Міжнародні економічні відносини – Амеліна І. В. – 5. Валютна політика і її завдання
У системі регулювання ринкової економіки важливе місце займає валютна політика – сукупність заходів, здійснюваних у сфері міжнародних валютних і інших економічних відносин відповідно до поточних і стратегічних цілей країни. Вона направлена на досягнення головних цілей економічної політики: забезпечити стійкість економічного зростання, стримати зростання безробіття і інфляції, підтримати рівновагу платіжного балансу.
Напрям і форми валютної політики визначаються валютно-економічним станом країн, еволюцією світового господарства, розстановкою сил на світовій арені.
Обгрунтуванням валютної політики служить певна теорія, зведена в ранг офіційної догми. Юридично валютна політика оформляється валютним законодавством – сукупністю правових норм, регулюючих порядок здійснення операцій з валютними цінностями в країні і за її межами, а також валютними угодами, – двосторонніми і багатобічними – між державами з валютних проблем.
Одним із засобів реалізації валютної політики є валютне регулювання – регламентація державою міжнародних розрахунків, порядку проведення валютних операцій; здійснюється на національному, міждержавному і регіональному рівнях.
Пряме валютне регулювання Реалізується шляхом законодавчих актів і дій виконавчої влади, непряме – з використанням економічних, зокрема валютно-кредитних методів дії на поведінку економічних агентів ринку.
Інтернаціоналізація господарських зв’язків сприяла розвитку міждержавного валютного регулювання. Воно переслідує наступні цілі: координацію валютної політики окремих країн;спільні заходи з подолання валютної кризи; узгодження валютної політики провідних держав по відношенню до інших країн.
Регіональне валютне Регулювання Здійснюється в рамках економічних інтеграційних об’єднань, наприклад в ЄС, в регіональних угрупуваннях країн, що розвиваються.
Валютна політика визначає підготовку, ухвалення і реалізацію рішень з валютних проблем. Регулювання валютних відносин включає декілька рівнів:
– приватні підприємства, в першу чергу, національні і міжнародні банки і корпорації, які мають в своєму розпорядженні величезні валютні ресурси і активно беруть участь у валютних операціях;
– національний – держава (міністерство фінансів, центральний банк, органи валютного контролю);
– на міждержавному рівні.
Валютна політика залежно від її цілей і форм підрозділяється на структурну і поточну. Структурна валютна політика – сукупність довгострокових заходів, направлених на здійснення структурних змін в світовій валютній системі. Вона реалізується у формі валютних реформ, що проводяться в цілях вдосконалення її принципів на користь всіх країн, і супроводжується боротьбою за привілеї для окремих валют. Структурна валютна політика Робить вплив на поточну політику.
Поточна валютна політика – сукупність короткострокових заходів, направлених на повсякденне, оперативне регулювання валютного курсу, валютних операцій, діяльності валютного ринку і ринку золота.
Форми і методи регулювання валютної політики
Застосовуються наступні основні форми валютної політики: дисконтна, девізна політики і її різновиди – валютна інтервенція, диверсифікація валютних резервів, валютні обмеження, регулювання ступеня конвертованості валюти, режиму валютного курсу, девальвація, ревальвація.
Дисконтна політика (облікова) – зміна облікової ставки центрального банку, направлена на регулювання валютного курсу і платіжного балансу шляхом дії на міжнародний рух капіталів, з одного боку, і динаміку внутрішніх кредитів, грошової маси, цін, сукупного попиту – з іншого. В сучасних умовах ефективність дисконтної політики знизилася. Це пояснюється, перш за все, суперечністю її внутрішніх і зовнішніх цілей. Якщо процентні ставки знижуються в цілях пожвавлення кон’юнктури, то це негативно впливає на платіжний баланс, якщо це викликає відтік капіталів. Підвищення облікової ставки в цілях поліпшення платіжного балансу негативно впливає на економіку, якщо вона знаходиться в стані застою. Результативність дисконтної політики залежить від притоку в країну іноземного капіталу, але в умовах нестабільності процентні ставки не завжди визначають рух капіталів. Регулювання міжнародного руху капіталів і кредитів також послаблює дію облікової політики на платіжний баланс. Звідси витікають короткочасність і порівняно низька ефективність дисконтної політики. Дисконтна політика провідних країн, в першу чергу США, негативно впливає на конкурентів, які вимушені підвищувати або знижувати процентні ставки всупереч національним інтересам. У результаті періодично розгорається війна “процентних ставок”.
Девізна політика – Метод дії на курс національної валюти шляхом купівлі-продажу державними органами іноземної валюти (девіз). В цілях підвищення курсу національної валюти центральний банк продає, а для зниження – скуповує іноземну валюту в обмін на національну. Девізна політика здійснюється переважно у формі валютної інтервенції, тобто втручання ЦБ в операції на валютному ринку з метою дії на курс національної валюти шляхом купівлі-продажу іноземної валюти. її характерні риси – відносно крупні масштаби і порівняно короткий період застосування. Валютна інтервенція здійснюється за рахунок офіційних золотовалютних резервів або короткострокових взаємних кредитів центральних банків в національних валютах по міжбанківських угодах.
Девізна політика робить великий вплив на валютний курс, але тимчасово і в обмежених масштабах. Величезні витрати на валютну інтервенцію не завжди забезпечують стабілізацію валютних курсів, якщо ринкові чинники курсоутворення сильніше державного регулювання.
Диверсифікація валютних резервів – політика держав, банків, направлена на регулювання структури валютних резервів шляхом включення в їх склад різних валют з метою забезпечення міжнародних розрахунків, проведення валютної інтервенції і захисту від валютних втрат. Ця політика зазвичай здійснюється шляхом продажу нестабільних валют і покупки стійкіших, а також валют, необхідних для міжнародних розрахунків.
Режим валютних паритетів і валютних курсів є об’єктом національного і міждержавного регулювання. Відповідно до Бреттон-Вудської угоди країни зафіксували в МВФ курси національних валют на основі ринкового курсу по відношенню до долару і, відповідно до офіційної ціни золота, встановили золотий вміст валют. При режимі фіксованих валютних курсів періодично виникали курсові перекоси – розбіжність офіційного і ринкового курсів валют, що загострювало валютні суперечності. В результаті кризи Бреттон-Вудської системи був введений режим плаваючих валютних курсів, які відносно вільно коливаються під впливом ринкового попиту і пропозиції.
Подвійний валютний ринок – форма валютної політики, що займає проміжне місце між режимами фіксованих і плаваючих валютних курсів. Суть його полягає в поділі валютного ринку на дві частини: по комерційних операціях і послугах застосовується офіційний валютний курс; по фінансових (рух капіталів, кредитів і ін.) – ринковий. Занижений курс по комерційних операціях використовується для стимулювання експорту товарів і вирівнювання платіжного балансу. Коли розбіжності комерційного і фінансового курсів значні, центральний банк здійснює валютну інтервенцію, щоб їх вирівняти. Подвійний валютний ринок забезпечує деяку економію валютних резервів, оскільки зменшується потреба у валютній інтервенції.
Девальвація і ревальвація – традиційні методи валютної політики.
Девальвація – зниження курсу національної валюти по відношенню до іноземних валют або міжнародних рахункових валютних одиниць (SDR), раніше і до золота. її об’єктивною основою є завищення офіційного валютного курсу в порівнянні з ринковим. Країни роблять всі можливі заходи для того, щоб її не проводити: стимулюють експорт товарів, обмежують імпорт, піднімають обліковий відсоток центрального банку, отримують кредити у МВФ в межах своєї квоти, використовують золотовалютні резерви, що є у них, оскільки девальвація свідчить про слабкість валюти даної країни.
Девальвацію валюти країни проводять в умовах хронічно пасивного платіжного балансу, посилення інфляції, відносного (в порівнянні з іншими країнами) пониження темпів зростання ВНП і коли жорсткі заходи уряду, виявляються мало ефективними. І разом з тим, девальвація завжди стимулює експорт товарів з країни, що покращує стан торгового і платіжного балансів.
Ревальвація – підвищення курсу національної валюти по відношенню до іноземних валют або міжнародних рахункових валютних одиниць. В умовах дії Бреттон-Вудської угоди ревальвація означала офіційно оголошене підвищення золотого вмісту національної грошової одиниці і відповідне підвищення її валютного курсу по відношенню до долара США.
Валютні обмеження – сукупність заходів і нормативних правил держави, встановлених в законодавчому або адміністративному порядку, направлених на обмеження операцій з валютою, золотом і іншими валютними цінностями.
Валютні обмеження по поточних операціях платіжного балансу не розповсюджуються на вільноконвертовані валюти, до яких МВФ відносить долар США, японську ієну, англійський фунт. Валютні обмеження закріплюються валютним законодавством, яке служить для ухвал і директив по конкретних питаннях.
Валютні обмеження є складовою частиною валютного контролю, який включає також заходи держави щодо нагляду, реєстрації, статистичного обліку вказаних операцій.
У різних країнах застосовуються різні заходи валютного контролю: лімітація термінів по операціях “Лідз енд легс” (прискорення або уповільнення розрахунків в передбаченні тих або інших змін валютних курсів), заборона або необхідність наявності попереднього дозволу національних валютних органів на відкриття рахунку в іноземній валюті в даній країні або за її межами; внесення безпроцентного імпортного депозиту в уповноважений банк і ін.
В даний час основною валютою, в якій здійснюється близько 80 % всіх міжнародних розрахунків, виступає долар США, що фактично зберіг статус резервної валюти. У цій же якості використовуються євро і японська ієна.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)