Міжнародні фінанси – Д’яконова І. І. – 7.2.2. Організаційні основи складання платіжного балансу України
У зв’язку з прийняттям Верховною Радою Закону № 2402-ХІІ від 03.06.1992 [4] у вересні 1992 року Україна підписала “Статті угоди МВФ” про вступ до Міжнародного валютного фонду і взяла на себе зобов’язання надавати інформацію про країну за певними позиціями, зокрема, складати платіжний баланс відповідно до методології МВФ. До 1993 року статистика міжнародних операцій України була представлена торговельним балансом, балансом фінансових ресурсів та валютним планом держави.
Функції НБУ щодо складання, аналізу та прогнозування платіжного балансу визначаються законом України “Про Національний банк України” [5] та Декретом Кабінету Міністрів “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” [6]. Порядок координації дій органів щодо формування інформаційної бази платіжного балансу регулюється спільною постановою НБУ і Кабміну № 517 “Про складання платіжного балансу” від 17.03.2000 [7].
Для виконання НБУ зазначених вище функцій, у 1992 році було створено управління платіжного балансу НБУ, яке у 2005 році було перетворене у департамент платіжного балансу. Поточну організаційну структуру даного департаменту наведено на рис. 7.1.
Завданнями департаменту є складання статистики платіжного балансу, міжнародної інвестиційної позиції та зовнішнього боргу відповідно до міжнародних стандартів, викладених в офіційних виданнях Міжнародного валютного фонду. Також даний підрозділ здійснює аналіз показників зовнішньоекономічної діяльності та прогнозує розвиток тенденцій у зовнішньому секторі економіки України. Важливим завданням департаменту є забезпечення надійності, об’єктивності, доступності та відкритості відповідної статистичної інформації.
Для складання та аналізу платіжного балансу департаменту надається інформація від банків, підприємств, центральних органів виконавчої влади, структурних підрозділів НБУ. Працівники департаменту уповноважені проводити виїзні перевірки банків з питань достовірності даних, що зазначені у відповідних формах звітності для складання платіжного балансу.
Рисунок 7.1. Організаційна структура Департаменту платіжного балансу
Складання платіжного балансу грунтується на системі обліку операцій з нерезидентами НБУ, яка доповнена даними статистичних обстежень Державного комітету статистики України. Система збору інформації, що базується на банківських операціях, була започаткована у січні 1993 року. За цією системою надають інформацію дві категорії респондентів:
1) банки, які здійснювали протягом звітного місяця операції (як за дорученням клієнтів, так і від власного імені) з нерезидентами;
2) підприємства, які відкрили рахунки в іноземних банках (рис. 7.2).
Як видно із рис. 7.2, основною групою суб’єктів, що надає звітну інформацію для складання платіжного балансу, є комерційні банки. Необхідно підкреслити, що банки включають до форм статистичної звітності, які використовуються для складання платіжного балансу, як інформацію щодо власних операцій з нерезидентами, так і дані щодо операцій з нерезидентами, які проведені банками за дорученням своїх клієнтів. Основні форми статистичної звітності комерційних банків України, які використовуються для формування платіжного балансу, наведено у табл. 7.4. Порядок складання форм статистичної звітності комерційних банків, у тому числі тих, що використовуються для складання платіжного балансу України, регулюється Постановою НБУ від 19.03.2003 № 124 [8].
Рисунок 7.2. Інформаційна модель складання платіжного балансу України
Таблиця 7.4. Форми статистичної звітності банків, які використовуються для складання платіжного балансу України
Інформаційна база для складання платіжного балансу доповнюється формами статистичної звітності Держкомстату, які переважно відображають результати зовнішньої торгівлі послугами та обсяги прямих іноземних інвестицій. Для складання платіжного балансу також використовуються дані офіційної торговельної статистики Держкомстату, яка базується на даних митної статистики. Національний банк України забезпечує координацію дій усіх установ та концентрацію і обробку інформації, що необхідна для складання платіжного балансу.
Розглянемо структуру платіжного балансу України відповідно до методологічного коментарю Національного банку України [9]:
1. Рахунок поточних операцій:
1.1. Товари.
1.2. Послуги: транспорт, подорожі та інші послуги,
1.3. Доходи: оплата праці та доходи від інвестицій.
1.4. Поточні трансферти.
2. Рахунок операцій з капіталом та фінансових операцій:
2.1. Рахунок операцій з капіталом.
2.2. Фінансовий рахунок:
2.2.1. Прямі інвестиції: активи, зобов’язання.
2.2.2. Портфельні інвестиції: активи, зобов’язання.
2.2.3. Інші інвестиції: активи, зобов’язання.
2.2.4. Резервні активи.
Охарактеризуємо економічний зміст наведених статей платіжного балансу України. До рахунку поточних операцій включають усі операції з реальними цінностями, які відбуваються між резидентами та нерезидентами, а також операції, пов’язані з безоплатним наданням або одержанням цінностей, які призначені для поточного використання. У структурі поточного рахунку виділяються чотири основні компоненти: товари, послуги, доходи та поточні трансферти.
Головним джерелом даних із зовнішньої торгівлі товарами є інформація Держкомстату, яка базується на даних вантажних митних декларацій та звітах підприємств про товари, які не проходять митне декларування. Для цілей складання платіжного балансу зазначені вище дані коригуються за ступенем охоплення (неформальна торгівля) та класифікацією (перерахунок імпорту з цін CIF на ціни FOB, ремонт товарів). Найвагомішою складовою коригувань (0,5 % від обсягів експорту та 4,0 % від обсягів імпорту товарів, розрахованих Держкомстатом) є неформальна торгівля, обсяги якої розраховуються на підставі серії експертних оцінок.
Стаття “Послуги” складається з трьох основних компонентів: транспорт, подорожі та інші послуги. Транспортні послуги включають перевезення пасажирів і вантажів, а також інші послуги, що виконуються морським, повітряним та іншими видами транспорту. Стаття “Подорожі” охоплює товари та послуги, що були придбані приїжджими, якщо тривалість їхнього перебування в країні не перевищує одного року. Інші послуги охоплюють послуги зв’язку, будівельні, страхові, фінансові, комп’ютерні та інформаційні послуги, роялті та ліцензійні послуги, послуги реклами та маркетингу, наукові та конструкторські розробки, інші ділові послуги, а також урядові послуги, що не включені до інших категорій.
Стаття “Доходи” складається з оплати праці та доходів від інвестицій. Оплата праці включає заробітну плату Й інші доходи, отримані резидентами країни за роботу, виконану за межами її економічної території (мешканці прикордонних районів, сезонні робітники, персонал міжнародних організацій тощо). Доходи від інвестицій охоплюють надходження та сплату доходів від прямих, портфельних та інших інвестицій, а також надходження від резервних активів.
Трансферти характеризують таку передачу матеріальних та фінансових цінностей резидентам від нерезидентів і навпаки, яка не передбачає компенсації у вигляді певного вартісного еквівалента. Поточні трансферти збільшують рівень доходу та споживання товарів і послуг країни-реципієнта і зменшують дохід країни-донора.
Рахунок операцій з капіталом та фінансових операцій складається з двох основних частин: рахунку операцій з капіталом та фінансового рахунку. Рахунок операцій з капіталом охоплює всі операції, що включають одержання або оплату капітальних трансфертів (трансферти на інвестиційні цілі, списання боргу, перекази мігрантів тощо), а також придбання або реалізацію нефінансових активів та прав власності (торгові марки, патенти, авторські права і т. д.). Обсяги операцій, що відображаються за цим рахунком в Україні, як і в більшості країн світу, є незначними.
У фінансовому рахунку відображаються всі операції, в результаті яких відбувається перехід прав власності на зовнішні фінансові активи та вимоги країни, тобто зазначається виникнення та погашення фінансових зобов’язань між резидентами та нерезидентами. Фінансовий рахунок поділяється на дві класифікаційні групи, що охоплюють операції з фінансовими активами (активи) та операції з фінансовими зобов’язаннями (пасиви). Обидві групи у свою чергу поділяються на три функціональні категорії: прямі, портфельні та інші інвестиції. До складу активів належить також категорія “резервні активи”.
Прямі інвестиції поділяються на акціонерний капітал, реінвестовані доходи та інший капітал (кредити підприємствам прямого інвестування). Прямі інвестиції – це категорія міжнародної діяльності, яка відображає прагнення інституційної одиниці – резидента однієї країни справляти стійкий вплив на діяльність підприємства, що є резидентом іншої країни. Вкладення коштів, майна, цінних паперів тощо класифікуються як прямі інвестиції, якщо вони забезпечують 10 або більше відсотків участі у статутному капіталі підприємства і (або) істотну участь в управлінні його діяльністю.
До портфельних інвестицій включаються такі основні види інструментів: 1) акції та інші форми участі в капіталі; 2) облігації та інші боргові цінні папери; 3) інструменти грошового ринку; 4) похідні фінансові інструменти. Для кожного виду фінансового інструмента здійснюється розподіл операцій за внутрішніми секторами економіки.
До категорії “Інші інвестиції” включають усі операції фінансового рахунку, що не належать до прямих або портфельних інвестицій, а також резервних активів. Інші інвестиції класифікуються за типами інструментів: торгові кредити, позики, валюта і депозити, інші активи й інші пасиви, а в подальшому, як і портфельні інвестиції, за основними секторами економіки. Здійснюється також їх розподіл за терміном погашення.
Резервні активи – найважливіша складова фінансового рахунку – включають зовнішні активи країни, що знаходяться під контролем органів грошово-кредитного регулювання та в будь-який час можуть бути використані для прямого фінансування дефіциту платіжного балансу або для здійснення інтервенцій на валютному ринку з метою підтримки курсу національної валюти. До резервних активів відносять такі статті: монетарне золото, спеціальні права запозичення, резервна позиція в МВФ, активи в іноземній валюті, що складаються з готівкових коштів, депозитів, цінних паперів та інших вимог.
До складу резервних активів не включаються вимоги НБУ у вільно конвертованій валюті до банків-резидентів та депозити у банківських металах (крім золота). За всіма статтями фінансового рахунку збільшення фінансових активів країни та зменшення зобов’язань відображаються як від’ємні значення, а зменшення активів та збільшення зобов’язань – як додатні.
Платіжний баланс складається щоквартально, на 75-й день після звітного періоду. Публікується платіжний баланс України у виданні “Платіжний баланс і зовнішній борг України” та на офіційному сайті Національного банку України.
Показники платіжного балансу можуть переглядатися щоквартально у зв’язку з уточненням звітних даних, зміною методології, появою нових джерел інформації тощо. Річні дані вважаються остаточними через дев’ять місяців після закінчення звітного року. Пояснення щодо причин перегляду даних та політика перегляду даних наводиться у щоквартальному аналітично-статистичному виданні НБУ “Платіжний баланс і зовнішній борг України”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)