Міжнародна економіка – Козак Ю. Г. – Інтеграційні процеси в країнах перехідної економіки
Реформування економіки на ринкових засадах стимулює постсоціалістичні країни до економічної інтеграції – процесу, що все більше набуває глобального характеру. Проте вектори інтеграції у різних країн неоднакові. Після розпаду РЕВ ніхто з політичних лідерів цих країн не говорить про доцільність його відродження. Країни ЦСЄ рішуче дистанціюються від економічного терену колишнього СРСР. Натомість пострадянські республіки шукають шляхи плідного співробітництва в рамках СНД та деяких інших формах інтеграції. Але всі європейські держави перехідної економіки (крім Росії*) стратегічною метою вважають вступ до ЄС.
В Центральній Європі в 1992 р. була підписана Центральноєвропейська угода про вільну торгівлю (ЦЕФТА). її підписали Польша, Чехія, Словаччина й Угорщина (“Вишеградська четвірка”); згодом до них приєдналися Румунія й Болгарія. Ця організація стала “проміжною моделлю”, яка полегшила вступ цієї групи країн до ЄС. Ще в 1989 р. Європейським Союзом була розроблена програма PHARE (економічна допомога реформуванню) для Польщі та Угорщини; згодом вона поширилася на Чехію й Словаччину. Ці країни вже є членами ЄС.
В 1992 р. також було засновано Раду держав Балтійського моря; ініціаторами виступили Німеччина й Данія. Вона включає всі скандинавські держави, Німеччину, Польщуч Росію, Естонію, Латвію і Литву. Рада сприяє вирішенню регіональних проблем у широкому спектрі міжнародних відносин.
На терені колишнього СРСР в 1991 р. утворилася Співдружність Незалежних Держав (СНД), яка поєднала 12 з 15 колишніх радянських республік (Азербайджан. Білорусь, Вірменію, Грузію, Казахстан, Киргизстан, Молдову, Росію, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан і Україну). Головною метою СНД передбачалося співробітництво в політичній, економічній, гуманітарній, екологічній та культурній сферах для всебічного й збалансованого економічного й соціального розвитку держав-членів. Таке співробітництво має перетворитися на Економічний союз; угоду про його створення підписано в 1993 році, але до реалізації цієї мети ще далеко. Для успішної інтеграції на просторі СНД є чимало об’єктивних умов. На початку 90-х років ще зберігалися виробничі зв’язки між підприємствами колишніх республік СРСР. Тривалий процес територіального поділу праці в межах Союзу утворив механізм доповнення, кооперації між економіками союзних республік. Необхідно було пристосувати цей механізм до нових умов, пов’язаних з переходом до ринкової економіки. До того ж відсутність мовного бар’єру, культурні, навіть сімейні зв’язки сприяли, здавалось, успішному розвитку інтеграції. Проте насправді цей процес іде з великими труднощами.
Цілями задекларованого Економічного союзу є стабільний розвиток економіки Країн-членів, утворення спільного економічного простору, спільне здійснення економічних проектів, розв’язання екологічних проблем. Функціонування Економічного союзу
Означало б вільний рух товарів, послуг, капіталів і робочої сили між країнами СНД. Передбачається здійснення узгодженої політики в сферах грошово-кредитних відносин, бюджету, цін і оподаткування, митних тарифів.
Нині економічна інтеграція в СНД, по суті, знаходиться на стадії зони преференційної торгівлі. Тому шлях до Економічного союзу пролягає через проміжні стадії: зона вільної торгівлі – митний союз – спільний ринок товарів, послуг, капіталів і робочої сили – валютний союз. В 1994 р. було підписано Договір про утворення зони вільної торгівлі. Він передбачає поступове скорочення митних зборів і утворення в майбутньому міждержавної економічної ради. Було підписано низку документів, які конкретизували цілі Економічного союзу й розробляли механізм його дії в різних сферах.
Проте багато з важливих рішень про зміцнення інтеграційного процесу в межах СНД залишаються тільки на папері і не втілюються в життя. Є декілька причин такого положення. З одного боку, це – наслідок глибокого падіння економік всіх країн СНД, розрив економічних зв’язків між суб’єктами колишнього СРСР і труднощі переходу до ринкової економіки. З іншого боку, така ситуація складається через політичні амбіції лідерів партій, деяких соціальних верств країн, що входять до СНД. Нарешті, дається взнаки егоїстична, недалекоглядна політика урядів, що намагаються здобути сьогодні вигоди для своєї держави за рахунок інших членів СНД. Незважаючи на багаторазову задекларованість необхідності знижувати митні бар’єри, уряди діють у зворотному напрямку – утворюють митні пости, вводять квоти, ліцензування взаємної торгівлі. Нещодавнім прикладом є уведення Росією обмежень на імпорт українського металу, різке підняття цін на газ і відповідні дії української сторони щодо деяких російських товарів; по суті, це нагадує “торговельну війну”. В 1998 р. СНД було на грані саморозпуску.
В цій ситуації здійснюються заходи по утворенню в межах СНД локальних угруповань країн, розбіжності серед яких у поглядах на цілі й способи інтеграції мінімальні. Найбільше зближення позицій відбувається між Росією й Білоруссю. В 1998 р. була підписана Декларація про тісну економічну й політичну інтеграцію обох країн. Утворено Союз Росії й Білорусі. В 2000 р. прийнято рішення про утворення між ними валютного союзу і запровадження згодом єдиної валюти.
Росія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан і Таджикистан утворили з 2000 р. Євразійське економічне співробітництво. Метою ЄврАзЕС є утворення митного союзу та єдиного економічного простору.
В 2003 р. між Росією, Україною, Казахстаном і Білоруссю була підписана угода про створення Єдиного економічного простору (ЄЕП) на засадах зони вільної торгівлі або митного союзу. Ця угода була ратифікована Верховною Радою України в 2004 p., але подальші політичні події в Україні поставили участь нашої країни в цьому об’єднанні під сумнів; на сьогодні ця угода фактично не реалізується.
Уряд України виступає за утворення на теренах СНД зони вільного економічного простору без наднаціональних структур.
Останнім часом на південній периферії СНД активізується угруповання під назвою ГУУАМ – Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова. Україна зацікавлена в співробітництві з цими країнами, зокрема, через проект утворення енергетичного коридору Азія – Європа (газ Узбекистану, нафта Азербайджану). В 2001 р. ГУУАМ набув офіційного статусу міжнародної організації. В 2002 р. Узбекистан вийшов з ГУУАМ, і ця організація тепер має назву ГУ AM.
Низка членів СНД входить також до інтеграційного об’єднання під назвою Організація Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС), яке виникло в 1992 році. Його членами є: Азербайджан, Албанія, Болгарія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Туреччина та Україна. Всі вони або безпосередньо виходять до Чорного моря, або мають економічні інтереси на просторі його басейну. Цілями ОЧЕС визначено: поліпшення умов для підприємницької діяльності; сприяння економічному співробітництву; оптимальне використання всіх можливостей для розширення й диверсифікації співробітництва.
Основні сфери співробітництва членів ОЧЕС: транспорт і комунікації; інформатика; обмін економічною й комерційною інформацією; стандартизація й сертифікація продукції; енергетика; видобуток і обробка мінеральної сировини; туризм; сільське господарство; охорона здоров’я і фармацевтика; наука і техніка; охорона довкілля. Активізувати інтеграційні процеси між країнами ЧЕС покликаний Чорноморський банк торгівлі і розвитку, якого було засновано в 1994 році.
Країни з перехідною економікою входять також до деяких економічних організацій Азіатсько-Тнхоокеанського регіону. Так, членами Азіатсько-Тихооксанського співробітництва (АТЕС) є Китай і Росія. В Організацію економічного співробітництва (ОЕС) Азербайджан, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан входять спільно з Афганістаном, Іраном, Пакистаном і Туреччиною. Основними напрямками співробітництва країн-членів цієї організації, яка утворилася ше в 1985 р., є: промислове й технічне співробітництво; енергетика; сільське господарство; транспорт і комунікації; навколишнє середовище й охорона здоров’я; освіта, наука й культура; боротьба з наркоманією.
В’єтнам і Монголія входять до Азіатської організації з питань продуктивності (АОП). В’єтнам є також членом Асоціації держав Південно-Східної Азії (АСЕАН).
Докладніше щодо характеристики країн з перехідною економікою див. Додаток 11.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)