Міжнародні валютно-фінансові відносини – Боринець С. Я. – 15.2. Загальне сальдо платіжного балансу

Як вартісний вираз зовнішнього сектору відкритої економічної системи платіжний баланс відображає рівень її пристосування до світової економіки. Тому поняття бухгалтерської та економічної рівноваги не є тотожними. Завжди перебуваючи у стані бухгалтерської рівноваги, платіжний баланс може водночас характеризуватися порушенням економічної рівноваги зовнішніх платежів.

Той факт, що в бухгалтерському розумінні платіжний баланс є збалансованим, не означає, що країна не має проблем із зовнішніми платежами. Загальний платіжний баланс вимагає рівності не лише загального підсумку дебетового І кредитового оборотів. Надлишок або дефіцит визначаються за групами показників, які відокремлюють від інших за певними ознаками. З цієї позиції, важливою є концепція виміру сальдо платіжного балансу, за якою всі його статті поділяються на основні та балансуючі. Сальдо основних статей становить сальдо платіжного балансу, тобто результат, за яким визначається активний або пасивний характер зовнішніх платежів країни. Це принципове аналітичне положення покладене в основу теорії та практики платіжного балансу.

Платіжний баланс складається з метою визначення стану поточних міжнародних економічних відносин країни у звітному періоді. З цього погляду найважливішим є визначення стану справ з її ліквідністю – збільшенням чи зменшенням іноземних ліквідних активів (включаючи офіційні резерви) та зобов’язань. Метод надлишку чи дефіциту платіжного балансу має відбивати зміни чистої ліквідності позиції країни.

У платіжному балансі фіксуються зміни резервних активів, які відбулися протягом звітного періоду, тобто міжнародні потоки резервних активів. Зміни є, якщо головні грошово-кредитні інститути продають або купують іноземні ліквідні активи чи певні ліквідні зобов’язання. Зміна стану резервних активів означає, що здійснюється фінансування сальдо (активу чи пасиву) платіжного балансу – офіційна інтервенція на валютному ринку, яка має на меті вплив на курс національної валюти й інші операції.

Дослідження методів визначення сальдо платіжного балансу показує, що наукові погляди щодо економічного значення і змісту тих його статей, за якими визначається активний чи пасивний характер дисбалансу, зазнали еволюційних змін. Відомі кілька концепцій визначення сальдо платіжного балансу:

– за балансом поточних платежів;

– базовим балансом, рухом валюти;

– ліквідністю, або загальним балансом, балансом офіційних розрахунків.

Зазначені концепції мають значні відмінності у трактуванні основних статей (табл. 15.1).

Таблиця 15.1. Альтернативні концепції виміру сальдо платіжного балансу

Категорії операцій за основними статтями

Концепція вимірювання сальдо платіжного балансу

1

2

Товари та послуги. Доходи від інвестицій. Поточні трансфери

Баланс поточних платежів

Баланс поточних платежів. Операції з довгостроковим капіталом, чисті

Базовий баланс

Базовий баланс.

Помилки та упущення, чисті

Рух валют (Велика Британія)

Базовий баланс. Помилки й упущення, чисті. Операції з короткостроковими приватними активами та іноземні інвестиції (зміни у приватній ліквідності резидентів)

Концепція ліквідності, або загальний баланс (США)

Загальний баланс. Операції з приватними короткостроковими активами й іноземні інвестиції (зміни в ліквідних зобов’язаннях резидентів щодо приватних операцій з нерезидентами), чисті

Баланс офіційних розрахунків (традиційне формулювання)

Загальний баланс. Операції з офіційними короткостроковими активами й інвестиції (чисті зміни в ліквідних зобов’язаннях щодо офіційних міжнародних інституцій)

Баланс офіційних розрахунків (екстремальне формулювання)

Концепції виміру сальдо платіжного балансу змінюють одна одну відповідно до значних змін у міжнародній економіці, міжнародній валютній системі, системі обліку міжнародних економічних операцій. Критерієм поділу показників платіжного балансу на основні та балансуючі є наслідки здійснюваних операцій щодо загального балансу платежів.

До основних, або “автономних”, належать операції, що здійснюються економічними агентами під час виробничої / комерційної діяльності без урахування їхніх наслідків для платіжного балансу в цілому. Всі інші операції є балансуючими, або “компенсаційними”. Вони проводяться з метою впливу на стан зовнішніх платежів, що утворився через здійснення автономних операцій. Отже, сальдо балансу автономних операцій має дорівнювати сальдо балансу компенсаційних операцій із протилежним знаком.

Компенсаційні операції є за своєю сутністю залишковими грошовими потоками у платіжному балансі і з цієї позиції, віддзеркалюючи поліпшення чи погіршення ліквідної позиції країни, вони мають бути найкращим методом визначення активного чи пасивного характеру платіжного балансу.

Концепція поточного платіжного балансу набула розвитку через зростання вивозу довгострокового капіталу. Вартісна різниця між експортними й імпортними поточними операціями, або сальдо поточного рахунку, інтерпретується так: коли доходи країни від експорту товарів, послуг і поточних трансферів перевищують її витрати на імпорт товарів, послуг, то ця країна має позитивне сальдо балансу поточних операцій. І навпаки, коли країна витрачає на товари, послуги і поточні трансфери більше, ніж отримує у вигляді доходів від продажу за кордон товарів і послуг, то вона має негативне сальдо балансу поточних операцій, або дефіцит поточного рахунку.

З аналітичного погляду баланс поточних операцій має глибокий економічний зміст, оскільки є складовою системи національних рахунків, розрахунків щодо зіставлення витрат із випуском, застосовується при розробці довгострокової державної економічної політики. Баланс поточних операцій досі не втратив свого значення для характеристики зовнішньоекономічного становища країни: динаміка його показників відбиває сталі тенденції економічного розвитку країни.

Концепція базового балансу застосовувалася як провідна у США, Великій Британії, ФРН та деяких інших країнах після Другої світової війни, коли зростання прямих іноземних інвестицій набуло бурхливого розвитку і посіло певне місце серед показників платіжних балансів.

Згідно з цією концепцією, компенсуючими вважалися операції з міжнародного руху короткострокових активів, включаючи валютні резерви. Збалансування платіжного балансу досягалося впливом на короткостроковий капітал шляхом зміни валютних курсів і процентних ставок. Трактування концепції базового балансу мало національні особливості. Згідно з американською методикою, показник базового балансу охоплював підсумок із поточних операцій і руху довгострокового капіталу за вирахуванням довгострокових державних і приватних банківських зобов’язань американських резидентів перед міжнародними організаціями й офіційними іноземними органами валютного регулювання.

У Великій Британії базовий баланс розраховувався як підсумок балансу поточних операцій та операцій з руху довгострокового капіталу, включаючи державні. При цьому сальдо платіжного балансу вимірювалося за “гібридною” моделлю-до показників базового балансу додавався результат за статтею “помилки й упущення”, оскільки вважалося, що у Великій Британії він радше віддзеркалює певний розрив у статистиці зовнішньої торгівлі та довгострокового інвестування, ніж незареєстрований рух короткострокового капіталу. Концепція базового балансу застосовувалась у Великій Британії до 1970 р.

Для визначення надлишку або дефіциту платіжного балансу в США у 1955 р. було запроваджено концепцію загального балансу, або балансу ліквідності. Ця концепція передбачала розмежування державних валютних резервів США і приватних валютних активів. Офіційно вона застосовувалася тільки щодо платіжного балансу США і на практиці продемонструвала низку методологічних вад. Головна з них – асиметричність концепції щодо приватних активів: зміни у приватних ліквідних активах американських резидентів – до компенсаційних. У 1966 р. міністерство торгівлі США запровадило іншу концепцію виміру сальдо платіжного балансу – концепцію балансу офіційних розрахунків, яка пізніше поширилася в інших країнах. З практичного погляду ця концепція була значно зручнішою, оскільки за умов фіксованих валютних курсів операції з офіційними резервами (валютні інтервенції) були справді компенсаційними за сутністю. Підтримка стабільних валютних курсів у той період належала компетенції органів грошово-кредитного регулювання. Отже, за цією концепцією, операції у платіжному балансі розподіляються на автономні та компенсаційні за типом економічного агента – офіційної чи приватної особи. Але і ця концепція виявилася недосконалою. Передусім тому, що деякі приватні короткострокові фінансові потоки (банківські позики з фінансування торгівлі, комерційні кредити) є компенсаційними у повному розумінні цього слова, тоді як певні офіційні операції не мають жодного відношення до збалансування між платежами і надходженнями. Наприклад, запозичення центрального банку на міжнародних ринках капіталу з метою збільшення резервів або скорочення ліквідності. Зрозуміло, що подібні операції є не менш автономними, ніж рішення приватних економічних агентів щодо торгівлі й інвестицій за кордон.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3,00 out of 5)

Міжнародні валютно-фінансові відносини – Боринець С. Я. – 15.2. Загальне сальдо платіжного балансу