Міжнародні валютно-фінансові відносини – Боринець С. Я. – 1.2. Паризька система золотомонетного стандарту. Генуезька система золотодевізного стандарту

Першою в історії Світовою валютною системою була система, що спиралася на єдині правила обігу золотого грошового товару і відома під назвою системи золотого стандарту. Юридично її оформлено на Міжнародній конференції в Парижі 1867 р.

Для системи золотого стандарту, або золотого монометалізму, характерне те, що за неї роль загального еквівалента закріплюється за золотом, а в обігу функціонують золоті монети або грошові знаки, розмінні на золото. Систему золотого стандарту було встановлено у Великій Британії ще наприкінці XVIII ст., але значного поширення у світі вона набула в останній чверті XIX ст.: у Німеччині у 1871- 1873 pp., Франції – в 1878 p., Японії – в 1897 р.

У Росії ця система остаточно сформувалася після грошової реформи 1895-1897 pp., яка дістала назву реформи графа С. Ю. Вітте, тогочасного міністра фінансів Росії. Сутність цієї грошової реформи полягала в тому, що паперові гроші (асигнації) прирівнювалися до певної кількості золота (1 рубль дорівнював 0,17424 золотника), а нові банкноти, які вводилися в обіг, могли вільно обмінюватися на зафіксовану в них кількість золота в банках Росії будь-яким російським підданим чи іноземним громадянином. Банкнотам відповідали металеві рублі – золоті десятки і п’ятірки, а відповідні їм паперові гроші доповнювались карбуванням дрібної срібної та мідної монет. Вітте та його міністерство надзвичайно пильно стежили за тим, щоб не було допущено надмірного випуску в обіг паперових грошей на шкоду карбуванню золотих монет. Будь-які відхилення від цього правила жорстоко переслідувались. Тому з 1887 до 1914 р. ніхто не наважувався змінити це жорстке положення статуту Державного банку Росії, навіть цар.

У результаті цих заходів на початку Першої світової війни в Росії перебували в обігу паперові гроші на суму 1630 млн руб., а золоті в підвалах Державного банку та закордонних банків зберігалося на суму 1743 млн руб., тобто зберігалось активне сальдо платіжного балансу.

До 1914 р. російський рубль входив до п’ятірки найміцніших валют світу (на той час, наприклад, 1 рубль дорівнював 0,47 німецької марки). Цікаво, що на початку XX ст. інших, кардинально відмінних від реформи С. Ю. Вітте, варіантів зміцнення грошової системи держави, практично не було, що яскраво доводить досвід реформування грошової системи СРСР. Адже таку ж практично реформу, включно до карбування золотих, срібних і мідних монет, здійснив у 1922-1924 рр. тодішній народний комісар фінансів СРСР Г. Я. Сокольников, увівши в обіг так званий золотий червінець (золоту десятку). Саме золотий вміст рубля дав можливість за короткий період (два роки) повністю ліквідувати інфляцію, підвести надійну фінансову основу під нову економічну політику, а країні після розрухи громадянської війни вийти на світові ринки.

Золотий стандарт як класична форма золотого монометалізму передбачає вільний обіг золотих монет і виконання золотом усіх функцій грошей. Протягом майже всього XIX ст. і початку XX ст. золото відігравало головну роль у міжнародній валютній системі. Ера класичного золотого стандарту розпочалася в 1821 р., коли після завершення Наполеонівських війн Велика Британія зробила фунт стерлінгів конвертованою в золото валютою. Невдовзі й США зробили те саме з американським доларом. Найбільшого поширення система золотого стандарту набула у період з 1880 до 1914 р., тобто до початку Першої світової війни.

Було три форми золотого стандарту: золотомонетна, золото-зливкова та золотовалютна. Розглянемо переваги та недоліки кожної з них.

За золотого стандарту в його класичній золотомонетній формі не було будь-яких валютних обмежень. Золото можна було вільно продавати і купувати, безперешкодно перевозячи з однієї країни до іншої. Ціна на валютний метал встановлювалася на основі закону вартості, тобто визначалася кількістю суспільно необхідної праці, витраченої на видобуток та транспортування дорогоцінного металу. Не обмежувалися державою й операції з платіжними документами, цінними паперами та засобами кредиту (векселі, чеки тощо), а також вивезення капіталу та переведення прибутків з-за кордону. Система золотого стандарту була адекватною умовам вільної конкуренції, необмеженого ринку і відповідного цим умовам механізму ціноутворення.

Режим золотомонетного стандарту був насамперед режимом стабільних валютних курсів. Ця стабільність – результат дотримання державами, що запровадили цю систему, встановлених чітких “правил гри”. Так, країни, з яких спостерігався відплив золота внаслідок дефіциту платіжного балансу, знижували внутрішні ціни, а країни, до яких спрямовувалися потоки золота, підвищували їх. Тільки дотримуючись таких “правил гри” можна було успішно подолати порушену рівновагу платіжних балансів, спричинену припливом і відпливом золота.

Із самого початку функціонування система золотомонетного стандарту забезпечувала надзвичайну валютну стабільність. Слід зазначити, що тільки австрійський талер та американський долар після Війни за незалежність були єдиними провідними валютами Європи і Північної Америки, які було девальвовано протягом століття лише один раз перед Першою світовою війною, фунт стерлінгів і французький франк зберігали незмінним золотий вміст з 1815 по 1914 р.

Централізована система золотомонетного стандарту перебувала в повній гармонії як із переважно централізованими системами промислового виробництва, так і світової торгівлі, швидкому розвитку якої ця система активно сприяла. Так, якщо обсяг світової торгівлі у 1850 р. взяти за 100 %, то у 1880 р. він становив 370, а в1913р. – 1000 %. Таке колосальне зростання обсягів зовнішньої торгівлі принесло зиск перш за все чотирьом провідним країнам світу: Великій Британії, Сполученим Штатам Америки, Німеччині та Франції, на яких у сукупності припадало близько 50 % загального обсягу світової торгівлі.

Щодо позицій у світовій валютній системі, то на той час серед провідних країн світу виділялася Велика Британія, частка національної валюти якої становила в міжнародних розрахунках у 1913 р. 80 %. Саме тому золотий стандарт до 1914 р. прийнято було називати Стерлінговим стандартом.

Однак система золотомонетного стандарту мала не тільки переваги, а й суттєві недоліки. По-перше, вона була занадто жорсткою, не досить еластичною, дорогою. По-друге, ця система встановлювала пряму залежність грошової маси, що оберталася в окремих країнах та на світовому ринку, від видобутку і виробництва золота. Відкриття нових родовищ золота та збільшення його видобутку призводили в цих умовах до періодичних інфляційних процесів, які охоплювали як окремі країни, так і світовий ринок.

Але найсуттєвішою вадою системи золотомонетного стандарту було те, що за цих умов практично повністю виключалася можливість проведення окремими державами власної грошово-валютної політики, спрямованої на вирішення внутрішніх проблем країни. Це пояснюється тим, що безпосередньою реакцією на будь-яке збільшення обсягів паперової емісії й інфляційне знецінення національних грошей були відплив золота за кордон і відповідне зменшення золотих запасів. Це обмежувало можливості державного втручання у сферу грошових і валютних відносин, їх цільового регулювання, використання в конкретних напрямах економічної політики.

Останній недолік особливо відчувався під час воєн: існування золотого стандарту перешкоджало впровадженню дуже поширених методів фінансування воєнних дій шляхом випуску паперових грошей та монетизації державного боргу через продаж нових випусків цінних паперів центральному емісійному банку тієї чи іншої країни. Країна, яка намагалася фінансувати воєнні витрати шляхом емісії грошей і водночас дотримуватись їх конвертованості в золото, тут же ставала свідком масового відпливу своїх золотих запасів за кордон. Саме з цієї причини Сполучені Штати Америки відмовились від практики золотого стандарту під час Громадянської війни, а європейські країни відмовились від неї під час Першої світової війни.

Перша світова війна найбільшою мірою й остаточно дестабілізувала систему золотомонетного стандарту. Адже для фінансування війни європейські країни були змушені вдатися до великих кредитів у своїх центральних банках і призупинити обмін на золото своїх валют, встановивши примусовий курс. Наприклад, Франція, яка збільшила свою грошову масу під час війни у 3 рази, загалом здійснила витрати на цю війну в сумі 215 млрд. золотих франків, і розподіл золота у світі докорінно змінюється на користь США, які вступили у війну значно пізніше.

Після війни співвідношення між грошовою масою і золотими запасами країн, які брали в ній участь, докорінно змінилося на користь грошової маси, що спричинило значні інфляційні процеси в цих країнах.

Прагнення до валютної стабільності примусило більшість країн світу відновити золотий стандарт, від якого вони відмовилися в роки Першої світової війни. За період з 1924 по 1928 р. європейські країни відновлюють золотий стандарт, але вже в модифікованому вигляді золото-зливкового стандарту.

Система золото-зливкового стандарту – перехідна форма золотого стандарту. Вона встановилася в ряді високо-розвинутих країн Заходу (крім США) після Першої світової війни і діяла до Великої депресії 1929-1933 рр. Сутність цієї “урізаної” системи золотого стандарту полягала в тому, що національні валюти провідних західних країн (Великої Британії, Франції, Бельгії, Нідерландів та ін.) прирівнювалися до певної кількості золота, тобто мали золотий вміст, а отже, були розмінні на валютний метал, але вже не в будь-якій кількості, як було за класичного золотого стандарту, а на золоті зливки вагою не менше ніж 12,4 кг кожний. Таким чином, обмін національних грошових знаків на золото був обмежений певними, досить великими, сумами (у Франції, наприклад, один золотий зливок коштував 215 тис. франків).

В інших країнах, зокрема в тих, які зазнали поразки у Першій світовій війні, а також у багатьох колоніальних та залежних країнах було впроваджено систему золотодевізного стандарту, що грунтувалася на золоті та провідних валютах світу. Платіжні засоби в іноземній валюті, призначені для міжнародних розрахунків, почали називатися девізами.

Це була Друга світова валютна система, юридичне оформлення якої зафіксовано у міждержавній угоді, підписаній на Генуезькій міжнародній економічній конференції 1922 р.

При системі золотодевізного стандарту країни накопичують для своїх зовнішніх розрахунків певну кількість іноземної валюти економічно найсильніших держав, що є еквівалентом золота.

Про цю систему фінансовий світ знав і раніше. Вона виникла і функціонувала досить давно. Вперше її використано в угоді про регулювання валютних операцій між Лондоном і Единбургом, підписаній ще у другій половині XVII ст.

У1894 р. в Росії, яка намагалась одержати значні зовнішні позики, утворились за кордоном великі валютні резерви, і російський уряд заявив про готовність продавати і купувати цінні папери на закордонних біржах за фіксованим курсом.

Після 1920 р. золотодевізний стандарт особливо поширився в Європі. Центральні банки багатьох країн одержали право зберігати свої резерви або їх частину в цінних паперах і закордонних авуарах, обмінних на золото.

Країни, які приєдналися до золотодевізного стандарту, зберігали свої авуари у двох основних фінансових центрах – Нью-Йорку і Лондоні.

Історичний досвід показує, що для успішного функціонування золотодевізного стандарту потрібні такі умови:

– проведення узгодженої політики центральних банків країн-учасниць;

– країни, які виступають у ролі валютних центрів, повинні постійно підтримувати значний рівень економічної активності й високий попит на імпорт з тим, щоб дозволити країнам – членам системи вільно купувати необхідні їм резервні засоби;

– резервні авуари країн-учасниць не повинні складатись із короткострокових авансів, що надаються країнами, які виступають у ролі валютних центрів.

Загалом період між двома світовими війнами характеризувався нестабільністю валют і періодичними валютними кризами, які завдавали значних збитків економічному зростанню і розвитку міжнародних економічних відносин. Відносна валютна стабілізація настала в період 1922-1928 рр., але невдовзі була підірвана світовою кризою 1929- 1933 рр., яка охопила і світову валютну систему.

Головними особливостями валютної кризи були:

– циклічний характер, оскільки валютна криза була наслідком глибокої економічної і грошово-кредитної кризи;

– структурний характер, адже основні принципи світової валютної системи, що грунтувалися на золотому стандарті, зазнали краху;

– значна тривалість та виняткова глибина і гострота.

Саме в цей час відбувається загальна трансформація економічної структури господарювання, що базувалася на ринкових само-регуляторах, у державно регульовану економічну систему, що не могло не вплинути на систему світогосподарських зв’язків, у тому числі валютних. Така трансформація відбулася на основі теоретичних рекомендацій, розроблених відомим англійським економістом, фінансистом та державним діячем Дж. М. Кейнсом у 30-х роках XX ст. Адекватно до цієї трансформації мала змінитися світова система грошово-валютних відносин, перед якою все настійніше ставляться цілком конкретні вимоги.

Система має:

– забезпечувати міжнародний обмін товарами і послугами достатніми платіжно-розрахунковими і кредитними засобами, що користуються довірою учасників валютно-кредитних відносин;

– володіти певним запасом стійкості для якомога тривалішого функціонування, оскільки часті перебудови системи завжди здійснюються болісно і призводять до дезорганізації зовнішньоекономічних зв’язків протягом певного періоду;

– бути достатньо еластичною, щоб гнучко реагувати на зміни внутрішньої ситуації та зовнішніх умов функціонування світового господарства і пристосуватися до них;

– забезпечувати збалансованість економічних інтересів у валютно-кредитній сфері окремих країн, регіонів та всіх учасників світогосподарських зв’язків.

Саме за цих умов провідні вчені-економісти і державні діячі багатьох країн світу розпочали активний пошук виходу зі складної післякризової ситуації і розробку концепції нової світової валютної системи.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3,50 out of 5)

Міжнародні валютно-фінансові відносини – Боринець С. Я. – 1.2. Паризька система золотомонетного стандарту. Генуезька система золотодевізного стандарту