але остання поступово набуває дедалі більшого поширення, викликаючи модифікацію управлінських систем і посилення децентралізації управління. На зміну жорсткій ієрархічній системі управління всіма ланками корпорацій приходить менш централізована модель взаємозв’язків. Науково-технічний прогрес висуває на перший план такі риси сучасних виробничих сил, як багато-функціональність, пластичність. Це потребує нових форм організації управління глобальними операціями корпорацій, характерною рисою яких є децентралізація. Децентралізація внутрішньої управлінської структури, у свою чергу, передбачає появу в межах цілого частин, ідентичних рівню макросистеми. Ілюстрацією цього є дедалі більше поширення регіональних штаб-квартир, які перебирають на себе функції центральної штаб-квартири і використовують, на додаток до цього, специфічні переваги розміщення даного регіону, що веде до зростання ефективності діяльності регіональних філій. Японські корпорації, наприклад, одними з перших створили в Сінгапурі регіональні офіси, які керують виробництвом автомобілів та електропобутової техніки в країнах Південно-Східної Азії. Іншим проявом зміни структури управління є активне створення транснаціональними фірмами за кордоном центральних органів за основними напрямами господарської діяльності. Американська транснаціональна корпорація “ІВМ” перенесла свою штаб-квартиру з виробництва комп’ютерних систем із країни базування, наприклад, в Англію.

Говорячи про роль ТНК у світовому розвитку, слід визнати, що розширення сфери їхньої діяльності сприяє росту світової економіки, поширенню досягнень науки і техніки, зменшенню розбіжностей між країнами в рівні організації й ефективності суспільного виробництва. Розвиток і постійне зростання ролі ТНК в світовому виробництві посилює інтерес до вивчення форм і особливостей управління їх глобальною діяльністю, що суттєво відрізняється від управління національними компаніями.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2,50 out of 5)

Міжнародний менеджмент – Юхименко П. І. – 1.2. Міжнародні компанії та їх роль в сучасному міжнародному бізнесі