Міжнародні валютно-фінансові відносини – Боринець С. Я. – 5.2. Операції на девізних ринках

Одним із найсуттєвіших елементів фінансів є світовий валютний ринок.

Валютні операції у широкому розумінні є конкретною формою прояву валютних відносин у народногосподарській практиці. Валютні операції – це операції, пов’язані з: переходом права власності на валютні цінності; використанням валютних цінностей як засобу платежу в міжнародному обігу; ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію країни та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. Як правило, виокремлюють:

– поточні валютні операції (перекази іноземної валюти, отримання і надання фінансових кредитів на строк не більше 180 днів, переказування відсотків, дивідендів та інших доходів за вкладами, інвестиціями тощо);

– валютні операції, пов’язані з рухом капіталу (прямі інвестиції, портфельні інвестиції, придбання цінних паперів, надання і отримання фінансових кредитів на строк понад 180 днів тощо).

У вузькому розумінні валютні операції розглядаються як вид банківської діяльності з купівлі-продажу іноземної валюти.

Переважна більшість валютних операцій у вузькому розумінні (тобто валютні операції з продажу чи купівлі валюти) на світовому валютному ринку (близько 80 %) здійснюється на його міжбанківському сегменті, оскільки валютні біржі є не в усіх країнах світу (наприклад, їх немає в англосаксонських країнах).

Міжбанківський ринок є основою валютного ринку, оскільки формуються попит і пропозиція валюти, ціни на цей специфічний товар.

На макроекономічному рівні ключовим суб’єктом валютних операцій є державні центральні банки: Банк Англії, що є найстарішим у цьому клубі; Федеральна резервна система США; Бундесбанк Німеччини; Національний банк Франції; Центральний банк Росії; Національний банк України. Саме вони відповідають за валютні резерви, підтримують курси валют, стабільність грошового обігу.

Якщо взяти за основу обсяги валютних операцій будь-якого характеру, то тут провідна роль належить комерційним банкам. Деякі з комерційних банків, щоденні обороти яких сягають мільярдних сум, отримали заслужену світову славу. Серед них – американські “Чейз нешнл”, “Чейз Манхеттен”, “Сіті-бенк”; три німецькі банки: Німецький, Комерційний, Дрезденський; банки інших країн. Тільки в Росії їх понад 1000, в Україні – понад 200.

Найпоширенішими формами валютних операцій на міжбанківському валютному ринку є “спот”, “форвард” і “своп”, а на біржовому – “ф’ючерс” та “опціон”. Дещо особливою формою валютних операцій є валютний арбітраж.

Валютна операція “спот” – це купівля-продаж валюти на умовах її поставки протягом двох робочих днів від дня укладання угоди за курсом, зафіксованим в угоді (її ще називають терміновою).

Основними учасниками спот-ринку є комерційні банки, які здійснюють такі валютні операції:

– безпосередньо з клієнтами – підприємствами приватного і державного секторів;

– на міжбанківському ринку безпосередньо з іншими комерційними банками;

– через брокерів з банками і клієнтами;

– з центральними банками країн.

Є “звичаї” спот-ринку, які не зафіксовані в спеціальних міжнародних конвенціях чи міждержавних угодах, однак їх беззастережно виконують всі учасники цього ринку. До “звичаїв” спот-ринку належать:

– здійснення платежів протягом двох робочих банківських днів без нарахування відсоткової ставки на суму поставленої валюти;

– операції здійснюються в основному на базі комп’ютерної торгівлі з підтвердженням електронними повідомленнями (авізо) протягом наступного робочого дня;

– наявність обов’язкових валютних курсів: якщо дилер великого банку цікавиться котируваннями іншого банку, то повідомлені йому валютні курси є обов’язковими для виконання операції з купівлі-продажу валюти.

Хоча спот-операції належать до “швидких” валютних операцій, вони теж підвладні валютному ризику. Це пов’язано, перш за все, з технічними особливостями клірингових розрахунків, що є в більшості країн світу, а також із часовими різницями в роботі валютних ринків. Наприклад, валютні ринки США і Західної Європи розділені п’ятьма годинними поясами, і тому платежі в доларах можуть направлятися на декілька годин пізніше платежів у західноєвропейських валютах, все ж встигаючи до відведеного терміну валютування за операцією, що може призвести до виникнення ризику збитків. Крім того, особливістю багатьох клірингових систем є те, що інформація про отримання платежу від контрагента стає відомою лише наступного дня після дати валютування, а за цей час різка зміна валютного курсу може призвести до збитків або до упущення вигоди.

Такі операції, як “форвард” і “своп”, прийнято вважати строковими.

Строковими операціями є валютні операції, пов’язані з поставкою валюти на строк понад 3 дні з дня укладення. Стандартними термінами виконання строкових контрактів в, як правило, 1, 3, 6, 9 і 12 місяців.

Форвардні валютні операції – це контракти з обміну валют, які відбуватимуться у майбутньому, але за курсом, зафіксованим на поточну дату. Укладаються, як правило, на строк до одного року, але в окремих випадках, коли йдеться про ринок стабільних валют (наприклад, долар СПІД щодо англійського фунта стерлінгів, німецької марки чи японської єни), можливе оформлення угод на п’ять або більше років наперед.

Ринок форвардних операцій строком до 6 місяців, як правило, досить стабільний, а на довший термін – нестійкий, за якого окремі операції можуть викликати великі коливання обмінних курсів.

Форвардний валютний курс і курс “спот” тісно пов’язані між собою. З теоретичного погляду форвардна ціна валюти може дорівнювати спот-ціні, однак на практиці такий збіг досить рідкісний.

Якщо форвардний курс більший за спот-курс, то в такому випадку говорять, що валюта котирується з “премією”; якщо ж навпаки, то валюта котирується з “дисконтом”, тобто зі знижкою.

Премії та дисконти за валютою, як правило, розраховуються на базі року для того, щоб можна було порівняти прибутковість від вкладу валюти у форвардну операцію з відповідною прибутковістю від вкладання валюти в інші форми валютних операцій.

До позитивних моментів проведення форвардних валютних операцій можна зарахувати те, що вони надають більше можливостей для маневру. В той час, як операція “спот” повинна бути виконана або відкладена практично негайно, форвардні контракти залишають час для здійснення аналізу, контролю і проведення необхідного корегування.

Однак слід мати на увазі той факт, що під час укладання форвардного контракту валютний ризик значно зростає, оскільки збільшується ймовірність непередбачуваної зміни курсу валюти на дату поставки, а також ризик щодо неплатоспроможності партнера. Тому при укладанні форвардної операції клієнт обов’язково повинен мати відповідні засоби – залишок на рахунку чи кредитну лінію – для покриття цього ризику.

Операція “своп” – це валютна операція, за якої поєднуються форвардні умови та умови “спот”. За цією валютною операцією продаж готівкової валюти (спот) здійснюється з одночасною її купівлею на строк (форвард) або навпаки. Ці операції створюють можливості одержувати додаткові економічні вигоди, або ж пов’язані з валютними втратами.

Операції “своп”, як правило, здійснюються на строк від 1 до 6 місяців, значно рідше зустрічаються своп-операції з терміном виконання до 5 років.

Операції “своп” здійснюються як між комерційними банками, так і між комерційними банками і центральним банком країни, а також безпосередньо між центральними банками країн. В останньому випадку вони становлять угоди із взаємного кредитування в національних валютах відповідних країн. З 1969 р. діє багатостороння система взаємного обміну валют через Банк міжнародних розрахунків у Базелі на базі використання операцій “своп”. Ці двосторонні операції використовуються центральними банками країн головним чином для здійснення ефективних валютних інтервенцій. Вони використовуються також як центральними, так і комерційними банками для диверсифікації своєї валюти з метою здійснення міжнародних розрахунків, задоволення потреб клієнтів у певній валюті, для тимчасового збільшення своїх валютних резервів тощо.

Наприклад, якщо банк має запаси доларів, а йому тимчасово на 6 місяців потрібні франки, то він може продати долари за франки з негайною оплатою й одночасно укласти договір про купівлю такої ж суми доларів через 6 місяців у свого партнера.

Приблизний розподіл угод з іноземною валютою на світових валютних ринках такий: “спот” – 67 %, “форвард” – 5, “своп” -28 %.

Ареною валютних операцій є також біржі, які здійснюють валютні обміни, там визначаються, залежно від попиту та пропозиції, ринкові ціни валют. За деяких обставин валютні біржі стають головною ланкою міжбанківських операцій. Учасниками біржових ігор можуть бути і центральні банки, що провадять операції з підтримки національних валют.

Валютна біржа – це природний і стихійний ринок, дещо схожий з ринком цінних паперів (фондів – фондова біржа) чи товарів (товарна біржа).

Досить цікава історія виникнення бірж. Вони з’явилися у XV ст. в італійських містах – Венеції, Генуї, Флоренції. Саме слово біржа має латинське походження: bursa – гаманець.

У Росії біржі почали виникати у вигляді товарних ринків. У 70-ті роки XIX ст. функціонувала вже валютно-фондова біржа, яка торгувала як іноземними грошима, так і цінними паперами. Валютний ринок Росії 100 років тому мав вигляд: безготівковий обіг – 78 % (у тому числі позабіржові операції – 39,8 і біржові 38,7 %), готівковий обіг – 22 %.

Учасниками валютних операцій стають і приватні (фізичні) особи, які їздять за кордон, здійснюють перекази валюти, купують іноземну валюту з метою нагромадження та здійснюють інші неторговельні операції.

Безпосереднім зведенням покупців і продавців валюти, її “зберігачів” і позикодавців можуть займатися брокерські контори. Вони володіють інформацією, пропонують консультативні послуги і прогнозні оцінки.

Послугами брокерських контор користуються:

– комерційні банки;

– компанії, що зорієнтовані на зовнішній ринок;

– фірми та приватні особи.

Діапазон валютних операцій достатньо широкий і різнорідний. їх проводять “міняйли” на чорному ринку, банки, як комерційні, так і державні, міжнародні фінансові організації.

До строкових валютних операцій, які здійснюються на валютних біржах та валютних відділах товарних і фондових бірж належать ф’ючерсні валютні операції та опціони.

Ф’ючерсні валютні операції – це строкові угоди на біржах, що становлять купівлю-продаж золота, валюти, фінансових та кредитних інструментів за фіксованою на момент укладання контракту ціною, з виконанням операції через певний проміжок часу (більше 3 днів і до 2-3 років). Розрахунки здійснюються через клірингову палату, котра є посередником між продавцем та покупцем і гарантує виконання сторонами своїх зобов’язань.

Як видно, сутність ф’ючерсних валютних операцій дещо подібна до форвардних. Так, ф’ючерсні операції, як і форвардні, здійснюються з поставкою валюти на термін понад 3 дні з дня укладання контракту, при цьому ціна виконання контракту в майбутньому визначається в день його підписання.

Однак за видимої зовнішньої подібності є суттєві відмінності ф’ючерсних валютних операцій від форвардних:

– якщо форвардні операції здійснюються на міжбанківському валютному ринку, то ф’ючерсні – переважно на біржовому, що призводить до визначення строків і обсягів операцій за форвардними контрактами на основі взаємної домовленості сторін, тоді як умови виконання ф’ючерсних контрактів прив’язані до певних дат роботи бірж (наприклад, перший понеділок кожного третього місяця), тобто стандартизовані за термінами, обсягами та умовами поставок;

– індивідуальні контракти, що укладаються між клієнтом і банком при форвардних валютних операціях, як правило, дорожчі порівняно зі стандартизованими ф’ючерсними контрактами. Завдяки цьому форвардні операції супроводжуються більшою маржею (спредом) і призводять до більших затрат для клієнта порівняно з ф’ючерсними;

– доступ на форвардні валютні ринки для невеликих фірм обмежений, оскільки мінімальна сума для укладання контракту становить в переважній більшості випадків 500 тис. доларів США. Ф’ючерсний ринок доступний як для індивідуальних, так і малих інституціональних інвесторів;

– якщо форвардні валютні операції на 95 % закінчуються поставкою валюти за контрактом, то ф’ючерсні операції навпаки – на 95 % закінчуються укладанням зворотної (офсетної) угоди, за якої не здійснюється реальна поставка валюти, а учасники цієї операції отримують лише різницю між початковою ціною укладання контракту і ціною, що діє на день здійснення зворотної (офсетної) угоди;

– під час формування форвардного валютного контракту набір валют практично необмежений. Ф’ючерсні валютні операції здійснюються з обмеженим набором, як правило, резервних валют – долара США, німецької марки, французького франка, японської єни, англійського фунта стерлінгів та деяких інших.

Часте коливання валютних курсів, процентних ставок, ринкових цін на золото в умовах плаваючих валютних курсів викликало потребу в нових методах захисту від валютних ризиків. Тому з 1972 р. почали використовувати ф’ючерсні валютні операції з інвалютою і золотом, з 1975 р. – зі сертифікатами, векселями, облігаціями, депозитами; у 1982 р. з’явились ф’ючерсні операції, в котрих ціною контракту є різні фондові індекси.

Валютний опціон – це договірне зобов’язання, що дає право (для покупця) і зобов’язання (для продавця) купити або продати певну кількість однієї валюти в обмін на іншу за фіксованим на момент укладання угоди курсом на наперед узгоджену дату або протягом узгодженого періоду часу.

В обмін на отримання такого права покупець опціону сплачує продавцю певну суму, яка має назву премії. Ризик покупця опціону обмежений розміром цієї премії, а ризик продавця опціону знижується на величину отриманої премії.

При цьому виділяється:

– опціон “пут” – право продати валюту для захисту від її потенційного знецінення, або в розрахунку на її потенційне знецінення;

– опціон “кол” – право купити валюту для захисту від потенційного її подорожчання, або в розрахунку на потенційне підвищення її курсу.

Крім того, розрізняють також:

– європейські валютні опціони – опціони, які можуть бути реалізовані тільки в день закінчення терміну дії контракту;

– американські валютні опціони, які дають право купити чи продати базовий актив у будь-який час від дня закінчення терміну дії контракту.

Оскільки у випадку реалізації американських валютних опціонів продавець зазнає більш високого ризику, за них, як правило, сплачується і більш висока премія, ніж за європейські валютні опціони.

Основною характеристикою валютних опціонів е те, що його власнику надається вибір: або реалізувати опціон за наперед фіксованою ціною, або взагалі відмовитися від його виконання. Таким чином, у власника опціону є право, а не зобов’язання на здійснення певних дій, тому у валютних опціонах продається право на реалізацію валютної операції, а отримується конкретна валюта.

Покупця валютного опціону приваблює те, що:

– валютний опціон забезпечує повний захист від несприятливого руху валютного курсу;

– покупець виграє від сприятливої зміни валютного курсу;

– володіння опціонним валютним контрактом дає можливість гнучкого реагування у випадку невизначеності майбутніх зобов’язань.

Отже, на відміну від ф’ючерсних контрактів, валютні опціони дають можливість обмежити ризик, пов’язаний з несприятливим розвитком курсів валют, зберігаючи при цьому шанси на одержання прибутку у випадку їх сприятливого розвитку. Саме тому валютні опціони, будучи відносно новим інструментом валютного ринку, набули сьогодні значного поширення на валютних ринках світу.

Особливою формою валютних операцій є валютний арбітраж, оскільки він, будучи основною операцією в роботі дилерів комерційних банків, використовується і небанківськими учасниками валютного ринку.

Валютний арбітраж – це операції з валютами з метою отримання прибутку шляхом використання у визначений момент часу дійсних на фінансових ринках розривів між курсами і процентними ставками за касовими і строковими операціями. Основний принцип валютного арбітражу – купити той чи інший фінансовий актив дешевше і продати його дорожче.

Це пов’язано з відхиленнями валютного курсу на валютних ринках, яке визначається величиною операційних витрат на перевід певної валюти з одного валютного ринку на інший. Таким чином, курс американського долара, наприклад, у Нью-Йорку відрізняється від курсу цього ж долара в Токіо на величину операційних витрат, пов’язаних з переведенням долара із Нью-Йорка в Токіо. У випадку, якщо курси валют відрізняються на величину, більшу, ніж величина операційних витрат, виникає можливість гри на курсових різницях, яка і отримала назву валютного арбітражу.

Розрізняють часовий і просторовий (локальний) валютний арбітраж.

Часовий валютний арбітраж – це валютна операція з метою отримання прибутку від різниці валютних курсів у часі.

Просторовий (локальний) валютний арбітраж передбачає одержання доходу за рахунок різниці курсу валют на двох різних територіально віддалених ринках.

Кожний з них у свою чергу може бути простим і складним (крос-курсовим). Простий арбітраж виконується з двома валютами, складний (крос-курсовий) – з трьома і більше валютами.

Слід підкреслити, що арбітражні операції мають велике економічне значення для всього фінансового ринку, оскільки втручання арбітражерів дозволяє забезпечити взаємозв’язок курсів валют і регулювання ринку, що сприяє тимчасовому вирівнюванню курсів на різних ринках, стиранню різних кон’юнктурних стрибків, підвищуючи стійкість валютного ринку.

Торгівля іноземною валютою на території України резидентами і нерезидентами здійснюється через уповноважені банки на міжбанківському валютному ринку України. Правила здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України було затверджено постановою Правління НБУ від 7 червня 1993р.

Уповноважені банки від свого імені купують і продають іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням та за рахунок резидентів і нерезидентів. Уповноважені банки мають право від свого імені та за власний рахунок купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб, а також продавати її фізичним особам.

Операції з продажу-купівлі іноземної валюти здійснюються уповноваженими банками за письмовими дорученнями клієнтів з оплатою комісійної винагороди на умовах домовленості.

Будь-яка операція уповноваженого банку з купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України, в тому числі через інший уповноважений банк, у якому відкриті кореспондентські рахунки як у гривнях, так і в іноземній валюті, має бути в обов’язковому порядку відображена у балансі банку. Для комерційних банків України запроваджена звітність про здійснення валютних операцій на міжбанківському валютному ринку в розрізі продажу та валютних надходжень на користь резидентів, а також про здійснення операцій за рахунком “ЛОРО”.

Важливим напрямом становлення і подальшого розвитку внутрішнього валютного ринку в Україні є його лібералізація та децентралізація. Поки що валютний ринок в Україні за багатьма позиціями монополізований Українською міжбанківською валютною біржею (УМВБ) та Кримською міжбанківською валютною біржею (КМВБ).

УМВБ проводить такі основні операції: 1) організовує торги та укладає угоди з купівлі й продажу іноземної валюти з членами УМВБ; 2) організовує та проводить розрахунки в іноземній валюті і в гривнях за укладеними на УМВБ угодами; 3) визначає поточний курс іноземних валют до гривні за угодами на УМВБ. Право участі в торгах УМВБ мають тільки засновники УМВБ, НБУ та установи, прийняті в члени УМВБ.

Біржові торги відбуваються не рідше одного разу на тиждень. Операції на УМВБ здійснюються членами УМВБ через своїх представників, які діють на підставі доручення, – дилерів. Проведення торгів та визначення поточного курсу іноземних валют до гривні здійснює спеціально уповноважений співробітник УМВБ – курсовий маклер.

Певна мінімальна сума купівлі або продажу іноземної валюти називається лот. Розмір лота встановлюється рішенням біржового комітету.

Вся інформація про валютні операції членів УМВБ є банківською таємницею.

(2 votes, average: 4,50 out of 5)