Міжнародні фінанси – Рогач О. І – Проблема заборгованості найбідніших країн на сучасному етапі

Реорганізація більшості зовнішніх офіційних боргів, тобто кредитних угод, де в ролі кредитора виступає інша держава, відбувається в рамках Паризького клубу. Паризький клуб було створено в 1956 р., він не має статуту та фіксованого членства. В його переговорах може брати участь будь-яка держава-кредитор, що утримує зобов’язання з позик, умови яких підлягають переглядові. Як правило, учасниками переговорів у рамках Клубу виступають МВФ, Всесвітній банк, ЮНКТАД та сама країна-боржник, яка звертається з проханням переглянути умови обслуговування її заборгованості.

Паризький клуб розглядає питання про реорганізацію офіційного боргу за дотримання двох основних умов:

– наявність безпосередньої загрози припинення платежів з погашення заборгованості, що має бути доведено країною-боржником;

– здійснення країною-боржником програми макроекономічних перетворень.

У ході розгляду питання про можливість перегляду погашення кредиту Паризький клуб здебільшого дотримується принципу рівних умов, тобто рівномірного розподілу тягаря непогашених боргових зобов’язань, згідно з яким країна-боржник має домогтися від інших категорій кредиторів (приватних та нечленів Паризького клубу) аналогічних поступок з усіх кредитів, з таким самим строком погашення, аби країна-боржник не використовувала отримані пільги на покриття боргових зобов’язань перед іншими категоріями кредиторів.

Згідно з базовими умовами реструктуризації боргу країн и-кредитори надають боржникам пільги щодо погашення кредитів. Можна виділити чотири категорії країн-боржникі”, до яких застосовуються відповідні умови полегшення боргового тягаря:

– найбідиіші країни – застосовуються Торонтські, Лондонські, Неапольські та Ліонські умови, а також Ініціатива НІРС;

– найбідніші країни з середнім рівнем доходу – Г’юстонські умови;

– багаті країни з середнім рівнем доходу – стандартні умови Паризького клубу.

В окремих випадках сума зовнішнього боргу країни може бути скорочена на особливих умовах через політичні чи інші причини.

Торонтські умови

В 1988 р. на зустрічі голів держав “великої сімки” в Торонто були прийняті рекомендації про підвищення ефективності перегляду зовнішніх боргів найбідніших країн із найвищими рівнями зовнішньої заборгованості. Пізніше Паризький клуб заявив про підтримку цих рекомендацій, які дістали назву Торонтських умов.

Ці умови можуть застосовуватись лише до країн, дохід на особу в яких не перевищує встановленого Всесвітнім банком рівня, що дає право отримувати кредити від Міжнародної асоціації розвитку. Кредиторам запропоновано кілька варіантів умов, які вони можуть використовувати при реструктуризації боргу:

– Варіант А: зменшення суми боргу. Списання третини боргу, перегляд умов погашення згідно з ринковими ставками процента для іншої частини боргу та встановлення строку погашення 14 років, включаючи пільговий 8-річний період.

4 Варіант В: довгострокові борги. Нарахування процентів згідно з ринковими ставками та встановлення строку погашення 25 років, включаючи пільговий період 14 років.

– Варіант С: зменшення платежів з обслуговування боргу. Надання пільгових процентних ставок (3,5 % чи половина ринкової ставки, з яких потрібно вибрати більшу величину), встановлення строку погашення 14 років, включаючи пільговий період 8 років.

На основі Торонтських умов за період 1988-1990 рр. було підписано 26 угод про перегляд боргів. Порівняно зі звичайними умовами повернення боргів застосування Торонтських умов дало можливість скоротити приблизно 20 % виплат з погашення процентів за період припинення виплат основної суми.

Г’юстонські умови

Були прийняті в 1990 р. На відміну від більшості інших умов, які стосувалися найбідніших країн “третього світу”, були призначені для реструктуризації боргу найбідніших країн з середнім рівнем доходу, що мали значну зовнішню заборгованість. Згідно

З Г’юстонськими умовами:

– строк погашення комерційних кредитів збільшувався до 15 років, включаючи пільговий період 8 років;

– строк погашення кредитів, наданих у межах програм офіційного розвитку, збільшувався до 20 років з пільговим періодом 10 років;

– кредитори отримували право продавати чи обмінювати боргові зобов’язання з погашення всієї суми кредитів, наданих у рамках офіційного сприяння розвиткові, або 10 % непогашеної суми комерційних кредитів (чи зобов’язання з погашення комерційних кредитів на суму 10 млн дол. США, якщо дана величина буде більшою за вказані 10 %).

Для того щоб отримати право на реструктуризацію боргу за Гюстонськими умовами, країна-боржник має відповідати принаймні двом із трьох таких критеріїв:

4 річний дохід на особу не має перевищувати встановлену Всесвітнім банком верхню межу для даної групи країн;

– співвідношення суми боргу кредиторам Паризького клубу і суми боргу комерційним кредиторам має дорівнювати 1,5;

– обсяг заборгованості має характеризуватися такими показниками: сума боргу не менша за 50 % ВВП; співвідношення суми боргу до вартості експорту не менше від 275 %, коефіцієнт запланованого обслуговування боргу не менший за 30 %.

За період з 1990 по 1992 р. на основі Г’юстонських умов було підписано 15 угод про перегляд боргів загальною вартістю приблизно 18,4 млрд дол. США.

Лондонські умови

В 1990 р. стало очевидним, що надані згідно з попередніми умовами пільги недостатні для вирішення проблеми країн-боржників. Тому були запропоновані Тринідадські умови, які передбачали списання 2/3 боргу найбідніших країн та країн із найбільшими сумами зовнішнього боргу. Однак на зустрічі голів держав “великої сімки” в Лондоні ці умови не були підтримані в повному обсязі. В грудні 1991 р. Паризький клуб прийняв компромісні Лондонські (посилені Торонтські) умови. Замість списання 2/3 боргу вони передбачали чотири варіанти 50%-го скорочення чистої приведеної вартості сум, що піддягали консолідації та належали до непогашених комерційних кредитів (тобто сум, що не належали до залишку боргу). Варіанти Лондонських умов:

– анулювання 50 % боргу і реструктуризація залишкової суми на 23 роки з 6-річним пільговим періодом і нарахуванням процентів за ринковою ставкою;

– реструктуризація боргу за пільговими процентними ставками на 23 роки без пільгового періоду;

– реструктуризація боргу за ринковими процентними ставками на 25 років з 16-річним пільговим періодом;

– реструктуризація зобов’язань з обслуговування кредитів, наданих як офіційне сприяння розвитку, на ЗО років з 20-річним пільговим періодом.

З 1991 по 1993 р. було переглянуто борги 10 країн, зокрема Гвінеї, Мавританії, Мозамбіку, Малі та ін. Загальна сума переглянутих боргів становила 4 млрд дол. США. Чиста приведена вартість зобов’язань цих країн з обслуговування боргу зменшилась приблизно в 2 рази.

Неапольські умови

Діють із початку 1995 р. і спрямовані на подолання проблеми заборгованості країн із низьким рівнем доходу. Вони передбачають такі варіанти:

– 67 %-не списання за чистою приведеною вартістю чи реструк-турування боргу з метою його скорочення на 67 % за ставками, меншими за ринкові (для країн із ВВП на душу населення менш ніж 500 дол. США, або з коефіцієнтом борг/експорт більшим за 350 %);

– 50 %-не списання для інших категорій країн;

– капіталізація процентів (50 %) і їх виплата протягом 33 років із 8-річним пільговим періодом, залишок сплачується протягом 23 років з 6-річним пільговим періодом з прогресивною шкалою амортизації;

– реструктуризація на 40 років з 16-річним або 20-річним пільговим періодом, ставка процентів є незмінною (за кредитами в рамках офіційної допомоги розвиткові).

В 1995-1998 pp. було скорочено заборгованість більше ніж ЗО країн із низьким рівнем доходу, з них сім країн отримали скорочення боргу на 67 %.

Ліонські умови

З 1997 р. введено в дію Ліонські умови, які також розраховані на країни з низьким рівнем доходу. Вони передбачають 80 %-не зниження боргових зобов’язань і приведення співвідношень зовнішній борг/експорт до рівня 200-250 % та платежі/експорт – до 20-25 %. Дія Ліонських умов доповнюється програмою МВФ і Всесвітнього банку щодо зниження платежів у МВФ, запровадженою в 1997 р. Вперше ця програма була застосована до Уганди, де завдяки їй співвідношення борг/експорт в 1998 р. знижено до 202 %, потім у Болівії – зниження до 205 %.

Ініціатива НІРС

З метою подолання кризи заборгованості найбідніших країн із найбільшою зовнішньою заборгованістю М ВФ та Всесвітній банк уперше погодилися списати частину боргів цих країн, виступивши в 1996 р. зі спільною Ініціативою НІРС (Highly Indebted Poor Countries Initiative). В 1999 p. дану ініціативу було переглянуто, і тепер вона має назву Посилена Ініціатива НІРС. Процес отримання країною-боржником допомоги в рамках даної Ініціативи зображений на рис. 39.1.

Міжнародні фінанси   Рогач О. І   Проблема заборгованості найбідніших країн на сучасному етапі

Ініціатива HI PC має кілька особливостей, які відрізняють її від попередніх умов скорочення боргу. По-перше, вона розширює список боргів, що підпадають під скорочення, включаючи в нього заборгованість перед багатосторонніми кредиторами (міжнародними фінансовими організаціями). До цього часу М ВФ та Всесвітній банк могли тільки надавати додаткові кредити своїм клієнтам, у яких були проблеми з обслуговуванням боргу.

По-друге, Ініціатива встановлює чіткий індикатор сталого зовнішнього боргу, якого має досягнути країна. Сталий зовнішній борг – це такий обсяг зовнішнього боргу країни, за якого очікується, що вона здатна виконувати поточні та майбутні зобов’язання з обслуговування боргу в повному обсязі без потреби у скороченні чи відстроченні боргу, без акумулювання несплаче-них сум боргу та без загрози зростанню економіки країни.

У рамках Ініціативи НI PC індикатор сталого зовнішнього боргу встановлено у вигляді двох співвідношень: приведеної вартості боргу до експорту (не більш ніж 150 %) та до державних доходів (не більш за 250 %).

По-третє, для реалізації Ініціативи були”знайдені нові джерела та механізми фінансування скорочення боргу. Вони охоплюють продаж частини золотих запасів МВФ і надання можливості Всесвітньому банку та іншим міжнародним організаціям використовувати частину власних ресурсів. Було також створено Довірчий фонд НІРС (НІРС Trust Fund), у який можуть робити внески офіційні донори для того, щоб допомогти міжнародним організаціям здійснювати скорочення’боргу.

Окрім того, що Посилена Ініціатива передбачає більший розмір скорочення боргу, вона має дві основні відмінності від попереднього варіанта, що стосуються умов реалізації програми:

1. Щоб здобути право на скорочення боргу за цими умовами, країна-боржник має не тільки показати хороші результати проведення економічних реформ, як передбачалося першим варіантом, а й розробити та впровадити в життя Стратегію подолання бідності. Таким чином, відбулося зміщення акценту від макроекономічної та структурної політики до соціальної сфери.

2. Було знято жорсткі часові обмеження відносно початку завершальної стадії програми, тобто стадії, коли кредитори надають 90 %-не списання чистої приведеної вартості боргу. В першому варіанті Ініціативи ця стадія розпочиналася після трьох років успішного виконання запланованих заходів, а в “посиленому” варіанті вона може розпочатись раніше за умови успішного виконання взятих зобов’язань та, відповідно, пізніше ніж через три роки, якщо країна не зможе досягти необхідного результату.

У рамках Паризького клубу передбачено стандартні (класичні) умови реорганізації зовнішнього боргу для країн із середнім рівнем доходу: реструктуризація до 100 % боргу (в деяких випадках тільки основної суми боргу) зі строком погашення 10 років з 5-річним пільговим періодом та на основі ринкових ставок процента.

Проблема заборгованості найбідніших країн на сучасному етапі

Протягом другої половини 80-х та початку 90-х років XX ст. багато країн, що розвиваються, особливо з середнім рівнем доходу, досятли значного прогресу в подоланні кризи зовнішньої заборгованості. Більшість із них змогли нормалізувати свої відносини із зовнішніми кредиторами та відновити стале зростання економіки завдяки описаним вище механізмам відстрочення та скорочення боргу. Водночас група найменш розвинутих країн, переважно це країни Тропічної Африки, все ще перебуває у кризі, пов’язаній з проблемою зовнішньої заборгованості. Традиційні механізми розв’язання проблем заборгованості виявилися для них неефективними.

Загальний обсяг зовнішнього боргу найменш розвинутих країн надалі зростає: в 1998 р. він становив 150,4 млрд дол. США, що на 24 % перевищує показник 1990 р. (121,2 млрд дол.). У 1998 р. сукупний зовнішній борг цих країн дорівнював 101 % їх сукупного ВНП (у 1990 р.- 92%). Половина загальної суми боргу припадала всього на шість країн: Анголу, Бангладеш, Конго, Ефіопію, Мозамбік та Судан. Протягом 1994-1997 рр. мало місце деяке поліпшення показників зовнішньої заборгованості найменш розвинутих країн. Однак фінансова криза 1998 р. звела його нанівець, спричинивши скорочення на 8 % (2,6 млрд дол. США) доходів цих країн від експорту товарів та послуг. 27 із 45 найменш розвинутих країн у 1998 р. не змогли виконати зобов’язання з обслуговування боргу.

Труднощі з обслуговуванням зовнішньої заборгованості в цих країнах пояснюються поєднанням таких факторів:

– екзогенні шоки, такі як різке погіршення умов торгівлі та несприятливі природні умови;

– воєнні конфлікти;

– відсутність стійких стабілізаційних та структурних перетворень;

– політика багатьох кредиторів, зокрема надання короткострокових позик за ринковою ставкою процента;

– відсутність ефективної політики з управління боргом у країнах-боржниках, що частково викликане завищеною оцінкою кредиторами та боржниками перспектив зростання експортних надходжень, які мають забезпечувати обслуговування боргу. Саме для подолання проблеми заборгованості цих країн було

Розроблено описану вище Ініціативу НІРС, а потім і її посилений варіант. У межах реалізації цієї Ініціативи, за даними на січень 2002 р., 24 країни досягли стадії прийняття рішення. Скорочення обслуговування їхнього боргу в сукупному обсязі за весь час повернення боргу становитиме 36 млрд дол. США, тобто скороченню підлягає приблизно 22 млрд дол. чистої приведеної вартості основної суми боргу, що дорівнює майже половині її загальної вартості, або приблизно 70 % загальної суми скорочення заборгованості, передбаченого Ініціативою НІРС.

У комбінації з іншими механізмами скорочення боргу зовнішня заборгованість найбідніших країн з високим рівнем боргу має бути зменшена майже на дві третини. Очікується, що обслуговування боргу як процент від величини урядових доходів має знизитися з 20 % (1999 р.) до 11 % у 2003 р. та нижче 10 % у 2005 р.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Міжнародні фінанси – Рогач О. І – Проблема заборгованості найбідніших країн на сучасному етапі