Місцеві фінанси – Сунцова О. О. – РОЗДІЛ 5. Планування і порядок фінансування видатків місцевих бюджетів

5.1. Організація надання державних і громадських послуг.

5.2. Конституційні гарантії з надання громадських послуг органами місцевого самоврядування в Україні.

5.3. Фінансування делегованих повноважень органами місцевого самоврядування.

5.4. Фінансування власних повноважень органами місцевого самоврядування.

5.5. Методи планування видаткової частини місцевих бюджетів.

5.6. Ефективне використання видаткової частини.

5.7. Взаємовідносини між органами місцевого самоврядування.

Основні терміни та поняття: Видатки на фінансування власних повноважень, видатки на фінансування делегованих повноважень, децентралізація, деком-петенція, деволюція, громадські послуги, комунальні послухи, казуальні методи планування, програмно-цільовий метод.

5.1. Організація надання державних і громадських послуг

Формування системи місцевих фінансів призводить до незворотних змін усієї системи фінансових взаємовідносин між рівнями влади в Україні, у цьому контексті головну роль віддають розмежуванню функцій і завдань між центральним і місцевими органами влади щодо надання державних і громадських послуг, основна мета такої трасформації суспільства в цілому, да державного управління зокрема – це перехід до ідеології партнерства у стосунках між центральним апаратом влади та місцевими ораганами самоврядування.

Як показує позитивна зарубіжна практика створення ефективної взаємодії між центральними та місцевими органами влади, та вона характеризується як розподілом відповідальності між центральними й місцевими органами влади у цій сфері, так і їхнім партнерством. Ці підходи є підгрунттям для створенні та функціонуванні системи організації сукупних державних витрат. Зважаючи на відносно молодість нашої країни та, відповідно, і системи державного управління у ній, проблема становлення інститутів державних і громадських послуг і досі залишається важливою при становлення місцевих фінансів в Україні.

Діяльність держави й місцевого самоврядування як інститутів, що забезпечують фінансування державних та громадських послуг лише формується. У взаємовідносинах між центральними й місцевими органами влади ще досі має місце принцип підпорядкованості й командування замість правового регулювання і партнерства. Фінансові відносини між рівнями влади мають однонаправлений характер управління бюджетними потоками із єдиного центру. Усе це є залишковими моментами системи організації влади в колишній УССР, що, нажаль, багато в чому і нині визначає організацію сукупних публічних витрат.

Питання розмежування державних витрат на витрати центральних і місцевих органів влади стають актуальними лише на початку 90-х років після запровадження в Україні інституту місцевого самоврядування. З ними постають і пов’язані проблеми відокремлення державних фінансів від фінансів підприємств та фінансів комулальних підприємств, що було пов’язано з трансформацією економіки України від адміністративно-командної до ринкової. Наступним кроком, який спонукав процес розмежування функцій і завдань центральних та місцевих органів влади та державного і приватного капіталу, стало законодавче запровадження в 1990 р. інституту комунальної власності. Процес формування комунальної власності супроводжувався передачею органам місцевого самоврядування як майна, так і функцій, що мають фінансуватися за рахунок коштів місцевих органів влади. У практиці здійснення фінансування витрат кожного рівня місцевої влади застосовується принцип видаткових потреб відповідного щабля органу місцевого самоврядування, які фактично склалися на певний момент часу, що відповідає вимогам Бюджетного Кодексу України до початку планування бюджету відповідного ограну місцевого самоврядування на певний рік. Потім ця фактична (в на основі показників цього року) фактична видаткова потреба може корегуватися різними показниками та кофіцієтнами, які ми розглянемо далі. Відмітимо, що вцілому таке видаткове фінансування може відбуватися за рахунок зведеного бюджету України. Обсяг цих фактичних видаткових потреб визначається за заявками відповідних місцевих органів влади, де має бути враховано мережа, штат, контингент установ і закладів, котрі фінансуються з даного бюджету на тій чи іншій території, тощо. Нажаль, ще досі в українському бюджетному законодавстві немає таких понять як обов’язкові та факультативні витрати окремих видів місцевої влади, що унеможливлює формування справжнього рівня фактичних витрат певного органу місцевого самоврядування.

На сьогодні за вимогами Бюджетного Кодексу України ми маємо одноканальну систему фінансування витрат, що означає неможливість здійснювати фінансування одного і того самого закладу із кількох бюджетів одночасно. Одноканальна система фінансування витрат прийшла на зміну неефективній багатоканальній системі фінансування бюджетних галузей вкрай внаслідок бюджетної реформи 2000-2001 років. Основною причиною зміни системи фінансування витрат із бюджетів всіх рівнів називають неможливість налагодити контроль за цільовим спрямуванням коштів та невизначенність державних стандартів щодо рівня фінансування тих чи інших бюджетних потреб.

Зміна системи фінансування витрат із усіх бюджетів України відбулась також і на вимогу ратифікованої Україною у 1996 році Європейської хартії про місцеве самоврядування, яка накладає на державу зобов’язання розмежувати витрати центральних і місцевих органів влади, а також витрати між рівнями місцевої влади. Згідно з частиною 4 статті 4 хартії компетенції, що передаються органам місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними.



Місцеві фінанси – Сунцова О. О. – РОЗДІЛ 5. Планування і порядок фінансування видатків місцевих бюджетів