Міжнародні валютно-кредитні відносини – Патика Н. І. – 9.3. Сутність і функції кредиту
Кредит – надання грошей або товарів у борг, як правило, зі сплатою процентів; вартісна економічна категорія, невід’ємна складова товарно-грошових відносин1. Виникнення кредиту пов’язано безпосередньо зі сферою обміну, де власники товарів протистоять один одному як такі, що готові вступити в економічні відносини.
Можливість виникнення і розвитку кредиту пов’язана з кругообігом і оборотом капіталу. У процесі руху основного й оборотного капіталів відбувається вивільнення ресурсів. Засоби праці використовуються у процесі виробництва тривалий час, а їх вартість переноситься на вартість готової продукції частинами. Поступові відновлення вартості основного капіталу в грошовій формі призводять до того, що грошові кошти, які вивільняються, залишаються на рахунках підприємств. Водночас на інших підприємствах виникає потреба в заміні зношених засобів праці і досить великих одноразових витратах. Аналогічні за характером процеси відбуваються й у русі оборотного капіталу. Більше того, тут коливання в кругообігу й обороті виявляються різноманітніше. Так, унаслідок сезонності виробництва, нерівномірних постачань тощо виникає розбіжність часу створення й обігу продукції. В одних суб’єктів з’являється тимчасовий надлишок засобів, в інших – їх дефіцит. Це створює можливість виникнення кредитних відносин.
Кредитні відносини в економіці грунтуються на визначеній методологічній основі, одним з елементів якої є принципи, яких чітко дотримуються під час практичної організації будь-якої операції на ринку позикових капіталів. Ці принципи стихійно формувалися ще на першому етапі розвитку кредиту, потім набули прямого відображення у загальнодержавних і міжнародних кредитних законодавствах.
1. Повернення кредиту.
Цей принцип відображає необхідність своєчасного повернення отриманих від кредитора фінансових ресурсів після завершення їх використання позичальником. Він практично виражений у погашенні конкретної позики шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок її кредитної організації, що забезпечує поновлюваність кредитних ресурсів банку як необхідної умови продовження його статутної діяльності. У вітчизняній практиці кредитування в умовах централізованої планової економіки існувало неофіційне поняття “безповоротна позика”. Така форма кредитування мала досить значне поширення, особливо в аграрному секторі, й виражалася у наданні державними кредитними установами позик, повернення котрих не планувалося внаслідок кризового фінансового стану позичальника. За своєю економічною суттю безповоротні позики були швидше додатковою формою бюджетних субсидій, які здійснювались за посередництвом державного банку, що традиційно ускладнювало кредитне планування. В умовах ринкової економіки поняття безповоротної позики неприпустиме.
2. Терміновість кредиту.
Такий принцип відображає потребу повернення кредиту не в будь-який прийнятний для позичальника час, а в точно визначений строк, зафіксований у кредитному договорі або документі, що його заміняє. Порушення зазначеної умови є для кредитора підставою для застосування до позичальника економічних санкцій у формі збільшення стягнутого процента, а за подальшого відстрочення – пред’явлення фінансових вимог у судовому порядку.
3. Платність кредиту.
Позиковий процент. Цей принцип відображає необхідність не тільки прямого повернення позичальником отриманих від банку кредитних ресурсів, а й оплати права за їхнє використання. Економічна сутність плати за кредит полягає у фактичному розподілі додатково отриманого за рахунок його використання прибутку між позичальником і кредитором. Практичного вираження принцип набуває у процесі встановлення обсягу банківського процента, що виконує три основні функції:
– перерозподіл частини прибутку юридичних і фізичних осіб;
– регулювання виробництва й обігу шляхом розподілу позикових капіталів на галузевому, міжгалузевому і міжнародному рівнях;
– на кризових етапах розвитку економіки антиінфляційний захист грошових накопичень клієнтів банку.
Ставка (або норма) позикового процента, обумовлена як відношення суми річного прибутку, отриманого на позиковий капітал, до суми наданого кредиту, є ціною кредитних ресурсів.
Підтверджуючи роль кредиту як одного із запропонованих на спеціалізованому ринку товарів, платність кредиту стимулює позичальника до його найбільш продуктивного використання.
Принципово відрізняючись від традиційного механізму ціноутворення на інші види товарів, визначальною складовою якого є суспільно необхідні витрати праці на їх виробництво, ціна кредиту відображає загальне співвідношення попиту і пропозиції на ринку позикових капіталів і залежить від низки чинників, у тому числі кон’юнктурного характеру:
– циклічності розвитку ринкової економіки (на стадії спаду позиковий процент, як правило, зменшується, на стадії швидкого піднесення – збільшується);
– темпів інфляційного процесу;
– ефективності державного кредитного регулювання, що здійснюється шляхом облікової політики центрального банку у процесі кредитування ним комерційних банків;
– ситуації на міжнародному кредитному ринках;
– динаміки грошових накопичень фізичних і юридичних осіб (за тенденції до їхнього скорочення процентна ставка, як правило, збільшується);
– динаміки виробництва й обігу, що визначає потреби в кредитних ресурсах відповідних категорій потенційних позичальників;
– сезонності виробництва;
– співвідношення між обсягами кредитів, наданих державою, і його заборгованістю (позиковий процент стабільно зростає за збільшення внутрішнього державного боргу).
4. Забезпеченість кредиту.
Такий принцип відображає необхідність забезпечення захисту майнових інтересів кредитора за можливого порушення позичальником прийнятих на себе зобов’язань. Його застосовують у таких формах кредитування, як позики під заставу або під фінансові гарантії. Він особливо актуальний у період загальної економічної нестабільності, наприклад, у вітчизняних умовах.
5. Цільовий характер кредиту.
Цей принцип поширюється на більшість видів кредитних операцій, зумовлюючи потребу цільового використання засобів, отриманих від кредитора. Він набуває практичного вираження у відповідному розділі кредитного договору, що встановлює конкретну мету позики, що надається, а також у процесі банківського контролю за дотриманням цієї умови позичальником. Порушення такого зобов’язання може стати основою для дострокового відкликання кредиту або введення штрафного (підвищеного) позикового процента.
6. Диференційований характер кредиту.
Цей принцип визначає диференційований підхід з боку кредитної організації до різних категорій потенційних позичальників. Його практична реалізація може залежати як від індивідуальних інтересів конкретного банку, так і від проведеної державою централізованої політики підтримки окремих галузей або сфер діяльності (наприклад, малого бізнесу, тощо).
Місце і роль кредиту в економічній системі визначаються також функціями, які він виконує, як загального, так і селективного характеру. Розглянемо їх детальніше.
1. Перерозподільна функція.
В умовах ринкової економіки ринок позикових капіталів є механізмом, що вилучає тимчасово вільні фінансові ресурси з одних сфер господарської діяльності і спрямовує їх в інші, що забезпечують, зокрема, вищий прибуток. Кредит відіграє роль макрорегулятора економіки, забезпечуючи задоволення потреб суб’єктів господарювання у додаткових фінансових ресурсах. Однак у деяких випадках практична реалізація зазначеної функції може сприяти поглибленню диспропорцій у структурі ринку, тому одним із найважливіших завдань державного регулювання кредитної системи є раціональне визначення економічних пріоритетів і стимулювання залучення кредитних ресурсів у ті галузі або регіони, прискорений розвиток яких об’єктивно необхідний з позиції національних інтересів.
2. Економія витрат обігу.
Практична реалізація цієї функції безпосередньо випливає з економічної сутності кредиту, джерелом якого є у тому числі й фінансові ресурси, що тимчасово вивільняються у процесі кругообігу промислового і торгового капіталів. Тимчасовий розрив між надходженням і витратою коштів суб’єктів господарювання може зумовити не тільки надлишок, а і дефіцит фінансових ресурсів. Тому значного поширення набули кредити на покриття тимчасового дефіциту власних оборотних коштів, що використовують практично всі категорії позичальників і забезпечують суттєве прискорення оборотності капіталу, а отже, й економію загальних витрат обігу.
3. Прискорення концентрації капіталу.
Процес концентрації капіталу – необхідна умова стабільності розвитку економіки, пріоритетна мета будь-якого суб’єкта господарювання. Реальну допомогу у вирішенні цього завдання надають позикові засоби, що дають можливість суттєво розширити масштаб виробництва (або іншої господарської діяльності), а отже, забезпечити додатковий прибуток. Навіть з урахуванням потреби виділення частини прибутку для розрахунку з кредитором залучення кредитних ресурсів є більш виправданим, ніж орієнтація виключно на власні засоби.
4. Обслуговування товарообігу.
У процесі реалізації функції кредит активно впливає на прискорення не тільки товарного, а і грошового обігу, витісняючи з нього зокрема готівку. Вводячи у сферу грошового обігу такі інструменти, як векселі, чеки, кредитні картки тощо, він забезпечує заміну розрахунків готівкою безготівковими операціями, що спрощує і прискорює механізм економічних відносин на внутрішньому і міжнародному ринках. Найактивнішу роль у вирішенні цього завдання відіграє комерційний кредит як необхідна складова сучасних відносин товарообміну.
5. Прискорення науково-технічного прогресу.
У післявоєнні роки науково-технічний прогрес став визначальним чинником економічного розвитку будь-якої держави й окремого суб’єкта господарювання. Наочно роль кредиту в прискоренні НТП можна простежити на прикладі процесу фінансування діяльності науково-технічних організацій, специфікою яких завжди був більший, ніж в інших галузях, часовий розрив між початковим вкладенням капіталу і реалізацією готової продукції. Саме тому нормальне функціонування більшості наукових центрів (за винятком тих, що перебувають на бюджетному фінансуванні) неможливе без використання кредитних ресурсів. Так само потрібний кредит і для здійснення інноваційних процесів у формі безпосереднього впровадження у виробництво наукових розробок і технологій, витрати на котрі спочатку фінансують підприємства, у тому числі і за рахунок цільових середньо – і довгострокових позик банку.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)