Міжнародні фінанси – Рогач О. І – Оптимальні валютні зони як теоретична основа регіональних валютних угруповань

В економічній теорії початку 70-х років XX ст. поширився термін “оптимальна валютна зона (простір) ” – optimum currency area (англ.), deroptimale Wдhrungsraum (нім.). Оптимальним слід вважати такий валютний простір, у межах якого нетто-прибутки від введення спільної валюти є більшими, ніж нетто-прибутки від застосування кількох валют. Іншими словами, реалізація концепції оптимального валютного простору або створення валютного союзу має сенс лише тоді, коли для всіх членів валютного союзу додаткові прибутки, пов’язані з його створенням, перевищують відповідні додаткові витрати.

Справа в тому, що, відмовляючись від номінальних валютних курсів на користь спільної валюти, країна втрачає ефективне знаряддя макроекономічного регулювання – здатність реагувати на внутрішні й зовнішні зміни попиту та пропозиції (шоки) через девальвацію або ревальвацію національної валюти. Якщо країна не має додаткових інструментів захисту від економічних потрясінь, вона несе економічні збитки. З огляду на це валютний союз можуть утворювати лише ті країни, які від початку:

– мають спільні або схожі економічні структури, тому наслідки від шоків справлятимуть приблизно однаковий (симетричний) вплив на їхній економічний розвиток. У цьому випадку реагування шляхом зміни валютного курсу не потрібне;

– мають різні економічні структури, але можуть реагувати на асиметричні шоки (за відсутності інструменту валютних курсів) через вживання інших стабілізаційних заходів.

Піонером теорії оптимальних валютних зон був лауреат премії пам’яті А. Нобеля з економічних наук Р. Манделл.

У 1961 р. він висловив думку про те, що періодичні кризи платіжного балансу потрясатимуть міжнародну економічну систему доти, доки фіксовані валютні курси і системи негнучких цін та заробітної платні домінуватимуть у світовій торгівлі та заважатимуть останній виконувати свої регулятивні функції.

Якщо визначити валютний простір як сферу, усередині якої валютні курси зафіксовані, постає запитання: що таке оптимальна сфера для валютного простору і чому її визначення є таким важливим Манделл відповідає на це так: по-перше, в деяких частинах світу здійснюються експерименти щодо економічної інтеграції та дезінтеграції, і концепція оптимального валютного простору могла б допомогти дати оцінку цим експериментам; по-друге, такі країни, як Канада (в Канаді деякі регіони є більш економічно інтегрованими зі США, ніж з рештою країни), котрі під час експериментів із плаваючими валютними курсами можуть опинитися у складній ситуації і потребуватимуть пояснень, могли б отримати їх від теорії оптимальних валютних зон; по-третє, теорія оптимальних валютних зон може бути використана для аналізу певних функцій валют, які неадекватно трактуються в економічній літературі або Й зовсім нехтуються під час розгляду проблем економічної політики.

Критерію мобільності фактора праці в теорії Р. Манделла належить провідне місце. Для відповіді на запитання, чи мають країни спільного ринку використовувати плаваючі валютні курси або віддати перевагу єдиній валюті, Р. Манделл провів аналіз моделі двох країн – А та Б. Він дійшов висновку, що зменшення попиту в країні А на користь 5, за незмінних інших умов, веде до зростання безробіття в країні А та збільшення зайнятості в країні Б. У цій ситуації міграція робочої сили з країни А до країни Б може повернути економіку до стану рівноваги, тобто усунути негативні наслідки шоку пропозиції без застосування номінального валютного курсу як регулятивного інструменту. Однак відновлення рівноваги можливе лише за умови достатньої мобільності фактора праці. Якщо ця вимога не виконується, то створення валютного союзу означатиме для його членів перевищення витрат над прибутками, отже, є неприйнятним.

Альтернативу критерію мобільності фактору праці в теорії Р. Манделла становить критерій гнучкості (еластичності) цін та заробітної платні. Повертаючись до прикладу з двома країнами, дію цього критерію як інструменту усунення наслідків шоків асиметрії можна проілюструвати таким чином. Після трансформації попиту країна А знижує рівень заробітної платні. Тим самим ціни на її товари зменшуються, що робить їх привабливішими для кінцевих споживачів. Підвищення конкурентоспроможності товарів країни А щодо товарів країни Б повертає попит до стану рівноваги.

Застосовуючи критерій мобільності праці до країн Європейського валютного союзу, такі науковці, як П. Кенен, Б. Айкенгрін, Д. Фенд, В. Ханкель, дійшли висновку, що мобільність фактору праці між цими країнами не забезпечується тою мірою, яка б дала змогу запобігти негативним наслідкам шоків асиметрії за відсутності номінальних валютних курсів, тобто в умовах використання спільної валюти. У порівнянні зі США або з Канадою мобільність фактора праці в ЄВС є незначною і дорівнює близько 4 % від потенційно можливої.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Міжнародні фінанси – Рогач О. І – Оптимальні валютні зони як теоретична основа регіональних валютних угруповань