Міжнародні фінанси – Д’яконова І. І. – 14.3. Джерела фінансування ТНК

У процесах динамічного розвитку глобалізації, зростаючої відкритості й взаємозалежності національних економік, формування нового типу міжнародних фінансових відносин зростає значення транснаціональних корпорацій. Вони виступають як ключові компоненти світової економіки і як її рушійні сили.

Глобальні зміни в діяльності транснаціональних корпорацій найтіснішим чином пов’язані з використанням сучасних методів і прийомів міжнародного фінансового менеджменту. Актуальність вивчення можливостей управління фінансовими потоками транснаціональних корпорацій обумовлена наступними положеннями:

O процес фінансової глобалізації охопив і Україну, економіка якої послідовно інтегрується у світове господарство;

O іноземні транснаціональні корпорації формують в Україні стійку мережу дочірніх підприємств, внесок яких у національну економіку, забезпечення потреб населення є значимим й перспективним у довгостроковому періоді;

O сучасний етап розвитку іноземного підприємництва в Україні відрізняється значною часткою участі транснаціональних корпорацій у прямих іноземних інвестиціях, що сприяють масштабній та ефективній трансформації української економіки;

O українські транснаціональні корпорації, що формуються, з мережею закордонних дочірніх підприємств мають потребу у створенні гнучкого апарату міжнародного фінансового управління, використанні сучасної системи методів, прийомів та інструментів фінансового менеджменту.

З усіх численних класифікаційних підходів, що диференціюють фінансові ресурси транснаціональних компаній, у першу чергу необхідно виділити внутрішні й зовнішні. Це можна аргументувати як складною організаційною структурою транснаціональної компанії з її різноманітними функціональними елементами, ієрархією й взаємозв’язками, так і розходженнями в національних умовах функціонування окремих організацій, що входять у корпорацію.

14.4. Внутрішні фінансові ресурси транснаціональних корпорацій

Внутрішні фінансові ресурси корпорацій представлені більшим набором видів, підвидів і різновидів. їхня загальна схема й взаємозв’язки представлені на рисунку 14.1.

Одним з найбільш значних і традиційних внутрішніх фінансових ресурсів транснаціональних корпорацій є кошти власників і співвласників корпорації, формовані й акумульовані в процесі емісії й розміщення часткових цінних паперів. Для придбавання акцій корпорації приватні особи, працівники корпорації, зовнішні підприємницькі структури, громадські організації, державні установи включаються

В систему корпорації як її своєрідні елементи зі своїми функціями та взаємозв’язками.

Міжнародні фінанси   Дяконова І. І.   14.3. Джерела фінансування ТНК

Рисунок 14.1. Класифікаційна схема внутрішніх фінансових ресурсів транснаціональних корпорацій та їхнього взаємозв’язку

За цільовим призначенням цей вид фінансових ресурсів корпорацій досить диверсифікований. Для ринкової економіки – це основне джерело коштів формуючого призначення, використовуване при створенні підприємницької структури. Сформувавши основні фонди й оборотні кошти, акціонерний капітал може значно урізноманітнити своє використання, стати джерелом фінансування розширення й розвитку корпорації, реалізації її соціальної політики, інвестицій.

Світова практика розглядає емісію акцій транснаціональних корпорацій, на відміну від українських підприємств, як один з найбільш апробованих внутрішніх фінансових ресурсів із широким спектром реалізації. Однак дані говорять про те, що часто це не тільки апробований, але й один з найбільш об’ємних фінансових ресурсів транснаціональних корпорацій. Можна відзначити ряд корпорацій зі значною часткою власного капіталу в активах:

O Intel Corp. -78%;

O Nokia -56%;

O Compaq Computer Corp. – 50 %;

O Lucent Technologies -47%;

O Advanced Micro Devices – 45 %.

Частка власного капіталу в активах корпорації Intel Corp. значно перевищує загальний рівень за рахунок активного використання такого внутрішнього фінансового ресурсу, як емісія акцій.

З інструментами фондового ринку пов’язана можливість активізації й використання ще одного виду внутрішніх фінансових ресурсів, особливо важливого для таких великих мозаїчних організаційних структур, як транснаціональні корпорації. Мова йде про субординований борг, що являє собою схему емісії й розміщення корпорацією різноманітних як короткострокових, так і довгострокових цінних паперів серед пайовиків, акціонерів і персоналу корпорації. Західні школи фінансового менеджменту трактують субординований борг як “прошарок” між капіталом і зобов’язаннями компанії, яка володіє рядом якісних характеристик, властивих як власному капіталу, так і зобов’язанням (позиковим або залученим). З одного боку, права інвесторів у порівнянні із власниками акцій менш численні й різноманітні. З іншого боку, характеристики й параметри зобов’язань корпорації, номіновані в боргових цінних паперах, при необхідності можуть бути значно скоректовані менеджментом. Проведені через раду директорів і збори акціонерів рішення правління можуть змінити суми й строки зобов’язань субординованого боргу, зменшити рівень і зробити іншими види й строки виплати відсотків, конвертувати боргові зобов’язання в часткові цінні папери, аж до списання боргу. Природно, що такий вид внутрішніх фінансових ресурсів корпорації не може бути задіяний у період її утворення, і обмежений у підтримці оперативного функціонування. Однак як джерело фінансування розширення й розвитку корпорації, компенсації втрат при прояві ризиків, великих проектів цей вид внутрішніх фінансових ресурсів перспективний і затребуваний. Міжнародна практика інтенсивно використовує субординований борг як внутрішній фінансовий ресурс розвитку корпорацій.

Для України поняття субординованого боргу належить, скоріше, до малознайомих, хоча сам механізм, у принципі, використовується при розподілі векселів і корпоративних облігацій серед персоналу організації.

Ефективним інструментом залучення внутрішніх фінансових ресурсів транснаціональними корпораціями, так само як і українськими підприємствами, є корпоративні облігації. Зазвичай, цей інструмент використовують американські корпорації.

Основними емітентами корпоративних облігацій виступають великі компанії індустріальних, транспортних, енергетичного секторів американської економіки. За даними Thomson Financial Securities Date, американські корпорації за останні п’ять років залучили на борговому ринку майже 2,5 трлн доларів. З них 20 % отримано за рахунок розміщення високоприбуткових ризикованих облігацій junk bonds.

Фінансовий менеджмент транснаціональних корпорацій активно використовує ще один специфічний вид внутрішніх фінансових ресурсів, пов’язаний з утворенням внутрішньо-корпоративних грошових потоків. Його особливість в тому, що з погляду всієї корпорації він практично не забезпечує припливу коштів, але з позицій окремих елементів корпоративної структури цей фінансовий ресурс може бути досить значним і затребуваним. Мова йде про додаткові доходи, які виникають внаслідок різниці валютних курсів, оподатковування й фінансових обмежень у країнах і регіонах знаходження підприємств і філій корпорації.

Нерівномірний розвиток економік різних країн, розходження їх грошово-кредитної, бюджетно-податкової, валютної політик, соціальних пріоритетів приводить до того, що в один і той же час в одних підрозділах корпорації бізнес розвивається, утворюються вільні кошти, що підлягають ефективному розміщенню, а в інших країнах і регіонах у підрозділів компанії виникають фінансові проблеми. Централізоване в рамках корпорації управління грошовими потоками аж до акумуляції коштів в одному фінансовому центрі дозволяє оперативно реагувати як на негативні, так і на позитивні зміни ситуації, ефективно справлятися з виникаючими диспропорціями. Крім того, схема єдиного фінансового центру корпорації приводить також до істотної економії на витратах з переказування коштів.

Причини формування таких внутрішніх фінансових ресурсів, як внутрішньокорпоративні перерозподільні фінансові потоки, можуть бути пов’язані з функціонуванням і розвитком самої корпорації. Так, потреби в додаткових фінансових ресурсах за рахунок перерозподільних корпоративних грошових потоків можуть виникати в окремих підрозділах корпорації у випадку, якщо вони несуть додаткові витрати на проведення делегованих їм заходів щодо технічного, регіонального, ринкового, соціального розвитку корпорації. Розробляючи нові продукти й технологічні схеми, відкриваючи спеціалізовані відділення в нових регіонах, проводячи маркетингові дослідження й операції, будуючи житло й установи соціальної інфраструктури, ці підрозділи корпорації сприяють більш ефективному бізнесу й прогресу всіх інших підрозділів і корпорації в цілому.

Використання як внутрішніх фінансових ресурсів корпорації її перерозподільних грошових потоків можливе для компенсації окремим підрозділам корпорації витрат при настанні ризиків – як загальних, так і ринкових, додаткових витрат з реалізації соціальних програм відповідно до вимог політики місцевої влади, збитків при підтримці традиційних асортиментів або підтримці нерентабельних, але необхідних корпорації представництв. Аналіз всіх цих факторів дозволяє зробити висновок про природність, стабільність, значимість для корпорації механізму перерозподілу фінансових ресурсів.

У певних ситуаціях, коли потреба в коштах носить тимчасовий характер, фінансові схеми розподілу фінансових ресурсів усередині транснаціональної корпорації стають малоефективними. При цьому часто використовуваним інструментом фінансування закордонних операцій і переміщення ресурсів є корпоративні (внутрішньофірмові) кредити. Звертання до такого внутрішнього ресурсу (джерела фінансування) є ефективним при високих поточних процентних ставках на місцевих кредитних ринках, наявності твердого валютного контролю, істотних розходженнях в оподатковуванні. Крім того, корпоративні кредити звичайно надаються за пільговими схемами. Вони низькі або безпроцентні, з вільними строками погашення, нескладні в оформленні, відрізняються вкрай низьким рівнем кредитного ризику. Це привабливо для кредиторів корпорації. Виділяють кілька типів корпоративних кредитів. По-перше, це звичайний, або прямий кредит. Кредиторами можуть бути головна фірма корпорації, центр її фінансового менеджменту або банк, що входить у структуру корпорації, або один з виробничих підрозділів корпорації (звичайно за розпорядженням головного офісу). Другий тип корпоративного кредиту – опосередкований кредит у формі позики в одній країні або в одній валюті, гарантований позичкою або депозитом в іншій країні або в іншій валюті.

У реальній практиці корпоративний кредит зазвичай являє собою позику, видану материнською компанією своїй філії, що перебуває в іншій країні, через банк, що виступає як фінансовий посередник (рис. 14.2).

З погляду банку, кредитний ризик у цьому випадку мінімальний внаслідок стовідсоткової забезпеченості кредиту. Крім того, варто врахувати, що в багатьох країнах застосовуються різні ставки для оподатковування відсотків, виплачуваних материнською компанії по депозиту, і відсотків за банківський кредит. Це є важливим чинником вибору форми фінансування.

Міжнародні фінанси   Дяконова І. І.   14.3. Джерела фінансування ТНК

Рисунок 14.2.Схема опосередкованого корпоративного кредиту в транснаціональних корпораціях

Проведений аналіз внутрішніх фінансових ресурсів транснаціональних корпорацій показав їх можливості у створенні й функціонуванні корпорації, фінансуванні конкретних проектів, у розвитку як всієї корпоративної структури, так і окремих її компонентів. Внутрішні фінансові ресурси незважаючи на їхню специфіку й розмаїтість, мають ряд схожих позитивних рис. Вони досить легко керовані з позицій корпоративного менеджменту, відносно легко й швидко активізуються. Це й визначило значну їхню частку в активах багатьох закордонних транснаціональних корпорацій. Виявлені світові тенденції необхідно враховувати вітчизняним транснаціональним корпораціям при здійсненні фінансового менеджменту.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3,00 out of 5)

Міжнародні фінанси – Д’яконова І. І. – 14.3. Джерела фінансування ТНК