Місцеві фінанси – Сунцова О. О. – 1.4. Функції місцевих фінансів та економічний механізм управління територіями
Функції та завдання місцевих фінансів у теоретичному аспекті виписані у таких класичних теоріях:
– теорія природних прав общини,
– державна теорія місцевого самоврядування,
– теорія громадського самоврядування. Коротко розглядатемо положення цих теорій.
Теорія природних прав общини сформувалася під час Великої французьської революції 1789 року і грунтується на ідеї про рівність прав людини та прав общини. Тобто, община, як окрема одиниця держави, має такі ж права, як і громадянин цієї держави, а тому функції та зміст діяльності органу місцевого самоврядування ототожнювався з діяльністю общини.
Державна теорія місцевого самоврядування формується на противагу теорії природних прав общини у ХІХ столітті німецькою школою юристів. На відміну від попередньої теорії, в державній теорії місцевого самоврядування вважають, що місцеві органи влади є органами державного управління і створюються виключно державною владою для реалізації своїх функцій та завдань на місцевому рівні.
Теорія громадського самоврядування (теорія муніципального дуалізму) – об”єднує у себе окремі ідеї двох попередніх теорій. За нею органи місцевого самоврядування мають власну суверенну компетенцію тільки у сфері неполітичних відносин (так званих “місцевих справ”). У ці справи держава не втречається. При цьому політична сфера відносин повністю належить до компетенцій держави. Це означає, що органи місцевого самоврядування є агентами державної влади на місцях.
На місцеві органи влади покладені певні завдання, тому є необхідність у фінансуванні цих органів влади. Місцеві фінанси формуються як самостійна складова фінансової системи держави.
Завдання та функції місцевих органів влади може бути розділено на дві основні групи:
1 група.
Завдання та функції, які взагалі передано місцевим органам влади в межах місцевих інтересів і вони є їхньою невід’ємною власною компетенцією:
– соціальне обслуговування, початкова і середня освіта, охорона здоров’я, дороги місцевого значення, ветеринарна допомога, благоустрій, догляд за бідними та сиротами, житлово-комунальне господарство, житлове будівництво, водозабезпечення, теплове господарство, міські електричні мережі, економічна інфраструктура, працевлаштування безробітних, перепідготовка кадрів з метою працевлаштування, ритуальні послуги, збирання та утилізація сміття, екологічні проблеми, організація землекористування та інші витрати. Вказані функції поділяються на обов’язкові та факультативні. А).Обов’язкові витрати здійснюються місцевими органами влади в обов’язковому порядку за переліком, що визначається законодавством. Б).Факультативні – це витрати, які здійснюються місцевими органами влади на власний розсуд, на основі рішень, прийнятих їхніми представницькими зібраннями.
2 група.
Завдання та функції, доручені місцевим органам влади центральною владою, або так звані делеговані повноваження. Перелік делегованих повноважень визначає центральна або – у федеративних державах – регіональна влада. Він встановлюється в законодавчому акті. Для виконання делегованих повноважень орган, який їх визначає, передає місцевим органам влади відповідні фінансові ресурси, тобто компенсує витрати місцевих органів влади.
Потрібно зазначити, що існуючий поділ функцій між державою і місцевим самоврядуванням має здійснюватися на основі принципів доцільності, раціональності та ефективності. Держава і місцеве самоврядування розподіляють між собою функції соціально-економічного регулювання. Функції соціально-економічного регулювання, які забезпечують фінанси місцевих органів влади, не обмежуються вилученням, розподілом і перерозподілом частини ВВП. Місцеві органи влади, у сфері своєї компетенції здійснюють також і нормативне (правове) регулювання соціально-економічної діяльності, тобто вони встановлюють певні правила поведінки господарюючих суб’єктів(на зразок держави) .
Об’єктом як державного управління, так і місцевого самоврядування є територія. Сьогодні в центрі гострих дискусій знаходиться проблеми створення ефективного економічного механізму управління територіями, що створило протиріччя між центральною і місцевою владою, між Радами різних рівнів, Радами і місцевими державними адміністраціями. Першочерговим завданням стало запровадження більш досконалого економічного механізму управління територіями. Економічний механізм управління територіями має гармонійно поєднувати інтереси держави і місцевого самоврядування, представницьких і викоконавчих органів влади, стати основою регіональної політики України.
Економічний механізм управління територіями це сукупність економічних важелів, за допомогою яких держава управляє територіями, а органи місцевого самоврядування забезпечують реалізацію своїх господарських функцій.
Які ж основні елементи економічного механізму управління територіями? Серед них:
– бюджетне регулювання, вирівнювання фінансово-економічних можливостей окремих територій,
– податкове регулювання,
– інвестиційне регулювання, регулювання майнових відносин та господарської діяльності органів місцевого самоврядування і місцевих державних адміністрацій, касове планування по окремих територіях та ін.
А тепер про це більш детально
Бюджетне регулювання
Основне питання бюджетної політики – це питання формування та розподілу фінансових ресурсів між державним бюджетом і бюджетами територій, знаходження оптимальних меж централізації коштів. Місцеві бюджети України на протязі останніх років об’єднували трохи менше половини всіх бюджетних ресурсів держави, так частка місцевих бюджетів в сукупному бюджеті України в 1990 році складала трохи більше 46%., у 1992 році цей показник прогнозується на рівні 45%. Чи можна вважати такий розподіл бюджетних коштів оптимальним?
Відповідаючи на це питання, слід застерегти, що сьогодні в Україні недоцільно йти на посилення децентралізації використання бюджетних ресурсів.
У країнах з федеративним устроєм, ступінь централізації коштів бюджету навіть вищий, ніж в Україні. Механізм вирівнювання, існуючий нині в Україні, базується на простому перерозподілі ресурсів, що зводить нанівець господарську ініціативу “багатих” територій і заохочує споживацтво “бідних” регіонів. Щоб запобігти таких споживацьких тенденцій, необхідно:
– сформувати фонди вирівнювання розвитку територій як на державному, так і на обласному та районному рівнях.
– запровадити стабільні на кілька років нормативи відрахувань до місцевих бюджетів від загальнодержавних податків.
– встановити базовий рівень надходжень від закріплених за місцевими бюджетами податків. Частину надходжень понад цей рівень слід залишати в розпорядженні тих територій, де вони забезпечені.
Розробити та запровадити нормативи мінімальної бюджетної забезпеченості на одного жителя, хоча в умовах гіперінфляції застосувати їх дуже проблематично.
Податкове регулювання
Існуюча практика податкового регулювання розвитку окремих територій потребує вдосконалення та оптимізації. Зміцнення прибуткової бази органів місцевої влади – одна з першочергових завдань, які сьогодні постали як перед державою, так і перед органами місцевого самоврядування. Виходячи з цього, необхідно вирішення проблема розробки і запровадження системи місцевих податків. Нинішні місце-вів платежі не відповідають сучасним потребам. Є необхідність розробити типові положення, закріплених законом, яке б регламентувало перелік, способи формування та використання позабюджетних фондів органів місцевої влади. Треба також визначитись із питання, як встановлення меж податкової ініціативи органів місцевої влади і самоврядування. Рекомендовано запровадити правило, що податки і платежі, які встановлюються місцевими Радами за власною ініціативою, реєструються в центральній податковій службі.
Інвестиційне регулювання
На протязі тривалого часу основним чинником регулювання інвестиційної діяльності територій були так звані ліміти централізованих капіталовкладень, які виділялись центральною владою органам місцевої влади, а також так звана “дольова участь” міністерств і відомств як структур центру у розвитку територій. Але у зв’язку зі значним скорочення централізованих коштів, які виділяються місцевій владі, органи місцевої влади потерпають від нестачі джерел фінансування інвестицій.