Міжнародна макроекономіка – Козак Ю. Г. – Глава 10. Офшорні центри в системі міжнародного оподаткування
Ключові поняття Втеча від податків; ухилення від податків; запобігання втечі та ухиленню від податків; офшорні центри; анти офшорне регулювання: міжнародне, внутрішньодержавне.
10.1. Втеча від податків та ухилення від них
Втеча від податків й ухилення від них – явище настільки стародавнє, як і самі податки. З тим та іншим пов’язане зменшення суспільних доходів, які обслуговують як загальнодержавні, так і місцеві потреби. З ними пов’язане і використання бізнесменами офшорних центрів.
Втеча від податків полягає в штучному зниженні податкових зобов’язань до такого рівня, при якому оподаткування досягає найменшої величини. Тут має місце пристосування конкретної ситуації до такого становища, яке найбільш вигідне для платника податків. Можна також штучно створити ситуацію зі сплатою податку, провівши фіктивний розподіл орної землі між членами родини власника. Можна цілком легально зменшити обсяг виробничої діяльності чи змінити місце розташуння виробництва.
Велика кількість юристів вважає, що будь-які операції, проведені через офшорні центри, незаконні. їхні опоненти дотримуються протилежної точки зору. Вони думають, що цілком доречно використовувати податкове законодавство для зниження податкового тягаря, звертаючись до послуг офшорних центрів, але тільки не піддаючи себе ризику адміністративної чи судової відповідальності за можливі порушення закону. Такі правознавці не бачать нічого поганого у використанні офшорних центрів з метою несплати чи мінімізації податків.
Для платника податків важливо знати, законна проведена ним операція чи ні. Проблема розмежування понять “ухилення від сплати податків” і “втеча від податків” для нього залишається справою третьорядною.
Кваліфікація процедури використання офшорних центрів як шахрайства чи як цілком легальної “втечі від податків” залежить від аксеологічного (ціннісного) визначення цих термінів. Ці поняття важко піддаються дефініції і в різних країнах визначаються і навіть формулюються по-різному.
Термін “втеча від податків” розпливчастий і неточний. На думку одного з найвідоміших фахівців у цій галузі І. ван Хоорна, термін “втеча від податків” наповненний швидше нейтральним, ніж негативним змістом. Від податкового шахрайства його варто відрізняти тим, що втеча від податків не пов’язана зі спробами ухилення від своїх обов’язків платника податків злочинним шляхом.
На практиці нелегко провести межу між легальною і нелегальною втечею від податків. Для цього існують критерії, які можуть бути корисні для такого розмежування, а саме:
O мотиви діяльності платника податків (навмисні дії);
O фіктивний характер діяльності;
O розміри вигоди, одержуваної завдяки ухиленню від податків;
O оцінка компетентних органів.
Втеча від податків має власні відмінності в різних країнах залежно від розпоряджень податкового законодавства, яке діє в цих країнах. Загальною рисою такої процедури залишається використання можливостей у рамках існуючих податкових правил шляхом пошуку і відшукування способів зниження як податкового зобов’язання, так і самого податку:
1) прибуток може бути перетворений на капітал застосуванням механізму виплати дивідендів;
2) оплата товарів чи послуг може бути зроблена з вигодою для виробника у формі позик, нерідко безвідсоткових;
3) використання юридично оформленої спільної власності на паритетних засадах у відношенні доходів чи активів, які можуть бути передані в руки особи, яка користується звільненням від податків чи оподатковується за нижчими ставками;
4) капітал компанії може бути представлений у формі позик, завдяки чому оподаткування стає менш обтяжливим.
Втеча від податків стає також можливою завдяки проведенню цілої серії угод, кожна з яких цілком законна, але сума яких приносить платникові податків вигоду, не передбачену податковими правилами.
Найчастіше втеча від податків відбувається в рамках існуючих правил і законів, але здійснити її можна тільки шляхом дій і вчинків, несумісних з духом законності і правопорядку. Якщо це відбувається, такого платника податків вважають таким, що зловживає законами і зобов’язаним нести відповідальність за такі зловживання, хоча ніяких законних санкцій проти нього застосувати неможливо.
Ухилення від податків завжди було діяльністю нелегальною, несумісною з податковим законодавством. Воно може полягати, наприклад, у пред’явленні фальсифікованих декларацій. Ухилення від податків, з правової точки зору, – злочин, який карається законом. Цей злочин відбувається в різних формах і з застосуванням різноманітних методів.
Фізичні особи ухиляються від оподаткування, фальсифікуючи податкові декларації, подаючи неправдиві відомості або приховуючи інформацію з оподаткування чи адресу свого місця проживання. У багатьох західних країнах ухилення від сплати податків здійснюється шляхом зловживань правилами, які регулюють обмін валютами.
Ухилення від сплати податків набуває схожих між собою форм у різних країнах. Найбільш популярні з них:
O неповідомлення контролюючим органам про свою присутність або діяльність у країні, в якій платник податків знаходиться чи займається підприємницькою діяльністю;
O неповідомлення про джерело доходу, яке підлягає оподаткуванню, а також прибутку, незважаючи на обов’язковість такого повідомлення;
O не оголошення повної суми доходу, яка підлягає оподаткуванню, повідомлення про витрати, які не були понесені, або повідомлення про їхні розміри вищі, ніж вони були зроблені в дійсності;
O використання в декларації про доходи посилань на пільги, які поширюються на дітей, яких у платника податків немає, чи відрахування з доходу на амортизацію машин і устаткування, яких не існує;
O невиплату податковим відомствам податків, якими обкладається заробітна плата найманих платником податків працівників.
Цей список може бути продовжений. Велика частина перерахованих зловживань доповнюється складанням фальшивих рахунків і фальсифікацією податкових документів.
Один з розповсюджених способів ухилення від податків у власній країні – переміщення діяльності чи капіталу в іншу країну, завдяки чому вони стають схованими від національних податкових служб. Одержання інформації за кордоном для них стає справою важчою, ніж усередині країни. Іноземні фінансові документи, які завищують витрати із закупівлі і занижують надходження від продажу, мають більше шансів на довіру до них з боку податкового відомства, ніж подібні документи, складені у власній країні. Крім того, платник податку може скористатися з можливості переселення за кордон – в офшорний центр.
Останніми десятиліттями спостерігалося помітне посилення законотворчої діяльності, пов’язаної з проблемою втечі й ухилення від податків у міжнародному масштабі. Причиною стало посилення тенденції до прагнення юридичних і фізичних осіб знизити свої податкові зобов’язання з метою використання заощаджених коштів як додаткового джерела фінансування. Відповіддю на це стало вживання заходів, здатних захистити цілісність і досягнутий рівень бюджетних надходжень. Зіткнення інтересів платника податків і держави дедалі частіше спонукає платника податків використовувати можливість спрощеного переказу капіталів за кордон, а також полегшеної можливості виїзду туди ж. Зростаюча інтернаціоналізація фінансових угод полегшує можливість втечі від податків. Поглиблення конфлікту між державною скарбницею і платниками податків сприяє пошукам і використанню прогалин і дір у податковому законодавстві, а також використанню офшорних центрів.
Не дивно, що в такій ситуації ряд держав виступили з міжнародною ініціативою, спрямованою на запобігання втечі і ухилення від сплати податків. Ця проблема знайшла відображення в діяльності Комітету зі справ бюджетів країн ОЕСР, у фундаментальній доповіді якого (“Втеча і ухилення від податків”) були викладені принципи податкової політики. Вона знайшла відображення і в діяльності 00Н. Скликана цією організацією група експертів, що вивчає податкову політику під кутом зору взаємин індустріально розвинутих країн з країнами, які розвиваються, вказала на значення міжнародного співробітництва в справі протидії несплаті податків. Ця група функціонує під назвою “Експерти міжнародного співробітництва”.
Проблема запобігання втечі й ухиленню від сплати податків залишається однією з центральних для Ради Європи, Міжамериканського Центру Податкових Адміністраторів (CIAT), Міжнародної Фінансової Асоціації (IFA).
Втрати для державних бюджетів, викликані несплатою податків, дуже відчутні. Дані, наведені в доповідях, свідчать, що втрати бюджету від ухилення від податків, становлять у Фінляндії щорічно 3 % загальної суми податкових надходжень, у США – 10 %, у Канаді – 10 %, в Англії – від 3 до 3,5 млрд фунтів стерлінгів на рік, у Гонконгу – 60 млн дол., у Франції, за свідченням міністра фінансів, скарбниця недобирає з цих причин 23 % податкових надходжень.
Для ефективної боротьби з податковими зловживаннями необхідні чіткі визначення, яка з дій може бути кваліфікована як ухилення від податку, а яка – як легальний спосіб зменшення податкового тягаря. Це особливо актуально для держав Латинської Америки, де юридичні норми, які стосуються запобігання втечі від податків, дуже вільно інтерпретуються в судових процесах.
Боротьба з ухиленням від податків пов’язана насамперед із встановленням (ідентифікацією) власника доходу, що змушує податкові відомства одержувати інформацію з найрізноманітніших джерел.
Очевидно, що в таких країнах, як США, Канада чи Україна, в яких податкова система значною мірою спирається на складену платниками декларацію, податкові служби мають великий доступ до необхідної їм інформації. Є країни, в яких установлений загальний обов’язок інформування про доходи, отримані протягом фінансового року. Така інформація дозволяє податковим відомствам ідентифікувати не задекларовані доходи чи кваліфікувати як злочин факт не заповнення декларації, що є одним зі способів ухилення від сплати податків. Така інформація особливо корисна у відношенні таких форм доходу як гонорари чи плата за використання патенту.
З метою припинення ухилення від податків у деяких державах введені особливі правові норми. Фінансове законодавство Бразилії, наприклад, вимагає, щоб про кожний грошовий переказ за кордон було заявлено податковому відомству. У Німеччині також існує вимога негайно повідомляти податкові служби про ведення бізнесу за кордоном чи про участь в іноземному підприємстві. У США податкова декларація містить пункти, заповнення яких допомагає ідентифікувати процедуру ухилення чи втечі від податків.
Багато держав вважають валютний контроль істотним елементом боротьби з ухиленням від податків. До таких країн належать Австралія, Австрія, Бразилія, Данія, Франція, Греція, Норвегія, Нова Зеландія, Ізраїль, Португалія, Швеція, Україна, Росія. Форми і масштаби такого контролю в різних країнах варіюються між собою – від обов’язку повідомлення про валютні операції до їхньої заборони, поки платник не розрахується з податковими відомствами. Однак у деяких державах податкові органи не мають доступу до інформації, якою володіють органи, що здійснюють валютний контроль. Проте повсюдно діє правило, за яким переказ резидентами свого доходу за кордон чи трансферт капіталу іноземних компаній дозволяються тільки після виконання податкових зобов’язань.
Перераховані заходи являють собою загальну податкову систему окремих країн і не мають на меті вирішення проблем, пов’язаних з міжнародним ухиленням чи втечею від податків. Тому більшість країн вжило особливих заходів, які дали змогу боротися з таким злом у міжнародному масштабі.
Якщо мова заходить про міжнародне ухилення від податків, головна проблема полягає у встановленні податковими органами самого факту порушення податкового законодавства. Труднощі часто породжують ситуації, коли місцева компанія контролюється фірмою, розташованою в країні, що надає податковий кредит компаніям, які одержують дохід від іноземних філій і відділень. Це створює можливості одержання істотних фінансових вигод.
У своїй основі податкові зобов’язання пов’язані зі статусом платника податків. Повна податкова відповідальність юридичних осіб залежить від місця розташування їхніх резиденцій чи місця розташування їхнього фактичного управління. З цієї причини платники податків прагнуть залишити країну із суворим податковим режимом і переселитися в країну з легким оподаткуванням, якими і є офшорні центри. У дійсності офшорні центри часто використовуються для втечі від податків без усякого наміру ухилятися від них. Так, замість того щоб переказувати свої доходи з іноземних джерел (дивіденди чи гонорари) у країни з високим оподаткуванням, їх направляють у холдингові компанії в офшорних центрах. Використання таких центрів приводить до того, що цей доход акумулюється без податкового тягаря (або з невеликим оподаткуванням) і надалі використовується як джерело майбутніх капіталовкладень.
Багато держав докладають особливих зусиль для створення законодавчої бази в галузі оподаткування і виявляють велику турботу щодо стягування податків. Ці ж країни роблять усе необхідне для зведення до мінімуму фактів ухилення від податків. Заходи щодо цього проводяться в рамках внутрішнього законодавства і міжнародних угод відносно проблем ухилення від податків, особливо країн-членів ЄС. Комісія ЄС пов’язує проблему ухилення від податків з їхньою гармонізацією в рамках ЄС, а в ширшому значенні – із забезпеченням умов об’єктивної конкуренції в міжнародному масштабі. Країни ЄС приходять до розуміння, що відмова від регулювання ринку капіталів і відсутність можливості впливу на переказ капіталу стає причиною широкомасштабного ухилення від сплати податків. Виходячи з таких уявлень, податкові відомства особливу увагу приділяють багатонаціональним корпораціям, діяльність яких створює сприятливий грунт для ухилення від податків.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)