Міжнародні фінанси – Д’яконова І. І. – 16.2. Міжнародні податкові відносини і уникнення подвійного оподаткування

Міжнародні податкові відносини – це відносини між країнами, що взаємно врегульовують сфери застосування податкового законодавства (або податкової юрисдикції) та інших питань оподаткування. Вони можуть регулюватися в одно -, двох – і багатосторонньому порядку. Таке регулювання застосовують переважно відносно прибуткових податків, які розраховуються на основі суми загальних доходів платника податків, що включає також доходи, отримані з-за кордону (беручи за основу принцип резидентства), що неминуче призводить до вторгнення в податкову юрисдикцію тієї держави, з якої були отримані ці доходи.

Міжнародні податкові відносини регулюються країнами в односторонньому порядку – завдяки прийняттю законодавчих актів, що визначають податкові режими для юридичних і фізичних осіб – нерезидентів даної країни, так і для її резидентів – юридичних і фізичних осіб, які мають доходи або здійснюють комерційну чи ділову діяльність за кордоном.

Для цього є також двосторонні та багатосторонні міжнародні податкові угоди. Відносно податків, які мають об’єктом угоди купівлю-продаж товарів, нерухомості, послуг, регулювання впроваджується у формі видання законодавчих актів. Відносно податків на доходи і капітал, митних зборів широко застосовуються додаткові податкові угоди, що замінюють або доповнюють відповідні норми внутрішнього законодавства. Особливо важливе значення мають податкові угоди, що стосуються податків на доходи і капітал. Практично всі країни – члени Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) уклали між собою такі двосторонні угоди (деякі з них уклали додаткові угоди щодо надання правової та адміністративної допомоги в податковій політиці). Країни – учасниці Європейського Союзу в договірному порядку регулюють оподаткування, (наприклад, існують директиви Ради ЄС про єдині принципи побудови системи ПДВ). Для міжнародного подвійного оподаткування зазвичай характерні: ідентичність оподатковуваних суб’єктів (платників податків), ідентичність об’єктів оподаткування (самих доходів та джерел доходів), підпорядкованість цих об’єктів чи суб’єктів податкової юрисдикції різних держав, одночасність оподаткування, відмінності в правилах і методиці обрахування оподатковуваного доходу в цих країнах. У міжнародному податковому праві немає загальних правил, які б забороняли подвійне оподаткування. Кожна держава має право стягувати на своїй території податки відповідно до національного податкового законодавства про податки і збори.

Розвинуті країни з початку 1980-х років докладають значних зусиль з регулювання міжнародних податкових відносин також з метою боротьби проти ухиляння від податків, що отримало велике поширення. Шляхом укладення податкових угод або прийняття відповідних односторонніх кроків вони намагаються посилити податковий контроль над діяльністю транснаціональних компаній і банків, для яких різні податкові зловживання стали звичайною практикою. Протиріччя між інтересами країн-імпортерів і країн-експортерів капіталу – найважливіша проблема міжнародних податкових відносин.

Практично всі країни світу розробили свої правила, що регулюють режим стягнення податків для своїх резидентів, які здійснюють діяльність за кордоном і отримують звідти доходи, а також для іноземних платників податків, що діють у країні. Відмінності підходів окремих країн до питань оподаткування породжують не тільки складності в оформленні необхідної податкової звітності, але й призводять до феномена під назвою “подвійне оподаткування”. Посилення інтернаціоналізації господарського життя загострює проблему подвійного оподаткування. У податковій практиці і теорії розрізняють подвійне економічне оподаткування та подвійне юридичне оподаткування.

Під подвійним економічним оподаткуванням розуміється ситуація, коли податок сплачують з одного й того ж доходу декілька його послідовних отримувачів. Наприклад, при оподаткуванні податком доходу підприємства як самостійного окремого платника та обкладання податком при розподілі прибутку доходу акціонера або пайовика.

Проблема подвійного економічного оподаткування вирішується при розробці національного податкового законодавства, в якому передбачаються норми, що дозволяють тим або іншим способом зараховувати акціонеру податок, сплачений підприємством при розрахунку податкових зобов’язань.

Подвійне юридичне оподаткування – це ситуація, коли один і той самий платник податків обкладається відносно одного й того ж доходу однаковими або схожими податками два і більше разів за один і той же період. Подібна ситуація може виникати і в тому разі, якщо платник податків здійснює економічну діяльність тільки в одній країні. Подвійне оподаткування також може виникнути при нестиковці загальнодержавного (центрального, федерального, конфедерального) законодавства та законодавства регіонів (штатів, провінцій, областей, земель), а також підзаконних нормативних актів органів місцевого самоврядування.

Подібна ситуація не раз відзначалася в 1990-ті роки в Російській Федерації, і основною причиною цього явища була неконтрольована федеральною владою регіональна та місцева нормотворчість у сфері оподаткування. Однак якщо в одній країні дану проблему можна вирішити шляхом приведення регіонального законодавства і підзаконних нормативних актів місцевого самоврядування у відповідність до загальнодержавного законодавства, то в міжнародних економічних відносинах подвійне і багаторазове економічне та юридичне оподаткування здійснюється виходячи з податкового законодавства окремої держави, і воно може бути усунуте лише шляхом узгодження численних і дискусійних питань на міждержавному рівні.

Не тільки платники податків зацікавлені в усуненні подвійного оподаткування доходів та майна, податковий тягар яких зростає багаторазово при послідовному оподаткуванні одного і того ж об’єкта в різних країнах. В цьому зацікавлені також держави, які прагнуть збільшення іноземних інвестицій та внутрішнього і зовнішнього товарообігу, підвищення конкурентоспроможності не тільки окремо національних підприємств, але й в цілому економіки. Податковий тягар фізичних і юридичних осіб, що здійснюють діяльність у сфері міжнародних економічних відносин, з подвійним оподаткуванням може досягати таких розмірів, при яких участь у міжнародній діяльності та ро-поділі праці для них буде економічно невиправданою.

Для уникнення міжнародного подвійного оподаткування або застосовуються односторонні заходи (залік сплачених за кордоном податків, скасування оподаткування доходів з іноземних джерел), або укладаються міжнародні податкові угоди, в тому числі угоди про недопущення та уникнення подвійного оподаткування доходів і майна.

Усунення подвійного оподаткування можливе в односторонньому порядку. Країна постійного місцеперебування може дозволити платнику податку враховувати при виконанні податкових зобов’язань податки, сплачені за кордоном. Однак це іноді призводить до невиправданих втрат бюджету і різного роду махінацій нечесних платників податків. Крім цього, країна постійного місцеперебування резидента виступає нетто-донором тієї країни, де підприємство або громадянин здійснюють економічну діяльність. Інший шлях врегулювання проблеми подвійного оподаткування – укладання міжнародних угод. У цьому випадку країни, що підписали такі угоди, йдуть на компроміс, домовляючись про застосування єдиних “правил гри” щодо категорій платників податків і про те, які податки будуть утримуватися на території кожного з учасників угоди. Ілюзорною є думка про те, що угоди про уникнення подвійного оподаткування надають податкові пільги або взагалі звільнення від податків. Це абсолютно не відповідає дійсності. Угоди й договори про уникнення подвійного оподаткування привносять в економіку країн цілий ряд найважливіших гарантій, необхідних для залучення іноземних інвестицій і, в кінцевому рахунку, для розвитку національної економіки. Зокрема, мова йде про закріплення принципу недискримінації в податковій сфері, гарантії стабільності режиму оподаткування як мінімум на 10-15 років (середній термін дії такого роду міжнародно-правових договорів), дотримання сторонами угод загальноприйнятих міжнародних правил і принципів у сфері оподаткування.

Податкові юрисдикції будуються на різних принципах. Теоретично можна виділити три основні принципи податкової юрисдикції: за ознакою територіальності, резидентства та громадянства. До найбільш поширених належить юрисдикція, заснована на принципі територіальності, або територіальної прив’язки. Відповідно до цього принципу країна оподатковує тільки доходи, пов’язані з діяльністю, яка здійснюється на її території. Дохід, отриманий громадянами і підприємствами цієї країни за межами її території, не включається до складу оподатковуваних доходів. Принцип резидентства полягає в тому, що кожен платник податків, який визнається резидентом, підлягає оподаткуванню з усіх джерел за всіма доходами, включаючи і закордонні. Резидентський статус визначається згідно з нормами національного законодавства, що розрізняються по відношенню до фізичних і юридичних осіб. У більшості країн використовується поєднання цих принципів у своїй податковій політиці. Поряд із зазначеними принципами окремі країни традиційно використовують принцип громадянства, що багато в чому подібний до принципу територіальності.

Міжнародне оподаткування юридичних осіб викликає особливий інтерес. Діяльність багатьох підприємств у сучасних умовах набула міжнародного характеру, тобто здійснюється вона на території декількох держав. Завдяки цьому часто виникає питання: як розподіляти і перерозподіляти доходи підприємства між джерелами в різних країнах? Для транснаціональних компаній, основна діяльність яких відбувається у сфері міжнародних економічних відносин, ця проблема має особливе значення.

Міжнародне оподаткування юридичних та фізичних осіб в принципі схоже, але воно має й певну специфіку. Наприклад, у визначенні суб’єкта оподаткування та в обчисленні бази оподаткування. Окрім цього, існують норми міжнародного оподаткування, які стосуються лише юридичних осіб. Це статті угод стосовно уникнення подвійного оподаткування дивідендів.

В міжнародному оподаткуванні юридичних осіб всі проблеми можна розподілити на наступні групи:

O для юридичної особи – суб’єкта оподаткування – визначення її національної прив’язки; встановлення джерела доходу;

O порядок визначення режиму діяльності на території країни, іноземної юридичної особи;

O облік податків, вже сплачених за кордоном, під час визначення податкових зобов’язань в країні постійного місцеперебування;

O у зовнішньоекономічній діяльності порядок визначення податкової бази прибуткового оподаткування залежних один від одного економічних агентів при здійсненні зовнішньо-економічної діяльності.

Юридичні особи мають єдине місце реєстрації – юридичну адресу, на відміну від фізичних осіб, національну приналежність яких буває складно визначити через неспівпадання громадянства і постійного місця проживання, відсутність громадянства або через подвійне громадянство. Юридичні особи у країні реєстрації завжди мають статус податкового резидента. Але цей статус юридична особа може одержати і в країні, в якій вона здійснює комерційну або економічну діяльність. Для прив’язки комерційної діяльності до певної території використовуються наступні режими: діяльність за контрактами, укладеними з місцевими фірмами, діяльність через незалежних агентів та через власні ділові установи. Зовнішньоторговельна діяльність, як правило, не призводить до поширення податкової юрисдикції іншої держави на національне підприємство.

Визначати джерела доходу юридичної особи можна за місцем укладання угоди, за фактичним місцем передачі товару або за тим, де відбувся перехід права власності на нього, за місцезнаходженням споживача послуги або покупця товару.

Специфіка оподаткування юридичних та фізичних осіб у сфері міжнародних економічних відносин призводить до того, що в угодах про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна містяться не тільки загальні норми та правила, але й спеціальні окремі статті та положення, що стосуються тільки фізичних або тільки юридичних осіб.

В угодах про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна, укладених Україною, використовуються такі механізми запобігання подвійному оподаткуванню:

1) податок, сплачений в іншій державі, з якою Україна має договір, іде в залік при обрахунку податкових зобов’язань в країні постійного місцеперебування;

2) звільнення доходів від оподаткування, якщо їх оподаткування було зроблено в країні – джерелі доходу. Переважна частка угод про уникнення подвійного оподаткування передбачає застосування залікового методу.

Міжнародне податкове право є основою для міжнародних податкових відносин. Це сукупність юридичних принципів та норм, які регулюють податкові міжнародні відносини. У міжнародних договорах та актах податкового законодавства деяких держав містяться норми міжнародного податкового права. Міжнародний договір у питаннях оподаткування – це угода між державами або суб’єктами міжнародного права, яка встановлює права та обов’язки між ними у сфері міжнародних податкових відносин. Основним джерелом міжнародного податкового права є міжнародні договори. У міжнародних податкових відносинах застосовуються різні найменування таких договорів: конвенція, декларація, пакт, договір, угода та інші. Міжнародні договори бувають багатосторонніми або двосторонніми.

Міжнародні податкові угоди за змістом поділяються на:

1) угоди про взаємні податкові пільги (митні конвенції, податкові статті Ломейської конвенції та інші);

2) угоди щодо усунення міжнародного подвійного оподаткування;

3) угоди про надання правової та адміністративної допомоги з податкових питань (Нордична конвенція 1972 р., угоди з США та Канадою, ФРН, Великобританією).

Окрему групу складають багатосторонні угоди з митних зборів і мит (Генеральна угода з тарифів і торгівлі – ГАТТ).

Існує більше трьох тисяч угод з питань оподаткування, які діють у сучасних умовах.

До багатосторонніх регіональних міжнародних податкових угод можна віднести Угоду країн Бенілюксу, Податкову конвенцію країн Андського пакту, директиви із податкових питань Ради ЄС, які мають обов’язкову силу для членів цієї організації. Угоди країн РЕВ – членів Ради Економічної Взаємодопомоги, що стосуються усунення подвійного оподаткування доходів і майна фізичних та юридичних осіб, також є багатосторонніми.

Стандартизація та нормалізація міжнародних податкових угод стали оговорюватись на міжнародному рівні ще після Першої світової війни. Ці питання вперше були обговорені на Міжнародній фінансовій конференції, що відбулася у Брюсселі у 1920 р., потім на фінансовому комітеті Ліги Націй. В результаті роботи комітету, яка тривала до 1945 року, було підготовано декілька типових конвенцій: про надання адміністративної та правової допомоги; про усунення подвійного оподаткування податками на доходи і капітал, податками на дарунки і спадщину. Організація Європейського Економічного Співробітництва (ОЄЕС, з вересня 1961 року – ОЕСР), заснована у 1948 р. для розподілу допомоги згідно з планом Маршалла та прискорення відродження Західної Європи, з 1954 року стає центром міжнародного співробітництва з податкових питань. Податковий комітет ОЕСР підготував у 1963 році Типову конвенцію про усунення подвійного оподаткування доходів і капіталу, а в 1977 році – Типову конвенцію ОЕСР, на яких було засновано більшість міжнародних податкових угод, що діють в сучасних умовах у сфері цих податків.

Міжнародні угоди стосовно уникнення подвійного оподаткування охоплюють всі види податків на капітал і доходи та мають дві основні цілі: запобігання подвійному оподаткуванню та боротьба з ухиленням від сплати податків. Угоди, зазвичай, складаються з чотирьох частин: перша перераховує види податків та осіб, охоплених угодою; друга містить конкретний опис режимів оподаткування, встановлених даною угодою по окремим видам доходів (заробітна плата, підприємницький прибуток, відсотки, дивіденди, роялті та ін.); третя містить статті, в яких передбачено порядок усунення подвійного оподаткування доходів та капіталу, право на обкладання податком яких зберігають обидві країни – учасниці угоди; в четвертій статті конкретизується порядок виконання угоди. Також угода може містити преамбулу та статті, які регламентують термін дії угоди і порядок її припинення.

Типові конвенції ОЕСР були розроблені з урахуванням відносин, що склалися всередині цієї групи країн, в них невиправдані переваги віддаються принципам оподаткування за місцем проживання (резидентства) одержувача доходів, а не за місцем одержання доходу, завдяки чому відстоюються інтереси лише країн – експортерів капіталу. Зростання числа країн, що розвиваються, призвело до необхідності розробки нової типової конвенції, в якій були б враховані інтереси країн – імпортерів капіталу. Генеральний секретар ООН в 1968 році ухвалив рішення про підготовку такої типової конвенції, яка б враховувала інтереси країн, що розвиваються. Типовий проект конвенції ООН для податкових відносин між індустріально розвинутими країнами та країнами, що розвиваються, був затверджений у і 980 році як рекомендаційний документ ООН. Загострення міжнародних податкових відносин між країнами цих двох груп призвело до внесення у червні 1980 р. пропозиції Генеральним секретарем ООН про створення при ООН міжурядової ради з податкових питань. На сьогодні податковими питаннями займається Комітет ООН з транснаціональних корпорацій.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Міжнародні фінанси – Д’яконова І. І. – 16.2. Міжнародні податкові відносини і уникнення подвійного оподаткування