Міжнародні валютно-кредитні відносини – Патика Н. І. – 10.4. Основні форми співробітництва України з міжнародними фінансовими організаціями

Пріоритетні напрями та форми співробітництва України з міжнародними фінансовими організаціями визначаються у відповідних стратегіях допомоги Україні, що затверджують ради директорів цих МФО, які є своєрідними середньостроковими програмами, що визначають структуру, обсяг і принципи діяльності в Україні цих організацій. Стратегії формулюють узгоджені з МФО пріоритетні напрями розвитку країни і вказують на те” яку саме підтримку і в якому обсязі можна надати країні протягом трирічного періоду.

Стратегії підтримують програму розвитку, розроблену урядом, яка пристосована до потреб та умов певної країни. Перед затвердженням МФО основні елементи зазначених стратегій обговорюються з представниками уряду1. Крім того, з метою залучення до підготовки проекту стратегії широкої громадськості здійснюють прилюдні консультації та обговорення в мережі Інтернет.

Кожна з міжнародних фінансових організацій використовує власні форми та механізми співробітництва стосовно України, які можна класифікувати за групами залежно від певних ознак. Також наявні певні особливості у взаємовідносинах України з кожною з цих МФО.

Є такі організаційно-економічні форми співробітництва, через які проходить кожна країна, що вступає до міжнародних фінансових організацій, і які відображають процедуру відносин країни з МФО та класифікуються залежно від стадії співробітництва:

– консультації на рівні експертів з обох сторін, коли ведуться переговори з конкретного питання;

– обговорення проблем взаємовідносин із залученням зацікавлених установ;

– фінансова участь країни в акціонерному капіталі МФО;

– участь представників країни у щорічних зборах акціонерів МФО, на яких приймаються рішення про стратегічні завдання і політику, яку здійснює організація;

– участь країни в оперативному керуванні організацією за допомогою постійних представників;

– участь у розробці та реалізації проектів і програм;

– підписання угод, меморандумів між урядом країни і відповідною організацією;

Надання звітних даних та іншої інформації в межах реалізації проектів або при підготовці до них тощо;

– консультаційна підтримка проектів з боку МФО;

– надання грантового фінансування в рамках програм технічної допомоги навчання фахівців;

– проведення макроекономічних і галузевих досліджень;

– розробка рекомендацій МФО щодо підвищення ефективності макроекономічних і внутрішньогалузевих перетворень у країні – реципієнті;

– створення спеціалізованих центрів тощо1.

Як вже зазначалося, форми співробітництва можна умовно поділити на фінансові та нефінансові. У нефінансовій сфері в Україні найбільше поширені такі форми співробітництва, як здійснення макроекономічних і галузевих наукових досліджень, організація навчальних програм, сприяння у пошуках технічної допомоги, обмін міжнародним досвідом.

Наприклад, працівники Світового банку проводять дослідження і готують звіти, відомі під назвою “Економічна і галузева робота”. Ці звіти призначені для глибокого розуміння проблем розвитку країни. Теми досліджень та аналізу визначені у стратегії допомоги країні. Додаткові дослідження охоплюють аналіз економічної політики (меморандум з економічного розвитку країни), фінансові витрати (огляд державних видатків), екологічне оцінювання (програма екологічних заходів) та інші конкретні теми. З метою обговорення питань розвитку проводяться семінари та інші заходи. Ці заходи дедалі більше залучають групи учасників проекту, зокрема уряд, ЗМІ, громадські організації, до спільного обговорення певного кола питань розвитку. Робота з обміну інформацією головним чином здійснюється через Інститут Світового банку, який впроваджує програми підвищення кваліфікації та забезпечення розвитку своїх клієнтів, працівників і партнерів. Ці програми реалізуються у формі курсів, консультацій з питань політики, партнерства з навчальними та дослідними інститутами в усьому світі і підтримки мереж навчальних закладів, пов’язаних з міжнародним розвитком.

Незважаючи на те, що нефінансові форми співробітництва України з МФО досить різноманітні, все-таки залучення Україною фінансових ресурсів для реалізації проектів завжди домінувало над іншими формами.

Кошти МФО надходили в Україну у формі грантів і позик (кредитів). При цьому кожна міжнародна фінансова організація застосовувала в Україні власні механізми фінансування та різні умови надання коштів залежно від цілей проектів, статусу країни, ступеня ризику та інших обставин.

Україна на сьогодні є членом таких міжнародних фінансових організацій, як Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Європейський банк реконструкції та розвитку та Чорноморський банк торгівлі та розвитку (ЧБТР). Вона не була серед країн-засновників перших трьох із цих організацій, а отже, ставши їхнім членом, не могла впливати на визначення цілей та функцій їх діяльності, тому мала прийняти вже діючі положення, викладені в статутних документах цих організацій.

При вступі до цих організацій Україна зробила внесок коштів до акціонерного капіталу, отримавши свою квоту.

На 1 жовтня 2009 р. Україна отримала кредитні ресурси МВФ, МБРР, МФК (Міжнародної фінансової корпорації), ЄБРР та ЧБТР на загальну суму понад 15,4 млрд дол. США, у тому числі:

– МВФ – 16,8 млрд дол. США;

– МБРР – 5,3 млрд дол. США;

– ЄБРР – 4,8 млрд євро;

– МФК – 1,1 млн дол. США;

– ЧБТР – 180 млн дол. США.

Загальний обсяг ресурсів, які Україна може одержувати від МФО (ЄБРР, СБ, ЄІБ, ШБ, ЧБТР) для впровадження пріоритетних проектів розвитку, становить 2-2,5 млрд дол. США щорічно, що відповідає потребам у залученні фінансових ресурсів протягом 5 років.

Членом МВФ Україна стала 3 вересня 1992 р. відповідно до Закону України “Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій”.

Згідно з цим документом Кабінету Міністрів України було надано повноваження вирішувати всі питання, що стосуються вступу України до зазначених вище організацій, шляхом приєднання до їхніх угод та прийняття термінів і умов, визначених у резолюціях відповідних Рад директорів про членство України в цих організаціях, а також надано право одержувати кошти на будь-яку суму, що має бути сплачена або переведена до України під час здійснення операцій відповідно до всіх без винятку статей угод МВФ.

Слід зазначити, що співпраця з МВФ є необхідною умовою для вступу до більшості міжнародних фінансових організацій і саме завдяки підтримці МВФ Україна може вийти на світові фінансові ринки.

Співробітництво України з Міжнародним банком реконструкції та розвитку та іншими інституціями Світового банку також розпочалося у вересні 1992 р., коли вона стала його 167-м членом, здійснивши підписку на 908 акцій (1315,9 млн дол. США). Головним завданням групи Світового банку в Україні можна назвати надання всебічної допомоги у забезпеченні економічного зростання, підвищенні рівня життя людей та створенні сприятливих умов для підприємництва. Уряд України спільно зі Світовим банком працює над більше ніж 50 проектами: позиками, грантами та економічними дослідженнями.

За класифікацією Світового банку Україна належить до категорії країн з рівнем доходу нижчим, ніж середній, тому строк погашення кредитів становить до 20 років з пільговим періодом 5 років. Проценти за кредит сплачуються за плаваючою ставкою і становлять близько 6,5 % річних2.

Світовий банк співпрацює не тільки з урядовими структурами, а й з неурядовими організаціями, багатосторонніми інституціями і донорами. Він пропонує гнучкі схеми кредитування спільних з урядом проектів. Участь донорів і неурядових організацій у проектах України та Світового банку є важливим чинником для досягнення успіху. Крім того, для підготовки проектів в Україні Світовий банк залучає грантові ресурси у вигляді технічної допомоги на безоплатній основі, а також надає допомогу уряду України у розробці та впровадженні економічних реформ шляхом надання консультацій, здійснення спільних економічних досліджень і затвердження позик для здійснення реформ3.

Третьою за обсягом співробітництва з Україною є така міжнародна фінансова організація, як Європейський банк реконструкції та розвитку, членом якого Україна стала у серпні 1992 р. після підписання Президентом України Указу “Про членство України в Європейському банку реконструкції та розвитку”4. У 1993 р. було відкрито представництво банку в м. Києві. У серпні 1999 р. створено окремий департамент ЄБРР по Україні з розміщенням у м. Києві.

Співробітництво України з ЄБРР здійснюється за такими пріоритетними напрямами, як розвиток приватного та банківського секторів, енергетика та енергозбереження, муніципальна та транспортна інфраструктура, розвиток малого та середнього бізнесу, агробізнес, машинобудування тощо.

Частка України у статутному капіталі банку становить 16 тис. акцій (160 млн євро), при цьому загальні активи банку – 20 млрд євро.

Останньою на сьогодні МФО, членом якої стала Україна, є Чорноморський банк торгівлі та розвитку. Наприкінці 1997 р. Україна здійснила всі внутрішньодержавні процедури, необхідні для вступу до ЧБТР, та перерахувала до початкового статутного капіталу банку внесок в обсязі 18,15 млн дол. США.

Крім того, в липні 2005 р. було підписано Угоду про співробітництво між Україною та Європейським інвестиційним банком, який має наміри надати Україні значні обсяги кредитів у рамках програми, яка включає Росію, Україну, Молдову і Білорусь. Згідно з рішенням Ради банку ця діяльність і передбачає відповідну співпрацю з ЄБРР відповідно до узгоджених умов і структур. Планується реалізація проектів у галузі охорони навколишнього середовища, транспорту, телекомунікаційної та енергетичної інфраструктури. З метою розширення міжнародного співробітництва українською стороною ведуться переговори з Північним інвестиційним банком про започаткування фінансового співробітництва.

Загалом усі проекти, що впроваджувалися в Україні з 1991 р., належать до однієї з трьох груп:

– проекти макроекономічної стабілізації економіки та структурних перетворень в окремих секторах (системні проекти);

– інвестиційні проекти;

– проекти міжнародної технічної допомоги.

Перша група проектів впроваджувалася в Україні за рахунок МВФ і Світового банку, а інвестиційні проекти та проекти технічної допомоги – за фінансування Світового банку, ЄБРР та ЧБТР.

Системне кредитування підтримує країни, що впроваджують макроекономічні реформи та реформи галузевої політики, і в поєднанні з підтримуваною МВФ стабілізаційною програмою спрямоване на полегшення переходу економіки до життєздатного зростання і зменшення рівня бідності.

Слід також зазначити, що саме з проектів макроекономічної стабілізації економіки почалася співпраця України з міжнародними фінансовими організаціями, але на сьогодні більшу частку мають саме інвестиційні проекти, спрямовані на розвиток різних галузей економіки.

Інвестиційне кредитування надається на різні цілі і використовується підприємствами у державному секторі (енергетика, телекомунікації) та компаніями приватного сектору. Цей вид кредитування з кожним роком використовується все більше. Міжнародні фінансові організації, реалізовуючи проекти в Україні, дуже часто допомагають бенефіціарам проектів знаходити джерела залучення міжнародної технічної допомоги.

У багатьох випадках різні міжнародні фінансові організації активно взаємодіють у межах реалізації спільних інвестиційних програм і проектів у країнах-реципієнтах. Головними формами співробітництва у сфері надання МФО фінансових ресурсів є такі:

– спільне фінансування – механізм, відповідно до якого витрати за попередньою домовленістю розподіляються між партнерами у певній пропорції;

– паралельне фінансування проектів, згідно з яким МФО разом з партнерами самостійно фінансують різні, попередньо погоджені компоненти проекту, а форми кредитів партнерів мають пов’язаний характер і їх спрямовують для закупівлі конкретних товарів і послуг;

– залучення фінансових організацій до кредитування на основі підготовлених МФО документів на умовах, подібних до тих, на яких готова здійснювати кредитування сама МФО.

Форму спільного фінансування проектів в Україні дуже часто використовують Світовий банк та ЄБРР. При цьому партнерами за умови реалізації інвестиційних проектів часто є українські організації, які відповідають за їх впровадження, тим самим підвищується зацікавленість організацій в ефективному та вчасному виконанні заходів у рамках проекту.

Проаналізувавши досвід взаємодії України з МФО, слід звернути увагу на ще одну ознаку, за котрою можна класифікувати форми співробітництва, – інтереси сторін, які не завжди перетинаються.

Україна насамперед зацікавлена у таких формах, як:

– забезпечення національних інтересів держави як рівноправного учасника міжнародного поділу праці, суб’єкта глобальних економічних і фінансових ринків;

– отримання та впровадження нових виробничих технологій, інвестицій та інформації;

– отримання безпосередньої фінансової допомоги. Щодо інтересів міжнародних фінансових організацій в

Україні, то основними з них є:

– розробка та реалізація проектів макроекономічної стабілізації, структурних економічних перетворень, проектів екологічного характеру та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи;

– моніторинг соціально-економічних і політичних процесів в Україні, надання обов’язкових рекомендацій;

– надання технічної допомоги.

Міжнародна технічна допомога – це ресурси та послуги, що відповідно до міжнародних договорів України надають донори на безоплатній та безповоротній основі з метою підтримки України.

При цьому донором може бути іноземна держава, уряд та уповноважені урядом іноземної держави органи, іноземний муніципальний орган або міжнародна організація.

Міжнародну технічну допомогу можна залучати у вигляді:

– майна, необхідного для забезпечення виконання завдань проектів (програм);

– технологій;

– робіт і послуг;

– прав інтелектуальної власності;

– фінансових ресурсів (грантів) у національній чи іноземній валюті;

– додаткового кваліфікованого персоналу;

– навчальних курсів і тренінгів;

– стипендій для навчання за кордоном;

– інших ресурсів, не заборонених законодавством. Обов’язковою умовою отримання технічної допомоги є її цільове використання.

Щорічно Україна одержує по каналах дво – та багатостороннього співробітництва технічну допомогу на загальну суму понад 200 млн дол. США у формі безоплатних грантів.

На початковому етапі (1991-1997 рр.) донори приділяли увагу питанням розбудови основних засад та інфраструктури ринкової економіки, на наступному (1997 р. – теперішній час) – поглибленню структурних, правових реформ, демократизації суспільства, забезпеченню сталого економічного зростання, підтримці екологічної та ядерної безпеки, підвищенню рівня та поліпшенню умов життя людей у регіонах, відродженню культури та духовності. За цей період до Державного реєстру проектів (програм) було внесено 1635 проектів міжнародної технічної допомоги2.

Основними донорами технічної допомоги Україні є уряди США, Канади, ФРН, Нідерландів, Великої Британії, Швеції,

Швейцарії, Японії, Європейський Союз, ООН. Слід зазначити, що цілі, на які уряди цих країн спрямовують технічну допомогу, дуже часто збігаються з метою проектів, що реалізовуються в Україні за кредитні кошти МФО.

Є багато прикладів, коли такі МФО, як МБРР чи ЄБРР, реалізовуючи проекти в Україні, допомагають бенефіціарам проектів знайти джерело залучення додаткових коштів у вигляді міжнародної технічної допомоги урядів іноземних країн чи іноземних фондів та організацій або самі виділяють гранти.

У цьому випадку гранти в рамках міжнародної технічної допомоги в Україні стають елементом, що доповнює проекти МФО в Україні.

Для реалізації проектів МБРР в Україні серед інших будуть залучені такі гранти:

– грант уряду Канади для створення Центру глобальної мережі дистанційного навчання в Україні (реципієнт – Українська академія управління при Президентові України), що крім створення відповідного Центру передбачає впровадження нових форм освіти з використанням сучасних телекомунікаційних технологій, а також постачання обладнання, необхідного для функціонування Центру, розробку навчальних посібників для дистанційного навчання;

– грант уряду Нідерландів на підтримку програми реформування фінансового сектору, що передбачає підтримку реформування законодавства фінансового сектору; реорганізацію найбільших банків (Державного ощадного банку); заснування та підтримку роботи Координаційної ради з питань політики фінансового сектору; впровадження комплексної програми та сертифікації банківських аудиторів і бухгалтерів; зміцнення наглядової функції Національного банку України; надання допомоги у розробці та впровадженні страхування вкладів в Україні;

– грант Фонду інституційного розвитку на розвиток спроможності до реформування аграрної політики (реципієнт – Комісія з питань аграрної політики при Президентові України);

– грант уряду Нідерландів на підготовку звітів про результати екологічних аудиторських перевірок підприємств важкої промисловості (реципієнт – Міністерство екології та природних ресурсів);

– грант уряду Японії на підготовку Проекту модернізації статистичної системи (реципієнт – Державний комітет статистики України);

– грант глобального екологічного фонду на другий етап підтримки спроможності щодо біорозмаїття (реципієнт – Міністерство екології та природних ресурсів) та ін.1

Щодо ЄБРР, то тут технічна допомога залучається головним чином з метою забезпечення ядерної безпеки та мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи.

Отже, міжнародна технічна допомога та інвестиційні проекти МФО в Україні за своїми завданнями і цілями доповнюють одне одного, сприяючи здійсненню в Україні інституційних реформ і структурної перебудови економіки; розвитку підприємництва і секторів економіки та іншим ринковим перетворенням; надходженню в Україну іноземного капіталу.

(1 votes, average: 5,00 out of 5)