Міжнародні економічні відносини – Амеліна І. В. – 4. Форми розрахунку

Форми розрахунків – це сформовані у міжнародній комерційній та банківській практиці і врегульовані законодавством країни-учасника розрахунків способи оформлення, передачі та оплати товаророзпорядчих та платіжних документів, що виконується через банк.

Практика міжнародної торгівлі та банківської практики виділяє п’ять основних форм розрахунків:

– авансовий платіж;

– банківський переказ;

– акредитив;

– інкасо;

– відкритий рахунок.

Ці п’ять форм відрізняються за ступенем вмісту заходів проти ризиків неплатежу, швидкістю отримання валютного виторгу, вартістю розрахунків, наявністю додаткових важелів, що спонукають обидві сторони до сумлінного виконання контракту. У вищезазначеному переліку різні форми розрахунків розміщені у порядку зростання ризиків для експортера та, відповідно, зменшення ризику для імпортера при їх використанні.

Авансовий платіж.

Авансовий платіж передбачає передачу покупцем продавцю грошової суми або майнової цінності (сировини, комплектувальних матеріалів, необхідних для виготовлення замовленого товару тощо) до відвантаження товару (інколи навіть до початку виконання ЗТК) у рахунок виконання зобов’язань за контрактом.

Аванс може надаватись у розмірі повної вартості ЗТК, а також у вигляді частки, певного відсотка від неї.

Авансовий платіж на повну суму ЗТК або попередня оплата є найбільш вигідним для експортера через такі причини:

1) експортер захищений від ризику, що імпортер відмовиться або буде не в змозі оплатити товар, який уже відвантажений;

2) експортер отримує у своє розпорядження вільні кошти, які він може використати на придбання сировини, виплату зарплати, технічне оснащення підприємства тощо;

3) експортер звільняється від необхідності використовувати банківський кредит із сплатою відсотків та інших витрат за користування ним.

Проте, незважаючи на це, у міжнародній торгівлі розрахунки у формі авансу на повну вартість ЗТК використовуються рідко.

Авансовий платіж у вигляді певного відсотка від суми ЗТК є засобом забезпечення зобов’язань покупця за контрактом. У разі відмови імпортера прийняти поставлений товар експортер має право використати аванс на відшкодування збитків. Цей різновид авансового платежу досить поширений у міжнародній торгівлі. Основну частину платежу продавець отримує після відвантаження товару, використовуючи для цього інші форми розрахунків, платіжні та фінансові інструменти.

Авансові платежі становлять, як правило, 10-30 % вартості ЗТК, причому відсоток авансованої частини ЗТК залежить від призначення авансу:

– якщо аванс є завдатком та формою забезпечення зобов’язань, прийнятих імпортером за контрактом, то він становить 10-15 % вартості ЗТК;

– якщо аванс призначений на виконання спеціального замовлення імпортера або поповнення оборотного капіталу експортера, то він становить 30-50 % вартості ЗТК;

– якщо аванс є формою розрахунків за ЗТК із відомим та тривалим партнером або за ЗТК на підставі міжурядових угод, то він може сягати 100 % вартості контракту.

Погашається аванс шляхом заліку при поставці товару, що має бути зафіксовано у ЗТК. Якщо товар поставляється партіями, аванс може бути на обліку до останньої поставки і погашатись при кінцевому розрахунку.

Недоліком авансової форми розрахунків є комплексний ризик імпортера.

Оскільки авансовий платіж є для покупця ризикованою формою розрахунків, він при його використанні часто наполягає на виставленні на свою користь гарантії першокласного банку (гарантії повернення авансового платежу або гарантії належного виконання контракту).

Банківський переказ та акредитив.

Банківський переказ – це просте доручення комерційного банку імпортера своєму банку-кореспонденту (банку експортера) виплатити певну суму грошей за дорученням та за рахунок переказодавця (імпортера) іноземному отримувачу (бенефіціару, експортеру) із зазначенням способу відшкодування банку-платнику виплаченої ним суми.

Виплата банківського переказу може мати певні умови. Ці умови обумовлюються у контракті і, відповідно, у платіжному дорученні банку. Наприклад, в них може бути умова, що виплата переказу бенефіціару здійснюється після надання ним зазначених комерційних та фінансових документів або проти надання розписки (документарний або умовний переказ).

Оплата товару у формі банківського переказу може здійснюватися:

– до відправки товару, у вигляді авансу;

– після одержання товару, як оплата боргу;

– комбінацією обох способів.

Розрахунки у формі банківського переказу, як і у формі відкритого рахунку, характеризуються простотою оформлення, незначною вартістю, високою швидкістю одержання платежу, але й більшою ризикованістю для продавця. У надійніші вони можуть бути перетворені, як і при відкритому рахунку, використанням різних форм гарантій.

Проте, кращою для продавця є акредитивна форма розрахунків.

Акредитив – це заповнений на формалізованому бланку договір, у якому банк, що відкриває акредитив (банк-емітент), бере на себе зобов’язання здійснити за розпорядженням та за рахунок покупця платіж зазначеної у ньому суми третій особі (бенефіціару) (при розрахунках готівкою) або акцептувати тратту (при розрахунках у кредит) проти подання продавцем передбаченого у ЗТК комплекту документів, які підтверджують поставку товару згідно з умовами ЗТК. Такий акредитив називається документарним.

Порядок акредитивних платежів установлено міжнародним документом “Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів”, остання редакція якого введена Міжнародною ТПП у 1993 р. (публікація МТП № 500). Про приєднання до Уніфікованих правил заявили усі банки, що обслуговують міжнародні розрахунки.

Уніфіковані правила визначають документарний акредитив як “угоду, як би вона не іменувалась, шляхом якої банк (банк-емітент), діючи за заявкою та згідно з інструкцією клієнта-імпортера (наказодавця акредитива) або від свого імені:

1) зобов’язаний здійснити платіж третій стороні (бенефіціару) або повинен акцептувати і потім оплатити перевідні векселі (тратти), які виставляє бенефіціар;

2) зобов’язаний уповноважити інший банк здійснити платіж за акредитивом або акцептувати і потім оплатити емітовані за акредитивом перевідні векселі (тратти);

3) зобов’язаний уповноважити інший банк здійснити негоціацію зазначених документів завжди при дотриманні умов та строків відкритого акредитива”.

В залежності від характеру відповідальності банку, від обсягу забезпечення та моменту прийняття ним на себе ризику у банківській практиці розрізняють такі основні види документарних акредитивів:

1. Відкличний.

2. Безвідкличний, який, у свою чергу, має 2 підвиди:

А) підтверджений;

Б) непідтверджений.

3. Покритий.

4. Непокритий.

Відкличний акредитив передбачає, Що банк-емітент, відкривши його, у будь-який момент і без попереднього повідомлення бенефіціара (продавця) може змінити інструкцію або взагалі дотерміново анулювати (відкликати) акредитив. Відкличний акредитив не обумовлює жодного реального правового платіжного зобов’язання з боку банку, не забезпечує інтересів продавця, тому на практиці він зустрічається дуже рідко. Такий акредитив ніколи не підтверджується банком-кореспондентом і використовується лише у ділових відносинах між партнерами, які співпрацюють тривалий час і довіряють один одному.

Безвідкличний акредитив – це тверде зобов’язання банка-емітента перед експортером (бенефіціаром). Він не може бути змінений або анульований до закінчення зазначеного у ньому строку дії ні банком-емітентом, ні покупцем без згоди на те бенефіціара чи уповноваженого банку. Він дає бенефіціару гарантію одержання платежу за поставлені товари за умови виконання умов акредитиву.

У разі невиконання наказодавцем у строк своїх зобов’язань, нездатним з якоїсь причини здійснити платіж, банк-емітент не звільняється від даних іноземному продавцю платіжних зобов’язань.

Безвідкличний підтверджений акредитив, Означає, що до відповідальності банка-емітента додається відповідальність іншого банку, який додатково підтверджує безвідкличний акредитив і бере на себе зобов’язання здійснити платіж у разі неплатоспроможності банку – емітента або при виникненні непередбачуваних обставин політичного та економічного характеру.

Безвідкличний непідтверджений акредитив Не містить зобов’язання банка-кореспондента (банка продавця або іншого банка) платити по акредитиву. Банк-кореспондент у даному випадку лише авізує бенефіціару відкриття акредитиву. За виконання платежу відповідає тільки банк-емітент – банк покупця.

Покритий акредитив передбачає, Що при його відкритті банк-емітент одночасно переказує виконуючому (тобто тому, який оплачує) банку відповідні валютні кошти у формі акредитиву, які є забезпеченням та джерелом платежу по даному акредитиву. Отже, покритий акредитив, як і безвідкличний, містить тверде зобов’язання банку виплатити суму платежу.

Переваги акредитивної форми розрахунків можна узагальнити:

– це самостійна від торгового контракту угода, яка містить як чітке зобов’язання платежу на користь експортера, так і можливість одержання кредиту імпортером;

– він дозволяє використовувати кредитоспроможність та репутацію банка-емітента на користь обох контрагентів;

– усуває ризик неплатежу з боку покупця;

– підтверджений акредитив додає експортеру гарантію платежу з боку ще одного банку;

– забезпечує ефективну допомогу та консультації банку з питань відкриття акредитиву, визначення та оформлення документів, які мають бути надані згідно з його умовами;

– передбачає об’єктивну та ретельну перевірку банками документів, на підставі яких здійснюється платіж;

– експортер не отримує платіж, якщо не надасть певні відвантажувальні документи згідно з умовами акредитиву;

– дає можливість імпортеру одержати більш тривалий комерційний кредит, ніж при використанні інших форм розрахунків;

– імпортер може наполягати на відвантаженні товару у певні часові рамки шляхом внесення відповідної умови до акредитиву;

– підпорядкування Уніфікованим правилам та звичаям для документарних акредитивів, а також нормам звичайного права у більшості країн дозволяє використовувати акредитив при розрахунках фактично з усіма країнами світу;

– акредитив може бути використаний як база для зовнішньоторгового кредитування експортера;

– він дозволяє нейтралізувати окремі валютні та політичні ризики;

– авізування акредитиву через банк захищає бенефіціара від підробок та фальшивих акредитивів, оскільки без завірення авізуючим банком автентичності акредитиву він залишається лише “зобов’язанням на папері”.

Інкасова форма розрахунків.

Розрахунки інкасо Передбачають, що продавець направляє до банку, в якому відкритий його рахунок, інкасове доручення у комплекті з обумовленим у контракті набором документів та доручає цьому банку-ремітенту здійснити з банком-кореспондентом, в якому є рахунок покупця (інкасуючим банком), платіж або акцепт векселів проти перерахованих у дорученні документів з умовою, що передача документів покупцю буде здійснена інкасуючим (представляючим) банком лише після платежу або акцепту. Такі розрахунки регулюються міжнародним документом “Уніфіковані правила з інкасо” (редакція 1995р.).

Інкасо – виручка, отримання грошей від боржника шляхом пред’явлення йому платіжних документів через банк.

У міжнародній банківській практиці інкасові послуги являють собою “отримання, передачу та надання для платежу тратти, векселя, чека або іншого інструмента інкасуючим банком покупцю з наступним направленням отриманих коштів на рахунок постачальника”.

Залежно від того, який тип документів пред’являється банкам, розрізняють два типи інкасо:

– документарне інкасо – коли інкасуючі операції здійснюються з фінансовими документами у супроводі комерційних або тільки з комерційними документами.

Це звичайна форма готівкового платежу. Важливою особливістю документарного інкасо є те, що комплект інкасованих комерційних документів може включати у себе коносамент, який є документом, що дає право власності на товар.

– чисте інкасо – це інкасо фінансових документів, які не супроводжуються комерційними документами. У даному разі банки мають справу лише з векселями, борговими розписками або чеками для отримання платежу від імпортера, а робота банків з рахунками, коносаментами та іншими комерційними документами відсутня.

Інкасо – це відносно нескладна і недорога для контрагентів банківська операція. Частіше витрати з її оплати розподіляють між сторонами порівну або кожний з контрагентів несе їх на своїй території. Якщо ж у контракті умови оплати послуг банку не зафіксовані, то вони покладаються на продавця.

Інкасо є формою розрахунків, яка більш вигідна покупцю. Він оплачує товар і майже одночасно одержує його у своє розпорядження. Отже, йому заздалегідь не потрібна валюта і вона не вилучається з обігу. Більш того, покупець може домовитись з продавцем про відтермінування платежу на декілька тижнів.

Розрахунок у формі відкритого рахунку.

Платежі на відкритий рахунок значною мірою поширені у країнах ЄС: до 60 % усіх платежів між контрагентами ЄС здійснюються у цій формі.

При розрахунках за відкритим рахунком експортер поставляє товар та товаророзпорядчі документи на адресу імпортера без гарантій платежів з його боку. Імпортер здійснює оплату шляхом банківського переказу, векселя строком платежу по пред’явленню або чеком в обумовлені у ЗТК строки.

При розрахунках за відкритим рахунком контрагенти здійснюють взаємний облік сум поточної заборгованості. Для досягнення більшої надійності платежу на відкритий рахунок експортери наполягають на виставленні на свою користь платіжних гарантій першокласних банків.

Виставлення банківських гарантій при використанні таких форм розрахунків, як відкритий рахунок, авансовий платіж, інкасо – звичайна світова практика, і пропозиції про їх надання під час переговорів, як правило, сприймаються протилежною стороною без протидії.

Специфічною сферою використання розрахунків по відкритому рахунку є комісійна та консигнаційна торгівля, яка здійснюється посередницькими фірмами. Тут товар відправляється на склад посередника країни реалізації, а оплата здійснюється після його продажу. Але, перш ніж використовувати такі форми торгівлі, слід впевнитися у надійності фірми посередника. При цьому висновки відносно цього можна зробити тільки на підставі тривалих довірчих контактів з фірмою, але ні в якому разі не за ознаками її зовнішньої солідності.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5,00 out of 5)

Міжнародні економічні відносини – Амеліна І. В. – 4. Форми розрахунку