Міжнародні валютно-фінансові відносини – Боринець С. Я. – 14.2. Дефіцит і профіцит платіжного балансу. Концепція резидентності

Платіжний баланс країни – це результат, перш за все, торговельного обміну товарами, послугами і капіталом між певною країною і навколишнім світом. По суті, це балансовий звіт, в якому фіксуються, з одного боку, зовнішні надходження, з іншого – платежі країни за кордон протягом певного періоду.

Основні принципи побудови платіжного балансу зводяться до такого.

Платіжний баланс країни, як правило, складається з двох частин: балансу поточних операцій і балансу руху капіталів. Баланс поточних операцій відображає співвідношення експорту (вартість товарів цієї країни, проданих за кордон) та імпорту (вартість закордонних товарів, куплених жителями цієї країни). Сюди також належать: оплата послуг; кошти, потрачені за кордоном громадянами країни; платежі іноземних урядів і міжнародних організацій (наприклад, гранти на економічні реформи). Баланс руху капіталів відображає співвідношення вартості обсягу інвестицій і запозичень країни за кордоном із запозиченими коштами, розміщеними в країні іншими державами.

У кожній країні баланс поточних операцій і баланс руху капіталів мають бути врівноважені: необхідно, щоб грошові платежі за кордон відповідали величині грошових надходжень в країну. Це один із основоположних, головних принципів обліку, дещо схожий на ведення балансу комерційною фірмою. Сума коштів, які країна витратила й інвестувала за кордон, повинна відповідати сумі надходжень або запозичених коштів, отриманих країною.

Однак непоодинокі випадки, коли розділи балансу не врівноважені. Так, якщо країна експортує товари і послуги за кордон у більших обсягах вартості, ніж імпортує, це говорить про позитивне сальдо, або профіцит платіжного балансу.

Якщо ж навпаки, країна імпортує за більшими обсягами вартості, ніж експортує, виникає від’ємне сальдо, або дефіцит платіжного балансу, який часто країна вимушена покривати кредитами з-за кордону або продажем своїх фінансових активів, наприклад, золотовалютних запасів.

Таким чином, у випадку необхідності термінового погашення дефіциту платіжного балансу, країна може вдатися до запозичень з-за кордону або ж до зниження своїх золотовалютних запасів. Однак своєчасно запобігти появі дефіциту платіжного балансу можливо лише за допомогою довгострокових рішень, одним з яких є девальвація національної валюти країни. Девальвація щодо зміни фінансових позицій країни стосовно своїх торговельних партнерів означає, що інші країни на свою національну валюту зможуть купувати більшу кількість валюти цієї країни, ніж це було до девальвації. А це призведе до здешевлення національних товарів цієї країни, на зовнішніх ринках експорт зросте, що і дасть змогу ліквідувати дефіцит платіжного балансу. Іншим методом довгострокового запобігання дефіциту платіжного балансу може бути встановлення країною різних торговельних бар’єрів на імпорт товарів інших держав, таких як тарифи (податки на імпорт) і квоти (обмеження обсягів деяких імпортованих у країну товарів). Це призводить до зростання цін на ввезені з-за кордону в країну товари, що через зменшення попиту на них всередині країни призведе до зменшення обсягів імпорту. Запровадження тарифів і квот, як правило, викликає відповідні кроки з боку зарубіжних країн – торговельних партнерів, які спрямовані на відповідне обмеження обсягів експортованих країною товарів і послуг.

Щоб з більшою точністю і меншими похибками здійснювати в платіжному балансі облік вартості тих чи інших операцій, застосовується концепція резиденти ості.

Платіжний баланс відображає здійснені економічні операції між інституційними одиницями – резидентами певної країни й інституційними одиницями – резидентами інших країн протягом певного періоду часу (кварталу, півріччя, року). До інституційних одиниць належать підприємства, установи, фінансові інституції, органи державного управління, фізичні особи і та ін.

Економічна операція (economic transaction) – це економічний потік, який є наслідком взаємодії інституційних одиниць і відбиває створення, перетворення, обмін, передачу або зникнення економічних цінностей. Наприклад, економічна операція може виявлятися у зміні прав власності на реальні або фінансові активи.

Поняття резидентності е одним із найголовніших понять теорії та практики складання платіжного балансу.

Резидентом (resident) вважається економічна одиниця, яка має центр свого економічного інтересу на економічній території певної країни.

Економічна територія (economic territory) – це географічна територія в межах національних кордонів країни, а також повітряний простір, територіальні води, частина континентального шельфу і так звані екстериторіальні анклави (посольства, військові бази).

Визначення резидентності економічної одиниці базується на ступені її інтегрованості в економіку певної країни. Як правило, резидентом вважається економічна одиниця, яка перебуває на економічній території певної країни протягом року або понад рік, складає бухгалтерську звітність, володіє приміщеннями або землею. До резидентів не належать іноземні консульства, посольства, міжнародні організації, іноземні військові бази. Резидентами є також спільні підприємства, іноземні компанії, їхні філії та представництва, які проводять економічну діяльність у цій країні понад рік. Фізичні особи вважаються резидентами за умови перебування на території певної країни понад рік, за винятком працівників іноземних посольств, іноземних студентів та осіб, які проходять курс лікування.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4,00 out of 5)

Міжнародні валютно-фінансові відносини – Боринець С. Я. – 14.2. Дефіцит і профіцит платіжного балансу. Концепція резидентності