Мікроекономіка – Буряк П. Ю. – 1.4. Нормативна і позитивна мікроекономічна теорія

Мікроекономіка вивчає поведінку і механізм прийняття рішень окремими суб’єктами ринку (домогосподарствами, підприємствами, державними і приватними організаціями), які прагнуть досягнути своєї мсти шляхом використання обмежених ресурсів, що мають альтернативне використання. Іншими словами, предметом мікроекономіки є обгрунтування вибору, який роблять окремі економічні одиниці, використовуючи обмежені економічні ресурси, з метою досягнення своїх цілей.

Цими економічними одиницями виступають споживачі, працівники, інвестори, землевласники, окремі підприємства, які виконують певну роль в економіці.

Мікроекономічна теорія пояснює як фірма приймає рішення про ціну на свій продукт та обсяг його виробництва, при якому одержує максимальний прибуток, як обирає оптимальну кількість ресурсів

(сировини, праці, капіталу), яка дозволяє випускати бажаний обсяг продукту з мінімальними витратами виробництва та максимальним прибутком; вона досліджує як домогосподарство здійснює свій оптимальний вибір, витрачаючи свій дохід на певні товари і послуги, і при цьому максимізує своє задоволення; вона досліджує як працівник приймає рішення про те де йому працювати і який обсяг робіт виконувати.

Економічний вибір, який роблять окремі суб’єкти ринку, відбувається не у вакуумі. Тому іншим важливим аспектом мікроекономіки є вивчення взаємодії окремих економічних одиниць, яка відбувається в контексті ряду соціальних інститутів, важливішими з яких є ринок та уряд (держава).

Ринок являє собою місце чи організацію, яка використовується людьми для купівлі-продажу. Завданням ринку є забезпечення взаємовигідної торгівлі. Торгівля вигідна для покупця, коли задоволення, яке він одержує від придбання певного товару, є не меншим від задоволення, яке би він одержав придбавши інший товар, потративши на нього ту ж саму суму грошей. Для виробника торгівля є вигідною в тому випадку, коли ціна, яку він одержує за проданий товар, по величині покриває принаймні альтернативну вартість його виробництва. Під альтернативною вартістю товару чи послуги розуміють вартість, оцінену з точки зору втраченої можливості займатись найкращою з доступних альтернативних діяльностей, яка вимагає таких же затрат часу чи ресурсів.

Під впливом попиту і пропозиції на ринку формується рівноважна ціна, тобто ціна, яка задовольняє і покупця, і продавця. Ринкова, рівноважна, ціна є тим орієнтиром, який дозволяє економічним одиницям зробити свій вибір. Крім того, ринкова ціна відіграє роль координуючого механізму, який дозволяє привести до спільного знаменника різні інтереси суб’єктів ринку. Цей механізм координації рішень економічних одиниць можна проілюструвати за допомогою моделі кругообігу ресурсів, продуктів і доходів (схема 1).

Мікроекономіка   Буряк П. Ю.   1.4. Нормативна і позитивна мікроекономічна теорія

Схема І Модель кругообігу ресурсів, продуктів і доходів

Дана модель ілюструє взаємозв’язок між двома суб’єктами ринку – домогосподарствами і підприємствами, які взаємодіють на ринках ресурсів і продуктів. На верхній половині схеми представлений ринок ресурсів, на який, з однієї сторони, домогосподарства постачають економічні ресурси, які знаходяться у їх власності (землю, працю, капітал, підприємницькі здібності) і створюють їх пропозицію, а, з іншої сторони, підприємства купують ці ресурси, створюючи таким чином, попит на них. Взаємодія попиту на кожний з цих ресурсів та їх пропозиції встановлює ціну цих ресурсів. За цими цінами, встановленими ринком ресурсів, підприємства їх купують, несучи при цьому грошові витрати, а домогосподарства їх продають, одержуючи, таким чином, грошові доходи у вигляді заробітної плати, ренти, процента та прибутку.

На нижній половині схеми представлений ринок продуктів, і На ньому, з однієї сторони, виступають підприємства, які використовують куплені на ринку ресурсів ресурси для виробництва товарів і послуг, і постачають ці продукти на ринок продуктів, створюючи їх пропозицію. З іншої сторони, домогосподарства, одержавши доходи, їх витрачають, купуючи товари і послуги на ринку продуктів, створюючи попит на них. При взаємодії попиту на товари і послуги та їх пропозиції на ринку продуктів встановлюється ціна на них. Ціни на товари і послуги, встановлені на ринку продуктів, формують, з однієї сторони, виручку від продажу продукту підприємства, а, з іншої сторони, споживчі видатки домогосподарств.

Схема кругообігу показує різні, однак взаємопов’язані процеси прийняття рішень суб’єктами ринків, узгодження інтересів яких забезпечує ринкова ціна.

Однак в деяких випадках ринок не здатний координувати процеси економічного вибору різних суб’єктів ринку. Це стосується ситуації виникнення зовнішніх ефектів (наприклад, забруднення навколишнього середовища), забезпечення суспільними благами (наприклад, національною безпекою), порушення ринкового механізму недостатньою конкуренцією. У зв’язку з цим держава впливає на вибір окремих економічних одиниць.

Іншим важливим аспектом мікроекономіки є вивчення проблем ефективного використання економічних ресурсів.

Питання ефективного використання економічних ресурсів постає у зв’язку з існуванням двох фундаментальних обставин:

1) безмежності матеріальних потреб суспільства;

2) обмеженості (рідкісності) економічних ресурсів. Рідкісність економічних ресурсів обумовлює і обмеженість обсягів виробництва благ з цих ресурсів. Обсяги виробництва є завжди меншими від бажаних і необхідних для задоволення всіх потреб суспільства. Тому суспільство повинно ставити за мету добиватись як можливо найбільшого задоволення потреб при ефективному використанні обмежених ресурсів.

Використовувати економічні ресурси ефективно означає одержати максимально можливий обсяг корисних товарів і послуг з наявних ресурсів. Це ж можливо при досягненні повної зайнятості і повного обсягу виробництва.

Під повною зайнятістю розуміють використання всіх наявних і придатних ресурсів (людських і матеріальних) для виробництва благ. Це означає, що працівники не повинні вимушено залишатись без роботи, наявне обладнання не повинно простоювати. Але повністю повинні використовуватись лише придатні ресурси, придатність яких визначається законодавством, звичаями чи технологічним процесом. Наприклад, непридатними ресурсами може вважатись праця дітей і людей похилого віху, земля, залишена під паром, ресурси, законсервовані для майбутніх поколінь.

Повне використання всіх придатних ресурсів проте ще не забезпечує ефективності економіки. Для цього необхідно досягти ще й повного обсягу виробництва.

Повний обсяг виробництва означає, що всі залучені ресурси треба використовувати так, щоб вони максимально задовольняли матеріальні потреби.

Повний обсяг досягається при наявності двох умов:

1) розподільної ефективності;

2) виробничої ефективності.

Розподільна ефективність має місце тоді, коли ресурси спрямовуються на виробництво тих благ та в такому їх співвідношенні, яке є найбажаніше для суспільства. Вона досягається тоді, коли вироблено найліпшу, найоптимальнішу для суспільства структуру продукції. Наприклад, в Україні доцільніше більше ресурсів спрямовувати на виробництво картоплі, ніж рису, борщу, ніж цибуля-ної зупи.

Виробнича ефективність досягається, коли бажані товари і послуги виробляються з мінімальними витратами. Це дозволяє виробляти необхідну кількість певного продукту з найменшої кількості ресурсів, залишаючи їх більшу кількість для виробництва інших необхідних благ. Для досягнення виробничої ефективності виробники повинні застосовувати найсучасніші високопродуктивні технології, кожний ресурс повинен використовуватись в тих сферах, де він дає найбільшу віддачу.

Отже, розподільна ефективність означає, що ресурси розподілені між галузями і фірмами таким чином, що суспільство одержує найбажанішу структуру продукції, а виробнича ефективність означає, що кожне благо в цій оптимальній структурі виробляється з найменшими витратами.

Оскільки ресурси обмежені, то економіка повної зайнятості та повного обсягу продукту не може забезпечити необмеженого випуску благ. Саме тому люди повинні вибирати, які товари виробляти зараз, а від яких товарів слід відмовитись. Люди повинні розуміти, що збільшення виробництва одних товарів у світі обмежених ресурсів, можливе лише за рахунок зменшення виробництва інших товарів. В цьому полягає зміст проблеми економії.

За ситуації, що розглядається (досягнення ефективності), поведінку суспільства можна проілюструвати, використавши таблицю виробничих можливостей, і графічно за допомогою кривої (межі) виробничих можливостей або, що те саме, кривої трансформації. Для простоти аналізу припустимо, що:

3) економіка функціонує при повній зайнятості та досягає виробничої ефективності (розподільну ефективність ми розглянемо пізніше);

4) наявні економічні ресурси на конкретний момент часу є постійними за кількістю та якістю; в певних межах їх можна перерозподіляти між різними галузями і виробництвами благ;

5) на конкретний момент часу незмінними є і технології;

6) випускаються лише два блага – благо X (споживчий товар) і благо У (товар виробничого призначення).

Оскільки економічні ресурси обмежені, то обмежені і обсяги випуску. Наведені припущення дозволяють стверджувати, що виробництво більшої кількості блага, наприклад, Х9 можливе лише внаслідок переміщення ресурсів з виробництва блага У і навпаки. Суспільство не може одночасно збільшувати виробництво обох благ АЧ У, оскільки ресурси обмежені і економіка повністю їх використовує. У зв’язку з цим перед суспільством постає питання вибору: яку комбінацію благ Х У виробляти із цілого ряду існуючих альтернатив?

Альтернативні комбінації кількостей благ X і У, які можуть бути вироблені в економіці при повному залученні наявних ресурсів і виробничій ефективності, представлені в таблиці 1-1.

Таблиця 7-А Альтернативні можливості виробництва благ Хі У

Виробничі альтернативи

Благо X (млн. од.)

Благо У

(шс од.)

А

0

12

В

1

11,5

С

2

10

Д

3

8

Е

4

0

Перехід від альтернативи А до Е вказує, що суспільство прагне зараз більше споживати, за рахунок зменшення капітальних благ, які становлять потенціал збільшення виробництва в майбутньому. Рух же від альтернативи Е до А вказує, що суспільство жертвує поточним споживанням заради більшого споживання в майбутньому. Але в будь-який момент часу економіка, що досягла повної зайнятості та виробничої ефективності, повинна жертвувати певною кількістю блага У заради одержання більшої кількості блага X. Обмеженість ресурсів створює неможливість одночасного збільшення кількості обох благ.

Суть проблеми економії проілюстрована і на графіку 1-1 кривою виробничих можливостей, яка побудована на основі даних таблиці 1-1. Кожна точка на цій кривій показує на максимальні обсяги випуску двох благ – X і У. Для виробництва цих різних альтернативних комбінацій суспільство повинно досягти повної зайнятості наявних ресурсів та виробничої ефективності. Всі точки, що лежать всередині кривої (наприклад, точка Л), вказують, що економіка недовикористовує наявні ресурси або не досягає виробничої ефективності. Всі ж точки, що лежать поза кривою (наприклад, точка М)у вказують на більшу кількість обох благ, що є бажаним, проте недосяжним, оскільки обмеженість ресурсів, їх повне використання та існуючі технології не дозволяють “витиснути” більшу кількість благ, ніж ті, які демонструє крива виробничих можливостей. Крива виробничих можливостей вказує на те, що суспільство повинно здійснити вибір між альтернативами, беручи до уваги той факт, що збільшення виробництва блага X можливе лише за умови пожертви деякою кількістю блага У. Кількість іншого блага, від якого доводиться відмовитись або пожертвувати, заради одержання деякої додаткової кількості іншого блага, називають альтернативною вартістю цього блага. В нашому випадку кількість блага У, від якого доводиться відмовитись, щоб отримати додаткову одиницю блага X, є альтернативною вартістю цієї одиниці блага X.

Мікроекономіка   Буряк П. Ю.   1.4. Нормативна і позитивна мікроекономічна теорія

Графік 7-І. Крива виробничих можливостей (трансформації)

Так, переходячи від альтернативи А до В> альтернативна вартість першої одиниці блага X становить 0,5 одиниць блага У (12 – 11,5). Переходячи від альтернативи В до С, альтернативна вартість другої додаткової одиниці блага X становить 1,5 одиниці блага У (11,5 -10) і т. д. З графіка видно, що нарощування кількості блага X на одну одиницю вимагає відмови від все більшої кількості блага У. Ця закономірність називається законом зростаючої альтернативної вартості, яка на графіку відображається в опуклій формі кривої виробничих можливостей.

Причина дії закону зростаючої альтернативної вартості полягає в тому, що економічні ресурси, які використовуються у виробництві одного блага, в повній мірі є непридатними для виробництва іншого блага. Коли ми намагаємось збільшити кількість блага Ху то ми переключаємо для цього ресурси з виробництва блага У. З нарощуванням блага X придатних для цього ресурсів стає все менше, тому для забезпечення постійного приросту блага X приходиться відволікати все більшу кількість ресурсів, які використовувались у виробництві блага У, при цьому жертвуючи все більшою його кількістю.

Ця відсутність абсолютної взаємозамінності ресурсів, а отже, і необхідність збільшення кількості ресурсів, що переводяться з виробництва одного блага для одержання більшої кількості додаткових одиниць іншого благау становить зміст закону зростання альтернативної вартості.

Крива виробничих можливостей демонструє альтернативні комбінації благ X і У, які може досягти суспільство за умови повної зайнятості ресурсів та виробничої ефективності. Це є різні комбінації, які становлять можливі максимальні обсяги виробництва двох благ – А* і У. Проте залишається не розкритим питання, яка з цих альтернативних комбінацій відповідає розподільній ефективності, тобто відображає оптимальну структуру благ ХЇУ – їх найбільш бажане для суспільства співвідношення? Яку кількість ресурсів необхідно виділити для виробництва благ X і У, щоб забезпечити розподільну ефективність?

Дати відповідь на це складне питання може лише застосування специфічного економічного підходу – економічного сприйняття. Будь-яке економічне рішення грунтується на порівнянні граничних вигод і граничних витрат: будь-яку економічну діяльність (виробництво чи споживання) треба розширювати доти, доки граничні вигоди перевищують граничні витрати, і її скорочувати, якщо граничні вигоди є меншими за граничні витрати.

Дія закону зростаючої альтернативної вартості спричиняє зростання граничних витрат додаткових одиниць блага X. Тому криву граничних витрат (ГВ) блага X можна представити висхідною кривою ГВ (графік 1-2).

Мікроекономіка   Буряк П. Ю.   1.4. Нормативна і позитивна мікроекономічна теорія

Графік 1-2. Граничні витрати і граничні вигоди блага X

Додаткові (граничні) вигоди (ГВГ) від споживання кожної наступної одиниці блага X зменшуються: оскільки потреба в ньому поступово задовольняється, то кожна наступна його одиниця приносить нам все менше задоволення, користь. Тому крива граничних вигод ГВГ є спадною. Оптимальна кількість блага X визначається в точці перетину кривих ГВ і ГВГ> і становить 2 млн. од. Чому саме ця кількість є оптимальною і вказує на розподільну ефективність?

Якби вироблявся лише 1 млн. од. блага А”, то граничні вигоди блага А’ були б більшими за граничні витрати його вітробництва. Так, у грошовому виразі граничні вигоди становили би 15 г. о., а граничні витрати – 5 г. о. Це означає, що суспільство оцінює додаткові одиниці блага Хв 15 г. о., в той час як альтернативні блага, які би могли вироблятися з цих ресурсів, мали би цінність лише 5 г. о. Це вказує на недостатність надання ресурсів на виробництво блага X. Суспільство виграє, якщо спрямує більшу кількість ресурсів на виробництво додаткових одиниць блага А^ оскільки одержить більше благ Xцінністю 15 г. о., відмовившись від альтернативних товарів цінністю лише 5 г. о. Перерозподіл ресурсів з виробництва менш цінних благ на виробництво більш цінних благ підвищить ефективність використання ресурсів. Перерозподіл ресурсів на користь блага X приносить виїраш суспільству аж до 2 млн. од. Розподільна ефективність досягається при рівності граничних вигод і граничних витрат.

Для кожної додаткової одиниці X понад 2 млн. од. їх граничні витрати перевищують граничні вигоди, що вказує на відсутність розподільної ефективності та надмірне виділення ресурсів на благо АГ, та їх недостатність для виробництва інших благ. Так, для 3 млн. од. благ X гранична вигода його додаткової одиниці становить 5 г. о., тоді як альтернативні товари, які могли би бути вироблені з ресурсів, якби вони не використовувались для виробництва цієї додаткової одиниці X, оцінюються суспільством в 15 г. о. Виробляючи на одну одиницю блага АГ менше, суспільство втрачає лише 5 г. о., але перерозподіляючи вивільнені ресурси на виробництво інших благ, суспільство одержує те, що оцінюється суспільством вже в 15 г. о. Більша вартість (цінність) обсягу продукції з однакової кількості ресурсів означає вищу розподільну ефективність.

Отже, ресурси ефективно надаються на будь-яке благо, коли його обсяг виробництва (Ке) є таким, що його граничні вигоди дорівнюють граничним витратам:

Ке; ГВГ = ГВ

Мікроекономіка   Буряк П. Ю.   1.4. Нормативна і позитивна мікроекономічна теорія

Якщо для блага У оптимальною є кількість, наприклад, 10 тис. од., то для нашої гіпотетичної економіки розподільна ефективність досягається в альтернативі С.

Отже, порівняння граничних вигод і граничних витрат дозволяє визначити розподільну ефективність – найкращу, оптимальну, структуру благ на кривій виробничих можливостей, або іншими словами, – в економіці повної зайнятості ресурсів і виробничої ефективності

Наш розгляд кривої виробничих можливостей базувався на певних припущеннях. Проте в довготерміновому аспекті пропозиція ресурсів може збільшуватись, а нові технології з’являтись, що створює можливість виробляти більшу кількість обох благ. На графіку такі зміни відображаються в переміщенні кривої виробничих можливостей (кривої трансформації) вправо (графік 1-3).

Мікроекономічна теорія розглядає умови досягнення ефективності у використанні ресурсів та порівнює їх з оптимальними станами, виборами, окремих економічних одиниць з точки зору реалізації їх власної вигоди. Вона аналізує причини, які порушують умови ефективного використання ресурсів та Графік 1-3. Переміщення кривої пропонує способи усунення трансформації їх неефективності.

1.4. Нормативна і позитивна мікроекономічна теорія

Основне завдання дослідження мікроекономічної системи полягає у виявленні сутності окремих її елементів, і іричинно-наслідкових та кореляційних зв’язків між ними, на основі яких формуються економічні теорії (принципи, закони). В цьому полягає пізнавальна функція мікроекономіки.

Економічні теорії і моделі, які описують ключові економічні залежності, не є абсолютно точними. Це пояснюється тим, що вони є лише спрощенням об’єктивної реальності, яка є набагато складнішою і багатофакторною. В той же час сама реальність, факти, на яких базується економічна теорія, з часом змінюються, отже, стара економічна теорія перестає їх відображати. Тому необхідно постійно звіряти існуючі принципи (теорії) з економічним середовищем, яке змінюється. В результаті такої перевірки економічні теорії нерідко модифікуються, вдосконалюються або взагалі відходять в минуле.

Економічні теорії вивчаються не заради зайвої цікавості. Вони є основою прогнозування економічних явищ і прийняття господарських рішень. Виходячи з основних економічних закономірностей (теорій), можна передбачити, наприклад, як зміниться попит на автомобілі у зв’язку із зміною цін на бензин, як зміниться зайнятість на фірмі при зростанні цін на енергоносії тощо. Беручи до уваги основні економічні закономірності, окремі економічні одиниці приймають раціональні рішення: покупці – по придбанню тих чи інших товарів в певних кількостях; підприємці – по випуску продукції в певних розмірах, встановленню ціни на неї, придбанню тих чи інших ресурсів в певних кількостях тощо.

Економічні закономірності повинні враховуватись і при розробці економічної політики уряду, інструменти якої чинять вплив на економіку. Так, допомога по безробіттю, яку надає уряд з метою забезпечення певного рівня життя безробітним, як правило, спричиняє ріст безробіття; встановлення урядом максимальної межі ціни з метою забезпечення мінімально необхідного рівня споживання певних товарів всім верствам населення створює дефіцит цих товарів.

Знання основних закономірностей, принципів мікроекономіки є надзвичайно важливе, оскільки їх врахування дозволяє приймати оптимальні господарські рішення як окремими економічними одиницями, так і урядом, що справляє великий вплив на розвиток економіки в цілому.

Таким чином, економісти виділяють дві основні функції мікроекономічної теорії – позитивну (пізнавальну) та нормативну (практичну). Завдання позитивної економічної теорії – дослідити факти і залежності між ними. Завдання ж нормативної економічної теорії-обгрунтувати і виробити економічну політику. Якщо позитивна економіка описує те, що є, і пов’язана з аналізом і прогнозуванням, то нормативна економіка говорить про те, що слід зробити, чи чого бажано досягти і пов’язана з плануванням. Якщо позитивна економіка позбавлена оціночних суджень і базується на строго визначених вимірниках, то нормативна – охоплює моральні та суб’єктивні оцінки стосовно того хорошими чи поганими є економічні умови чи політика, наскільки вони є справедливими.

Слід зазначити, що обидва види мікроекономічної теорії тісно пов’язані між собою. Так, результати позитивного аналізу допомагають визначити кращий спосіб досягнення нормативних цілей. В той же час результати нормативного аналізу, наприклад, стосовно несправедливості при певних виборах або в певних питаннях зацікавлюють у більш глибокому їх дослідженні.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Мікроекономіка – Буряк П. Ю. – 1.4. Нормативна і позитивна мікроекономічна теорія