Міжнародні фінанси – Рогач О. І – ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО АНАЛІЗУ ПІІ
У світовій економічній літературі до 50-х років XX ст. ПІІ не були, як правило, предметом грунтовного дослідження: економістів цікавили головним чином проблеми міжнародної торгівлі. Відразу ж після Другої світової війни відбулося значне зростання міжнародного руху капіталу, пов’язане насамперед з урядовою допомогою, яка Йшла переважно зі США для відбудови Європи. Зростання ж прямих іноземних інвестицій розпочалося на початку 60-х років, що активізувало відповідні економічні дослідження.
У світовій економічній літературі склалася ціла низка теорій, які з різних позицій намагаються пояснити рух ПІІ. Основні сучасні теоретичні концепції руху та регулювання ПІІ можна класифікувати на п’ять груп:
1) гіпотези, ЯКІ припускають існування досконалих ринків: про різницю в розмірах доходу, портфельна, про обсяги продажу/випуску та розміри ринку;
2) гіпотези, які базуються на недосконалості ринків: біхевіо-ристська, про життєвий цикл продукту, про олігополістичну реакцію, про інтерналізацію;
3) гіпотези про схильність до інвестування: про ліквідність, про валютні зони, про інші визначальні. фактори;
4) гіпотези факторного впливу на ПІІ: політична нестабільність, стимули, дешева робоча сила, заборгованість та загроза суверенітетові;
5) еклектична парадигма Дж. Даннінга.
Серед наукових праць, у яких досліджуються загальні й часткові проблеми руху й регулювання ПІІ, необхідно виділити дослідження зарубіжних учених К. Іверсена, Г. Ройбера, Ф. Рута, А. Северна, Б. Сітумеанга, – вони виходять із припущення про існування досконалої або майже досконалої конкуренції на національних ринках факторів та/або продуктів виробництва; Я. Ахароні, Р. Вернона, Дж. Даннінга, П. Джуля, X. Шерера, які визнають ринкову недосконалість і припускають, що фірми, які інвестують у інші країни, мають певні порівняльні переваги пе-ред своїми конкурентами на ринку країни-реципієнта; С. Алек-сандера та Д. Мерфі, Р. Алібера, Ф. Модільяні та М. Міллера, Т. Хорста – їх праці присвячені аналізові схильності країн, галузей та фірм до здійснення ПІІ; Е. Барлоу та 1. Вендера, Я. Ітона та А. Та мури, Р. Робінсона, Ц. Воллоса, які концентрують увагу на проблемах факторного впливу на надходження ПІІ; Я. Агар-вал, С. Брайнарда, П. Брентона, Е. Грехема, Е. Гундлаха та П. Нунненкампа, X. Ліннемана, Д. Маркусена, які присвятили свої роботи аналізові взаємопов’язаності інтеграційних процесів і руху ПІІ та регулюванню деяких його аспектів у межах окремих регіонів та країн світу.
Кожна з названих гіпотез (теорій) тільки частково пояснює рух ПІІ. Навіть най популярнішу і найлогічнішу “еклектичну теорію інтернаціонального виробництва” Дж. Даннінга не можна визначити як загальну теорію ПІІ. Отже, загальноприйнятої, універсальної теорії руху та регулювання ПІІ досі немає.
СВІТОВІ ПОТОКИ ПІІ
ПІ І становлять одну з рушійних сил процесу глобалізації – найхарактернішої ознаки розвитку сучасної світової економіки. Глобальний обсяг ПІІ (показник інвестиційної діяльності, на якому грунтується міжнародне виробництво) у 1996 р. оцінювався в 3,2 трлн дол. США, а у 2000 р. – у більш ніж 6,3 трлн дол. США (табл. 19.2). У 1986-1998 рр. за темпами зростання він випередив валові вкладення в основний капітал більш ніж у 3 рази, що свідчить про посилення інтернаціоналізації національних систем виробництва.
Такі високі темпи зростання ПІІ пояснюються не надлишком капіталів і прагненням їх застосування у країнах з більш високою нормою прибутку, ніж у внутрішній економіці. Справа в іншому: відбулись перетворення в системі міжнародних фінансів, і транснаціональні корпорації почали експортувати за кордон не капітал у традиційних формах, а виробництво, причому до уваги береться не лише можливість отримання прибутку, а й довгостроковий (постійний) характер його отримання. Крім того, сучасний бум ПІІ зумовлений збільшенням міжнародних фінансових потоків, включаючи офіційну допомогу розвиткові. Так, щорічний чистий відплив прямого капіталу до країн, що розвиваються, досяг у 2000 р. позначки у 240,2 млрд дол. США.
Нинішнє прискорення динаміки ПІІ, яке супроводжується розширенням також і потоків іноземних портфельних інвестицій, засвідчує підвищення ролі транснаціональних корпорацій в економічному розвитку всіх груп країн світу.
Зокрема, частка країн, що розвиваються, у світових надходженнях ПІІ перевищила їхню частку у світовому експорті та імпорті в 1991-1997 рр. Отже, роль країн, що розвиваються, є вагомішою у світових потоках ПІІ, ніж у світовій торгівлі.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)