Міжнародна економіка – Козак Ю. Г. – Проблеми боротьби з організованою злочинністю і відмиванням “брудних” грошей в офшорних центрах
Офшорні центри, які широко відкривають двері іноземним підприємцям із сумнівною репутацією для заснування в них численних банків, холдингових компаній і трастів, уже багато десятиліть завдають безліч турбот державним і політичним діячам, а також органам правопорядку, мабуть, чи не всіх країн планети. Розміщені там компанії, банки, фонди, траст вже давно перетворилися на фінансову опору міжнародного тероризму, наркобізнесу і практично всіх форм організованої злочинності.
Особливе занепокоєння викликають два регіони – це держави і території басейну Карибського моря і держави “золотого трикутника” – Бірма. Таїланд, Пакистан й Афганістан. Однак державні діячі і спецелужби індустріально розвинутих країн першочергову увагу приділяють першому з названих регіонів. Про причину такої турбот и виразно сказано в березні 1988 р. у заяві Бюро з міжнародних проблем, пов’язаних з наркотиками, Державного департаменту США: “Країни басейну Карибського моря – перша ланка міжнародної системи, через яку проходить велика частина “наркоирибутків” злочинних організацій Латинської Америки. З погляду інтересів як зарубіжних постачальників, так і дистриб’юторів у США, цей регіон виявився найкращим з урахуванням його сусідства зі США, загальної корупції, низьких податків, а також наявності в ньому незліченних фінансових установ, оснащених зачищаючим їх законом про збереження банківської таємниці” [43, с. 364].
Держави цього регіону, бідні на природні ресурси, з відсталою економікою і ма-лоосвіченнм або зовсім неписьменним населенням, починаючи з 1960-х років приступили до створення на своїх територіях офшорних центрів і податкових гаваней, які стали дуже привабливими для фінансових і банківських установ.
Бурхлива діяльність фінансових установ в умовах слабкого державно-правового контролю привернула пильну уваїу податкових служб і правоохоронних органів суміжних країн, насамперед США. В умовах, коли ще не були підписані і ратифіковані відповідні міжнародні угоди, які поширюються на ці регіони, служба внутрішнього доходу міністерства фінансів США не зупинялася навіть перед проведенням односторонніх оперативно-слідчих заходів відносно наркоділків і “відмива гелів” грошей у цих регіонах. Але вони приносили тимчасові, обмежені результати і супроводжувалися міжнародними скандалами і навіть погіршенням відносин між країнами.
У середині 1980-х років на зміну одностороннім акціям прийшла стратегія укладення дво Г багатосторонніх договорів з конкретних проблем. Одним з основних став договір між Сполученими Штатами і Великою Британією, підписаний у 1984 р. Ця угода відкривала можливість надання всебічної і безпосередньої допомоги з боку британської влади в боротьбі з наркобізнесом і відмиванням ірошей на територіях, які знаходяться в цьому регіоні в юрисдикції британської корони, і насамперед на Кайманових островах. У 1990 р. ця угода була поширена на Багами.
Щоб розробити загальні підходи до застосування ефективних методів протидії відмиванню “брудних” грошей, держави басейну Карибського моря і Центральної Америки скликали в червні 1990 р. Конференцію на Арубі. її учасники констатували, що міжнародні злочинні організації створили в регіоні центри наркобізнесу, у зв’язку з чим більшість підприємств сфери послуг існує лише для того, щоб забезпечити “очищення” незаконно отриманих доходів. Відзначено також, що з моменту прийняття до виконання Рекомендацій ФАТФ Сполученими Штатами Америки й іншими індустріально розвинутими країнами проведення фінансових операцій у цих державах стало справою значно важчою і ризикованою. Тому привабливість територій Карибського басейну і Центральної Америки в очах ватажків кримінальних груп, безсумнівно, зростає.
У зв’язку з цим держави – учасниці конференції дали обіцянку прийняти Рекомендації ФАТФ разом з додатковим пакетом, який складається з 21 виправлення, які його доповнюють. їх надалі було скорочено до 19, але всі вони містили в собі додаткові заходи, пристосовані до специфіки даного регіону [43, с. 365].
Ще однією конференцією, присвяченою проблемам фінансових аспектів міжнародного наркобізнесу, була одинадцята зустріч глав урядів країн – членів Карибського співтовариства і Загального ринку (Caribbean Community and Common Market – CAR1COM), яка відбулася в серпні 1990 p. її підсумком стало створення Карибської групи з протидії відмиванню грошей (Caribbean Financial Action Tasks Force – CFATF) [43, c. 365].
Цю важливу ініціативу підтримали учасники регіонального семінару, організованого за сприяння уряду Ямайки в травні 1992 р. За цим семінаром слідувало проведення в листопаді того ж року конференції міністрів юстиції в столиці Ямайки місті Кінгстоні. У прийнятій ними Декларації було сказано, що країни – учасниці конференції “підпишуть і ратифікують Конвенцію ООН з боротьби з незаконною торгівлею одурманюючими засобами і психотропними речовинами 1988 року, а також приймуть і введуть у практичну дію 40 Рекомендацій ФАТФ і 19 Рекомендацій Конференції на Арубі” [43, с. 368].
Учасники конференції дійшли висновку, шо впровадження в життя Кінгстонсь-кої декларації вимагає створення формальних структур, які займаються моніторингом ефективності і пропагандою положень, які містяться в ній. Крім того, її учасники взяли на себе зобов’язання застосовувати, як в Європі, процедуру самооцінки і взаємоперевірки країн щодо ступеня виконання ними Рекомендацій щодо боротьби з відмиванням “брудних” грошей.
“З метою забезпечення продовження і нарощування таких зусиль, – сказано в опублікованій ними заяві, – а також з метою створення відповідних умов навчання і спеціалізованої бази, учасники конференції запропонували утворення невеликого секретаріату CFATF з резиденцією в Тринідаді і Тобаго [43, с. 366]. Завдяки фінансовій допомозі членів ФАТФ (Голландії, Франції, Канади, США і Великої Британії) ця ініціатива в 1993 р. увінчалася успіхом. Керівником секретаріату став англійський офіцер поліції, який володіє солідним досвідом у боротьбі з відмиванням “брудних” грошей, а також великими знаннями в галузі міжнародного права.
Паралельно з цими зусиллями зі своєю ініціативою виступила Організація американських держав (ОАГ), членами якої серед інших є держави Карибського басейну. Заради справедливості треба відзначити, що ОАГ ще раніше висловлювалася за вживання заходів з припинення відмивання “брудних” грошей, а також за застосування як засобу покарання конфіскації доходів, здобутих злочинним шляхом, вважаючи такі заходи найбільш дієвими в боротьбі з нелегальною торгівлею наркотиками в Південній і Північній Америці.
Саме з ініціативи ОАГ у 1986 р. була розроблена нроірама, яка одержала назву Міжамериканської програми дій проти нелегального використання і виробництва наркотичних засобів та психотропних речовин (Inter-Атегісап Programm of Action of Rio de Janeiro Against Illicit Use and Production of Narcotic Drugs and Psychotropic Substances – C1CAD). Цією програмою була передбачена підготовка проекту нових законодавчих актів, які розширюють повноваження правоохоронних і фіскальних органів у сфері встановлення фактичних джерел походження фінансових коштів. Разом з тим була ухвалена постанова прийняти законодавство про криміналізацію відмивання ірошей, накопичених у результаті злочинів, пов’язаних з наркотиками, а також про конфіскацію фінансових коштів і матеріальних цінностей, які надходять від нелегальної торгівлі наркотиками або використовуваних для проведення цієї процедури, незалежно від місця виконання таких операцій [43, с. 271].
У 1990 p., під час чергової зустрічі міністрів країн – членів ОАГ, на які була покладена відповідальність за припинення торгівлі наркотиками, прийнято два політичних документи, у яких було задекларовано намір продовження виконання раніше прийнятих заходів, а також рекомендовано в рамках CICAD створити групу експертів для розробки проекту вказівок і розпоряджень, які відповідають специфіці регіону і разом з тим принципам Віденської конвенції 1988 р. Експерти розробили пакет розпоряджень, який одержав назву “Зразкові розпорядження, які стосуються злочинів відмивання ірошей, пов’язаних з незаконною торгівлею наркотиками, а також з аналогічними злочинами”. У 1992 р. вони були затверджені на Загальних зборах ОАГ.
“Зразкові розпорядження” являють собою документ, складений у повній відповідності з духом Конвенції ООН та Рекомендацій ФАТФ і включає в себе 19 статей, які охоплюють усі важливі елементи сучасної стратегії боротьби з відмиванням злочинних доходів. У ньому передбачені також превентивні заходи розпізнавання, розповсюджені на приватний сектор. Автори розпоряджень підключили до протидії цьому злу не тільки банки, а й цілу низку інших фінансових установ. У статті 9 “Зразкових розпоряджень” до них серед інших зараховані маклери, які торіують цінними паперами, власники пунктів обміну валют, а також особи, які займаються “іншого виду господарською діяльністю, яка підлягає контролю з боку державних банків або з боку інших фінансових установ”. За вказівкою відповідних органів влади кожною з країн-учасниць ці розпорядження можуть бути поширені на інші види господарської діяльності, “під час якої здійснюються операції з готівкою в сумі, яка перевищує встановлені межі”.
Розпорядження щодо фінансового сектора спираються на Рекомендації ФАТФ і містять принципи, вже прийняті до виконання фінансовими установами, такі як ідентифікація особистості клієнта, співробітництво з органами правопорядку і правосуддя, введення в себе відповідних внутрішніх стандартів і правил, а також організація необхідного професійного навчання персоналу. На жаль, на відміну від Директиви Європейського Співтовариства і Конвенції Ради Європи, “Зразкові розпорядження” 1992 р. мають обмежену сферу дії, оскільки стосуються тільки незаконної торгівлі наркотиками і пов’язаних з нею злочинів. У змісті цього документа одержав відображення обсяг повноважень, які були надані укладачам цього документа, тобто членам регіональної групи експертів. Разом з тим треба зазначити, що вони рекомендували міністрам ОАГ значно розширити категорії злочинів, охоплюваних розпорядженнями, за рахунок включення в них інших тяжких злочинів.
Американська комісія в справах боротьби з наркоманією активно бере участь у пропаганді “Зразкових розпоряджень” у країнах ОАГ, не виключаючи при цьому держав, які входять до Карибської спеціалізованої групи з протидії відмиванню грошей. У свою чергу, у Кінгстонській декларації держави Карибського басейну зобов’язалися якомога швидше ввести їх у дію у своїх країнах. Певних успіхів у відновленні свого законодавства домоглися як члени CFATF, так і ряд країн, які входять до ОАГ. Удосконалювання кримінального законодавства в цих країнах сконцентроване на посиленні його ефективності шляхом введення таких важливих розпоряджень, як криміналізація явища відмивання грошей, забезпечення функціонування надійних механізмів міжнародного співробітництва в галузі екстрадиції підозрюваних, а також конфіскації доходів, здобутих злочинним шляхом [43, с. 368].
Зрозуміло, розробка правових норм – це лише частина зусиль (хоча й важлива) в боротьбі зі злочинністю. Про справжні успіхи можна судити тільки тоді, коли виконання цих законів стане повсякденною практикою. Але саме вирішення цієї найважливішої проблеми викликає багато труднощів як у країнах цього регіону, так і в усьому світі. За словами секретаря CICAD, “члени урядів країн регіону виражають сумніви щодо того, чи зможуть органи нагляду і контролю використовувати всі ті чудеса техніки, які мають у своєму розпорядженні наркосиндикати й інші “відмивателі” грошей. Тому що все вказує на те, що в багатьох країнах контролюючий апарат працює на зовсім інших обертах. Значна його частина не може відійти від концепції й способу дій, які приносять великий успіх при виловлюванні нечесних крамарів, не віддаючи собі звіту в непридатності таких методів в еру комп’ютерних систем, гігантського торговельного обігу, інвестицій, які обчислюються мільярдами доларів, а також тисячами електронних переказів упродовж одного дня” [43, с. 369]. Такі реалії, і до них потрібно пристосовуватися, інакше не можна говорити про яку-небудь ефективність навіть найефективнішого законодавства.
Скептичне відношення до дієздатності правоохоронних і контролюючих органів регіону висловив Верховний суд США, ухваливши в 1992 році постанову, згідно з якою агенти ФБР одержали право на розшук і екстрадицію з країн регіону осіб, підозрюваних у податковому шахрайстві і відмиванні “брудних” грошей навіть тоді, коли це може бути пов’язано з порушенням міжнародного права.
Іншим об’єктом пильної уваги міжнародних організацій і правоохоронних органів є Південно-Східна Азія. Причина такої зацікавленості – факт, що цьому регіону належить сумнівна репутація всесвітнього постачальника наркотиків. Треба одразу відзначити, що більшість країн цього регіону підписала Конвенцію ООН 1988 року. Частина цих країн цілком прийняла на себе зобов’язання оголосити відмивання грошей кримінальним злочином. Інші ще цього не зробили, але вживають заходів з доповнення й удосконалювання законодавства в даному напрямку.
Набагато менше досягнуто тут в інших напрямах, а саме: у посиленні ролі фінансового сектора в боротьбі з відмиванням “брудних” ірошей і поширенні постанов Конвенції на інші види тяжких злочинів, не пов’язані з виробництвом і торгівлею наркотиками. Зрозуміло, не можна випустити з уваги, що це гігантський регіон, який охоплює країни, що різко відрізняються одна від одної з погляду економічного і соціального розвитку. Крім того, тут не існує єдиної регіональної організації, яка взялася б за просування програми і за її реалізацію. Ситуація до того ж ще більше ускладнюється наявністю в регіоні розгалуженої мережі “підпільних” і “паралельних” банків, здатних цілком взяти на себе функції легального фінансового сектора в міжнародних операціях з відмивання грошей.
У таких умовах зусилля ФАТФ були зосереджені в основному на інформуванні державних і політичних діячів країн регіону про ступінь погрози і небезпеки, які походять від міжнародного злочинного бізнесу, а також на спробах схилити їх до прийняття Рекомендацій ФАТФ шляхом повного чи часткового включення їхніх положень у місцеве законодавство. Організаторська діяльність ФАТФ, а також дипломатичні зусилля провідних індустріальних держав світу призвели до вступу у ФАТФ високорозвинутих промислових країн регіону, таких як Японія, Гонконг і Сінгапур.
У 1993 р. ФАТФ разом з Відділом з боротьби з економічною злочинністю при секретаріаті Британської співдружності націй скликали регіональну конфедерацію в Сінгапурі. На ній було ухвалене рішення про створення невеликого Секретаріату з боротьби з відмиванням “брудних” грошей в Азії (Asia Money Laundering Secretariat). До його функцій входить підтримка зусиль ФАТФ у цьому регіоні.
Варто зазначити, що певне просування в напрямі криміналізації явища відмивання грошей спостерігається й у тих країнах і територіях Південно-Тихоокеанського регіону, які відомі у світі як офшорні центри. Цьому процесу всіляко сприяли регіональні організації. У липні 1992 року відбувся форум держав Південно-Тихоокеанського регіону. До цієї організації з 1971 р. входять Австралія, Фіджі, Науру, Нова Зеландія, Пану а-Нова Гвінея, Західне Самоа, Тонга, Вануату, острови Кука і Соломонові острови. З огляду на масштаби загрози регіону від міжнародної злочинності, учасники Форуму ухвалили декларацію про співробітництво правоохоронних органів.
Крім того, його учасники доручили міністрам внутрішніх справ вивчити Рекомендації ФАТФ і підготувати правову базу для прийняття і впровадження в практику тих, котрі найбільше відповідають конкретним умовам країн регіону. Вони визнали необхідність, як сказано в декларації, зміцнення вітчизняних і міжнародних правових інструментів, які б забезпечили пошук, вилучення з оборогу чи повну конфіскацію майна, доходів, отриманих у результаті злочину, знарядь злочинів. Вони також підтвердили потребу введення розпоряджень, які регулюють надання допомоги з метою виключення маніпулювання такими послугами, які призводять до відмивання доходів від злочину. Форум також констатував, що закон про банківську таємницю може бути використаний як ширма для прикриття злочинних фінансових операцій, тому такий метод відхилення від виконання угод з надання взаємодопомоги повинен бути заборонений. У декларації містився заклик прискорити процес відновлення і доповнення місцевого законодавства про екстрадицію, а також введення в нього відповідних положень, які відкривають можливість надання допомоги іноземним органам правопорядку в розслідуванні кримінальних справ. Учасники форуму виступили також із закликом до якнайшвидшої ратифікації і впровадження в життя Конвенції ООН з боротьби з нелегальним оборотом наркотиків 1988 року. Першою державою регіону, яка ратифікувала Конвенцію, був острів Фіджі. Підготовкою проектів необхідних законодавчих актів займалася конференція правознавців островів Тихого океану, яка доручила розробити проект спеціально створеній Комісії із законності і порядку під головуванням Австралії.
На закінчення варто зупинитися на ролі міжрегіональних міжнародних організацій, прикладом яких є Британська співдружність націй. Ця організація внесла значний вклад у справу боротьби з відмиванням “брудних” ірошей. Протягом багатьох років вона докладає і великих зусиль для зміцнення міжнародного співробітництва і удосконалення кримінального законодавства, доказом чому слугують угоди, які стосуються екстрадиції, тобто видачі засуджених за кримінальні злочини та інших важливих проблем [43, с. 371). Такі угоди укладені між більшістю країн співдружності. Особливе значення для вирішення проблеми відмивання ірошей має документ Співдружності, який одержав назву “Порядок дій при наданні взаємної допомоги з кримінальних справ”, доповнений у
1990 році [43, с. 372]. Він вплинув на формування діючого механізму співробітництва між країнами, що було справою дуже важкою в законодавчому полі, заснованому на традиціях англосаксонського права. Проте співдружність домоглася внесення в місцеве законодавство статей і поправок, які гарантують реалізацію заходів, спрямованих на виявлення, вилучення і конфіскацію доходів, одержуваних від усіх видів злочинів [43, с. 372].
У жовтні 1993 p., під час наради в Лімасолі, на Кіпрі, голови урядів країн Британської співдружності націй доручили міністрам юстиції вжити термінових заходів для невідкладного впровадження в життя 40 Рекомендацій ФАТФ, а також дали вказівку міністрам фінансів узяти під контроль реалізацію цих рекомендацій у фінансових установах.
Через місяць, у листопаді того самого року, відбулася конференція міністрів юстиції держав Співдружності на острові Маврикій. У заключному комюніке міністри висловили надію, що вирішення всіх цих проблем нагальне, а також ухвалили постанову про введення комплексних законодавчих розпоряджень у таких галузях: криміналізація процедури відмивання грошей, пов’язаного з усіма тяжкими злочинами, передача фінансовим установам інформації про операції, які викликають підозру у відмиванні грошей, конфіскація доходів, отриманих злочинним шляхом, визнання відмивання грошей злочином з необхідністю екстрадиції. Крім того, були передбачені конкретні заходи в сфері міжнародного співробітництва слідчих органів і органів правосуддя в справах з відмивання грошей, а також у процедурі конфіскації злочинних доходів.
Важливим досягненням було й те, що всі учасники конференції погодилися на проведення процедури самооцінювання, а також зобов’язали урядових чиновників взяти під контроль процес реалізації прийнятої програми за участю секретаріату Співдружності.
Отже, все чіткіше проглядається тенденція прийняття і практичної реалізації 40 Рекомендацій ФАТФ країнами, які не входять до цієї організації. Позитивним явищем можна вважати і підписання Віденської Конвенції зростаючою кількістю держав. Поряд з цим дедалі сильніше відчувається потреба в пошуках більш широкого і багатостороннього підходу до вирішення цієї проблеми, тому що успіхи в практичному застосуванні правових інструментів, а головне – ефективність придатних до застосування методів, залишаються дуже помірними (точніше, усе ще скромними), особливо у відношенні фінансового сектора. Досвід свідчить, що нерідко зусилля високорозвинутих індустріальних країн спрямовані на заохочення інших держав, на їхнє залучення до спільного застосування методів протидії відмиванню грошей, не приносять бажаних результатів. Очевидно, необхідно відчутно посилити надання цим країнам технічної, матеріально-фінансової підтримки, допомоги фахівцями, інших видів дій у цьому напрямі, інакше вся законодавча і дипломатична діяльність виявиться безрезультатною.
Якщо ж оцінювати діяльність міжнародних організацій у цьому напрямі за два минулих десятиліття (1980-2000 pp.), то потрібно відзначити таке. Міжнародна громадськість, занепокоєна темпами зростання організованої злочинності, вимагає зробити все можливе, щоб покінчити з фінансовою міццю злочинних синдикатів чи хоча б відчутно підірвати її. Стратегія реалізації цієї мети включає три елементи. Перший – це традиційний, спрямований на підвищення дієвості вітчизняного кримінального законодавства, здатного гарантувати дотримання принципу “невідворотності покарання”. Другий елемент – посилення заходів, які позбавляють злочинців плодів їхньої злочинної діяльності. Цей елемент стратегії на додаток до чисто кримінального покарання робить наголос на необхідності криміналізації явища відмивання грошей, а також створює фундамент для розшуку і конфіскації доходів, отриманих злочинним шляхом. Такі заходи, за задумом їхніх авторів, носять превентивно-наступальний характер.
Третій, вирішальний, елемент стратегії виходить з переконання, що зусилля, які починаються в масштабах однієї країни, при всій їхній значущості для подолання місцевої злочинності, виявляються безрезультатними в боротьбі з рафінованою міжнародною діяльністю “відмивателів” “брудних” грошей, які спираються на могутню підтримку “тилових підрозділів”, що включають до своїх рядів висококласних фахівців і продажних урядових чиновників різних країн. Для боротьби з цим злом потрібні ефективні інструменти і механізми міжнародного співробітництва.
Створенням таких механізмів і займаються державні й політичні діячі багатьох країн, причому на рівні міністрів і голів урядів. Результатом їхніх зусиль стала поява і діяльність міжнародних організацій, а також укладення і ратифікація важливих міжнародних угод.
Оцінюючи зусилля країн, які розвиваються, а також промислово розвинутих держав, які переживають період соціально-економічної трансформації, високорозвинугі країни готові виявляти більше еластичності і творчого мислення у вирішенні їхніх проблем, оскільки метою цих зусиль є пристосування міжнародної стратегії до конкретних специфічних умов країн і регіонів, посилення ефективності в боротьбі з інтернаціональною злочинністю. Спробою такого пристосування стали дискусії в ООН про утворення Міжнародного карного трибуналу. Про необхідність створення судового органу, який виносить вироки в індивідуальних випадках, питання ставиться вже давно. Проблема ця активізувалася, коли справа дійшла до звинувачень деяких глав латиноамериканських держав у їхньому злочинному зв’язку з міжнародними наркокартелями. За справедливим зауваженням генерального секретаря Британської співдружності націй, “малі країни не мають умов для проведення процесів над виконавцями злочинів міжнародного масштабу, оскільки така процедура занадто складна, дорога, а іноді й небезпечна з погляду її наслідків” [Цит. за: 43, с. 374]. На думку фахівців, під юрисдикцію Міжнародного карного трибуналу повинні підпадати, за певних умов, категорії злочинів, пов’язаних з наркотиками, які носять міжнародний характер, у тому числі злочин відмивання грошей. Важливо, що західні держави надають цій ініціативі енергійну підтримку, достатню для того, щоб вона одержала “путівку в життя”.
У липні 1998 р. Генеральна Асамблея ООН ухвалила зміст статуту Міжнародного карного трибуналу, відкритого для підписання всіма членами організації. Проти цього серед інших проголосували США і Китай.
Таким чином, більшість країн світу виявили готовність включитися в загальносвітові зусилля проти відмивання “брудних” грошей, в той час як деякі держави зайняли вичікувальну позицію, намагаючись, як це не сумно, залучити у фінансові установи своїх країн чималі суми “брудних” грошей. Багато хто поділяє точку зору Е. Савони і М. де Фео, які заявили, що такі країни “провокують солідні світові фінансові центри і міжнародні організації до прийняття санкцій проти таких держав, і в принципі ці держави таких санкцій заслуговують” [43, с. 375].
Не менш гостра і злободенна проблема досягнення згоди між державами щодо визначення мінімального стандарту поведінки члена світового співтовариства з погляду його участі в міжнародних зусиллях у боротьбі з організованою злочинністю. Кожний, хто б не дотримувався цього стандарту, змушений був би рахуватися з наслідками, які випливають з реакції на таку поведінку з боку інших країн. Тривалий час існувала думка, що вирішення цієї проблеми пов’язане з небувалими труднощами не тільки політичного характеру, але й зі складністю визначення елементів мінімального стандарту. Однак для спростування такої думки посилаються на те, що аналогічні труднощі довелося переборювати при прийнятті програми протидії відмиванню грошей, і вони були успішно переборені. Це було проголошено в червні 1994 р. під час конференції в Італії, коли було погоджено і прийнято сім пріоритетних оцінок ступеня реалізації цієї програми72.
Аналогічний рівень цілком можливо встановити і при введенні мінімального стандарту поведінки країни у випадку призначення “порогу” застосування проти неї необхідних санкцій.
Звичайно, потреба у введенні таких санкцій цілком відпаде, оскільки політичні діячі і лідери держав рано чи пізно усвідомлюють насущну потребу активної боротьби з міжнародною організованою злочинністю. Створення суспільної атмосфери, яка сприяє боротьбі з цим злом, відіграє не меншу роль у досягненні успіху, ніж застосування високоефективних оперативно-розшукових і каральних санкцій.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)