Міжнародні валютно-фінансові відносини – Боринець С. Я. – 11.2. Міжнародна протидія відмиванню “брудних” грошей
Проблема тінізації економічних відносин є актуальною для всіх без винятку країн світу. Більше того, заданими іноземних експертів, у глобальному масштабі ця проблема має тенденцію до загострення. За оцінками Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), тінізація економіки за останні 5 років зростала щорічно на 6,2 %, а загальне економічне зростання становило у середньому 3,5 %. Ця негативна тенденція входить в антагоністичну суперечність з інтересами довгострокового соціально-економічного розвиту будь-якої країни.
Група з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей – ФАТФ (FATF – Financial Action Task Forse) оцінює реальні обсяги тіньової економіки у високорозвинутих країнах на рівні 17 % ВВП, у країнах, що розвиваються – 40 % ВВП, у країнах з перехідною економікою – понад 20 % ВВП. За даними Світового банку, у сфері світової тіньової економіки щорічно виробляється товарів і надається послуг на 8-10 трлн дол. США. Тіньова складова суттєво впливає на неекономічні сфери: політику, соціальні відносини, морально-психологічний клімат у суспільстві, громадську свідомість.
Зростаючі масштаби тіньового бізнесу, обсяги “брудних” коштів, що відмиваються через міжнародну фінансову систему, негативні наслідки загрози цього феномену об’єктивно зумовили активізацію діяльності світового співтовариства, спрямованої на боротьбу з відмиванням кримінальних доходів, привели не лише до перегляду, корегування форм і напрямків діяльності існуючих міжнародних фінансових інституцій, але й до утворення нових.
На сьогодні провідною міжнародною організацією, яка бореться з відмиванням грошей та іншого майна, нажитого кримінальним шляхом, є, безумовно, – впливовий міжурядовий орган, створений у липні 1989 р. на паризькій зустрічі глав держав “великої сімки”, який об’єднує на сьогодні 31 країну і 2 міжнародні організації. Донедавна до ФАТФ входило 29 країн; на берлінський сесії в червні 2003 р. як повноправні члени до неї були прийняті Росія і Південно-Африканська Республіка, які раніше брали участь у роботі Групи як спостерігачі.
ФАТФ – це міжурядовий орган, метою роботи якого є розвиток і впровадження на міжнародному рівні заходів і стандартів із боротьби з відмиванням грошей. ФАТФ відслідковує процеси імплементації таких заходів, вивчає способи і техніку відмивання грошей, розробляє превентивні та запобіжні заходи, сприяє загальносвітовій імплементації стандартів боротьби з відмиванням грошей. Виконуючи зазначені функції, ФАТФ плідно співпрацює з багатьма міжнародними організаціями, чия діяльність також спрямована на протидію відмиванню “брудних” грошей.
На першому етапі пріоритетом цього мозкового центру зі штаб-квартирою в Парижі була боротьба з відмиванням доходів, отриманих від торгівлі наркотиками. Сьогодні діяльність ФАТФ має три головних напрямки. Перший полягає у поширенні дії прийнятих рекомендацій на всі континенти і регіони земної кут. Другий напрямок-перевірка того, як виконуються в державах-членах і як впроваджуються в інших державах заходи для боротьби з відмиванням грошей, засновані на сорока рекомендаціях ФАТФ, які є керівництвом до дії. Третій напрямок – відстеження загальносвітових методів і схем відмивання злочинно нажитих капіталів і розробка контрзаходів.
Ключовим документом ФАТФ є Сорок рекомендацій, викладених у формі звіту організації й прийнятих нею у 1990 р. та доповнених і переглянутих у 1996 та 2003 рр.
Основну сутність Сорока рекомендацій умовно можна згрупувати так:
– визнання державами відмивання грошей злочином;
– встановлення кримінальної відповідальності за такі протиправні дії, а також за неповідомлення про них;
– конфіскація отриманих злочинних доходів, а також сприяння іншим країнам у конфіскації таких доходів;
– створення спеціального органу фінансового контролю за сумнівними фінансовими операціями (так званої фінансової розвідки);
– введення обов’язкових вимог до всіх фінансових організацій стосовно ідентифікації своїх клієнтів, виявлення, обліку та повідомлення спеціального органу про сумнівні фінансові операції;
– звільнення від кримінальної відповідальності осіб за умов подання контролюючому органу інформації про сумнівні фінансові операції;
– співпраця з відповідними міжнародними органами й організаціями в боротьбі з відмиванням грошей, у тому числі видача злочинців (екстрадиція).
Одним із напрямків діяльності ФАТФ є визначення так званих “некооперативних” країн та територій і складання їх переліку, який називають “чорним списком”. Хоч включення країни до “чорного списку” і не призводить до застосування санкцій з боку світового співтовариства, однак воно свідчить про ступінь довіри до неї з боку зарубіжних інвесторів. Включення чи виключення з цього списку країни відбувається на засіданнях ФАТФ відповідно до певних критеріїв, визначених цією організацією у 2000 р. і згрупованих у чотири групи:
– проблеми в регулюванні діяльності фінансових закладів;
– перепони, які виникають з інших регулятивних вимог;
– перепони міжнародному співробітництву;
– недостатність ресурсів для запобігання і виявлення діяльності, що пов’язана з відмиванням грошей.
Слід зазначити, що широкомасштабні процеси відмивання нелегальних доходів давно стали загальносвітовою проблемою, яка настійно вимагала об’єднання зусиль більшості країн світу для свого ефективного вирішення.
Тому зрозуміло, що міжнародна протидія відмиванню “брудних” грошей розпочалася задовго до створення ФАТФ. Так, заклопотаність світового співтовариства, викликана поширенням по всій планеті торгівлі опіумом, привела до того, що напередодні Першої світової війти (у 1912 р.) була укладена міжнародна Конвенція у справах, пов’язаних з торгівлею цією наркотичною речовиною, а в 1931 р. вона була замінена новою Конвенцією, яка обмежувала і регулювала виробництво і розподіл у масштабі планети медикаментів, які містять наркотичні речовини.
Після закінчення Другої світової війни ініціативу в боротьбі з поширенням наркотиків, а разом з нею і з відмиванням “брудних” грошей, узяла на себе Організація Об’єднаних Націй. Наріжним каменем, закладеним у фундамент міжнародного законодавства з цієї проблеми, прийнято вважати Єдину конвенцію Об’єднаних Націй про одурманюючі засоби 1961 р., згодом доповнену і змінену Протоколом 1972 р. Доповнення значно розширили перелік одурманюючих засобів, які підлягають забороні. До таких, поряд з опіумом і похідними від нього речовинами, були включені синтетичні одурманюючі речовини, а також вироби з кокаїну й індійських конопель.
Другим найважливішим правовим актом, який регулює проблеми, пов’язані з боротьбою проти наркобізнесу, вважають Конвенцію ООН про психотропні засоби 1971 р., яка значно розширила сферу міжнародного контролю на великий перелік синтетичних наркотиків. Цей документ ратифікували більше 140 держав.
Однак триваюче зростання наркобізнесу, розширення його географічних кордонів, усе більш витончені і небезпечні форми цього злочинного бізнесу змусили Організацію Об’єднаних Націй знову повернутися до вирішення цієї проблеми. За ініціативи ООН, у 1988 р. було прийнято Віденську конвенцію, яка оголосила “відмивання грошей” міжнародним злочином (зазначена Конвенція була ратифікована Україною 27 листопада 1991 р.).
Крім визнання відмивання грошей кримінально карним злочином Віденська конвенція містить ще одне важливе нововведення: вона вимагає введення в законодавчі акти країн-учасниць статей про екстрадицію (видачу) винних у вчиненні такого злочину, а також конфіскації майна злочинців.
Важливість і новизна основних статей Конвенції виявляється ще й в особливому акцентні, зробленому тут на вимогу від країн – учасниць Конвенції обов’язкової участі в міжнародному співробітництві з питань конфіскації незаконно нажитого майна, причому обов’язок такої взаємодії повинен бути зафіксований у законодавчих актах країн, які підписали Конвенцію. Такий обов’язок сторони повинні закріпити у своєму законодавстві в будь-якому випадку – і за умови, коли в законодавстві цієї країни вже є статті, які вимагають конфіскації “брудних” грошей, і тоді, коли таких статей немає.
Крім того, на кожного учасника Конвенції накладається обов’язок ввести у своє законодавство правила чи розпорядження, які забезпечують доступ правоохоронним органам до банківської документації, незважаючи на прийняті закони про банківську таємницю, або змінити в цьому напрямку самі закони.
У Конвенції також міститься докладно викладена вимога про те, що сторона, на території якої знаходиться підозрюваний у здійсненні злочину, повинна його видати, або покарати відповідно до свого внутрішнього законодавства. Це положення ввійшло в повсякденну практику боротьби з міжнародною злочинністю.
Інший важливий документ, який служить основою міжнародного співробітництва в боротьбі з наднаціональною організованою злочинністю – “Конвенція в справах про відмивання доходів, отриманих від здійснення злочину, їх виявлення, вилучення і конфіскацію”, підписана в Страсбурзі 18 листопада 1990 р. Цей документ підготовлений Комітетом експертів Ради Європи і містить 44 статті, які мають обов’язковий характер для держав, які підписали і ратифікували цю Конвенцію. Фахівці з права розцінюють цю угоду як найбільш повний перелік розпоряджень і правил, який охоплює всі етапи юридичної процедури – від початку розслідування до винесення вироку і конфіскації “брудних” грошей. І хоча її зміст багато в чому доповнює і розвиває положення, укладені у Віденський конвенції ООН 1988 р., однак поряд з цим тут сформульовані важливі, принципово відмінні від Конвенції ООН, положення.
Конвенція Ради Європи, наприклад, не просто вимагає оголошення відмивання грошей злочином, але й щоб це діяння визнавалося злочином незалежно від того, чи пов’язане воно з торгівлею наркотиками, чи такий зв’язок не встановлений. Ця угода встановлює кримінальне покарання за відмивання доходів, які отримані і накопичені в ході здійснення будь-якого тяжкого злочину. Усі держави, які підписали та ратифікували Конвенцію, зобов’язані виконати цю вимогу.
Причому відмивання грошей (доходу) необхідно визнати кримінально караним злочином, незалежно від того, чи підпадає первинний злочин під юрисдикцію сторони – учасниці Конвенції чи ні. Це означає, що навіть у тому випадку, якщо в цій країні за якийсь злочин (наприклад, за несплату податків у Голландії) не передбачене покарання в кримінальному порядку, то відмивання грошей, отриманих у результаті такого злочину, все одно повинно переслідуватися за внутрішнім законодавством країни, яка підписала Конвенцію. Ця країна зобов’язана внести у своє законодавство відповідні зміни.
У практичній реалізації положень Конвенції ООН та Конвенції Ради Європи у боротьбі з міжнародною фінансовою злочинністю і відмиванням грошей найактивнішу роль відіграють відповідні підрозділи ООН, до яких належать такі:
– СІСР – Центр із боротьби з міжнародною злочинністю. Це підрозділ ООН, заснований у 1997 р. і відповідальний за боротьбу зі злочинністю та її запобіганням, атакожза реформу карного права. Особливу увагу Центр приділяє боротьбі з транснаціональною злочинністю, корупцією і незаконним поширенням наркотиків, а також допомозі різним країнам у ратифікації Конвенції стосовно протидії міжнародній злочинності.
– ODCCP – Офіс із контролю над наркотиками і запобігання злочинам. Це також підрозділ ООН, центральний офіс якого розташований у Відні. Його основні завдання випливають із назви – це боротьба з нелегальним поширенням наркотиків і з організованою злочинністю, а також із відмиванням грошей, отриманих від цих злочинів. Через цей підрозділ ООН допомагає країнам-членам вводити в себе законодавство проти відмивання грошей, а також розвивати і підтримувати структури, які борються з ним. За допомогою різних програм ODCCP відслідковує й аналізує проблеми, пов’язані з відмиванням грошей, а також є посередником між ООН та іншими міжнародними організаціями.
– CJIN – Інформаційна мережа з питань злочинності та законності, яка забезпечує важливу базу даних із посиланням на адреси сайтів Інтернету, пов’язаних з кримінальним законодавством. Також є підрозділом ООН.
Крім ООН та її дочірніх організацій, у боротьбі з міжнародною організованою злочинністю і відмиванням грошей активну участь беруть спеціальні служби, які доповнюють і підтримують діяльність слідчих органів і правосуддя у всіх країнах світу. Це, насамперед, Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол), а також Всесвітня митна організація.
До цих міжнародних організацій також варто віднести:
– FOPAC – підрозділ Генерального секретаріату Інтерполу, який займається боротьбою з відмиванням доходів, отриманих злочинним шляхом;
– FINСEN – Відділ з боротьби з фінансовими злочинами Міністерства фінансів США, створений у 1990 р. для вивчення, аналізу і поширення інформації про фінансові злочини, особливо інформації щодо відмивання грошей, отриманих від поширення наркотиків.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)