Міжнародні фінанси – Д’яконова І. І. – 2.2. Наслідки фінансової глобалізації

Фінансова глобалізація як багатогранне явище справляє неоднаковий вплив на різні групи країн. Оцінки її наслідків часто виявляються діаметрально протилежними, що цілком закономірно у формуванні ставлення до складного соціально-економічного явища. Загальне ставлення до процесів фінансової глобалізації різне – від позитивного, згідно з яким фінансова глобалізація створює численні вигоди, до негативного, відповідно до якого вигоди фінансової глобалізації привласнює невелика кількість економічно розвинених країн, а для країн, що розвиваються, глобалізація має наслідком підвищення залежності від світових фінансових ринків.

Основна проблема, породжена процесами фінансової глобалізації, пов’язана з тим, що архітектура глобального фінансового ринку надзвичайно ускладнилася, що посилює загальну нестабільність цієї непростої системи, підвищує ризики та ймовірність розвитку загроз для економічної безпеки країн. Особливо важливого значення набуває підвищення нестабільності фінансового ринку і збільшення ризиків та загроз для економіки країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою, оскільки їх фінансові системи мають підвищену залежність від глобального фінансового ринку.

Об’єктивно ставлячись до проблем фінансової глобалізації, слід окремо визначити її позитивні та негативні сторони та, наскільки можливо, зважити ефект різновекторного впливу на світову економіку та її окремі складові.

Основним позитивним результатом фінансово-глобалізаційних процесів виступає підвищення темпів економічного зростання країн, які поряд з внутрішніми ресурсами додатково залучають капітал на міжнародних ринках. Природно, що економіки капіталодефіцитного типу в такому разі нарощують свій виробничий потенціал, створюючи додаткові виробничі потужності та підвищуючи продуктивність виробничих факторів шляхом запровадження нових технологій.

Відповідно до сучасних теорій економічного зростання нестача внутрішніх заощаджень компенсується за рахунок зовнішніх джерел. За системою національних рахунків від’ємне сальдо поточного рахунку платіжного балансу країни означає, що вона виступає чистим дебітором, тобто покриває дефіцит коштів за поточними операціями надходженням валюти по фінансовому рахунку.

За кейнсіанською теорією додаткові інвестиції як результат збільшення заощаджень впливають на зростання реального випуску через ефект мультиплікації та акселерації. Найбільш популярна неокласична модель економічного зростання Р. Солоу також стверджує, що підвищення капіталоозброєності праці завдяки новим інвестиціям є одним Із чинників зростання реального випуску.

Зрештою, країни – чисті кредитори – завдяки глобалізації міжнародних фінансових ринків віднаходять сфери більш прибуткового вкладення інвестицій, ніж у себе вдома, підвищуючи тим самим ефективність інвестування.

З підвищенням фінансової відкритості економік відбувається спрощення процедури доступу національних урядів та суб’єктів господарювання до міжнародних ринків фінансових ресурсів. Позиковий капітал, як будь-який вид економічних ресурсів, є обмеженим у світовій економіці. Його підвищена концентрація спостерігається в розвинутих країнах. Полегшення доступу підприємств країн, що розвиваються, та перехідних країн до американських, європейських і далекосхідних ринків капіталу дозволяє прискорити економічне зростання в цих країнах, поповнивши дефіцит капітальних ресурсів.

Ще одним наслідком фінансової глобалізації є загострення міжнародної фінансової конкуренції, що веде до поглиблення міжнародної спеціалізації окремих країн, міжнародних фінансових центрів та транснаціональних фінансових установ на наданні певних фінансових послуг, а це стимулює, у свою чергу, зростання виробництва, зниження вартості ресурсів та послуг не тільки на національному, але і на світовому рівні. У процесі фінансової конкуренції використовуються здебільшого вартісні засоби тиску на конкурента – ціна продукції та ресурсів, процент, розмір заробітної плати або комісійного відшкодування, курсове співвідношення валют чи різниця в податковому навантаженні в окремих країнах.

Розвиток фінансових інновацій означає появу нових фінансових інструментів і технологій, які глобалізаційними каналами швидко поширюються у світовій фінансовій системі. Традиційні операції з новими видами фінансових активів або нові операції з діючими активами дозволяють ефективніше використовувати фінансові ресурси компаній. Усе впевненіше завойовують ринок брокерські рахунки управління грошовою готівкою, облігації, забезпечені пулом іпотек, процентні свопи, конвертовані облігації з правом дострокового погашення, звільнені від податку облігації з плаваючою ставкою і ще багато інших.

Фінансові інновації генеруються в процесі діяльності фінансового інжинірингу, який конструює нові фінансові інструменти і операційні схеми. З погляду практики, фінансовий інжиніринг охоплює багато різних сфер. Основними з них є фінанси акціонерних компаній, торгівля, управління довгостроковими і короткостроковими вкладеннями коштів та управління ризиками.

Поряд з вигодами фінансової глобалізації одночасно слід відзначити ті ризики, які виникають в результаті дефрагментації світового фінансового ринку.

Серед недоліків фінансової глобалізації фахівці наголошують на асиметричності її результатів для різних груп країн. Одна з основних проблем пов’язана з питанням, хто саме виграє від глобалізації. Фактично основну частину переваг одержують багаті країни або індивіди. Несправедливий розподіл благ від глобалізації породжує загрозу конфліктів на регіональному, національному та інтернаціональному рівнях. Питання розподілу переваг є одним із найважливіших у процесі глобалізації світових фінансів. Багато аналітиків сходяться на думці, що розвинуті країни та міжнародні фінансові організації сформували “боргову кабалу” для країн, що розвиваються. За даними Світового банку, щорічні виплати країн, що розвиваються, лише за державним та гарантованим державою боргом стрімко зростали в останні десятиліття, становлячи у 1970 році 6,9 млрд дол., у 1980 році – 70,3, у 1990 році -86,7, у 2000 році -121,5, а в 2009 році -176,5 млрд дол.

Безумовним викликом глобалізації є нестабільність світової фінансової системи. Це коло проблем пов’язане з потенційною регіональною або глобальною нестабільністю через глибоку взаємозалежність національних фінансових систем на світовому рівні. Локальні економічні коливання або кризи в одній країні можуть мати регіональні або навіть глобальні наслідки. Така можливість носить не тільки теоретичний характер, а є цілком реальною, що підтверджує фінансова криза в Азії, яка почалася влітку 1997 р. у Таїланді, а потім перекинулася на інші країни Південно-Східної Азії, згодом дійшовши до Південної Кореї та країн інших континентів. Ще більш серйозним проявом такої нестабільності стала започаткована у США криза іпотечного ринку 2006-2007 рр. Подібні явища свідчать про підвищену вразливість взаємозалежних фінансових систем.

Світовий спад або депресія здатні розірвати взаємні зв’язки і залежності, створені в ході глобалізації, як це відбулося в часи фінансово-економічної кризи у США. Результатом може стати економічний конфлікт з загрозою перетворення в економічну війну або навіть військову сутичку.

Ще одним наслідком глобалізації є зниження регуляторної ролі національних держав при посиленні значення наднаціональних утворень та впливу ТНК.

Протягом століть національні фінансові системи функціонували переважно всередині країн і контролювалися державними структурами. Але зараз, коли склалася світова фінансова система, національні держави зі своїми регулюючими механізмами стали немов би островами в глобальному фінансовому океані. Сьогодні окремі країни неспроможні поодинці не тільки регулювати, але й контролювати в колишніх масштабах свою внутрішню фінансову сферу. Фінансові |кризи поширюються подібно ланцюговій реакції, зачіпаючи велику кількість держав.

Як уже зазначалося, у процесі глобалізації великих масштабів набуває транскордонний рух капіталу. Однак у структурі його міжнародних потоків непомірно зростає частка спекулятивних коштів. Короткострокові (“гарячі”) гроші часто надходять до країн із швидко зростаючими ринками та високими процентними ставками, очікуючи оперативно заробити і за найменшої загрози нестабільності полишити країну. Тривалий приплив таких коштів до країни збільшує фінансовий рахунок платіжного балансу, штучно підвищує курс національної валюти (за гнучкого його режиму) або тимчасово нарощує офіційні резерви центрального банку. Навпаки, масовий відтік капіталу дестабілізує економіку, підриває усталеність курсу національних грошей або знекровлює золотовалютні резерви.

Іншою, не менш болючою проблемою сучасної фінансової глобалізації є зростання світової заборгованості країн за зовнішніми запозиченнями. Підвищення доступності міжнародних позикових коштів для використання у внутрішній економіці дало змогу країнам з ринками, що формуються, залучати додаткові ресурси з метою задоволення потреб національного господарства. Відтак прикметною тенденцією останнього часу стало зростання зовнішньої заборгованості у світі.

Країни з перехідною економікою, активно долучившись до глобалізаційних процесів, також часто використовують тимчасово вільні кошти міжнародного фінансового ринку для покриття бюджетного дефіциту та врівноваження платіжного балансу. Проте значна частка іноземних позик надходить до їх підприємницького сектора у вигляді комерційних кредитів, що за відсутності належного контролю з боку держави може створити додаткові загрози внутрішній фінансовій стабільності.

Фінансова глобалізація супроводжується значним поширенням використання офшорних зон у міжнародному бізнесі. У дрібних острівних державах на зразок Багамських, Кайманових, Бермудських островів, Нових Гебрідів, тихоокеанської Полінезії, Мен, Кіпру та інших не лише ховаються від національного і міжнародного контролю близько 7 трлн дол. неоподаткованих коштів, але й активно відмиваються гроші, зароблені злочинним шляхом, формуються фонди для фінансування міжнародного тероризму.

Міжнародне співтовариство добре усвідомлює загрози, що виходять з так званих “податкових гаваней”. За підсумками зустрічі глав великої двадцятки в квітні 2009 р., президент Франції Н. Саркозі заявив, що в ході роботи саміту “великої двадцятки” її учасники дійшли згоди відносно питання “податкових гаваней”. “Двадцятка” передбачає цілий ряд санкцій проти офшорних зон. Цей список охоплює широкий їх перелік – від заходів адміністративного характеру до міжнародної заборони на вкладення коштів в банки низки країн, внесених у “чорний список”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3,50 out of 5)

Міжнародні фінанси – Д’яконова І. І. – 2.2. Наслідки фінансової глобалізації