Місцеві фінанси – Петленко Ю. В. – 6. Історія виникнення місцевих податків і зборів
Місцеві податки, що справляються відповідно до рішень, які приймаються територіальними громадами, мають не дуже давню історію як державний фіск. Першим місцевим стягненням був податок на користь бідних, введений в Англії у XVII ст. з огляду на значне збільшення кількості злидарів, жебраків і бідних. Центральний уряд вимагав від міст і приходів матеріально підтримувати бідних за рахунок добровільних пожертвувань місцевих заможних громадян. Але поступово ця добровільність перетворилася на обов’язковість.
Податок на користь бідних сплачувався багатими громадянами. Основною підставою для його сплати була наявність у платників землі, будівель та іншого нерухомого майна. Податок на користь бідних справлявся як цільовий * кошти спрямовувалися на допомогу бідним. Отже, цей податок став першим прикладом місцевих податків, які запроваджувалися для фінансування потреб місцевих союзів. У міру виникнення інших потреб з’являлися інші місцеві податки – дорожній і шкільний податок, метою яких відповідно було будівництво та утримання доріг І шкіл. Існували місцеві податки для утримання лікарень, місцевої поліції та охорони, на окремі види робіт із благоустрою міст (освітлення, будівництво греблі тощо). Одні з цих податків в Англії об’єднувалися з податком на користь бідних, інші стягувалися окремо.
У Франції, державний устрій якої характеризувався високим рівнем централізації управління, а місцеві фінанси здебільшого залежали від загальнодержавної влади, місцеві податки з’явилися у формі надбавок до загальнодержавних реальних податків (поземельного, подомового, промислового). Місцевим органам самоврядування було надане право встановлювати до зазначених податків надбавки – “додаткові сантими” (сантим – дрібна монета Франції). Додаткові сантими поділялися на звичайні, які спрямовувалися на загальні потреби общин, спекулятивні – з цільовим спрямуванням коштів на задоволення місцевих потреб, надзвичайні – використовувалися для фінансування необов’язкових видатків і потребували дозволу уряду для їх запровадження.
У Франції існував особливий податок, який справлявся на території общин – октруа, або привратний чи заставний збір. Октруа був непрямим податком. Він справлявся з продуктів споживання при завезенні на територію місцевого союзу. Окрім Франції, октруа використовувався Бельгією,
Голландією, США, але протягом XIX ст. у цих країнах був скасований. На початку XX ст. октруа зберігся в Австралії, Італії та Франції. Усі вади непрямих податків були притаманні також і октруа, проте цей податок давав значні надходження до комунальних кас місцевих союзів, які при відміні октруа важко було забезпечити за допомогою інших місцевих податків і зборів.
У XIX ст. Пруссія подала інший приклад організації місцевих фінансів та місцевого оподаткування, відмінний від Англії та Франції. Місцеві органи самоврядування в Пруссії завжди мали велику самостійність у своїй діяльності загалом (згадаймо “Магдебурзьке право”), і у фінансах зокрема. У 1892 р. місцевим властям були передані реальні податки: поземельний, подомовий та промисловий. Держава залишила за собою стягнення прибуткового та майнових податків. Поряд з таким розподілом податків між рівнями влади існувала система місцевих надбавок до прибуткового податку. Крім того, общини мали право запроваджувати податок на приріст-цінностей, який набував особливого значення у містах, що розвивалися, тому, що цей процес супроводжувався зростанням ціни на землю.
Особливою формою місцевого оподаткування стало так зване “спеціальне обкладання”. Воно стягувалося одноразово та пов’язувалося з проведенням конкретних робіт із благоустрою міст, для фінансування яких залучалися кошти тих членів територіальних громад, які від цього отримували вигоду. Така форма місцевого оподаткування набула поширення у Сполучених Штатах Америки. В Україні ця форма місцевого оподаткування, відома під назвою самообкладання, практикувалася у сільській місцевості.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)