Місцеві фінанси – Сунцова О. О. – Збереження автономії місцевих видатків
Місцеві самоврядування в Україні зараз користуються значною свободою у вирішенні питань про те, скільки коштів витрачати на ту чи іншу статтю функціональної класифікації. Посадові особи місцевих органів влади тонше “настроєні” на видаткові потреби своїх громадян, ніж центральні органи. Тож трансферти є нецільовими і не обмежуються жодними умовами.
Це положення Бюджетного кодексу відповідає статті 9 Європейської Хартії про місцеве самоврядування, яка встановлює: “Трансферти по можливості не мають бути зарезервовані на фінансування заздалегідь визначених проектів. Надання трансфертів не повинно позбавляти місцеві органи влади однієї з основних свобод – на свій розсуд проводити політику в межах своєї власної юрисдикції”.
Водночас, Бюджетний кодекс визнає, що в умовах, коли система місцевого самоврядування в Україні тільки-но зводиться на ноги, принцип контролю з боку місцевих жителів за видатковими рішеннями місцевих посадових осіб, ще остаточно не утвердився. БК залишає органам місцевого самоврядування поле для маневру при проведенні власної бюджетної політики (не вимагаючи, зокрема, щоб обсяг бюджету був копійка в копійку тотожний добутку нормативів бюджетної забезпеченості на кількість населення), однак передбачає кілька важелів контролю – і з боку керівників місцевих державних адміністрацій (стаття 122), і з боку Рахункової палати (стаття 110), і з боку органів Державної контрольно-ревізійної служби (стаття 113). Ще одне обмеження на свободу видаткових рішень місцевої влади накладають нормативи надання послуг, встановлені галузевими міністерствами освіти та охорони здоров’я.
Бюджетний Кодекс не обминув увагою ще одну тенденцію, за якою новий системний бюджетний законопроект ліквідує явище, що здобуло у світовій практиці публічних фінансів назву “ефекту витіснення”. Ефект цей виявляється в тому, що кожна нарощена гривня власних доходів місцевих бюджетів “витісняє”, відповідно, трансфертну гривню з державного бюджету. Тобто, якщо місцевий бюджет збільшує власними зусиллями власні доходи, то він або втрачає на таку саму суму дотації з того самого “вищестоящого” бюджету, або отримує зменшення відрахувань від загальнодержавних податків, або мусить більше відраховувати до державного або обласного бюджету. Класичний приклад, який вже цитується на Інтернет-сайтах та на сторінках підручників з публічних фінансів у Європі – це муніципальний бюджет міста Хмельницького, що має один з трьох найбільших в Україні гуртових ринків. Увага тамтешньої міської влади до розвитку ринку призвела в результаті до того, що надходження від місцевих податків і зборів ( передусім від ринкового збору) в Хмельницькому серед найвищих в Україні: якщо в середньому по Україні частка цих надходжень у місцевих бюджетах складала 4 відсотки, то в Хмельницькому вона перевищувала 10 %. Однак, Хмельницький отримував мало бюджетної вдячності за свої зусилля, більше того, був покараний за таке завзяття: на кожну нарощену від ринкового збору гривню обласний бюджет зменшував на ту ж гривню, або й більше, відрахування міському бюджету від загальнодержавних податків.
З ухваленням Бюджетного Кодексу становище кардинально змінюється. Власні доходи місцевих бюджетів не беруться до розрахунку трансфертів. А хто відіграє визначальну роль в наповненні цього кошика? Саме малий та середній бізнес, що розвивається на території місцевих громад, адже саме він є платником місцевих податків і зборів та інших власних для місцевого бюджету податків. Якщо місцева влада зацікавлена в тому, щоб не було вибоїн на дорогах місцевого значення, щоб, даруйте на слові, вчасно вивозилося і утилізувалося сміття з дворів, вона буде і змушена, і зацікавлена розвивати малий бізнес, тому що постає у залежність від підприємницької енергії і думки.
Реалізуючи положення статті 143 Конституції України та “Закону про місцеве самоврядування”, проект Бюджетного кодексу надає місцевій владі дієвий важіль у здійсненні довгострокової програми соціально-економічного розвитку. Йдеться про механізм формування та виконання бюджету розвитку місцевого самоврядування. Ресурси цього бюджету спрямовуються на розбудову місцевої соціальної та виробничої інфраструктури (доріг, сфери обслуговування тощо). Тобто, формується майбутній профіль ефективної діяльності міста чи району – туризм, транспортні перевезення тощо, а отже, створюється такий необхідний ринок праці. Звичайно, найефективніше це зробити пліч-о-пліч з малим та середнім бізнесом. Підприємці, зрештою, і підказують бажаний напрямок розвитку, вкладаючи кошти чи виступаючи виконавцями замовлень.
Бюджетний Кодекс України створює ще одну важливу інституційну передумову для розвитку територіальних громад – він визначає критерії та умови місцевих запозичень. Кредитор не купить муніципальні облігації, якщо не буде певен у поверненні коштів та виплаті процентів. Передумова виплати – стабільність доходів бюджету, яку Кодекс і визначає. Разом з тим проект Кодексу дуже розважливий у приборканні апетитів деяких “гарячих голів”, які вже назавтра хотіли б набрати кредитів, не задумуючись. Документ чітко визначає як правила здійснення запозичень, так і обслуговування боргу. Згідно з цими правилами, видатки на обслуговування боргу не мають перевищувати 10 відсотків витрат місцевого бюджету. Це вимагає від місцевої влади реалістичної оцінки перспективи, послідовності планування та досягнення ефективних результатів. Але водночас і відкриває широкі можливості для ухвалення незалежних рішень в економічних інтересах місцевої громади та місцевого бізнесу.
Отже, Бюджетний кодекс закладає підвалини для нової стратегічної політики органів місцевого самоврядування. Ця політика тісно пов’язана з підтримкою і розвитком підприємницької діяльності – малого і середнього бізнесу, як ключового елементу в економічному піднесенні територіальної громади.
Місцевий бюджет відповідно до Бюджетного кодексу містить в собі надходження і витрати на виконання повноважень органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Ці надходження і витрати складають єдиний баланс відповідного бюджету.
Надходження до бюджету розвитку місцевих бюджетів включають:
O кошти від відчуження майна, яке знаходиться у комунальній власності, в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення;
O надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади;
O кошти від повернення позик, які надавалися з відповідного бюджету до набрання чинності цим Кодексом, та відсотки, сплачені за користування ними;
O кошти, які передаються з іншої частини місцевого бюджету за рішенням відповідної ради;
O запозичення, здійснені у порядку, визначеному Кодексом та іншими законами України (крім випадку, передбаченого статтею 73 Кодексу);
O субвенції з інших бюджетів на виконання інвестиційних проектів. До витрат бюджету розвитку місцевих бюджетів належать:
O погашення основної суми боргу відповідно Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування (крім боргу, що утворюється за умовами, визначеними статтею 73 цього Кодексу);
O капітальні вкладення;
O внески органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування у статутні фонди суб’єктів підприємницької діяльності. Бюджет розвитку місцевих бюджетів є складовою частиною спеціального фонду місцевих бюджетів
(1 votes, average: 5,00 out of 5)