Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності – Кириченко O. A. – 3.2.2. Міжнародний валютний фонд і Світовий банк
Протягом 1992-1994 рр. Україна набула членства у Міжнародному валютному фонді (МВФ), Міжнародному банку реконструкції та розвитку (МБРР), Багатосторонньому агентстві з гарантій інвестицій (БАТІ), Міжнародній фінансовій корпорації (МФК) і Європейському банку реконструкції та розвитку (ЄБРР), що відкрило доступ до порівняно дешевих кредитних ресурсів, які надавалися на пільгових умовах. У1998 р. Україна вступила до Чорноморського банку торгівлі і розвитку (ЧБТР), 27 травня 2004 р. приєдналася до Міжнародної асоціації розвитку (МАР) і стала 165-м членом цієї організації. Завершується підготовка договірної бази відносин між Україною та Європейським інвестиційним банком (ЄІБ).
Головним результатом співпраці України з міжнародними фінансовими організаціями стало формування на основі світового досвіду всіх атрибутів ринкової економіки, докорінна реформа господарського комплексу та оновлення системи управління в умовах підтримання макроекономічної та фінансової стабільності, врегулювання проблемних питань соціального захисту населення та удосконалення системи соціального захисту.
Міжнародний валютний фонд – це валютно-фінансова організація міжурядового співробітництва. Специфіка МВФ порівняно з іншими міжурядовими організаціями полягає у виконанні ним одночасно функцій регулювання, фінансування, нагляду та консультування держав-членів у сфері валютно-фінансових відносин. Головним завданням МВФ є скорочення тривалості та зменшення нерівно-ваги у міжнародному балансі розрахунків членів, забезпечення стабільності валютних курсів.
МВФ розпочав свою діяльність у Вашингтоні в травні 1946 р. у складі 39 країн. Зумовила його створення часткова відмова від золотого стандарту, який, беручи за міру вартості кожної валюти певну кількість золота, визначав протягом багатьох років вартість грошей як незмінну величину. Невизначеність вартісного виміру грошей, які не мали фіксованого співвідношення з відповідною кількістю золота призвела до того, що обмін грошей між країнами, котрі зберегли золотий стандарт, і країнами, котрі відмовились від нього, значно ускладнився. Країни почали запасати золото, а також гроші, які можна було використати для його купівлі. Скоротилась кількість і частота грошових операцій, ліквідовувалися робочі місця, знижувався рівень життя. Порушилось співвідношення між грішми та вартістю товарів, а також між вартістю різних валют.
Новостворений МВФ був покликаний регулювати валютно-розрахункові відносини між державами і здійснення фінансової допомоги країнам-членам шляхом надання їм за виникнення валютних труднощів, зумовлених порушенням рівноваги платіжних балансів, короткострокових позик в іноземній валюті. Сьогодні Фонд здійснює свою діяльність як спеціалізована установа ООН. Практично МВФ є інституціональною основою сучасної міжнародної валютної системи.
Метою діяльності МВФ є:
– сприяння міжнародному співробітництву шляхом забезпечення механізму для консультацій та погоджених дій стосовно міжнародних валютних питань;
– сприяння збалансованому зростанню міжнародної торгівлі з метою підвищення рівня зайнятості та реальних доходів населення, розвитку виробничих можливостей країн-членів;
– сприяння стабільності валют і впорядкованим валютним відносинам та запобігання конкурентному знеціненню валют;
Сприяння створенню багатосторонньої системи платежів та переказів за поточними операціями і прагнення до ліквідації валютних обмежень.
До основних функцій організації належать здійснення нагляду за узгодженою системою впорядкованого обміну національних валют, надання кредитів своїм членам на реорганізацію економіки для встановлення більш ефективного співробітництва і надання додаткових послуг країнам-членам (підвищення кваліфікації персоналу, технічна допомога у спеціалізованих сферах, інформаційне обслуговування).
МВФ застосовує різні форми діяльності. Серед них: – інспектування – було пов’язано з переходом від паритетної до відкритої системи обміну валют. При цьому члени МВФ вирішили, що фонд повинен розширити свою діяльність за межі мінової вартості, вивчати всі сфери економіки країн, які визначають розмір цієї вартості, і неупереджено давати оцінку економічної діяльності країн для всієї спільноти членів;
– еконсультації – використовує три типи консультацій: щорічні, додаткові (може організувати директор-розпорядник фонду у випадках, якщо країна несподівано опиняється в складній економічній ситуації, або є підозра, що її дії суперечать “кодексу поведінки” і можуть завдати шкоди іншим країнам) та спеціальні (проводить з тими країнами, економічна політика яких значною мірою визначає стан світової економіки);
– енадання послуг, фінансування. Безпосереднє фінансування здійснюється за допомогою таких механізмів:
А) резервний транш – перевищення квоти країни в МВФ над “скоригованою” сумою її валютних коштів, що знаходяться у фонді на рахунку загальних ресурсів;
Б) кредитні транші – МВФ надає кредити у вигляді чотирьох траншів, кожний з яких дорівнює 25 % квоти.
Основними механізмами фінансування МВФ є:
– резервні кредити “стенд-бай”;
– розширене кредитування (ЕФФ);
– компенсаційне та надзвичайне фінансування (ССФФ);
– фінансування системних перетворень (СТФ);
– фінансування буферних запасів (БСФФ);
– фінансування структурної перебудови (САФ). Кредитування за програмами МВФ умовне (тобто надається під
Виконання певних умов), його максимальний розмір – 125 % квоти країни у фонді. Це – офіційна сторона кредитної політики МВФ.
Водночас досить тривала його діяльність призвела до таких результатів та тенденцій:
– економічна нестабільність у більш ніж 62 країнах, що отримували кредити МВФ, лише посилилась;
– залежність між країнами МВФ та приростом валових інвестицій є зворотно пропорційною;
– направлення коштів до країн, де розміщені кошти американських інвесторів;
– надання переваги країнам, що навідують модель розвитку США;
– падіння ділової активності у країні-реципіенті (в очікуванні траншу);
– підпорядкування економік країн-боржників економіці США та економікам інших розвинутих країн через відкриття ринків цих країн для поставок товарів з країн – лідерів світу.
У МВФ діє досить складна система голосування. Кожен член МВФ має певну кількість голосів, що, як правило, залежить від фінансового внеску кожної країни в МВФ.
Спочатку метою МВФ було забезпечити стабільність курсів валют країн-членів. Кожна держава брала на себе зобов’язання підтримувати курс своєї валюти на певному рівні щодо долара США. Курс долара також був закріплений на певному рівні щодо золота. Ця система зазнала краху між 1971 і 1973 рр., багато в чому в результаті рішення США припинити використання “золотого стандарту”.
До 1978 р. МВФ встановив плаваючі валютні обмінні курси. Роль МВФ тепер полягала в тому, щоб здійснювати моніторинг проблем платіжного балансу, змін валютних курсів і контролювати зміни в обмінних курсах тощо.
У1969 р. МВФ створив “спеціальні права запозичення” (СПЗ). СПЗ – штучна “валюта”, курс якої формувався на основі декількох конвертованих валют (долара США, фунта стерлінгів, німецької марки, французького франка, японської єни). Оскільки МВФ має можливість контролювати пропозицію СПЗ, він у такий спосіб може стати міжнародним макроекономічним регулятором. Багато країн, утому числі США, виступали і виступають проти цього, і попит на СПЗ завжди відставав від зростання світової торгівлі. З іншого боку, останнім часом зростає підтримка збільшення ролі СПЗ із боку таких країн, як Японія.
МВФ як “суворий вчитель”
Будь-який член МВФ має право користуватися фондами МВФ пропорційно його фінансовій участі в цій організації.
Після того, як у 1982 р. Мексика заявила, що вона перебуває в небезпечній близькості до дефолту, МВФ став відігравати головну роль у реструктуризації зовнішніх державних боргів. МВФ почав висувати вимоги до економічної політики країн-кредиторів. Він вимагав від них приймати плани економічного розвитку, що включали:
– зменшення бюджетних витрат;
– зниження економічної активності;
– зменшення середніх прибутків.
Держави, що намагаються фінансувати свій зовнішній дефіцит шляхом зменшення резервів іноземної валюти, можуть звернутися до МВФ за кредитом. МВФ видає кредит, якщо він вирішить, що труднощі з платіжним балансом мають тимчасовий характер, і тільки в обмін на зобов’язання відповідного уряду змінити економічну політику і зменшити дефіцит. Позичальниками МВФ можуть бути не тільки країни, що розвиваються. Наприклад, у 1976 році Велика Британія звернулася до МВФ із проханням про надання кредиту.
Згода МВФ на надання кредиту часто слугує свого роду сигналом для приватних позикодавців, підтвердженням кредитоспроможності держави.
Кредити і гарантії
В межах МВФ створено Фонд розширеного фінансування, Програму компенсаційного фінансування, Фонд структурних змін.
У рамках Фонду розширеного фінансування надаються кредити під зобов’язання країни-позичальниці виконувати трирічну програму економічного розвитку, почати виплату боргів за кредити не пізніш як через чотири з половиною роки після його одержання і завершити виплату протягом шести років.
Програма компенсаційного фінансування
Діє для надання кредитів державам, що відчувають різке падіння цін на експортовані товари, викликане зовнішніми чинниками.
Фонд структурних змін
Дає можливість найменш розвинутим країнам одержувати кредити на пільгових умовах:
– 0,5 % річних, що значно нижче звичайної процентної ставки за кредитами МВФ;
– більш тривалі терміни виплати кредитів.
Кредити в межах цього фонду надаються під зобов’язання держави-позичальниці здійснити програму економічних реформ, у результаті якої має поліпшитися платіжний баланс і початися економічне зростання.
Основою співробітництва України зі Світовим банком є його стратегія допомоги нашій державі, в якій визначено основні напрями, зокрема розвиток приватного сектору та муніципальної інфраструктури, розвиток енергетичної галузі, заходи з енергозбереження та ін.
На поточний момент портфель проектів зі Світовим банком спрямовано на підтримку ключових напрямів економічних реформ, а саме: розвиток підприємництва та приватного сектору, структурну перебудову базових галузей економіки, реформування фінансового та банківського секторів, програми соціального захисту, охорону навколишнього середовища. Крім цього, кошти Світового банку спрямовуються на фінансування інвестиційних проектів в електро – та теплоенергетиці, житловому та комунальному господарствах, соціальному секторі.
Програмна системна позика (ПСП) становить основу фінансової допомоги Світового банку для підтримання конкретних досягнень в реалізації програми структурних реформ уряду України у різних секторах і спрямована на вдосконалення структурної та інституційної бази, а передусім – на завершення і прискорення процесу формування інституційної законодавчої бази та на удосконалення управління в державному і приватному секторах.
Проект ПСП – приклад комплексного підходу до вирішення проблем вітчизняної економіки й суспільства і передбачає здійснення заходів щодо п’яти ключових напрямків: посилення фінансової дисципліни; поліпшення підприємницького середовища шляхом удосконалення державної регуляторної політики; удосконалювання правової бази прав власності; підвищення ефективності державного сектору і забезпечення його підзвітності; пом’якшення соціальних та екологічних ризиків перехідного етапу економіки.
Проект складається з трьох гнучких системних кредитних операцій по 250 млн дол. США на загальну суму 750 млн дол. США.
На сьогодні в Україні здійснюється підготовка 8 проектів, які підтримуються коштами Світового банку. Загальна сума позик Банку в рамках проектів, які знаходяться на стадії підготовки, становить 714,8 млн дол. США.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)