Міжнародне приватне право – Довгерт A. C. – 1.2. Структура колізійної норми. Види колізійних норм
6. Загальновизнано, що колізійна норма складається з двох частин: а) об’єму, який вказує на тип відповідних правовідносин (комерційна угода, шлюб, трудовий договір, спадкування тощо) та б) прив’язки (або формули прикріплення), яка вказує на те, яке право підлягає застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України про МПрП, “Права та обов’язки за зобов’язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди [об’єм колізійної норми], визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди [прив’язка]”.
Виокремлення у структурі колізійної норми об’єму та прив’язки є класичним підходом до розуміння суті колізійної техніки. Цей прийом фактично бере початок у методі теорії статутів, який полягав у класифікації матеріально-правової суті звичаїв, що є предметом розгляду, та встановленні для відповідної групи звичаїв прив’язного критерію (формули прикріплення).
Звичайно, від часів панування теорії статутів колізійний метод регулювання зазнав суттєвих змін. По-перше, змінилося саме поняття “статут”. Сьогодні під цим терміном розуміють не окремий звичай чи правило, а в цілому правопорядок держави, який підлягає застосуванню до даних правовідносин. По-друге, предметом регулювання сучасних колізійних норм є не правові звичаї, а правові відносини приватних осіб з іноземним елементом. По-третє, слідуючи вимогам гнучкості, оперативності та доцільності у міжнародному обороті, сучасні колізійні норми стають дедалі складнішими. Колізійні норми, у структурі яких чітко простежується об’єм і прив’язка, дедалі частіше називають “класичними”, протиставляючи їх новітнім принципам колізійного регулювання, в основі яких лежать гнучкість та множинність формул прикріплення.
У доктрині кінця XX ст. були висловлені думки про те, що структура сучасних колізійних норм є більш складною, ніж це прийнято у класичній науці МПрП. О. М. Садіков пропонує вбачати у колізійній нормі також третій структурний елемент – гіпотезу, яка вказує на умови, за яких слід застосовувати дану колізійну норму. На думку вченого, такий підхід “дозволяє більш глибоко оцінити дійсний зміст таких норм, механізм їх дії, виявити додаткові можливості правового регулювання у сфері колізійного права” {Садиков О. Н. Коллизионные нормы в современном международном частном праве // Советский ежегодник международного права. 1982. – М., 1983. – С 207).
Наприклад, ст. 49 Закону України про МПрП передбачає застосування іноземного права країни місця вчинення делікту при наявності двох умов. По-перше, сторони не повинні мати місце проживання або місцезнаходження в одній державі (ч. 2 ст. 49). По-друге, дія чи обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди, повинна бути протиправною за законодавством України (ч. З ст. 49). У цьому випадку мова йде не про характеристику об’єму, а про додаткові фактори (умови), які знаходяться в іншій юридичній площині і є умовами застосування українським судом колізійної прив’язки lex loci delicti commissi.
7. Із тенденцією ускладнення змісту колізійних норм пов’язане питання їх класифікації. За специфікою формулювання та дії колізійні норми поділяються на: а) колізійні норми внутрішнього законодавства та колізійні норми міжнародних договорів; б) односторонні та двосторонні; в) імперативні, диспозитивні, альтернативні та кумулятивні; г) жорсткі та гнучкі колізійні; д) колізійні норми, призначені для вирішення міжнародних, інтерлокальних, інтерперсональних та інтертемпоральних колізій.
Відрізняючи колізійні норми міжнародних договорів від внутрішньодержавних колізійних норм, слід звертати увагу на джерело походження таких норм та їх міжнародний характер. Колізійні норми міжнародного договору, що набув чинності, є обов’язковими для більш ніж однієї держави, отже вони сприяють уніфікації колізійного регулювання на двосторонньому або багатосторонньому рівні. Як правило, колізійним нормам чинних міжнародних договорів надається пріоритет порівняно з колізійними нормами внутрішнього права, що регулюють аналогічні групи правовідносин. У державах, які підписали міжнародний договір з питань колізійного регулювання, але не надали належної згоди на обов’язковість для них такого договору, продовжують діяти національні колізійні норми.
За сферою дії прив’язки колізійні норми поділяють на односторонні та двосторонні. Односторонні колізійні норми безпосередньо називають право конкретної країни, що підлягає застосуванню в даному випадку. Найчастіше односторонні колізійні норми спрямовані на встановлення панування законів даної держави над певними правовідносинами, отже прив’язка таких норм відсилає до закону суду.
Відповідно до ст. 23 Закону України про МПрП, “реєстрація актів цивільного стану громадян України, які проживають поза межами України, може здійснюватися в консульській установі або дипломатичному представництві України. При цьому застосовується право України”. Таким чином, у Законі закріплена пряма вказівка на застосування українського права.
Двосторонні колізійні норми не вказують право конкретної держави, а лише формулюють правила для визначення застосовуваного права. Такі колізійні норми можуть відсилати як до права держави, де відбувається суд, так і до іноземного права.
Положеннями ч. 3 та 4 ст. 16 українського Закону про МПрП відповідно визначається особистий закон осіб без громадянства та біженців: за ч. З ст. 16, “Особистим законом особи без громадянства вважається право держави, у якій ця особа має місце проживання, а за його відсутності – місце перебування”; за ч. 4 ст. 16 “Особистим законом біженця вважається право держави, у якій він має місце перебування”.
За характером та множинністю прив’язок розрізняють імперативні, диспозитивні, альтернативні та кумулятивні колізійні норми. Імперативні колізійні норми встановлюють обов’язкові критерії вибору застосовуваного права, які не можуть бути змінені угодою сторін відповідних приватноправових відносин.
Згідно з ч. 2 ст. 38 українського Закону про МПрП: “Належність майна до рухомих або нерухомих речей, а також інша класифікація майна визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться”.
Диспозитивні колізійні норми встановлюють правила вибору застосовуваного права, водночас надаючи сторонам можливість відійти від цього правила та замінити іншим правилом, яке в такому випадку матиме пріоритет (сюди, зокрема, належать норми, які містять застереження “якщо інше не встановлено угодою сторін”).
Наприклад, відповідно до ст. 41 Закону України про МПрП: “Право власності та інші речові права на рухоме майно, що за правочином перебуває в дорозі, визначаються правом держави, з якої це майно відправлене, якщо інше не встановлено за згодою сторін”.
Альтернативні колізійні норми встановлюють декілька правил вибору застосовуваного права, одне з яких може бути обране на розсуд органу правозастосування (або, в окремих випадках, потерпілої сторони).
Параграфом 8 Федерального закону Австрії 1978 р. про міжнародне приватне право встановлено: “Форма юридичної дії визначається згідно з тим же правом, що й сама юридична дія; однак достатньо дотриматись приписів щодо форми тієї держави, у якій здійснюється така юридична дія”.
Статтею 50 Закону України про МПрП встановлено альтернативні прив’язки для вибору застосовуваного права у питаннях відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг): “До вимоги про відшкодування шкоди на вибір потерпілого застосовується: (1) право держави, у якій знаходиться місце проживання або основне місце діяльності потерпілого; (2) право держави, у якій знаходиться місце проживання або місцезнаходження виробника або особи, яка надала послугу: (3) право держави, у якій споживач придбав товар або в якій йому була надана послуга”.
У ст. 72 українського Закону про МПрП закріплені альтернативні прив’язки щодо здатності осіб на складання та скасування заповіту, а також щодо форми заповіту і акта його скасування: “Здатність особи на складання і скасування заповіту, а також форма заповіту і акта його скасування визначаються правом держави, у якій спадкодавець мав постійне місце проживання в момент складання акта або в момент смерті. Заповіт або акт його скасування не можуть бути визнані недійсними внаслідок недодержання форми, якщо остання відповідає вимогам права місця складання заповіту або права громадянства, або права звичайного місця перебування спадкодавця у момент складання акта чи в момент смерті, а також права держави, у якій знаходиться нерухоме майно”.
Нарешті, кумулятивні колізійні норми містять прив’язки, що підлягають одночасному застосуванню. У цьому разі йдеться про одночасне (кумулятивне) застосування прив’язки, що відсилає до двох або декількох правопорядків, кожен з яких окремо визначатиме для відповідної особи умови тієї чи іншої правової дії.
Класичним прикладом є колізійні норми щодо укладення шлюбу. Так, ст. 14 Закону про міжнародне приватне право Польщі 1965 р. було встановлено: “Можливість укладення шлюбу визначається національним правом кожної зі сторін”. Таким чином, для визначення правоздатності кожного з подружжя щодо укладення шлюбу обов’язковою є перевірка такої правоздатності за національним законом кожної сторони.
Подібну норму містить ст. 55 Закону України про МПрП. “Право на шлюб визначається особистим законом кожної з осіб, які подали заяву про укладення шлюбу. У разі укладення шлюбу в Україні застосовуються вимоги Сімейного кодексу України щодо підстав недійсності шлюбу”. За цією нормою, у разі укладення шлюбу в Україні щодо питання про визначення підстав недійсності шлюбу необхідним є також вирішення цього питання за українським законодавством
Більш докладно аналогічні питання урегульовано у § 37 (1) Закону Угорщини 1979 р. про міжнародне приватне право: “Матеріально-правові умови дійсності шлюбу визначаються спільним особистим законом осіб, що укладають шлюб, на момент укладення шлюбу. Якщо особисті закони осіб, що укладають шлюб, на момент укладення шлюбу неоднакові, шлюб є дійсним тільки в тому випадку, якщо для цього є матеріально-правові умови за особистим законом кожної з осіб, що укладають шлюб”.
У сучасній науці МПрП актуальним є поділ колізійних норм на “жорсткі” та “гнучкі”. До “жорстких” відносять класичні колізійні норми, що грунтуються на чітких критеріях прикріплення (громадянство, місце проживання, місце події, місце державної реєстрації тощо). Застосування таких норм заздалегідь дозволяє прив’язатись до певного порядку на підставі правил, які чітко прописані у законодавчому акті. “Гнучкі” колізійні норми засновані на пошуку правопорядку, із яким дані правовідносини є більш тісно пов’язаними.
Прикладом гнучкої колізійної норми є ч. 1 ст. 60 Закону України про МПрП: “Правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності – правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого – правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв’язок іншим чином”.
За призначенням (відповідно до специфіки колізійного питання) колізійні норми можуть поділятися на такі, що призначені для вирішення міжнародних, інтерлокальних, інтерперсональних та інтертемпоральних колізій. Завданням міжнародних колізійних норм є розмежування компетенції правопорядків різних держав. Інтерлокальне та інтерперсональне колізійне право є актуальним для країн із множинністю правових систем та країн, де наявний поділ населення на племінні групи із власними усталеними звичаями і традиціями. Інтертемпорольне (або перехідне) колізійне право займається питаннями дії колізійних норм у часі, ретроактивної дії колізійних норм та законів, до яких ці норми відсилають (lex causae).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)