Міжнародні фінанси – Рогач О. І – Розділ 34. СТРАХУВАННЯ ЯК СКЛАДОВА СВІТОВОЇ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ
– Еволюція страхування
– Страхові операції та інвестиційний потенціал страхової галузі
– Міжнародне регулювання страхової діяльності
– Локальні ринки страхування
– Світовий страховий ринок
ЕВОЛЮЦІЯ СТРАХУВАННЯ
Еволюція ринкових відносин у різних країнах свідчить, що їхнє становлення завжди супроводжується розвитком страхування як активної складової фінансової системи. Страхування виникло як засіб захисту від несприятливих обставин (страхових подій) природного або техногенного характеру, впливові яких піддаються людина, суспільство в цілому та створені ним матеріальні цінності. Вірогідність настання несприятливої події вимірюється ризиком, а її наслідком є матеріальна шкода. Отже, спонукою виникнення страхування є ризик матеріального збитку, причому ризик, який є усвідомленим, оціненим та кількісно виміряним.
Теоретично власник майна в змозі захищатись від ризику збитку, до якого він є вразливим (як кажуть страховики, експонованим – від англ. exposure – схильність до ризику), самостійно, тобто не вдаючись до комерційного страхування. Але якщо, наприклад, окремий власник намагатиметься самостійно за власний рахунок відшкодувати збиток, він матиме заздалегідь створити фінансові резерви, які є рівними за величиною вартості його майна. Такий сценарій ризик-менеджменту є безглуздим та руйнівним, тому що відволікає робочий капітал. Тому заінтересовані власники об’єднувались для спільних дій з метою запобігання страховим подіям та ліквідації їхніх наслідків. Так виник солідарний розподіл матеріальної шкоди, а страхування набуло рис економічних відносин.
До розвитку товарно-грошових відносин страхування передбачало розподіл шкоди після настання несприятливої події за рахунок запасів (колективного фонду) натуральних однорідних продуктів, що легко розподіляються (зерно, фураж тощо). Перші згадки про натуральні засоби захисту від матеріальних утрат можна знайти ще в Біблії.
Товарно-грошові відносини замінили натуральне страхування на страхування у грошовій формі. Кількісні засоби оцінки потенційного збитку дали змогу заздалегідь – до настання страхової події – створювати грошовий страховий фонд за рахунок страхових внесків (премій), що сплачуються страхувальниками спеціальним фінансовим посередникам (страховим компаніям), які управляють страховим фондом (інвестують акумульовані кошти) та перерозподіляють його на користь тих, хто зазнав шкоди. Товарно-грошові засади страхування вивели його за межі конкретного страхового інтересу вузького кола зацікавлених власників-носіїв ризику, що є експонованими до конкретного збитку, та змусили працювати як складову фінансового механізму суспільства. Таким чином, грошова форма існування страхового фонду стає іманентною ознакою страхування, а рух коштів надав йому рис фінансових відносин. Усе це, у науковому сенсі, зробило страхування самостійною економічною категорією.
СТРАХОВІ ОПЕРАЦІЇ ТА ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ СТРАХОВОЇ ГАЛУЗІ
Нині страхові організації оперують величезними коштами. У 2002 р. загальна сума премія, зібраних страховиками на світовому страховому ринку, становила майже 2,7 трлн дол. США. Проте фінансові результати роботи страхового ринку визначаються також показниками виплат страхових від шкодувань та витрат на ведення справи і врегулювання збитків. Про прибутковість чи збитковість страхових операцій дає уявлення так званий комбінований коефіцієнт*. Страхова компанія заробляє на прийнятті ризиків у страхування, якщо чисельне значення комбінованого коефіцієнта не перевищує 100 %, і навпаки – втрачає, якщо він перевищує цю межу. У другому випадку страхова компанія має відшкодовувати збитки страхувальників та покривати витрати на ведення справи за рахунок власних резервів, які поповнюються за рахунок інвестиційного доходу. В цілому слід зазначити, що комбінований коефіцієнт зазвичай є або близьким до межі прибутковості, або перевищує її. Про це свідчать дані про
* По-перше, у складі загальної суми зібраних премій (written premiums) треба виокремлювати частку так званих зароблених премій (earned premiums), тобто премій, які страховики вже “заробили”, забезпечивши страховий захист за полісами, термін дії яких уже закінчився. По-друге, оцінка фінансових результатів страховиків має враховувати виплати відшкодувань за збитками, що сталися (incurred losses), і витрати на їхнє врегулювання (loss adjustment expenses). Насамкінець треба врахувати шпроти страховика на ведення справи (incurred expenses) – це так зване “навантаження” на страхову премію. На базі зазначених показників розраховується коефіцієнт збитковості (loss ratio) та коефіцієнт видатків (expenses ratio). Перший являє собою відношення суми виплат відшкодувань за збитками і витрат на їхнє врегулювання до суми зароблених премій, а другий – відношення суми видатків на ведення справи до загальної суми зібраних премій. Суму цих двох коефіцієнтів називають комбінованим коефіцієнтом (combined ratio). Він показує, чи заробляє страхова компанія на прийнятті ризиків, чи втрачає гроші.
Розділ 34. Страхування як складова світової фінансової системи 603
Фінансові результати страхового ринку США – найрозвинутішої частини світового страхового ринку (табл. 34.1).
Таблиця 34.1
Фінансові результати страхового ринку США за 2002 р.
З наведених фінансових результатів, зокрема величини комбінованого коефіцієнта (107,2 %), випливає, що страхові компанії США у 2000 р. зазнали збитків, тобто мали від’ємний підсумок від проведення страхових операцій. Своєю чергою, значний інвестиційний дохід, що його отримано в результаті інвестиційної діяльності страховиків, забезпечив прибутковість діяльності американського страхового ринку в цілому. Така картина є типовою для розвитку більшості страхових ринків.
Як правило, напрями інвестиційної діяльності страхових компаній жорстко регламентуються в законодавчому порядку. З огляду на захист інтересів страхувальників страховики можуть інвестувати тільки у високоякісні активи, зокрема в цінні папери “інвестиційного гатунку” (investment grade securities), і передусім у високоприбуткові фінансові зобов’язання (облігації), включаючи державні. Наприклад, у 2002 р. страховики США 1/4 резервів інвестували у звичайні акції, а майже 2/3 – у високоприбуткові облігації (з яких 12 % – у облігації державної скарбниці, 32 % – у облігації корпоративні та 47 % – у муніципальні зобов’язання).
Страхові компанії, як відомо, належать до інституційних інвесторів. Вони зменшують ціну інвестиційного ресурсу, поділяють або знижують ризик утрати інвестиційного капіталу, шо сприяє економічному зростанню. Серед інституційних інвесторів у масштабах світової фінансової системи страхові компанії, порівняно з пенсійними та інвестиційними фондами, відіграють провідну роль у формуванні інвестиційного ресурсу (відповідно 35 %, 25 % та 25 % загального обсягу інституційних інвестицій. Решта 15 % припадає на інші форми інституційних інвесторів, а саме: благодійні фонди, кошти непенсійних фондів, що перебувають в управлінні банків, приватні інвестиційні партнерства та ін.). Масштабність інвестиційного потенціалу страхової галузі та її впливи на структуру і функціонування ринків капіталу засвідчує статис-
Тика постійного зростання загального обсягу активів групи інституційних інвесторів країн ОЕСР за останні 20 років. У 1981 р. вони становили 3200 млрд дол. США (38 % ВВП), у 1991 р. – 16 300 млрд дол. США (90 % ВВП) та наприкінці 90-х років – близько 30 000 млрд дол. США (110 % ВВП).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)