Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності – Кириченко O. A. – Глава 5. Міжнародне співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища
Міжнародний поділ праці. Проблеми природокористування. Практика подвійних стандартів. Міжнародне співробітництво в галузі охорони довкілля. Регулювання екологічних відносин. Міжнародне екологічне право.
5.1. Міжнародний поділ праці і проблеми природокористування
Поділ праці як найважливіший фактор і умова підвищення ефективності господарської діяльності у процесі свого розвитку досяг найвищої форми – міжнародної. Об’єктивність цього процесу і відповідні тенденції підтверджуються тим, що сьогодні основні фактори міжнародних зв’язків, взаємодії, у т. ч. політичні угоди і домовленості, розглядаються як похідні від цього головного фактора.
Багато в чому зазначені тенденції зумовлені обставинами, що належать до проблем природокористування. Справа втому, що за теоретичного визнання безмежної кількості властивостей і якостей природних ресурсів та умов практичні рішення щодо їх використання обмежені часовим фактором формування і можливостей. Цей інтервал, в основному, вимірюється тривалістю життя поколінь людей, які приймають рішення у сфері природокористування. Крім того, різні рівні соціально-економічного розвитку, а також інституційного, науково-технічного, освітнього та організаційного устрою країн породжують і зумовлюють різні можливості щодо використання потенційних передумов ефективності поділу праці у сфері природокористування. Сучасний прояв цих факторів характеризується тим, що фактично народи країн, які мають значні природні
Багатства, не лише не є їх господарями, а й навіть позбавлені можливості (в основному внаслідок посилення впливу названих факторів – похідних) реалізовувати свої права на розпорядження ними. Результатом цього є:
– нав’язування “брудних технологій” та їх розміщення в окремих країнах, регіонах як промислового, так і сільськогосподарського характеру (монокультура й інтенсифікація виробництва понад екологічну місткість);
– оголошення зони своїх економічних інтересів і прагнення їх реалізації всіма можливими формами, шляхами.
У підсумку спостерігається одержання додаткового ефекту (економічного і соціального) одними країнами та погіршення ситуації в інших країнах (навіть тих, які мають ці природні багатства).
В аналізі проблем природокористування в умовах міжнародного поділу праці необхідно враховувати низку об’єктивних обставин, факторів:
1. Реально діють і претендують на подальше зміцнення своїх позицій транснаціональні корпорації(ТНК), тобто відбулася транснаціоналізація ринкової системи господарювання. ТНК володіють приблизно третиною всіх виробничих фондів планети, виробляють більше 40 % загальнопланетарного продукту, контролюють більше як 90 % вивезення капіталу та на них припадає більше половини зовнішньоторговельного обороту.
2. Країни на планеті помітно поділилися на дві групи – ті, що швидко прогресують (де продуктивність праці вище відповідного середньосвітового показника), і країни, де продуктивність праці нижча за середньосвітову. Зазначимо, що при оцінці продуктивності праці ніяк не враховується наявність власних природних ресурсів, рівень технологій їх використання; оцінка здійснюється за кінцевим результатом, обумовленим правом розпорядження цими ресурсами. Саме тому економіка країн другої групи не може протистояти ТНК, підпадаючи у більшу залежність від них, дозволяючи розпоряджатися природними ресурсами. Концентрація капіталу у першій групі країн дає більші можливості для інвестицій у їх економіку, інфраструктуру, створюючи видимість більш ефективного виробництва і реально збільшуючи можливість підвищення життєвого рівня населення. Закон вартості у такому разі реалізується на користь країн, які одержують сировину і ресурси за низькими цінами; очевидно, що споживча вартість природних ресурсів згодом у великих масштабах реалізується на користь цих же країн. Більше того, їхня вигода збільшується ще й фактором дефіцитності ресурсів, що має тенденцію до зростання; при цьому Додатковий прибуток окуповує з лишком усі види допомоги, надані кредити і т. ін., оскільки сам факт можливості їх надання доводить, що ця вигода вже має місце для країн, які бажають їх надавати.
3. У підсумку спостерігається ефект “диявольського насоса”, коли з країн другої групи викачуються ресурси (природні, людські), а у зворотному напрямку йдуть брудні технології (первинна обробка сировини) і відходи. У першій групі країн дедалі вищими темпами розвиваються наукомісткі, високоточні, високоіндустріальні та інформаційні технології, які створюють попит на наукові продукти та інтелект.
4. Бажання підтримати і надалі досягнуту перевагу в розвитку економіки першою групою країн неминуче зумовлене їх прагненням забезпечити стабільність ресурсної основи великим набором засобів, методів, у т. ч. силовими. У зв’язку з цим має місце небезпека трансформації концепції сталого розвитку, що поширилась після конференції в Ріо-де-Жанейро (1992 р.) у концепцію подальшого доступу і посилення права розпорядження ресурсами планети в інтересах ТНК, тобто країн першої групи.
Збереження і підтримка цього процесу факторами силового вирішення зазначених проблем (нарощування й удосконалення озброєння) є небезпечним і неефективним для населення планети в цілому; це також аморально, негуманно відносно населення країн другої групи. Збройні сили “з’їдають” величезні природні ресурси, у т. ч. територіальні, відволікаючи трудові ресурси, одночасно створюючи небезпеку проживання на власній території. Заохочення виробництва і продажу озброєння не можна виправдати нічим, оскільки нелогічний сам факт: вироблена зброя спрямована на знищення самого цінного на планеті – життя у всьому його різноманітті.
За наростаючого екологічного неблагополуччя в країні стає актуальною проблема впливу спільних підприємств на навколишнє середовище, оскільки багато зарубіжних фірм виявили інтерес до. участі у спільних підприємствах у таких екологічно небезпечних галузях, як хімічна, нафтохімічна, біотехнологічна. Зазначені виробництва є надзвичайно “екологомісткими”, і у своїх країнах фірми, які мають хімічні виробництва, останнім часом відчувають певний дискомфорт внаслідок суворості й обов’язковості цих вимог. Зокрема, останні дослідження в Німеччині показали, що 45 % опитаних були різко налаштовані проти хімічної промисловості, а ще 50 % були стурбовані її розвитком. На початку 1990-х років для виконання суворих екологічних стандартів німецьким хімічним компаніям доводилося спрямовувати на охорону навколишнього середовища до 50 % капіталовкладень.
В економічно менш розвинутих країнах міжнародні монополії використовують практику подвійних стандартів: більш дорога і досконала з екологічного погляду технологія впроваджується на підприємствах у розвинутих країнах, а більш дешева і “брудна” – у країнах, що розвиваються. До чого це може призвести, демонструє приклад ум. Бхопал (Індія), де з вини американської хімічної корпорації “Юніон кар байд” у 1984 р. відбулася екологічна катастрофа, що забрала 3 тис. життів.
Масштаб економічної активності продовжує стабільно розширюватися, а простір, що перебуває під впливом такої активності, виходить як за географічні межі, так і за межі покоління (тоді як раніше проблеми навколишнього середовища були локальними у часі та просторі). Кожне покоління могло задовольняти свої потреби, не турбуючись про потреби інших поколінь.
Для вирішення проблем бідності, глобального потепління, озонового виснаження і втрати біологічної диверсифікованості необхідна міжнародна кооперація.
Міжнародна кооперація не є заздалегідь прийнятим рішенням. Глобальні проблеми охорони навколишнього середовища можуть впливати на різні країни. Так, у результаті потепління клімату і танення льодовиків країни, що знаходяться низько над рівнем моря, можуть опинитися під водою; країни з аридними землями можуть зазнати опустелювання, а країни з відносно рівним кліматом можуть одержати переваги.
Міжнародне співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища зародилося на початку минулого століття. Першим масштабним багатостороннім природоохоронним заходом вважається конференція з питань міжнародної охорони природи, що відбулася у м. Берн у 1913 р. Сьогодні кількість міжнародних конвенцій та угод сягає не однієї сотні, а кількість двосторонніх конвенцій – декілька тисяч.
За характером співробітництва виокремлюють такі форми угод:
– двосторонні і багатосторонні;
– міждержавні і змішані;
– міжурядові і міжвідомчі;
– глобальні, регіональні, субрегіональні;
– ті, що охоплюють всі елементи природного середовища у комплексі, або ті, що стосуються окремих природних об’єктів;
– спрямовані (прямо чи непрямо) на охорону природи або пов’язані з певним видами діяльності;
– за участю лише окремої групи країн.
Оскільки регулювання екологічних відносин стало однією з актуальних проблем людства, то в її вирішенні бере участь переважна більшість міжнародних організацій. Частина з них була спеціально створена для цілей охорони навколишнього середовища, інші ж поступово включилися у природоохоронну діяльність та взяли на себе турботу про охорону довкілля.
Найбільшою міжнародною організацією у сфері вирішення природоохоронних завдань є Міжнародний союз охорони природи і природних ресурсів (МСОП), створений у 1948 р. Особливістю цієї організації є те, що її членами можуть бути як уряди країн, так і окремі державні органи, установи, громадські організації. МСОП підготував проекти міжнародних конвенцій про охорону водно-болотних угідь, про обмеження міжнародної торгівлі видами тварин і рослин, які перебувають під загрозою зникнення. Важливим результатом діяльності МСОП є створення Червоної книги МСОП, що започаткувало червоні книги взагалі.
Якісно новий етап співробітництва в галузі охорони навколишнього середовища пов’язаний із заснуванням ООН. Компетенція ООН базується на її цілях. Так, ст. 1 Статуту ООН вважає однією з цілей організації здійснення міжнародного співробітництва у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру, а також забезпечення поваги до прав людини. Цій меті відповідає й завдання охорони навколишнього середовища, оскільки воно має глобальний характер і потребує вирішення у загальнопланетарному масштабі, а також має чітко виражений загальнолюдський характер.
У 1972 р. у Стокгольмі відбулася конференція з питань навколишнього середовища, на якій було прийнято рішення про створення спеціалізованої організації “Програма ООН з навколишнього середовища” (ЮНЕП) із штаб-квартирою у м. Найробі (Кенія). З різних міжнародних організацій, діяльність яких спрямована на охорону довкілля й ефективне використання природних ресурсів, ЮНЕП вперше створила всесвітню систему моніторингу за станом і змінами біосфери.
У міжнародному співробітництві з охорони навколишнього середовища наша держава посідає одне з важливих місць. Будучи членом ООН, Україна є суверенною стороною 18 міжнародних угод з питань екології; вона є учасником 20 міжнародних конвенцій, а також понад десяти двосторонніх угод, виконуючи міжнародні зобов’язання щодо охорони навколишнього середовища. З 1981 р. Україна тричі обиралася до складу Ради керуючих ЮНЕП.
Таким чином, глобальні проблеми охорони навколишнього середовища, що виникають, є передумовою кооперації. Ступінь її впливу на різні країни різний, хоча є і певна єдина основа для кооперації (наприклад, неефективність багатьох сучасних видів економічної активності, що спричиняє перевитрачання ресурсів порівняно з тим, чого можна було б домогтися у поліпшеному навколишньому середовищі). Рух від неефективних заходів до заходів ефективних забезпечує виграш. Створення коаліцій країн, а також укладання угод між ними дасть змогу визначити частку прибутку країни. Рівень і форма деяких таких угод, звичайно, чітко не визначаються; істотна частина вартісної частки має стягуватися шляхом вибору відповідного інструмента з використанням ринкових відносин.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)