Мікроекономіка – Лісовий A. B. – 7.4. Оптимум виробника
У довгостроковому періоді всі фактори виробництва є змінними. Підприємство, намагаючись збільшити обсяги виробництва продукції, залучає все більше ресурсів, тобто збільшує масштаб виробництва. При цьому спостерігається різна віддача (ефект) від зміни масштабу виробництва.
Зростаюча віддача від масштабу відбувається тоді, коли обсяг виробництва продукції зростає відчутніше, ніж обсяги використання ресурсів. Наприклад, при подвоєнні факторів виробництва обсяг випуску продукції зростає більш ніж у два рази (рис. 7.7).
Зростаючий ефект масштабу виробництва може досягатися завдяки впливу таких факторів:
1. Поділ праці. На більших підприємствах можлива спеціалізація, що призводить до підвищення продуктивності праці і зниження витрат.
2. Поліпшення управління. На більших підприємствах виділяють спеціалістів, які безпосередньо займаються маркетингом, рекламою, постачанням, науково-технічною роботою і т. д. Це дає змогу збільшити ефективність діяльності підприємства.
3. Збільшення масштабів виробництва не вимагає пропорційного збільшення всіх ресурсів. Наприклад, збільшення вдвічі кількості верстатів на заводі не вимагає такого ж збільшення механіків, електриків, охоронців, бухгалтерів, а також витрат на освітлення, опалення, вентиляцію і т. д.
Постійна (стала) віддача від масштабу виробництва спостерігається тоді, коли обсяги виробництва продукції та обсяги використання ресурсів зростають пропорційно. Збільшення вдвічі ресурсів виробництва призводить до подвоєння обсягів випуску продукції.
Спадна віддача від масштабу виробництва відбувається тоді, коли випуск продукції зростає менш відчутніше, ніж зростають обсяги використаних факторів виробництва. Наприклад, збільшення вдвічі ресурсів призводить до підвищення випуску продукції лише в півтора рази (рис. 7.8).
Спадний ефект масштабу виробництва виникає через вплив таких факторів:
1. Значна інерція великих систем, втрата ними гнучкості, необхідної в умовах нестабільного ринку.
2. Вихід підприємства за межі порога керованості (великі розміри підприємства створюють громіздку систему управління. “а-трудняється координація проміжних ланок, обмін інформацією, а цс приводить до зниження ефективності управлінських рішень).
7.4. Оптимум виробника
Якщо у процесі виробництва використовують лише два змінних. фактора: праця (Ь) та капітал (К) за відповідними цінами (РЬ і РК), то сукупні витрати (ТС) можна визначити за формулою:
ТС = РЬЬ + РКК.
При фіксованих цінах на фактори виробництва можна знайти безліч різних наборів капіталу і праці, які можна придбати за ті самі сукупні витрати. Графічне зображення таких наборів називається ізокостою (рис. 7.9). Ізо-коста – це лінія, що характеризує комбінації витрат змінних факторів при фіксованих витратах виробництва.
Властивості ізокости:
1. Кут нахилу ізокости залежить від цін на фактори виробництва. Оскільки tg а = К/Ь, а в точках перетину ізокости з осями К (Ь = 0) та Ь (К = 0) сукупні витрати (ТС) визначаються за формулами відповідно:
А) для Ь = 0, ТС = РКК;
Б) для К = 0, ТС = РЬЬ.
То з цих формул знаходимо: К = ТС/ РК, Ь = ТС/РЬ. Звідси: tg а = К/Ь = – С/РК х РДС = РС/РК, що й треба було довести.
З формули (7.6) випливає, що кут нахилу ізокости збільшується при зростанні ціни праці та зниженні ціни капіталу і, навпаки, кут нахилу ізокости зменшується при зниженні ціни праці та зростанні ціни капіталу (рис. 7.10).
2. Усі точки ізокости відповідають однаковим сукупним витратам факторії: виробництва.
3. Чим далі від початку координат розміщена ізокоста, тим більший обсяг ресурсів використовується у виробництві.
Як вже зазначалося, ізокоста – це множина альтернативних комбінацій витрат праці та капіталу, при яких витрати виробництва залишаються незмінними. Але яка ж з можливих комбінацій забезпечить найбільший обсяг виробництва продукції? Для вирішення цього питання потрібно сполучити ізокосту з картою – ізоквант (рис. 7.4).
Рівновага виробника – це такий його стан, при якому він не бажає змінювати співвідношення факторів виробництва (праці та капіталу), що задіяні у виробничому процесі.
Умовою рівноваги є однаковий нахил ізокости та найбільш віддаленої від початку координат ізокванти, що мають спільну точку (т. А на рис. 7.11).
Оскільки нахил ізокости визначається співвідношенням цін праці та капіталу, а нахил ізокванти – граничною нормою технологічного заміщення, то умову рівноваги можна записати як рівність:
Мкт8Ік = р,/рК. ‘ – ;
А оскільки МКТ8ІК = мрІ/мрК, то:
МрС/мрК = рЬ/рК і мр1/р1 = мрК/рК.
Останнє рівняння відображає принцип найменших витрат, тобто стан, коли відношення граничних продуктів факторів виробництва (К, Ь) на одиницю вартості ресурсу (РЬ рК) дорівнюють одне одному.
Якщо така рівність не справджується, то підприємство може отримати приріст продукції без додаткових витрат за рахунок зміни співвідношення факторів виробництва.
Якщо з’єднати точки, що відповідають різним рівням сукупних витрат, то отримаємо траєкторію зростання (рис. 7.12).
Траєкторія зростання показує, як змінюється співвідношення факторів виробництва, що забезпечують мінімальні витрати, при збільшенні обсягів виробництва продукції.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)