Міжнародне приватне право – Фединяк Г. С. – 3. Правові системи як об’єкти дослідження у міжнародному приватному праві
В юридичній літературі вживають різні терміни: “сім’я правових систем” (Р. Давид); “кола права” (С. Розмарін); “правова система” (І. Сабо); “структурна спільність” (С. Алексеев), а також похідні варіанти від зазначеної термінології, як-от: “велика сім’я правових систем”, “правова сім’я”, “велика правова сім’я”, “типова система”, “історичний тип права”, “група правових систем”, “національна правова система”. Найбільш поширеними є терміни: “правова сім’я”, “правова система” (іноді “система права”, що не завжди ідентичні за змістом), “історичний тип права”. В останні десятиріччя з’явилися терміни: “правова картина (карта) світу”, “юридична географія світу”, “співтовариство правових систем”.
Вказані терміни часто є багатозначними. Так, категорія “правова система” вживається у кількох значеннях. У найвужчому розумінні вона означає право певної держави і є синонімом терміна “національна правова система”. Правова система поряд із правом як системою норм включає й інші компоненти правового життя суспільства, зокрема праворозуміння, правотворчість і правозастосування. Водночас термін “правова система” може враховувати соціальний аспект. У такому випадку мова йде про соціально-політичне значення правової системи. Так, відомими є поняття “соціалістична правова система”, “буржуазна правова система”, “феодальна правова система”. Дещо іншого змісту цей термін набуває у поняттях “англосаксонська правова система”, “правові системи держав континентального права”, “мусульманська правова система”.
Поняття “правова система” у вузькому значенні відрізняється від поняття “система права”. Останнє є інституціональною категорією. Воно розкриває взаємозв’язок, співвідношення й будову галузей права. Проте вказані терміни можуть вживатися як синоніми. Отже, термінами “правова система” та “система права” може позначатися право певної держави.
Враховуючи спільність окремих правових систем сучасності, їх об’єднують за схожими суттєвими юридичними ознаками, використовуючи, зокрема, для позначення термін “правова сім’я”. Мова йде про схожість історичного розвитку, джерел та структури основних інститутів і галузей права певних держав, їхньої правової культури, традицій тощо. Тобто це – сукупність національних правових систем у межах єдиного типу права. До речі, класифікація правових систем різних держав у “сім’ї” чи інші групи, кожна з яких становила б оригінальний правовий тип, відбувалася ще в XIX ст. Нині питання класифікації отримало майже оптимальне, однозначне вирішення.
У цьому підручнику в розумінні національної правової системи використовуватимуться поняття “правова система”, “система права”. Якщо мова йтиме про сукупність правових систем держав, згрупованих за певними характерними для них рисами (класифікаційними ознаками), вживаються терміни: “сім’я континентального права”, “сім’я загального права” тощо. Інші ж терміни нічого нового, крім вербальної різноманітності, не дають.
4. Мета порівняльного методу
На сучасному етапі розвитку нашої держави особливо актуальним є питання створення її якісного права. Для того, щоб нормативно-правові акти були якісними, необхідно, зокрема, використовувати результати порівняльного методу щодо елементів правової системи. Тому метою застосування цього методу є вивчення права інших держав у зв’язку з численними міжнародними зв’язками, юридичними угодами, а також уніфікацією права.
Порівняльний метод дає можливість, зокрема, зробити висновок про те, як вирішуються схожі питання в типологічно різних чи однакових правових системах. Адже до їх вирішення можуть застосовуватися різні чи однакові юридико-технічні способи. Результат їх вирішення може бути також різний чи однаковий. Це стосується, наприклад, укладення угод, способів виконання зобов’язань.
Практична корисність порівняльного методу завжди пов’язувалася з виконанням завдань міжнародного приватного права. Останнє мало забезпечити у міжнародному обігу здійснення національних законів та встановити гармонію між ними й нормами міжнародного права. Таке завдання могло бути належним чином досягнуто, зокрема, через порівняння норм національного права й побудову з них “середньої” норми, яка гармонувала б з окремими його нормами. Правники по-різному ставилися до корисності вказаного методу, ігноруючи (Бартен) чи перебільшуючи його значення для міжнародного приватного права (Р. В. Тарановеький, Ламбер та ін.). За останнього підходу вважалося навіть можливим встановити так званий міжнародний юридичний порядок, створити загальне право цивілізованого людства, норми якого використовувалися б для усунення конфліктів у праві. Безперечно, застосування порівняльного методу сприяє зближенню окремих правових систем. Проте повна, загальна уніфікація норм права неможлива.
Значення вказаного методу стосовно міжнародного приватного права взагалі та окремих його об’єктів дослідження можна розглядати з позицій: правотворчості (внутрінаціональної та актів міжнародного характеру); правозастосовної діяльності; доктрини права.
У правотворчій та правозастосовній діяльності порівняльний метод використовується:
-для вирішення правовідношення, яке постає перед судом. Тоді відбувається абстрагування від “власної” системи права, наприклад за встановлення змісту іноземного закону;
– під час вирішення проблеми кваліфікації, яка виникає у процесі застосування колізійних норм;
– у разі кваліфікації юридичних понять обсягу та прив’язки колізійної норми. Тому в цих сферах діяльності порівняльний метод слугує для: 1) тлумачення права; 2) уніфікації чи розмежування його норм; 3) встановлення загальновизнаних правових принципів; 4) вирішення питання прийняття чи неприйняття зворотного відсилання чи відсилання до законодавства третьої держави в разі застосування колізійної норми; 5) оцінки співвідносності правових норм та інститутів; 6) виявлення позитивного та негативного правотворчого та правозастосовного досвіду, зокрема неефективності норм права; 7) використання застереження про публічний порядок; 8) передбачення можливого рішення зі спірного питання й уникнення помилкового рішення; 9) перспективного планування законодавчої діяльності; 10) зміни національного законодавства. Вказаний метод сприяє вдосконаленню юридичної техніки, зокрема законодавчої, замінює експериментування в законодавстві, що є важливим для кожної держави. Показовим стосовно застосування порівняльного методу у правотворчості є створення Закону України “Про міжнародне приватне право” від 2005 р. Чимало норм чинних Цивільного та Сімейного кодексів України також запропоновані завдяки використанню цього методу (наприклад, інститут набувальної давності чи заручин).
У доктрині права порівняльний метод дає можливість: 1) виявити протилежність, різницю, риси наступності правових систем різних історичних типів і правових “сімей”; 2) формулювати загальнотеоретичні положення та конструкції; 3) виявити закономірності функціонування й розвитку правових систем.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)