Home ⇒ 👍Міжнародна економіка - Козак Ю. Г ⇒ Міжнародна економіка – Козак Ю. Г. – 1.3. Україна в міжнародному економічному просторі

Міжнародна економіка – Козак Ю. Г. – 1.3. Україна в міжнародному економічному просторі

Україна, як і інші суверенні держави, що утворилися після розпаду СРСР, виявилась незадовільно включеною в міжнародний поділ праці. А це не відповідає її національним інтересам, адже тим самим її виштовхують на узбіччя світового економічного прогресу. Про це свідчить, зокрема, той факт, що частка експорту в загальному обсягу виробництва України до проголошення суверенітету не перевищувала 4-5%, в той час як середньосвітовий показник дорівнював 17%.

Досягнення економічного та соціального відродження України значною мірою пов’язане з інтеграцією її в міжнародну економічну систему, активною і зростаючою участю не лише в регіональному, а й міжнародному поділі праці, ефективному використанні його переваг і вигод. .

Можливості тієї чи іншої країни щодо включення у світовий економічний простір та міжнародну економічну систему визначаються показником відкритості її економіки.

Існують різні експертні оцінки відкритості української економіки. Так, за рейтингом “Heritage Foundation)) і “Wallstreet journal)), у 1998 p. із 161 країни Україні відведена 124 позиція, а експерти Всесвітнього банку в 1999 р. оцінювали економіку України як “закриту”.

Можлива й інша оцінка. Якщо брати такі кількісні показники як співвідношення обсягів експортно-імпортної діяльності до ВВП, то Україна демонструє досить високий рівень відкритості економіки – 103% (Польща – 84%, Росія – 67%) [ ].

Але ця відкритість відбиває не зростаючу конкурентоспроможність українських товарів, а законсервовані структурні диспропорції (непомірну залежність від імпорту енергоносіїв та вимушений експорт низько-технологічної металургійної продукції, виробництво якої поглинає значну частку “критичного” енергоімпорту). Майже половина вартості нашого експорту (41%) припадає на чорні метали; в імпорті 32% становить нафта й газ. Частка машин і устаткування низька як у експорті (14%), так і в імпорті (28%), тоді як у розвинутих країнах вона значно перевищує 30%.

Цілеспрямованість інтернаціоналізації української економіки ускладнюють такі зовнішні фактори впливу:

– значне посилення міжнародної конкуренції на основних товарних ринках світу;

– істотне підвищення вимог споживачів до технологічного рівня та якості товарів, що зробило цінові фактори конкурентоспроможності вторинними, а фактори швидкості технологічних інновацій та гарантій якості – первинними;

– вжиття багатьма зарубіжними країнами більш витончених форм протекціонізму та дискримінації українських експортерів (ускладнення процедур сертифікації продукції, розширення використання механізму антидемпінгових розслідувань та ін.);

– активне використання провідними країнами заходів відкритого державного протекціонізму на окремих ринках, включаючи ринки озброєнь та сучасної високотехнічної продукції (наприклад, літакобудування, обладнання для АБС тощо);

– обмеженість доступу до міжнародних інструментів регулювання торговельних режимів через відсутність членства в системі СОТ;

– складність входження в міжнародні проекти високотехнологічного співробітництва через невідповідність міжнародним критеріям захисту прав інтелектуальної власності;

– висока взаємна конкуренція інтересів України та інших постсоціалістичних країн на міжнародних товарних і кредитно-інвестиційних ринках.

Для активного включення України в процес міжнародної економічної інтеграції необхідно створити відповідні умови.

Суть цих умов зводиться до створення в Україні такої соціально-економічної та політичної системи, котра була б поєднаною з міжнародними інтеграційними системами. Іншими словами, економіка України повинна бути здатною до функціонування з міжнародними угрупованнями в одній системі координат.

Згадана поєднаність досягається за допомогою становлення в Україні адекватних міжнародним інтеграційним угрупованням політико-правових, економічних, соціально-культурних та інфраструктурних відносин.

Як важливу умову включення України в інтеграційні процеси можна виокремити розвиток двосторонніх та багатосторонніх її відносин із сусідніми державами.

Досить сприятливими чинниками для розвитку цих відносин є:

– наявність неконфліктних кордонів між сусідніми державами;

– спільність історичної долі;

– традиційність взаємних економічних та гуманітарних зв’язків;

– єдність природного середовища;

– однорідність рівня соціально-економічного розвитку.

Істотними є підписання між Україною та іншими країнами відповідних міждержавних угод і надання в їх рамках взаємних преференцій, які створюють більш пільгові умови діяльності господарюючих суб’єктів. Принципово значимою умовою включення України в інтеграційні процеси є встановлення зв’язків між її господарюючими суб’єктами і ТНК. Підключення наших підприємств до технологічного ланцюга, що діє в рамках ТНК, а також відкриття їхній філій та дочірніх підприємств на території України є прямим шляхом до світового інтернаціоналізованого виробництва.

Як необхідна інституційна умова включення України у світогосподарські зв’язки виступає її участь у роботі міжнародних економічних організацій. Неможливо бути інтегрованим у світове співробітництво, не дотримуючись “правил гри” його учасників. Ці “правіша”, хай навіть і жорсткі, але загальновизначені в цивілізованому світі, якраз і розроблюються міжнародними економічними організаціями, таким як СОТ, МВФ, МБРР, МОП та ін.

Відзначені умови повинні виступати як вихідні у формуванні цілісної інтеграційної політики України. І хоча в Україні, по суті, немає навіть інтеграційної концепції, наведені умови, а також специфіка геополітичного становища України дають змогу виділити два рівні інтеграційної політики.

1. Участь України в міжнародному поділі праці, тобто встановлення економічної взаємодії з рештою країн світу на принципах міжнародних економічних інститутів і з урахуванням національної безпеки.

2. Участь України в регіональному поділі праці, тобто розширення її економічного співробітництва з країнами-партнерами по колишньому СРСР, а також з країнами ЄС на нових принципах, тобто на принципах приватно-підприємницької інтеграції або “інтеграції знизу”.

Формування відкритої економіки України визначається стратегічними напрямами її інтернаціоналізації, яка повинна відбуватися за такими основними напрямами:

Системна інтеграція у світове господарство із забезпеченням реальної міжнародної конкурентоспроможності;

– ефективна міжнародна спеціалізація, скоординована з внутрішньою структурною модернізацією та орієнтована на доступні прогресуючі сегменти світового ринку;

– міжнародна диверсифікація, спрямована на ліквідацію монопольної залежності від окремих зарубіжних ринків;

– становлення власних транснаціональних економічних структур з глобальним менеджментом;

– інтеграційна макровзаємодія із СНД, Європейським Союзом, центрально і східноєвропейськими угрупованнями країн;

– забезпечення належного рівня економічної безпеки з дійовими механізмами захисту від несприятливих змін міжнародної кон’юнктури та фінансових криз.

Усі ці пріоритети можуть бути реалізовані в результаті продуктивної співпраці з міжнародними економічними організаціями: МВФ, Всесвітнім банком, системою СОТ, спеціалізованими урядовими і неурядовими організаціями в галузі зв’язку та інформаційного обміну, транспорту, енергетики, праці (МОП), з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), промислового розвитку (ЮНІДО), сільського господарства і продовольства (ФАО) та ін. За умовами реалізації власної стратегії інтернаціоналізації Україна має перспективи досягнення певної міжнародної конкурентоспроможності [41, с. 20].

У 2001 р. були розроблені “Концептуальні засади стратегій економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки” [ ]. Метою стратеги на наступне десятиліття проголошувалося забезпечення підгрунтя України як високорозвинутої, соціальної за своєю сутністю, демократичної правової держави, її інтегрування у світовий економічний процес як країни з конкурентоспроможною економікою, здатною вирішувати найскладніші завдання свого розвитку. Якщо на попередньому етапі реформ здійснювався демонтаж (через механізми лібералізації) державно-адміністративної системи управління, то тепер ставилася нова мета – формування сильної держави, активізація її регулювальної функції і водночас здійснення такої політики, яка не лише зберегла б, а й істотно посилила ринковий вектор розвитку.

“Концептуальні засади”, відповідно до головної мети розвитку, визначали стратегічні пріоритети України. Цими пріоритетами є:

1. Створення передумов для набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі. Передбачалося, що до кінця 2007 р. Україна може претендувати на набуття асоційованого статусу в ЄС, а до 2011 р. створити реальні внутрішні передумови для вступу України в ЄС.

2. Забезпечення сталого економічного зростання. Для цього необхідно реалізувати стратегію випереджаючого розвитку, яка могла б забезпечити щорічні темпи зростання ВВП України у півтора-два рази вищі, ніж загалом у країнах ЄС.

3. Утвердження інноваційної моделі розвитку. Базовим принципом мас стати реалізація державної політики, спрямованої на запровадження інноваційної моделі структурної перебудови та зростання економіки.

4. Соціальна переорієнтація економічної політики. Головним завданням має стати цілеспрямоване забезпечення надійних передумов реалізації прав та свобод громадян, обмеження загрозливої диференціації доходів населення, подолання бідності, утвердження сучасних європейських стандартів життя. Згідно з “Концептуальними засадами” соціально-економічні перетворення в Україні мали здійснитися в два етапи.

Перший етап – 2002-2004 роки. Його основна мета – зміцнити конкурентоспроможність вітчизняної економіки, створити сприятливі умови для накопичення інвестиційних ресурсів, істотно розширити внутрішній попит і утвердити на цій основі надійну стабілізацію та стале зростання.

Другий етап – 2005-2011 роки. Передбачалося комплексно модернізувати підприємства, утвердити принципи й механізми структурно-іноваційної моделі розвитку та сформувати базові засади соціально орієнтованого ринкового господарства.

Перший етап, уже завершився і йому можна дати оцінку. Певних цілей досягнуто. Зокрема, економіка стабілізувалася, темпи зростання ВВП навіть перевищили планові. Проте в цілому соціально-економічний розвиток України в цей час не виправдав очікувань. Спостерігалася низька активність іноземного інвестування в економіку, диференціація доходів населення поглибилася, зросла корумпованість, монополізація економіки олігархічними структурами.

У “Концептуальних засадах” конкретизувалися напрями реформування й шляхи його здійснення. Зокрема, серед пріоритетних були визначені такі сфери: інституційні перетворення; стратегія макроекономічної політики; стратегія розвитку внутрішнього ринку та реального сектора економіки; інвестиційна та структурно-інноваційна політика; соціальна політика; зовнішньоекономічна стратегія; активна державна регіональна політика; економічна та екологічна безпека.

Аналіз виконання завдань Концепції на першому етапі виявив, що вона потребує коригування з огляду на реалії соціально-економічного розвитку України та її зовнішньополітичного оточення. Тому було прийнято новий документ, який отримав назву “Стратегія економічного й соціального розвитку України (2004-2015 роки). Шляхом європейської інтеграції [htpp: // old. europexxi. kiev. ua. /Ukrainian].

У “Стратегії” визначається, що основою стратегічного курсу України є утвердження України як високотехнологічної держави. Кінцевою метою євроінтеграційного курсу України є набуття нашою державою повноправного членства в Європейському Союзі.

Важливим стратегічним напрямом інтернаціоналізації української економіки є залучення іноземного капіталу у формі прямих інвестицій та довгострокових кредитів.

Можливий успіх України в залученні іноземного капіталу багато в чому пов’язаний зі створенням сприятливого інвестиційного клімату (який розуміється як комплекс матеріально-речових та інституційних умов, що дозволяють інвесторам знижувати виробничі витрати до рівня нижче від середньосвітового). Основні компоненти цього клімату – низька вартість робочої сили; дешевизна прав землекористування; прийнятний рівень розвитку виробничої та соціально-побутової інфраструктури; система пільгового оподаткування; преференційний міграційно-митний режим; розвинуте зовнішньоекономічне, митне, валютне та інші, законодавства. Не можна не відзначити і такого важливого моменту, як орієнтація на максимальне залучення в країну валютних коштів зарубіжної української діаспори. Якщо в 1996 р. обсяг ПН в Україну становив тільки 897 млн. дол., то в 2006 р. їх сума досягла 18 млрд дол., тобто за 10 років збільшилася в 20 разів. Проте й такий обсяг для України недостатній.

Останнім часом Україна почала використовувати нові форми включення у світовий економічний простір, а саме: вільні або спеціальні економічні зони; єврорегіони; морські економічні райони міжнародного співробітництва; спеціальний режим інвести

Ційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку; міжнародні транспортні коридори.

Протягом 1999-2000 pp. в Україні було утворено 12 спеціальних економічних зон, які розташовані в різних регіонах країни; на 10 територіях пріоритетного розвитку встановлено спеціальний режим інвестиційної діяльності.

Тепер майже в усіх прикордонних регіонах України діють ті чи інші організаційні форми включення у світовий економічний простір.

Так, на півдні України функціонують спеціальні (вільні) економічні зони “Порто-франко”, “Порт Крим”, експериментальна економічна зона “Сиваш”; спеціальний режим інвестиційної діяльності в Автономній Республіці Крим; єврорегіон “Нижній Дунай”; проходять міжнародні транспортні коридори № 9 (Критський) Гельсінкі – Москва _ Одеса – Кишинів – Бухарест – Александрополіс; відбувається становлення транспортних коридорів Гданськ – Одеса та Європа – Кавказ – Азія.

У східному регіоні України утворено спеціальні економічні зони “Донецьк” і “Азов” (у м. Маріуполі). Спеціальний режим інвестицій – у Донецькій та Луганській областях, а також у містах Харкові та Шостці. Крім того, у м. Харкові засновано технологічний парк “Інститут монокристалів”.

У північному регіоні України утворено СБЗ “Славутич”, запроваджено спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Чернігівській та Житомирській областях; у місті Києві засновано технологічні парки “Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка” та “Інститут електрозварювання ім. Є. О. Патона”. Тут проходять міжнародні транспортні коридори №3 (Критський) Берлін / Дрезден – Вроцлав – Львів – Київ, а також вищезазначений № 9 (Критський) залізничним транспортом – державний кордон з Білоруссю – Чернігів – Київ – Жмеринка – Роздільна – Кучурган – державний кордон з Молдовою.

У західному регіоні України діють СЕЗ “Закарпаття”, “Яворів”, “Інтерпорт Ковель”, курортно-рекреаційна СЕЗ “Курорто-поліс Трускавець”; установлено спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Закарпатській, Львівській га Волинській областях; тут проходять міжнародні транспортні коридори вищеназваний №3, а також №9 (Критський) Трієст – Любляна – Братислава – Ужгород – Львів. Тут функціонують “Карпатський єврорегіон”, єврорегіони “Буг” та “Верхній Прут”.

Крім того, Україна бере участь у роботі таких міждержавних об’єднань, як Співдружність Незалежних Держав – СНД; Організація Чорноморського економічного співробітництва – ОЧЕС; а також ГУАМ (Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова)

Успішна реалізація усіх цих інтеграційних процесів має такі позитивні наслідки для економіки України :

– залучення іноземних інвестицій для прискореного соціально-економічного розвитку окремих регіонів;

– заручення передових технологій, ноу-хау;

– створення нових робочих місць;

– розвиток взаємовигідного товарообміну;

– створення наукових впроваджувальних центрів

– удосконалення системи підготовки кадрів

– взаємний обмін Фахівцями з різних галузей знань

– вирішення екологічних проблем.