Міжнародне приватне право – Фединяк Г. С. – 4. Спадкування за законом
Спадкування за законом – це правовідносини не охоплені заповітом. Законодавство держав передбачає підстави та умови спадкування, коло осіб, допущених до спадкування й черговість їх закликання до спадкування. Саме щодо кола осіб, які закликаються до спадкування, законодавство держав містить чи не найрізноманітніші норми. Наприклад, у Франції існує система розрядів, яка передбачає поділ родичів залежно від їх близькості до спадкодавця. Чотири розряди охоплюють: перший – низхідних родичів спадкодавця (діти, внуки та інші); другий – батьків спадкодавця, його братів, сестер та їх низхідних родичів; третій – усіх інших висхідних родичів спадкодавця, крім батьків (дід, бабка, прадід та інші); четвертий – інших родичів по бічних лініях (крім братів і сестер) до 6-го ступеня родинності (тобто двоюрідні брати й сестри, дядьки, інші). Наявність хоч би одного з родичів попереднього розряду усуває від спадкування більш дальніх родичів. Водночас діє право представництва, відповідно до якого права спадкоємця, який помер раніше від спадкодавця, переходять до його низхідних родичів. Переживше подружжя спадкує перед четвертим розрядом, усуваючи його від спадкування. Цивільний кодекс Франції передбачає випадки спадкування половини майна пережившим подружжям, або однієї четвертої – як узуфрукт. Отримуючи узуфрукт на частину майна, спадкоємець може вимагати його перетворення на пожиттєву ренту.
У Німеччині та Швейцарії діє система “парантелл”. “Парантеллу” утворює група кровних родичів зі спільним предком і його низхідними родичами. Відповідно до норм Цивільного уложення Німеччини “парантелли” охоплюють: перша – родичів спадкодавця по низхідній лінії; друга – батьків спадкодавця та їх низхідних родичів; третя – діда й бабку спадкодавця та їх низхідних родичів; четверта – прадіда, прабабку спадкодавця та їх низхідних родичів; далі слідують наступні “парантелли”. Наявність родичів у попередній “парантеллі” усуває від спадкування всі наступні. Всередині першої “парантелли” майно ділиться порівну між дітьми спадкодавця. Решта низхідних родичів спадкує за правом представництва (як у Франції). Всередині другої “парантелли” майно ділиться порівну між батьками спадкодавця. Якщо одного з них немає в живих, то його частка переходить до низхідних родичів за правом представництва, а в разі їх відсутності – до того з батьків, який залишився живим. У третій та інших “парантеллах” діють аналогічні принципи: висхідні родичі усувають від спадкування низхідних; майно ділиться порівну між родичами по батьківській та материнській лініях; у разі відсутності родичів у одній з “парантелл” усе майно розподіляється всередині іншої, низхідні родичі спадкують за правом представництва.
Якщо законодавство Німеччини не обмежує кількість “парантелл”, то законодавство Швейцарії визнає тільки три перші з перелічених. Родичі, які входять до складу четвертої “парантелли” отримують тільки узуфрукт на майно спадкодавця (ст. 460 Цивільного кодексу Швейцарії), а право власності на майно переходить до держави.
Переживше подружжя хоч і не входить до складу котроїсь із “парантелл”, все ж закликається до спадкування поруч з родичами, які складають перші три “парантелли”, усуваючи від спадкування усіх інших. Частка майна цього з подружжя є різною, залежно від того, у якій “парантеллі” воно закликається до спадкування. До того ж, згідно з нормами до законодавства Швейцарії переживше подружжя може вибирати або право власності на вказану частину майна, або узуфрукт на значно більшу його частину. Узуфрукт може бути перетворено на пожиттєву ренту.
В Італії спадкувати за законом можуть: 1) родичі спадкодавця по низхідній лінії; 2) батьки спадкодавця, брати й сестри; 3) висхідні родичі (дід, бабка, прадід та інші); 4) родичі по бічній лінії.
За законодавством Угорщини також закликаються до спадкування насамперед кровні родичі, і тільки в другу чергу – чоловік або дружина спадкодавця. У цьому разі необхідними умовами закликання до спадкування є перебування у зареєстрованому шлюбі зі спадкодавцем до моменту його смерті та відсутність дітей, онуків і правнуків спадкодавця.
Спадкове право Англії відрізняється від спадкового права континентальної Європи, зокрема тим, що переживше подружжя посідає вигідніше становище щодо частки в майні та порядку закликання його до спадкування. Наприклад, якщо у спадкодавця немає родичів, передбачених правом Англії, то все майно переходить до пережившого подружжя. У разі відсутності пережившого подружжя спад кують: 1) низхідні родичі; 2) батьки; 3) повнорідні брати й сестри; 4) неповнорідні брати й сестри; 5) діди й бабки; 6) повно-рідні дядьки й тітки; 7) неповнорідні дядьки й тітки. При цьому повнолітні низхідні родичі та батьки спадкодавця отримують майно у власність, а всі інші – на засадах довірчої власності. Перелік спадкоємців містить Закон про спадкування (про забезпечення сім’ї та утриманців) 1975 р.
Спадкоємці за законом (та й за заповітом) беруть участь у спадкуванні у другій стадії передання спадку. Тобто вони успадковують майно, звільнене від боргів особою, яка управляє спадковим майном на першій стадії та виконує функції розпорядника. Розпорядник хоч і не вважається спадкоємцем, все ж він може продавати, заставляти чи здавати в оренду майно спадкодавця з метою ліквідації боргів спадкодавця. Він повинен сплачувати податки зі спадкового майна, здійснювати заходи по заповідальному відказу, забезпечувати діяльність підприємств спадкодавця.
Особи, закликані до спадкування, можуть отримати фіксовану грошову суму та/чи пожиттєве користування певною частиною майна, або ж майно переходить до них за правом представництва, чи частка майна утворює довірчу власність на підставі закону (statutary trust).
У більшості штатів США, як і в Англії, переживше подружжя також має переваги перед іншими спадкоємцями за законом. Як правило, переживше подружжя має право на отримання фіксованої грошової суми, яка може досягати досить значних розмірів.
Замість цієї суми переживше подружжя може або отримати рівноцінне майно, або фіксовану грошову суму і певну частку майна, розмір якої залежить від наявності дітей спадкодавця чи його низхідних родичів. У разі відсутності батьків спадкодавця та його низхідних родичів усе майно переходить до пережившого подружжя. Коло спадкоємців у різних штатах неоднакове, а в деяких, наприклад у Канзасі, Вайомінгу, не обмежується ступінню родинності.
Для законодавства та практики усіх держав спільним є перехід майна до держави у разі відсутності спадкоємців або у випадку їх відмови від нього. За законодавством Німеччини, Швейцарії держава вважається спадкоємницею (jure hereditario), а тому набуває не тільки прав, але й обов’язків спадкодавця (§ 1936 Цивільного уложення Німеччини, ст. 466 Цивільного кодексу Швейцарії).
У Франції, Англії, США майно спадкодавця, що не залишив спадкоємців, вважається виморочним і переходить до держави без будь-яких обтяжень для неї, як і будь-яке безхазяйне майно (статті 539, 768 Цивільного кодексу Франції, титул 78 Єдиного закону США про розпорядження невитребуваним майном). Звернувшись до колізійних норм, про які йтиметься далі, можна констатувати таке. Англійська практика та доктрина питання про виморочне майно, що складається з рухомих речей, залишене в Англії після смерті особи з доміцилієм за кордоном, вирішує залежно від визначення переходу майна до держави за законом тієї країни, де спадкодавець (з огляду на англійську концепцію доміцилію) мав доміцилій на момент смерті. Якщо за законом держави-доміцилію померлого, права держави на виморочне майно вважаються правами спадкування, то рухоме майно передається державі як спадкоємниці. Якщо ж відповідно до цього закону майно вважається безхазяйним, то воно надходить до британської скарбниці за місцем його знаходження1. Вирішення питання про виморочне майно саме таким чином є результатом кваліфікації цього майна за законом держави, до якого відсилає колізійна норма про спадкування (тобто кваліфікації за статутом спадкування, а не за законом суду).
(2 votes, average: 4,00 out of 5)