Міжнародні фінанси – Д’яконова І. І. – Розділ 13. Міжнародний ринок похідних цінних паперів (деривативів)
13.1. Поняття, еволюція розвитку, функції та учасники міжнародного ринку деривативів
Міжнародний ринок фінансових деривативів – це строковий сегмент міжнародного фінансового ринку, на якому здійснюється торгівля похідними фінансовими інструментами.
За економічним змістом ринок похідних фінансових інструментів – це сукупність економічних відносин щодо перерозподілу ризиків, які виникають у процесі обміну фінансовими інструментами чи товарами.
При цьому похідні фінансові інструменти – це інструменти, механізм випуску та обігу яких пов’язаний з купівлею-продажем певних фінансових чи матеріальних активів. Крім того, їх можна визначити як контракти, що укладаються з метою перерозподілу фінансових ризиків і передбачають фіксацію всіх умов проведення в майбутньому певної операції (купівлі, продажу, обміну, емісії) з інструментом, який є предметом угоди.
Отже, особливістю похідних фінансових інструментів (деривативів) є те, що їх інвестиційна віддача залежить від фінансових інструментів, від яких вони власне і походять, тобто їхній обіг пов’язаний з обігом базового активу.
Похідні фінансові інструменти (деривативи) дістали свою назву від англійського терміна “derivative” – “вторинний, похідний”, оскільки їх вартість є похідною від вартості базових інструментів, покладених в основу угоди. Базовим інструментом у подібних контрактах фінансового характеру можуть бути як окремі види первинних фінансових інструментів – грошові кошти в національній та іноземній валютах, цінні папери, фінансові показники у вигляді індексів, курсів, відсоткових ставок, так і самі деривативи. Слід зауважити, що предметом подібних контрактів можуть виступати не лише фінансові інструменти, але й біржові товари, відповідно до цього розрізняють фінансові і товарні деривативи.
Згідно з класифікацією Банку міжнародних розрахунків виділяють чотири типи базових активів деривативів:
1) товари (ціна деривативу “прив’язується” до ціни певного товару або руху індексу на групу товарів);
2) акції (ціна деривативу “прив’язується” до ціни певної акції або руху індексу цін на групу акцій);
3) іноземні валюти (ціна деривативу “прив’язується” до курсу однієї або декількох валют);
4) процентні ставки (ціна деривативу “прив’язується” до фіксованої, плаваючої або комбінованої процентної ставки).
Строкові ринки розвинутих країн пройшли тривалий процес еволюційного розвитку. Історично зародження строкової торгівлі пов’язане з появою її позабіржової форми – форвардних контрактів, які ще близько 400 років тому укладались як угоди про продаж майбутнього врожаю, хоча деякі спеціалісти, що досліджують питання розвитку фондового ринку, вважають, що прообрази біржової форми торгівлі з поставкою товару в майбутньому були започатковані ще в Японії в першому столітті до нашої ери, а також в Стародавній Греції та Римі, де законодавчо встановлювались дати загальних зібрань торговців – “коллегіа меркаторум”, на яких вперше було розроблено механізм продажу товарів з відстроченою на майбутнє поставкою та кінцевою оплатою. Біржова форма торгівлі в країнах Заходу стала продуктом еволюції від форвардних угод з реальними активами (товарами) до фінансових ф’ючерсних контрактів.
У середні віки товарні біржі успішно функціонували в багатьох містах Європи, зокрема в Антверпені (1531 р.), Ліоні (1549 р.), Тулузі (1549 р.), Лондоні (1556 р.), Амстердамі (1608 р.), причому угоди часто укладалися за зразками товару, який мав згодом надійти. В момент укладання угоди на біржі визначалась і погоджувалася ціна товару, що дозволяло уникнути можливих цінових змін на момент реальної поставки. Згодом на біржах була проведена стандартизація товарів, тобто впроваджено середні норми їх якості, що дало змогу не поставляти товари на самі торги і сприяло запровадженню ф’ючерсних угод.
У Росії перша біржа була організована за наказом Петра І у 1705 р. в Санкт-Петербурзі, згодом виникли Одеська (1796 р.) і Кременчуцька (1834 р.) біржі, а наприкінці XIX ст. в Російській імперії налічувалося вже 114 бірж, де набули значної популярності ф’ючерсні контракти, предметом яких були переважно сільськогосподарські продукти, зокрема зерно. Строкові угоди фінансового характеру до Першої світової війни були заборонені, лише у 1913 р. законодавче затвердження ф’ючерсних угод започаткувало їх активне впровадження в біржову практику Росії.
У формі, близькій до сучасної, вперше організована торгівля строковими контрактами відбулася в США у 1751 р. на Нью-Йоркській продовольчій біржі, а першу строкову біржу – Чиказьку торгову палату, де проводились торги ф’ючерсними контрактами на сільськогосподарську продукцію, – було відкрито у 1848 р. Поява цієї біржі сприяла формуванню інфраструктури строкового ринку і відіграла вирішальну роль у становленні ф’ючерсної торгівлі.
Понад 200 років строковий ринок розвивався як товарний і лише у 1972 р. в Чикаго було організовано першу біржу фінансових ф’ючерсів. Починаючи з цього моменту, світовий ринок фінансових деривативів почав стрімко та динамічно розвиватися, пропонуючи нові види похідних інструментів і вдосконалюючи внутрішню інфраструктуру.
Загальновизнано, що біржова торгівля ф’ючерсними контрактами стала одним з найуспішніших нововведень на фінансових ринках за останні десятиріччя. У 1979 р. виникла Нью-Йоркська ф’ючерсна біржа, а у 1982 р. – Лондонська міжнародна біржа фінансових ф’ючерсів. Згодом ці біржі перетворились на провідні світові центри строкової торгівлі. Таким чином, наприкінці XX ст. торгівля строковими фінансовими контрактами перетворилася на явище міжнародного масштабу.
Строковий ринок є надбудовою над спотовим (ринком реального товару) і тому значною мірою повторює його структуру, поділяючись за способом розміщення та обігу похідних інструментів на первинний і вторинний, а за формою організації – на біржовий і позабіржовий. Підкреслимо, що особливість строкової торгівлі полягає в тому, що біржі слугують одночасно і первинним, і вторинним ринком. За такого способу організації можливості швидкого розширення або зменшення обсягів торгівлі є практично необмеженими.
Структура строкового ринку за видами основних похідних фінансових інструментів представлена форвардним, ф’ючерсним, опціонним ринками та ринком своп-контрактів. Ринок ф’ючерсів та біржових опціонів на сучасному етапі є тим сегментом міжнародного ринку деривативів, який найбільш успішно й динамічно розвивається. На ньому виникають і поширюються нові типи контрактів, організуються нові біржі.
Серед найбільш цікавих сучасних тенденцій розвитку організованих ринків деривативів є встановлення зв’язків між біржами, які працюють у різних частинах світу та різних часових поясах. Перший подібний зв’язок було встановлено кілька років тому між Сінгапурською міжнародною грошовою біржею і Міжнародним валютним ринком, де торгують однаковими ф’ючерсними контрактами на євродолари та валюту. В результаті укладеної між біржами угоди за взаємною згодою сторін контракти, відкриті на одній з цих бірж, можуть бути закриті на іншій.
Створення глобальної мережі ф’ючерсних бірж і встановлення зв’язків між ними дозволяє здійснювати торгівлю деривативами цілодобово. Це полегшує доступ на біржі, оскільки учасники одержують можливість регулювати свої позиції навіть після закінчення робочого дня на окремих біржах. Крім того, трейдери, які мають відкриті позиції на одній біржі, можуть урівноважити їх позиціями на іншій біржі. Ці процеси глобалізації та інтеграції призводять до того, що події економічного чи політичного порядку, які відбуваються в одній частині світу, безпосередньо впливають на кон’юнктуру фінансових ринків в інших частинах світу.
Міжнародний ринок деривативів характеризується постійним зростанням обсягів операцій з похідними інструментами. Це зумовлено високою нестабільністю котирувань та посиленням ризику втрат в умовах цінової волатильності. Можливість страхування та мінімізації ризику втрат від знецінення базових фінансових активів на ринку похідних інструментів допомагають уникнути їх ще більшого знецінення та суттєвого зниження обсягів операцій з ними на фондових ринках. За експертними оцінками, оборот ринку деривативів у 8 разів перевищує світовий ВВП. Так, згідно зі статистичними даними Банку міжнародних розрахунків сукупний обсяг міжнародного ринку деривативів у 2009 р. складав понад 270 трлн дол. США.
У сучасних умовах деривативи виконують в економічній системі дві основні функції, створюючи, з одного боку, механізми для проведення операцій хеджування цінових ризиків, а з іншого, дозволяючи біржовим спекулянтам гарантувати свої прогнози та здійснювати спекулятивні операції з метою отримання доходу від різниці в цінах. Відповідно до цього всіх учасників (залежно від мети, з якою вони відкривають свої позиції на ринку деривативів) розділяють на дві основні групи: хеджери та спекулянти, хоча на практиці такий поділ є досить умовним.
Хеджер – це учасник ринку, який проводить операції з деривативами з метою зниження (уникнення) цінового ризику, пов’язаного з володінням базовими інструментами. Щодо спекулянтів, то зміст їх діяльності у найширшому розумінні можна визначити як формування певних очікувань на основі прогнозування майбутнього та одержання прибутку від різниці в ціні купівлі та продажу фінансових інструментів чи товарів.
На строковому ринку спекулянти приймають на себе ризик хеджерів, тобто ризик зміни ціни базового інструмента протягом майбутнього періоду, в надії на те, що сформовані ними очікування виявляться правильними, і це дозволить отримати прибуток. Зрозуміло, що прогнози не завжди втілюються у реальність, а тому спекулянти можуть не лише вигравати, але й програвати, що на практиці трапляється не так вже й рідко. За деякими оцінками, на світових біржах понад 75 % спекулянтів втрачають кошти при проведенні операцій з деривативами. Отже, прибутки спекулянтів за економічним змістом правомірно розглядати як винагороду за прийнятий ризик. І хоча строкові угоди теоретично можуть укладатися між двома хеджерами з полярними позиціями, на практиці подібна відповідність є скоріше винятком. Розрив між попитом і пропозицією, створений хеджерами, можуть усунути лише спекулянти, а тому ефективне функціонування строкового ринку без їх участі є досить проблематичним. Тож не підлягає сумніву той факт, що для ефективної роботи строкових ринків необхідні і хеджери, і спекулянти, адже останні забезпечують ринку високу ліквідність, створюючи хеджерам умови для вільної купівлі чи продажу деривативів у будь-яких обсягах у будь-який час.
Крім того, спекулянти на строковому ринку виконують інформаційну функцію щодо майбутньої динаміки цін. Це пояснюється тим, що спекулятивні позиції відкриваються з огляду на певні очікування, які, в свою чергу, формуються в результаті збирання та комплексного аналізу всієї доступної інформації, такої як дані про обсяги виробництва, урядові звіти, платіжні баланси країн, норми споживання, динаміка ринкових цін тощо. Використання різноманітних сучасних способів прогнозування ринкових цін дозволяє спекулянтам отримувати достатньо надійні прогнози (в іншому разі спекулянт буде змушений залишити ринок, оскільки він не матиме джерел поповнення своїх ресурсів), якими можуть скористатися інші учасники ринку, аналізуючи відкриті спекулятивні позиції. Таким чином, прибутки спекулянтів можна трактувати і як винагороду за успішне прогнозування.
Розглядаючи операції на строковому ринку, Джон Мейнард Кейнс ще на початку 20-х років минулого століття констатував, що “для звичайної ділової людини строкова угода має присмак спекуляції. Бізнесмени, які купують і продають товари за іноземну валюту, все ще не визнають за особливий прийом нормальної фінансової техніки (у всякому разі за умови обережного ведення справи) це подвійне придбання іноземної валюти шляхом укладення угод на строк”.
Більшість сучасних учених, які предметно досліджують макроекономічні аспекти функціонування ринку деривативів і роль кожної групи його учасників, погоджуються з думкою про позитивну роль спекулянтів у цьому процесі, хоча в суспільстві в цілому спектр поглядів на спекуляцію варіюється досить широко. Як показує практика, у свідомості більшості суб’єктів господарської діяльності строкові операції пов’язуються, насамперед, зі спекулятивними мотивами, які до того ж сприймаються з негативним відтінком.
Строковий ринок за формою організації поділяється на біржовий, де обертаються стандартизовані інструменти – ф’ючерси та біржові опціони, та позабіржовий (форварди, своп-контракти, позабіржові опціони).
Характерними рисами розвитку ринку фінансових деривативів на сучасному етапі є наступні:
O питома вага деривативів, що продаються на біржах, скорочуються;
O за обсягом торгівлі валютні і відсоткові деривативи абсолютно домінують над товарними деривативами і деривативами на акції;
O більше половини торгівлі деривативами є міжнародною;
O близько половини строкових контрактів укладаються в доларах США.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)