Міжнародні фінанси – Д’яконова І. І. – 14.5. Зовнішні джерела фінансування транснаціональних корпорацій
Внутрішні фінансові ресурси транснаціональних корпорацій, які володіють рядом переваг, не завжди й не повною мірою можуть забезпечити їхні фінансові потреби. Більше диверсифікованими, ємними, інтенсивними й ефективними можуть бути зовнішні фінансові ресурси. Вони особливо важливі в період розвитку корпорації, коли потрібна максимальна концентрація фінансових ресурсів.
Для багатьох транснаціональних корпорацій активне використання зовнішніх фінансових ресурсів є економічним пріоритетом. Наприклад, в 2001 р. у структурі джерел активів корпорації Advanced Micro Devices велику питому вагу становили позикові кошти (43,7 %). Коефіцієнти “заборгованість/власний капітал” й “довгострокова заборгованість/власний капітал” склали відповідно 0,41 й 0,37, а коефіцієнт фінансової незалежності – 0,55. Фінансова незалежність цієї Й інших компаній нижча, ніж у корпорацій, які використовують джерелом фінансування внутрішні фінансові ресурси й у першу чергу власний капітал. Наприклад, в Intel Corp. коефіцієнти “заборгованість/власний капітал” й “довгострокова заборгованість/власний капітал” склали 0,03 й 0,02 відповідно, а коефіцієнт фінансової незалежності – 0,78.
Однак настільки різна політика у сфері фінансового ресурсного забезпечення корпорацій при високій якості фінансового менеджменту й оптимальній структурі зобов’язань привели до того, що обидві ці корпорації, що працюють в одній галузі, але використовують різні фінансові ресурси (AMD переважно зовнішні, a Intel – внутрішні), характеризуються високою фінансовою стабільністю. Завдяки тому, що 90% заборгованості AMD становить довгострокова заборгованість, обидві компанії мають практично однаковий коефіцієнт фінансової стабільності – 0,79 в Intel й 0,75 в AMD, прибутковість обох компаній набагато перевищує середній рівень по галузі.
У результаті проведеного аналізу можна зробити висновок про те, що не тільки внутрішні, але й зовнішні фінансові ресурси можуть забезпечити ефективний бізнес корпорації. Хоча зовнішні фінансові ресурси складніше управляються й активізуються, більше затратні, вони володіють рядом переваг у порівнянні із внутрішніми фінансовими ресурсами.
По-перше, вони забезпечують більшу адаптивність до місцевих фінансових і валютних умов (податків, контролю й обмежень, валютних курсів). По-друге, вони можуть більшою мірою захищати фінанси корпорацій від інфляції. По-третє, на відміну від внутрішніх фінансових ресурсів, можливості їхньої зміни більш різноманітні.
Зовнішні фінансові ресурси так само, як і внутрішні, можуть бути класифіковані за рядом ознак. їхня загальна схема й взаємозв’язки наведені на рисунку 14.3. У порівнянні зі звичайними національними підприємницькими структурами в транснаціональних корпораціях зовнішні фінансові ресурси більш диверсифіковані й потенційно дешевші. Це дає більше можливостей при професійному ефективному менеджменті для розвитку Й удосконалення бізнесу корпорації.
Детальний класифікаційний аналіз дозволяє визначити найбільш ефективні, затребувані, доступні й найбільш перспективні зовнішні фінансові ресурси корпорацій, їхні можливі сполучення й балансування між собою та з внутрішніми фінансовими ресурсами. Зовнішні фінансові ресурси корпорацій можуть бути класифіковані за їхньою економічною сутністю.
Тут можна виділити ряд варіантів зі своїми методиками, інструментами, ефективністю. По-перше, за сферою формування, зовнішні джерела коштів корпорації можуть бути фінансовими, кредитними й фондовими.
Рисунок 14.3. Класифікаційна схема зовнішніх фінансових ресурсів транснаціональної корпорації та їхніх взаємозв’язків
Уже тут їхні характеристики істотно розрізняються. Перші – часто безоплатні, але складно управляються й активізуються тільки при дотриманні ряду специфічних умов. Другі та треті припускають їх зворотність, терміновість, платність, і у свою чергу, диверсифіковані залежно від механізмів і використовуваних інструментів їхньої активізації. По-друге, зовнішні фінансові ресурси транснаціональних корпорацій можуть бути охарактеризовані як перерозподільні, позикові й залучені залежно від особливості грошових потоків, що лежать в їх основі, а також напрямків, потужності, спонукальних мотивів учасників.
Класифікація зовнішніх фінансових ресурсів транснаціональної корпорації можлива за джерелами їхнього утворення. Зокрема, в рамках фінансових ресурсів можна зазначити такі сфери формування, як ринок страхування та ринок виробничих інвестицій. Виділяють фінансові ресурси, що надходять як капітальні вкладення або субсидії з бюджетної системи, формовані епізодично у виняткових випадках як фінансова допомога; фінансування спільних проектів або комерційні кредити підприємницьких структур, пов’язаних як спільною діяльністю, так і інвестиційними інфраструктурами з корпорацією; залучені через ощадну систему або інвестиційні інститути грошові ресурси населення, у першу чергу заощадження або страхові премії, що направляються на підтримку функціонування корпорації, а також кошти громадських організацій. Останнє є можливим, якщо діяльність корпорації відповідає прямо або опосередковано соціальним цільовим пріоритетам громадських організацій.
Ще одна класифікаційна ознака – регіон активізації зовнішніх ресурсів корпорації. Вона виділяє місцеві фінансові ресурси, сформовані в конкретному регіоні місцезнаходження підрозділу корпорації, з обліком регіональних, природних, ресурсних, економічних, соціальних, політичних й адміністративних факторів; регіональні, утворені в тій же країні, де функціонують підрозділи корпорації, але в іншому регіоні з іншими місцевими факторами. Крім того, варто виділити закордонні зовнішні фінансові ресурси корпорації. Вони формуються як у країнах, де вже діють підрозділи корпорації, так й у країнах потенційного проникнення.
Звичайно, що доступність, інтенсивність, об’ємність цих ресурсів значно розрізняються залежно від цільових настанов інвесторів. Цільовими настановами або призначенням зовнішніх фінансових ресурсів корпорацій найчастіше є підтримка оперативного функціонування корпорації, забезпечення її розвитку, розширення або реструктуризації. Ними можуть бути реалізація конкретних проектів, створення (стартовий етап) нової транснаціональної корпорації. Є й специфічні цільові настанови для зовнішніх фінансових ресурсів. Мова йде про такі цільові інвестиційні пріоритети, реалізовані через зовнішні фінансові ресурси, як оволодіння корпорацією або контроль над нею, економічний тиск на адміністрацію регіонів місцезнаходження підрозділу або головного офісу корпорації, а також для спекуляцій. Окрім цього, цільовими установками для зовнішніх ресурсів можуть виступати вкладення в основні фонди, для технічного розширення можливостей корпорації, або поповнення оборотних фондів при тимчасовому незбалансуванні фінансових потоків і потребі в оборотних коштах. Значним пунктом серед цільових установок також є маркетинг, тобто діяльність, спрямована на створення попиту та досягнення цілей корпорації через максимальне задоволення потреб споживачів. Сюди може входити дослідження ринку, його сегментування – процес знаходження однорідних груп споживачів для пропозиції товарів та послуг, які задовольняють їхні потреби; позиціонування товару – забезпечення товару конкурентного положення на ринку та розробка детального комплексу маркетингу; проведення РR-кампаній, комплекс дій щодо створення потужного прибуткового оренду тощо. Спід також згадати про соціальні проекти корпорацій, яким вони приділяють значну увагу в сучасних умовах. Дані проекти можуть виступати для компанії інструментом досягнення конкурентних переваг та служать для побудови гарної репутації. Вони зазвичай спрямовані на реалізацію соціальних гарантій для робітників корпорації, охорону праці та безпеку на виробництві, підвищення кваліфікації, організацію відпочинку та санаторно-курортного лікування, а також на реалізацію найбільш значущих проектів регіону та реалізацію власних проектів у галузі освіти, культури, спорту та соціального захисту тощо.
Велике значення для ефективного фінансового менеджменту в транснаціональних корпораціях має класифікаційний підхід, що розділяє їх зовнішні фінансові ресурси за ступенем їхньої активізації. Аналогічно внутрішнім ресурсам це основні, додаткові й випадкові зовнішні фінансові ресурси, а також реально використовувані та потенційні. У цій класифікації особливе значення мають специфічні регіональні фактори, що обмежують активізацію й використання зовнішніх фінансових ресурсів транснаціональних корпорацій. Дія цих факторів, їх напрямок та інтенсивність залежать від природних умов і сировинної бази, наявності й складу працездатного населення, а також соціальних традицій, нормативних правил та обмежень. Останні регулюють діяльність транснаціональних корпорацій у сфері фінансів.
З позиції фінансового менеджменту, оцінки й управління зовнішніми фінансовими ресурсами транснаціональних корпорацій велике значення має класифікаційний принцип, що диференціює ресурси за грошовими потоками погашення зобов’язань. Найбільш важливий цей класифікаційний підхід до зовнішніх ресурсів, які залучаються корпораціями із кредитної й банківської систем. В оперативному плані в розрахунку на мінімальні ризики варто виділити два типи грошових потоків. По-перше, це грошовий потік зовнішніх фінансових ресурсів, які акумулюються для реалізації великих комерційних проектів. Він відносно легко оцінюється й контролюється. Цей тип зовнішніх фінансових ресурсів дозволяє досить точно визначити й зафіксувати всі основні параметри проекту – ціни, строки й обсяги реалізації, рівень ризику й інші. Другий тип утворюють зовнішні фінансові ресурси, які залучаються транснаціональними корпораціями для здійснення основної поточної діяльності.
Існують наукові й методичні розробки, що розглядають як класифікаційні ознаки зовнішніх фінансових ресурсів корпорацій і підприємств ринки, на яких вони активізуються. Мова йде про окремі сегменти фінансового ринку, у першу чергу кредитний, інвестиційний та валютний. Кожний має у своєму розпорядженні свої інструменти, учасників, методики, правову інфраструктуру, наглядові органи. Це визначає більшу специфіку в залученні й використанні фінансових ресурсів зазначених ринків.
Для оцінки й вибору джерела зовнішнього фінансування діяльності корпорації як класифікаційна ознака часто використовується обсяг, величина фінансових ресурсів. Показники обсягу впливають на інтенсивність формування фінансових ресурсів, їхню привабливість як джерело фінансування, на формування й прояв ризиків. Величина зовнішнього фінансового ресурсу може бути визначена відносно власного капіталу корпорації, її активів, окремих фондів корпорації або підрозділів (амортизації, оплати праці й інших), а також до вартості проекту. Останнє має істотне значення й для кредитора-інвестора, оскільки відношення ресурс/капітал багато в чому визначає ступінь ризику розміщення коштів.
Важливу роль у фінансовому менеджменті відіграє поділ зовнішніх фінансових ресурсів за строками. Традиційно виділяють довгострокові, середньострокові й короткострокові зовнішні фінансові ресурси. Конкретизація строків залежить від різних факторів. До них відносять інфляцію (чим вище темпи інфляції, тим більш “короткими” стають фінансові ресурси), призначення фінансових ресурсів (в оборотні кошти – короткострокові, в устаткування – середньострокові, у будови – довгострокові), строки державних економічних програм та ін.
Крім фінансових транснаціональні корпорації використовують кредитні ресурси. Вони диференціюються на довгострокові та короткострокові, банківські та комерційні, місцеві і міжнародні. При цьому функціонування підрозділів корпорації в різних країнах і регіонах привносить у менеджмент цього виду зовнішніх фінансових ресурсів свою специфіку. Так, досить популярним серед транснаціональних корпорацій інструментом залучення короткострокових фінансових ресурсів служать прямі кредити євробанків. Крім безпосереднього призначення, що виражається в залученні коштів для забезпечення виробничих процесів корпорації, дана форма активізації зовнішніх ресурсів часто несе в собі непрямий підтекст. Вона є своєрідним каналом для встановлення зв’язків між транснаціональними корпораціями та євро-банками. В умовах, коли ті чи інші базові фінансові ресурси стають тимчасово недоступними, транснаціональні корпорації більшою мірою орієнтуються на кредити євробанків. При цьому більшість корпорацій прагнуть диверсифікувати ці зовнішні фінансові ресурси, укладаючи кредитні угоди відразу з декількома банками різних країн. Це розширює вибір умов кредитування. Так, наприклад, компанія має кредитні угоди з більш ніж 100 іноземними й місцевими банками.
З урахуванням специфіки транснаціональних корпорацій можливе залучення на кредитному ринку зовнішніх паралельних кредитів. Суть паралельного кредиту полягає в одночасному й збалансованому за основними параметрами залученні кредитів яким-небудь підрозділом корпорації в різних країнах від різних материнських компаній (рисунок 14.4).
Рисунок 14.4. Схема зовнішнього паралельного кредитування у транснаціональних корпораціях
Один з найважливіших факторів, що визначають політику транснаціональних корпорацій у сфері вибору й активізації зовнішніх фінансових ресурсів, пов’язаний з валютною політикою. Незалежно від виду, типу зовнішнього фінансового ресурсу материнська фірма корпорації або ЇЇ підрозділи змушені вирішувати питання про те, у якій валюті здійснювати запозичення коштів. Навіть якщо вони відчувають потребу у валюті країни їхнього знаходження, не виключено, що їм буде вигідніше одержати позику в іноземній валюті на міжнародних ринках. Це пов’язано з тим, що процентна ставка на цих ринках, як правило, нижче, ніж у країні базування корпорації.
Існує цілий ряд пріоритетів, які транснаціональні корпорації розглядають при прийнятті ними рішення про залучення фінансових ресурсів в іноземних валютах. Найважливішими серед них є:
O паритет процентних ставок;
O форвардна ставка, як найважливіші кошти прогнозування;
O прогнози динаміки обмінних курсів.
Ці ж фактори й підходи характерні при виборі й використанні транснаціональними корпораціями як зовнішніх фінансових ресурсів інвестиційних (фондових) інструментів.
Як материнські фірми, так і дочірні структури транснаціональних корпорацій активно використовують в ролі зовнішніх фінансових ресурсів комплекс різних інструментів залучення короткострокових коштів для забезпечення ліквідності. Одним з таких ефективних інструментів є емісія євровекселів (euronotes). Такі векселі звичайно емітуються строком на один, три або шість місяців під плаваючий відсоток, що розрахований на базі ставки LIBOR. Однак багато корпорацій застосовують конверсійні схеми й негайно після закінчення терміну дії своїх векселів пролонгують їх на новий, зазвичай, аналогічний строк. Фактично векселі перетворюються з короткострокових у середньострокові інструменти активізації зовнішніх фінансових ресурсів. Андеррайтинг векселів корпорацій проводиться комерційними банками, які часто самі стають їхніми власниками, здобуваючи векселі для своїх інвестиційних портфелів.
Крім євро векселів, з метою залучення зовнішніх короткострокових фінансових ресурсів транснаціональні корпорації активно використовують емісії європейських комерційних паперів (euro-commercial papers). Емісія цих паперів здійснюється, як правило, без залучення андеррайтингових синдикатів. Тому ціна їхньої реалізації на ринку не може бути гарантована заздалегідь. Терміни дії європейських комерційних паперів варіюються, часто визначаючись потребами самих інвесторів. Дилери активно працюють із цими паперами, створюють їх вторинний ринок шляхом висування пропозицій про їх можливий перепродаж до закінчення терміну дії.
Найпоширенішим у міжнародній практиці й перспективним в Україні інструментом залучення зовнішніх фінансових ресурсів є довгострокові корпоративні облігації. Специфіка структури і функціонування транснаціональних корпорацій визначає ретельний вибір валюти емісії корпоративних облігацій. Доходи й витрати за ними досить відрізняються залежно від виду валюти. Тут впливають два основні компоненти – поточна процентна ставка Й динаміка обмінного курсу даної іноземної валюти щодо внутрішньої валюти країни знаходження самої корпорації.
На практиці рішення валютних проблем реалізується за декількома сценаріями. Наприклад, оскільки рівень прибутковості облігацій, випущених в іноземних валютах, часто виявляється низьким, транснаціональні корпорації, розташовані у Сполучених Штатах Америки, прагнуть номінувати свої облігації в інших валютах. Такі корпорації, як Hewlett Packard IBM, Pepsi Co., Walt Disney значну частину своїх облігацій емітують у японських єнах з метою одержання переваг за рахунок низьких процентних ставок у країні цієї валюти.
При сприятливій динаміці валютних курсів і процентних ставок виявляється вигідним випускати довгострокові корпоративні єврооблігації із плаваючою ставкою, які фірми часто обирають проти фіксованої купонної ставки.
У значній кількості випадків кращим вибором для емітента (позичальника) може бути не одна валюта або тип облігації, а портфель із декількох іноземних валют. Диверсифікований валютний фондовий портфель може служити ефективним інструментом зниження ризику, що бере на себе емітент облігацій. Спрощеною модифікацією диверсифікованого валютного фондового портфеля є варіант, що дозволяє залучати фінансування в декількох іноземних валютах без одночасної емісії декількох видів облігацій. Такий інструмент активізації фінансових ресурсів у формі валютного “коктейлю” має ряд безсумнівних переваг перед облігаціями в одній валюті. Він дозволяє досягти істотного зниження валютного ризику. Валютний “коктейль” являє собою певну мультивалютну рахункову одиницю. Якщо в Європі введення євро як єдиної європейської валюти обмежило випуск облігацій у формі валютного “коктейлю”, то у світовій практиці цей фінансовий інструмент залишається досить затребуваним.
Ключовим завданням міжнародного фінансового менеджменту є оптимізація умов залучення фінансових ресурсів як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Вибір транснаціональними компаніями тієї або іншої схеми залучення фінансових ресурсів визначається співвідношенням вартості залучених коштів і ризиками, яким піддається компанія при проведенні даних операцій.
Для залучення зовнішніх фінансових ресурсів у більшій мірі, ніж для внутрішніх, доцільно використовувати брендовий інструмент. Бренд ефективної, стабільної корпорації, що динамічно розвивається, грамотно побудований і правильно оформлений, не тільки сприяє розширенню сегментів ринку, росту обсягів продажів й у підсумку збільшенню рентабельності, але й забезпечує підвищення її привабливості як об’єкта кредитних і портфельних інвестицій. Високі рейтинги транснаціональних корпорацій, що володіють ефективними орендами, визначають більш сприятливі оцінки їхньої кредитоспроможності й відповідно більші ліміти кредитування, а також більш об’ємне й швидке розміщення емітованих ними фондових інструментів. Це – один з найважливіших напрямків зусиль менеджменту для впливу на параметри зовнішніх фінансових ресурсів транснаціональних корпорацій.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)